ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 804/2275/17
адміністративне провадження № К/9901/49843/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Царікової О.В. від 13 червня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бишевської Н.А., суддів Добродняк І.Ю., Семененка Я.В. від 05 квітня 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування висновку, визнання протиправними дій,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та недійсним висновок Управління про неподання чи несвоєчасне подання звіту або подання звіту з недостовірними відомостями про обсяги виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а дії працівників контролюючого органу щодо його складання протиправними.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, яка залишена без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року, у задоволенні позову Товариства відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовував свою позицію тим, що оспорюваний висновок є лише носієм доказової інформації (матеріалом податкового органу щодо недотримання суб`єктами господарювання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів) та не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не породжує для суб`єкта господарювання юридичних наслідків та не змінює фінансово-економічне становище платника податків, що виключає підстави для задоволення заявлених позовних вимог.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, а також порушення процесуальних норм, просить скасувати судові рішення та прийняти нове - про задоволення позову у повному обсязі.
В своїй касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, які мають істотне значення для правильного розгляду справи. Вважає, що контролюючий орган не має законодавчих повноважень на складення висновку про неподання чи несвоєчасне подання звіту або подання звіту з недостовірними відомостями про обсяги виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, адже заходами податкового контролю за обігом підакцизних товарів є фактична та/або документальна перевірки платника податків, проведення будь-якого іншого виду перевірки із цих питань (у тому числі шляхом оформлення висновку) законодавством не встановлено. На думку позивача це свідчить про протиправність дій Управління по складенню висновку, в якому зазначено про подання Товариством звітів за формою 2 - РС "Звіт про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв" з недостовірними відомостями, та є підставою для визнання його протиправним і недійсним.
Письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство є виробником алкогольних напоїв, тому подає до контролюючого органу звіти про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв.
Управлінням контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДФС у Дніпропетровській області складений висновок про неподання чи несвоєчасне подання звіту або подання звіту з недостовірними відомостями про обсяги виробництва та/або обіг (в тому числі імпорт та експорт) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, в якому зазначено, що Товариство подавало звіти за формою 2 - РС "Звіт про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв" за січень, лютий, березень, травень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2014 року та січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2015 року з недостовірними відомостями.
Даний висновок став підставою для прийняття ДФС України рішення від 14 червня 2016 року №000568, яким до Товариства застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 214200,00 грн.
Позивач не погодився із згаданим рішенням ДФС України і оскаржив його у судовому порядку. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року по справі №804/4473/16 в задоволенні адміністративного позову Товариства про визнання протиправним та скасування рішення - відмовлено.
Наведене зумовило звернення позивача до адміністративного суду із даним позовом щодо оскарження висновку Управління та дій щодо його складання.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Так, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із даним позовом та розгляду справи по суті судом першої інстанції) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
За змістом положень пункту 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 11 КАС України (у згаданій вище редакції) адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах; кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважать начебто певні дії (рішення) суб`єкта владних повноважень такими, які впливають на їх правове становище.
Виходячи з приписів статті 17 КАС України (у згаданій вище редакції) предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
Тобто позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
Так, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийняте владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюване рішення є юридично значимим, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.
За змістом підпункту 19-1.1.13 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ПК України) до функцій контролюючого органу віднесено здійснення ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами та контроль за таким виробництвом.
У пункті 61.1 статті 61 ПК України визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно з приписами пункту 72.1 статті 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема, за результатами податкового контролю.
Відповідно до статті 74 ПК України зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.
Як установлено частиною першою статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон №481/95-ВР) за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Рішення про стягнення штрафів приймаються органами доходів і зборів та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України (частина третя статті 17 Закону №481/95-ВР).
Порядок застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону №481/95-ВР, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02 червня 2003 року №790. У відповідності до пункту 5 цього Порядку підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій є, зокрема, результати проведення органом, який видав ліцензію, іншими органами виконавчої влади в межах їх компетенції перевірок суб`єкта господарювання, пов`язаної з виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб`єктами господарювання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Тобто офіційним письмовим документом, який породжує для суб`єктів господарювання, винних за вчинення порушень Закону №481/95-ВР, права та обов`язки, є - рішення про застосування фінансових санкцій.
Натоміть в даному випадку заявлені позивачем вимоги спрямовані на оскарження висновку контролюючого органу, в якому відображено інформацію, що надійшла за результатами податкового контролю; відтак такий висновок не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб`єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії.
Слід зазначити, що обов`язковою ознакою дій (рішень) суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язків характер.
Верховний Суд вважає, що оспорюваний висновок Управління не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача, тому не може бути предметом спору. Такий висновок є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка цього документу, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків та обставин, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на його підставі.
В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення заявлених Товариством позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при ухваленні рішень, а тому підстави для її задоволення відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд