ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2022 року
м. Київ
справа №120/4824/20-а
адміністративне провадження № К/9901/23825/21, №К/9901/22049/21, №К/9901/30450/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,
за участю
секретаря судового засідання Момотюк Ю.С.
учасників справи:
представника відповідача-2 - Стрільчук Л.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 120/4824/20-а
за позовом ОСОБА_1
до Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,
за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_1, Вінницької обласної прокуратури
на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Мультян М.Б.,
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Шидловського В.Б., суддів: Боровицького О. А. Матохнюка Д.Б.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог.
1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (далі - відповідач-1, кадрова комісія, комісія), Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-2), Вінницької обласної прокуратури (далі - відповідач-3), в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії від 14 липня 2020 року № 19 "Про неуспішне проходження прокурором атестації";
1.2. визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Вінницької області від 18 серпня 2020 року № 858к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури;
1.3. поновити ОСОБА_1 у Вінницькій обласній прокуратурі на рівнозначній посаді, яку він займав до звільнення з прокуратури Вінницької області - посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області;
1.4. стягнути з прокуратури Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що вважає рішення кадрової комісії від 14 липня 2020 року № 19 протиправним як таке, що не відповідає вимогам обґрунтованості та безсторонності, оскільки його зміст, на переконання позивача, є лише констатацією сумніву у доброчесності прокурора та його професійній етиці, без належного обґрунтування такого висновку. Крім цього, позивач наполягав на відсутності підстав для його звільнення відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", оскільки не мали місця ані ліквідація, ані реорганізація органу прокуратури, а також не було скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, у якому він займав посаду.
3. У поданих до суду першої інстанції відзивах на позовну заяву Вінницька обласна прокуратура та Офіс Генерального прокурора проти задоволення позовних вимог заперечували та звертали увагу суду на те, що за приписами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (далі - Закон № 113-IX) та Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17 вересня 2019 року № 233 (далі - Порядок № 223) ухвалення рішень про успішне чи неуспішне проходження атестації за наслідками співбесіди є дискреційними повноваженнями кадрової комісії. Відповідачі також наполягали, що неуспішне проходження атестації є безумовною підставою для звільнення прокурора, а юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", у цьому випадку, є саме рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. Крім цього, відповідач-3 доводив суду, що поновлення позивача, який неуспішно пройшов атестацію, на посаді в органах прокуратури усупереч конституційному принципу рівності громадян надасть йому привілеї перед прокурорами, які успішно пройшли атестацію.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
4. Позивачем успішно пройдено два іспити у формі анонімного тестування та отримано 93 балів за перший іспит (тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора) та 100 балів - за другий іспит (тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки). Окрім цього, у кадрової комісії не було жодних зауважень до виконаного позивачем практичного завдання.
5. За результатами співбесіди з позивачем кадрова комісія прийняла рішення від 14 липня 2020 року № 19 про неуспішне проходження позивачем атестації.
5.1. У рішенні комісія зазначила, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора ОСОБА_1 вимогам доброчесності, професійної етики та поведінки прокурора. Так, під час співбесіди ОСОБА_1 з приводу обставин складання працівниками поліції у 2018 році відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП пояснив, що пересувався автомобілем Ford Transit (власність тестя прокурора) у якості пасажира. Керував даним автомобілем, який у подальшому був зупинений працівниками поліції, брат його дружини. Про те, що водій неповнолітній (15 років) та немає прав керування транспортним засобом йому достеменно було відомо, оскільки ця особа є його родичем. Водночас будь-яких заходів щодо припинення керування транспортним засобом неповнолітньою особою він не вживав.
6. На підставі вказаного рішення наказом прокурора Вінницької області від 18 серпня 2020 року №858к позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
7. Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2018 року адміністративну справу за частиною першою статті 130 КУпАП стосовно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП (справа № 127/23320/18).
8. Висновком додаткового службового розслідування стосовно вчинення прокурором відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП від 11 січня 2019 року встановлено відсутність підстав вважати, що ОСОБА_1 свідомо порушив правила прокурорської етики або вчинив інші правопорушення чи дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумніви у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
9. У судовому засіданні судом першої інстанції досліджено СD-диск, на якому зафіксована співбесіда ОСОБА_1 . При дослідженні вказаного диску суд встановив, що позивач надав уточнюючі відповіді на поставлені запитання комісії.
10. Згідно з довідкою Вінницької обласної прокуратури від 11 листопада 2020 року вих №21-ф-70 про суму заробітної плати ОСОБА_1 у червні 2020 року та у липні 2020 року (два останні календарні місяці роботи, що передували звільненню позивача) йому нараховано 21830,90 грн та 13594,54 грн, відповідно. При цьому, позивач у червні 2020 року фактично відпрацював 20 днів, а у липні 2020 року - 15 днів. У довідці також зазначено, що середньоденний заробіток у вказаному періоді становив 1012,16 грн.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
11. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року, позов задоволено.
11.1. Визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії від 14 липня 2020 року № 19 "Про неуспішне проходження прокурором атестації".
11.2. Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Вінницької області від 18 серпня 2020 року № 858к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури.
11.3. Поновлено ОСОБА_1 у Вінницькій обласній прокуратурі на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав до звільнення, з 19 серпня 2020 року.
11.4. Стягнуто з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 серпня 2020 року до 01 лютого 2021 року у розмірі 115386,24 грн з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.
12. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачами не надано доказів того, що під час звільнення позивача із займаної посади мали місце або ліквідація, або реорганізація прокуратури Вінницької області, або скорочення кількості прокурорів прокуратури Вінницької області. Наведене, на переконання судів попередніх інстанцій, свідчить про ненастання події, з якою пов`язано можливість застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". При цьому, наявність у пункті 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником або, покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. Разом з тим, на момент звільнення позивача з посади, пунктом 9 частини першої статті 51 Закону "Про прокуратуру" не передбачено можливість звільнення прокурора з посади у разі прийняття рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Тому, за висновком судів попередніх інстанцій, посилання у спірному наказі про звільнення позивача на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
12.1. Надаючи оцінку спірному рішенню кадрової комісії, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що це рішення містить виключно висновок про наявність у комісії "обґрунтованих сумнівів" щодо відповідності позивача вимогам доброчесності, професійної етики та поведінки прокурора, а тому не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки його зміст є лише констатацією сумніву у доброчесності прокурора та його професійної етики, без належного обґрунтування такого висновку. При цьому, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що проведення атестації є дискреційними повноваженнями комісії. Водночас обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Однак, на думку судів попередніх інстанцій, у спірному рішенні комісія обмежилася посиланнями лише на існування, начебто, обґрунтованих підстав вважати позивача таким, що не відповідає вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, без пояснень в чому такий сумнів полягає, чим він обґрунтований та підтверджений, що є неприпустимим. Відсутність в оскаржуваному рішенні комісії мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у відповідачів будь-яких доказових доводів, які б слугували і стали підставою для дискреційних висновків комісії, за яких позивач не відповідає законодавчо визначеним критеріям для зайняття посади прокурора, перевірка на наявність яких здійснюється в межах атестації прокурорів, за висновком судів попередніх інстанцій, є достатнім та самостійним підґрунтям для визнання його протиправним та скасування.
12.2. Вирішуючи питання про поновлення позивача на попередній роботі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у межах спірних правовідносин мало місце перейменування Прокуратури Вінницької області на Вінницьку обласну прокуратуру, без процедури ліквідації чи реорганізації Отже, за умови неможливості поновлення позивача на посаді, з якої його звільнено і якої (формально) вже немає, належним способом захисту порушеного права, за висновком судів попередніх інстанцій, може бути його поновлення на посаді, аналогічній тій, з якої його звільнили, і яка існує на дату поновлення.
12.3. Розраховуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися приписами абзацу третього пункту 2, пунктів 3, 4, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
ІV. Касаційне оскарження
13. На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду Офісом Генерального прокурора подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 16 червня 2021 року.
14. На обґрунтування касаційної скарги заявник касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій недотримано вимоги статей 246, 322 КАС України та неправильно застосовано пункти 9, 11, 17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, пункт 9 розділу І Порядку № 221.
14.1. Водночас скаржник покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних до спірних у цій справі правовідносинах, а саме пункту 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, на підставі якого затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (далі - Порядок № 221) та визначено, що атестація прокурорів проводиться згідно з цим порядком, а також щодо застосування пункту 13 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ щодо визначення переліку етапів атестації прокурорів; пункту 15 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ щодо повноважень кадрових комісій при проведені співбесід; пункту 17 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ щодо дискреції кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації.
14.2. Так, у касаційній скарзі відповідач-2 наголошує на тому, що повноваження членів кадрової комісії щодо вирішення питання відповідності прокурора критерію доброчесності є дискреційними та знаходяться в межах їх виключної компетенції. При цьому, достатнім є наявність конкретної інформації, яка, з урахуванням наданих особою пояснень та аргументів (які не сприйняті як переконливі), не спростовує уяву (сприйняття) визначених законом осіб щодо її достатньої відповідності цим критеріям. Комісія ж не зобов`язана нормами Закону юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття кадровою комісією колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв. Ураховуючи викладене, скаржник уважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що зміст оскаржуваного рішення комісії не містить мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини й підстави, з огляду на відсутність документів, на підставі яких воно прийнято, не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.
15. Скаржник також наполягає, що відповідно до пункту 19 розділу II Закону № 113-ІХ для звільнення прокурора у порядку атестації настання жодної з умов, передбачених в пункті 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-УІІ (реорганізація, ліквідація, скорочення кількості прокурорів), не є обов`язковим. Застосування цієї підстави для звільнення має відбутися за умови настання одного з юридичних фактів, зазначених в пункті 19 розділу II Закону № 113-ІХ. Таким чином, на думку скаржника, пунктом 19 розділу II Закону № 113-ІХ встановлено особливий порядок звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ.
16. Крім того, скаржник уважає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не правильно застосували частину першу статті 235 КЗпП України та не врахували норми Закону № 113-ІХ, який є спеціальним та має застосовуватися імперативно і передбачає, що прокурори можуть бути переведені на посаду в обласній прокуратурі лише у разі успішного проходження ними атестації, передбаченої розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ. Тому, на думку скаржника, неможливо судовим рішенням про поновлення ОСОБА_1 у Вінницькій обласній прокуратурі в обхід процедури і порядку, визначених Законом № 113-ІХ, Порядком № 221, поновити його в обласну прокуратуру за відсутності рішення кадрової комісії про успішне проходження атестації, яке є обов`язковим для обіймання ОСОБА_1 посади в обласній прокуратурі.
17. 03 серпня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора у зв`язку із доведенням наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Витребувано із Вінницького окружного адміністративного суду матеріали справи №120/4824/20-а.
18. Відзиви на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора в установлений строк до Верховного Суду не надходили.
19. Не погодившись із зазначеними рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 29 червня 2021 року.
20. На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 січня 2021 року у справі № 803/63/16, від 15 жовтня 2020 року у справі № 826/17601/14, від 07 жовтня 2020 року у справі № 826/25472/15, від 29 вересня 2020 року у справі № 826/1659/17, від 19 серпня 2020 року у справі № 826/1444/15, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17, від 26 червня 2019 року у справі № 813/5855/15, від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15ц, від 21 січня 2015 року у справі № 6-203цс14.
20.1. Покликаючись на правову позицію Верховного Суду, викладено у наведених постановах, позивач наполягає, що за правилами частини другої статті 235 КЗпП України та пункту 10 Порядку № 100 виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. При цьому, якщо за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заробітна плата працівника підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів. Розрахунок коефіцієнту коригування заробітної плати, який необхідно множити на суми виплат за період до підвищення, має здійснюватися при кожному підвищенні посадового окладу.
21. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині стягнення з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19 серпня 2020 року до 01 лютого 2021 року у розмірі 115 386,24 грн та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким стягнути з Вінницької обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 463 621,91 грн.
22. Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у зв`язку із доведенням наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
23. 26 липня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Офісу Генерального прокурора на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач-2 спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення.
24. 27 липня 2021 року справа № 120/4824/20-а надійшла до Верховного Суду.
25. 02 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Вінницької обласної прокуратури на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач-3 спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення.
26. Не погодившись із зазначеними рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Вінницька обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 16 серпня 2021 року.
27. Наведені Вінницькою обласною прокуратурою, доводи та аргументи на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції є аналогічними доводам, вкладеним Офісом Генерального прокурора у касаційній скарзі.
28. 02 листопада 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Вінницької обласної прокуратури у зв`язку із доведенням наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
29. Відзиви на касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури в установлений строк до Верховного Суду не надходили.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
30. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
30.1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
31. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі - Закон № 113-IX, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).
32.1. Абзацами першим - третім пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ установлено, що:
32.1.1. до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
32.1.2. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
32.1.3. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
32.2. Пунктами 4 - 6 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ визначено, що:
32.2.1. День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
32.2.2. Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України.
32.2.3. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
32.3. Абзацом першим пункту 7, пунктом 9 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором
32.4. На підставі пунктів 11 - 13 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
32.4.1. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
32.4.2. Атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
32.4.3. Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
32.5. За змістом пункту 15 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора <…>.
32.6. Пунктом 17 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ установлено, що кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
32.6.1. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.
32.6.2. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
32.7. Підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113 установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
33. Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).
33.1. Відповідно до статті 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
33.2. Згідно з частиною третьою статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (тут у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом № 113-IX. Попередня редакція містила вказівку, що порядку, визначеному "цим законом").
33.3. Повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора (пункт 2 частини другої статті 41 Закону № 1697-VII).
33.4. Пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII визначає, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
34. Порядок проходження прокурорами атестації, затверджений наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 № 221 (далі - Порядок № 221, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).
34.1. Згідно з пунктом 6 розділу I "Загальні положення" Порядку № 221: атестація включає такі етапи:
1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;
3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
34.2. Відповідно до пункту 8 розділу I "Загальні положення" Порядку № 221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:
1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;
2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
34.2.1. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.
34.3. Розділ IV Порядку № 221 визначає порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора.
34.3.1. Так, до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками (пункт 2).
34.3.2. Співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання (пункт 8).
34.3.3. Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:
1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;
2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень (пункт 9).
34.3.4. Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно) (пункт 10).
34.3.5. Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії. <…> (пункт 11).
34.3.6. Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (пункт 12).
34.3.7. Співбесіда прокурора складається з таких етапів:
1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;
2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;
Співбесіда проходить у формі засідання комісії (пункт 13).
34.3.8. Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності (пункт 14).
34.3.9. Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15).
34.3.10. Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації (пункт 16).
34.4. Розділом V "Інші питання, пов`язані із проведенням атестації прокурорів" Порядку № 221, серед іншого, визначено, що кадрові комісії за результатами атестації регулярно подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію (пункт 4).
34.4.1. Рішення кадрових комісій, протоколи засідань, матеріали атестації прокурорів зберігаються в органі прокуратури, при якому функціонує відповідна кадрова комісія (пункт 5).
34.4.2. Рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством (пункт 6).