ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 460/1249/21
адміністративне провадження № К/9901/39430/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Мацедонської В. Е.,
суддів: Данилевич Н. А., Уханенка С. А.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року (головуючий суддя Борискін С. А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року (головуючий суддя Коваль Р. Й., судді: Гудим Л. Я., Святецький В. В.)
І. Суть спору
У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Рівненської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та виплати йому всіх належних сум при звільненні;
- зобов`язати Рівненську обласну прокуратуру нарахувати йому заробітну плату за період з 26 березня 2020 року по 17 серпня 2020 року (тобто по час звільнення), виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням усіх встановлених у цей період виплат, надбавок, премій й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період;
- зобов`язати Рівненську обласну прокуратуру здійснити перерахунок суми компенсації, нарахованої за дні невикористаної відпустки у зв`язку зі звільненням, включивши до складової її обчислення з урахуванням розміру посадового окладу згідно зі статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" та з урахуванням усіх надбавок до посадового окладу та премій провести йому виплату, у тому числі з коригуванням суми нарахованої за дні невикористаної відпустки на коефіцієнт 6,7 та виплатити різницю між відкоригованою сумою та фактично виплаченою при звільненні сумою цієї компенсації.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що бездіяльністю відповідача порушено право позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позивач наголошує, що Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 було відновлено дію ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", а її норми підлягають застосуванню без будь-яких обмежень.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.
З 21 березня 2003 року по 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 працював в органах прокуратури на прокурорських посадах, що віднесені до таких на підставі Закону України "Про прокуратуру".
Наказом прокурора Рівненської області від 17 серпня 2020 року № 775к позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 17 серпня 2020 року.
Уважаючи, що під час звільнення відповідачем не було здійснено усіх належних виплат позивачу, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року, позов залишено без розгляду у відповідності до вимог ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим і стосується стягнення коштів в результаті проходження позивачем публічної служби, а тому позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений ст. 122 КАС України. Суди дійшли висновку, що предметом спору у цій справі є відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної законом, який визнаний неконституційним, а не стягнення з роботодавця на користь позивача заробітної плати через порушення законодавства про оплату праці, а тому норми ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не застосовуються.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі ч. 2 ст. 328 КАС України.
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що його права порушено внаслідок невиплати заробітної плати (оплати праці) за періоди, коли він проходив публічну службу. Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї. Так, ч. 5 ст.122 КАС України не визначений місячний строк звернення до адміністративного суду відносно спорів стосовно "заробітної плати" або "оплати праці" за проходження публічної служби. Позивач зазначає, що в цих спірних правовідносинах норми Законів України "Про оплату праці", "Про прокуратуру", Кодексу законів про працю України, а також інших підзаконних нормативних актів з питань оплати праці є спеціальними порівняно з нормами КАС України. Тому в цьому випадку повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, посадового окладу) повинні застосовуватися положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України), а не ст. 122 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються. При цьому, позивач посилається на правову позицію, викладену у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 812/792/17 та постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 812/1255/17.
Також скаржник звертає увагу, що порушення його права, а саме права на отримання заробітної плати відповідно до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" носило триваючий характер, аж до дати його звільнення з органів прокуратури (17 серпня 2020 року).
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність і просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
За змістом ст. 122 КАС України установлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
Поряд з цим, частиною 1 ст. 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Крім того, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
За приписами ч. 3 ст. 123 КАС України визначено, що у разі, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.