ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 804/5324/16
адміністративне провадження № К/9901/35729/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Царікової О.В. від 15 листопада 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Суховарова А.В., суддів Ясенова Т.І., Головко О.В. від 16 березня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меноріта" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Меноріта" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 лютого 2016 року №0000164700 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємства на 6534000 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1633500 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що протягом 2014 року сплатило до державного бюджету авансові внески з податку на прибуток при виплаті дивідендів та щомісячні авансові внески з цього податку. Оскільки сума авансового внеску з податку на прибуток при виплаті дивідендів не перевищувала суми податкових зобов`язань за 2014 рік, тому позивач у відповідності до підпункту 153.3.3 пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України (далі - ПК України) направив її на зменшення нарахованого податку на прибуток такого звітного періоду й підстав для застосування положень підпункту 153.3.4 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, у відповідності до якого сума перевищення переноситься у зменшення податкових зобов`язань майбутніх податкових періодів, не було. Як наслідок стверджує, що контролюючим органом зроблено безпідставний висновок про завищення Товариством від`ємного значення податкового зобов`язання з податку на прибуток на 6534000 грн.
Суди встановили, що Товариство протягом 2014 року було платником щомісячних авансових внесків по податку на прибуток підприємства відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України.
Згідно показників декларації позивача за 2014 рік останнім самостійно нараховано (узгоджено) податкові зобов`язання у розмірі 9410001 грн.; у 2014 році сплачено 16095700 грн. щомісячних авансових внесків з податку на прибуток підприємств (рядок 13.7 додатку ЗП декларації за 2014 рік); також, окрім сплати власне щомісячних авансових внесків, Товариством протягом 2014 року сплачено авансових внесків при виплаті дивідендів у сумі 6534000 грн., яку направлено у зменшення нарахованої суми податку на прибуток поточного звітного (податкового) періоду (рядок 13.5.1 додатку ЗП до податкової декларації). За підсумками 2014 року різниця між сплаченими авансовими внесками з податку на прибуток при виплаті дивідендів, щомісячними авансовими внесками з цього податку та нарахованою сумою грошових зобов`язань за звітний період склала "-" 13219518 грн., тобто утворилося від`ємне значення.
В подальшому відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань правильності нарахування податку на прибуток за 2014 рік, результати якої оформлені актом від 17 лютого 2016 року №30/28-01-47/36575022, за висновками якого позивачем на порушення вимог пункту 57.1 статті 57 ПК України, з урахуванням підпункту 153.3.4 пункту 153.3 статті 153 ПК України, безпідставно завищено від`ємне значення податкового зобов`язання з податку на прибуток за 2014 рік на 6534000,00 грн.
По суті така позиція контролюючого органу ґрунтується на відсутності у Товариства правових підстав для зменшення грошового зобов`язання з податку на прибуток у 2014 році (поточному періоді) на суму авансових внесків при виплаті дивідендів у розмірі 6534000 грн., яка сплачена позивачем у 2014 році, адже така зараховується у зменшення сум нарахованого податкового зобов`язання з податку на прибуток (з урахуванням зарахованого авансового внеску відповідно до статті 57 ПК України) у декларації за підсумками звітного періоду з перенесенням суми перевищення до складу наступних податкових періодів; при цьому сума неврахованого у зменшення податкових зобов`язань з податку на прибуток залишку авансових внесків з цього податку при виплаті дивідендів у звітному періоді не формує надміру сплачену суму грошових зобов`язань у звітному періоді згідно з підпунктом 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 та підпунктом 153.3.4 пункту 153.3 статті 153 ПК України, а акумулюється у декларації звітного періоду та переноситься на зменшення податкових зобов`язань з податку на прибуток за 2015 рік.
На підставі вказаного акту контролюючим органом прийнято оспорюване податкове повідомлення - рішення, не погодившись з яким, Товариство звернулося до суду із цим позовом.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29 лютого 2016 року №0000164700.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач використав сплачені ним у 2014 році авансові внески з податку на прибуток при виплаті дивідендів у повному обсязі в результаті застосування підпункту 153.3.3 пункту 153.3 статті 153 ПК України, відобразивши відповідну суму у рядку 13.5.1 додатку ЗП до декларації за 2014 рік; у даному випадку сума авансового внеску, попередньо сплаченого позивачем протягом 2014 року при виплаті дивідендів (6534000 грн.), не перевищувала суму податкових зобов`язань Товариства такого звітного періоду (9410001 грн.), тому підстав для застосування положень підпункту 153.3.4 пункту 153.3 статті 153 ПК України, у відповідності до якого сума перевищення переноситься у зменшення податкових зобов`язань майбутніх податкових періодів, не було.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішень за неправильного застосування норм матеріального права, вирішення спору без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки Товариства.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанції, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Згідно з підпунктом 57.1 статті 57 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.
У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов`язань.
Відповідно до підпункту 153.3.1 пункту 153.3 статті 153 ПК України у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними статтею 152 цього Кодексу, чи ні.
Підпунктом 153.3.2 пункту 153.3 статті 153 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених підпунктом 153.3.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку в розмірі ставки, встановленої пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.
Обов`язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, є такий емітент або отримувач дивідендів платником податку чи має пільги зі сплати податку, надані цим Кодексом, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу (крім платників цього податку, які підпадають під дію статті 156 цього Кодексу).
За правилами, установленими підпунктами 153.3.3, 153.3.4 пункту 153.3 статті 153 ПК України, платник податку - емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство зменшує суму нарахованого податку звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у зв`язку з нарахуванням дивідендів згідно з підпунктом 153.3.2 цього пункту. У разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного періоду, перевищує суму податкових зобов`язань підприємства - емітента корпоративних прав за податком на прибуток такого звітного періоду, сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов`язань наступного податкового періоду, а при отриманні від`ємного значення об`єкта оподаткування такого наступного періоду - на зменшення податкових зобов`язань майбутніх податкових періодів.
Авансовий внесок із податку, сплачений у зв`язку з нарахуванням/сплатою дивідендів, є невід`ємною частиною податку на прибуток та не може розцінюватися як податок, який справляється при репатріації дивідендів (їх сплаті на користь нерезидентів) (підпункт 153.3.8 пункту 153.3 статті 153 ПК України).
Зі змісту названих вище положень випливає, що платник податків, обчисливши суму нарахованого податку на прибуток за звітний період, повинен зменшити його на суму сплачених авансових внесків у зв`язку з нарахуванням дивідендів. У разі отримання від`ємного значення (сума авансових внесків у зв`язку з виплатою дивідендів перевищує суму нарахованого податку на прибуток) платник податків має право перенести цю різницю на зменшення податкових зобов`язань у наступних звітних періодах.
Суди попередніх інстанцій встановили та й самі сторони по суті не заперечували, що сума авансового внеску, попередньо сплаченого позивачем протягом 2014 року при виплаті дивідендів становила 6534000 грн. й не перевищувала суму податкових зобов`язань Товариства такого звітного періоду (9410001 грн.).
Відтак, відобразивши у рядку 13.5.1 додатку ЗП до рядка 13 податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік суму авансового внеску у зв`язку із виплатою дивідендів у розмірі 6534000 грн., позивач у відповідності до положень підпункту 153.3.3 пункту 153.3 статті 153 ПК України використав сплачені ним у 2014 році авансові внески з податку на прибуток при виплаті дивідендів у повному обсязі, як наслідок, підстави для застосування положень підпункту 153.3.4 пункту 153.3 статті 153 ПК України, у відповідності до якого сума перевищення переноситься у зменшення податкових зобов`язань майбутніх податкових періодів, на чому наполягає відповідач, відсутні.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 09 жовтня 2018 року у справі №804/67/17, від 22 липня 2021 року у справі №826/13914/16.
Твердження ж Інспекції, що сума авансового внеску з податку на прибуток при виплаті дивідендів, сплачена позивачем у 2014 році, зараховується у зменшення сум нарахованого податкового зобов`язання з податку на прибуток, з урахуванням зарахованого авансового внеску відповідно до статті 57 ПК України, у декларації за підсумками звітного періоду з перенесенням суми перевищення до складу наступних податкових періодів не ґрунтується на правильному застосуванні вищенаведених норм матеріального права та обставинах даної справи.
З огляду на вказане та нормативне регулювання, яке зумовлене фактичною правовою природою цих обставин, Верховний Суд вважає, що податковий орган як суб`єкт владних повноважень, безпосереднім обов`язком якого є контроль за правильністю нарахування та сплати податків і зборів суб`єктами господарювання, неправомірно відмовився зарахувати зазначену переплату з авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів в рахунок нарахованого податку на прибуток за 2014 рік, що призвело до неправильного подальшого відображення стану розрахунків із бюджетом та виникнення цього судового спору.
Касаційна скарга не містить необхідного обґрунтування на підтвердження того, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених рішеннях застосували норми матеріального права (податкового закону) всупереч змісту фактичних обставин справи та їх правовому значенню, або ж порушили процесуальні норми при дослідженні та оцінці доказів у справі.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Інспекції без задоволення, а оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд