ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2022 року
м. Київ
справа №0240/2324/18-а
адміністративне провадження № К/9901/3746/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шарапи В.М.,
суддів - Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Граб Л.С. (головуючий), суддів: Білої Л.М., Гонтарука В.М. у справі за його позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області), Вінницького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
1. Позивач звернувся до суду з позовом у якому просив:
1.1 - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати пенсії відповідно до вимог чинного законодавства не нижчому за прожитковий мінімум для непрацездатних осіб;
1.2 - зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області провести перерахунок та виплату пенсії в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для непрацездатних осіб.
2. Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 4 вересня 2018 року позов задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Вінницького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області щодо не проведення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства у розмірі не нижчому за прожитковий мінімум для непрацездатних осіб за період 7 серпня 2003 року по березень 2008 року.
Зобов`язав Вінницьке приміське об`єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії в розмірі не нижчому за прожитковий мінімум для непрацездатних осіб за період з 7 серпня 2003 року по березень 2008 року.
У решті позовних вимог відмовив.
2.1 Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив із того, що органом пенсійного фонду протиправно не нараховано та не виплачено позивачу пенсію у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відтак, наявні підстави для зобов`язання Управління провести перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та здійснити відповідні виплати з урахуванням вже проведених за період з 7 серпня 2003 року по березень 2008 року.
3. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 грудня 2018 року, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позову.
3.1 Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що норми Закону України Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) за якими ОСОБА_1 призначена та виплачується пенсія у своїй сукупності не суперечать частині третій статті 46 Конституції України, і лише свідчать про право позивача звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя останнього не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами про Держбюджет України на відповідний рік.
4. Судами попередніх інстанцій встановлено:
4.1 З 7 серпня 2003 року ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності ІІ групи загального захворювання, а з 4 грудня 2003 року переведено на пенсію внаслідок трудового каліцтва, відповідно до Закону №1788-XII.
4.2 Згідно довідки Вінницького приміського об`єднаного УПФУ від 13 липня 2018 року №1551, пенсія позивача складала:
-серпень 2003 року-120,97 грн;
-вересень 2003-серпень 2004 року -150 грн;
-вересень 2004-березень 2008 року -284,69 грн.
4.3 Позивач, стверджуючи що пенсійні виплати є для нього основним джерелом існування, звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
5.1 На обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій неповно встановлено обставини справи, не надано їм належної правової оцінки, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення.
Зокрема посилається на те, що відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
6. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Зазначає про відповідність висновку суду апеляційної інстанції обставинам справи, які встановлені на підставі досліджених доказів, правильне застосування норм матеріального права та відсутність порушення норм процесуального права, які можуть слугувати підставою для його скасування.
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
7. При розгляді касаційної скарги колегією суддів враховуються приписи частин першої-другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції до 8 лютого 2020 року), у відповідності до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8. Норми матеріального права під час перевірки судом касаційної інстанції правильності їх застосування судами попередніх інстанцій застосовуються у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин. Норми процесуального права під час касаційного перегляду судом касаційної інстанції застосовуються у редакції КАС України станом до 8 лютого 2020 року.
9. Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) за цим Законом призначаються:
а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
б) соціальні пенсії.
10. Статтею 12 вказано Закону передбачалось, право на пенсію за віком мають зокрема, чоловіки-після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років.
11. Відповідно до статті 19 Закону №1788-XII, пенсії за віком призначаються в розмірі 55 процентів заробітку (стаття 64), але не нижче мінімального розміру пенсії.
За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії.
12. Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави вважати, що обов`язковою умовою для призначення мінімальної пенсії за віком є досягнення особою пенсійного віку та наявність в останньої відповідного стажу.
13. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1, станом на 7 серпня 2003 року не досяг шестидесятирічного віку та не мав трудового стажу 25 років, а отже не набув права на мінімальний розмір пенсії.
14. Разом із тим, судами встановлено, що пенсія позивачу призначена по другій групі інвалідності, у зв`язку з отриманням трудового каліцтва.
15. Статтею 29 Закону №1788-XII передбачено, що пенсії по інвалідності призначаються інвалідам II групи - у розмірі 60 процентів заробітку (стаття 64).
Якщо у інвалідів є трудовий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, то пенсія по інвалідності призначається в розмірі пенсії за віком при відповідному стажі роботи.
16. Мінімальний розмір пенсії встановлюється на рівні соціальної пенсії по відповідній групі інвалідності (стаття 94).
17. Максимальна пенсія не може перевищувати трьох, а для працівників, зайнятих на роботах, передбачених пунктом "а" статті 13 і статтею 14 цього Закону,- чотирьох мінімальних пенсій за віком.
18. Пенсії інвалідам внаслідок трудового каліцтва та професійного захворювання обчислюються із середнього заробітку на підприємстві для даної професії.
19. З 1 січня 2004 року набув чинності Закон України від 9 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
20. За правилами статті 33 Закону №1058-IV, пенсія особам з інвалідністю II групи призначається у розмірі 90 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.
21. Статтею 28 Закону №1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється в розмірі 20 відсотків середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередній рік, яка визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.
22. За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.
23. Отже, наведеними нормами встановлено право на отримання особою мінімальної пенсії за віком за умови виконання двох умов - досягнення пенсійного віку та наявність необхідного страхового стажу. Поєднання вказаних умов передбачає об`єктивно обґрунтоване застосування механізму загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з позицій настання визначених страхових ризиків (непрацездатність за віком) та економічної забезпеченості функціонування самоврядної солідарної системи фінансування (страхового стажу як періоду (строку) сплати страхових внесків для капіталізації страхової системи).
24. Недосягнення пенсійного віку зумовлює відмову у призначенні пенсії за відсутністю відповідного права, а наявність страхового стажу меншої тривалості тягне визначення мінімальної пенсії у розмірі пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (частина третя стаття 28 Закону №1058-IV).
25. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач на день звернення за призначенням пенсії не досяг віку, з якого особа набуває права на мінімальний розмір пенсії, а тому відповідно, розрахунок пенсії останньому здійснено пропорційно наявному страховому стажу, що узгоджується зі статтею 29 Закону №1058-IV.
26. Щодо посилання позивача на порушення відповідачем статті 46 Конституції України слід зазначити наступне.
27. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
28. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
29. Частина третя статті 46 Конституції України дослівно визначає гарантію, за якою "пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом". Вказане положення повторюється у статті 19 Закону №1788-XII, відповідно до якого позивачу призначено пенсію.
30. Таке застосування у комплексному підході до аналізу системи соціального забезпечення в Україні визначає необхідність сукупного забезпечення державою рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, як через систему пенсійних так і інших соціальних виплат ("пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування"), а отже, як за рахунок солідарно-накопичувальної системи, так і коштів Державного бюджету України, в рамках виконання конституційних зобов`язань перед особою.
31. Таким чином, законодавством розмежовано поняття "пенсійні виплати" від інших соціальних виплат (допомоги, доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат), виходячи з того, за рахунок яких коштів вони виплачуються (або з коштів Пенсійного фонду з Накопичувального пенсійного фонду, який формується за рахунок пенсійних внесків, сплачених учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, або за рахунок Державного бюджету України). Відповідно, від цього залежить, який орган є відповідальним за виплату.
32. Держава взяла на себе зобов`язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної пенсійної виплати, оскільки в межах реалізації соціальних прав, особа користується і іншими видами допомоги від держави.
33. Саме на виконання своїх зобов`язань у сфері соціального захисту на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, державою унормовано здійснення соціальних виплат на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18 вересня 2004 року №1215, якою позивачу встановлено доплату до прожиткового мінімуму та постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року №265, якою особам, розмір пенсій яких не досягає прожиткового мінімуму, встановлено щомісячну державну адресну допомогу.
34. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що норми Закону №1788-XII за якими позивачу призначена та виплачується пенсія у своїй сукупності не суперечать частині третій статті 46 Конституції України, і лише свідчать про право позивача звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя останнього не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами про Держбюджет України на відповідний рік.
35. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року (справа №148/625/17 (№К/9901/21919/18).
36. Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
37. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 139, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -