ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2022 року
м. Київ
справа № П/811/604/17
адміністративне провадження № К/9901/46644/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Олександрійської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду у складі судді Брегея Р.І. від 30 листопада 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Олефіренко Н.А., суддів Шальєвої В.А., Білак С.В. від 26 лютого 2018 року у справі за позовом Дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Олександрійської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Предметом розгляду судів у цій справі були позовні вимоги Дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - позивач, Підприємство) до Олександрійської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 листопада 2016 року №0022501301 та №0022541301 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 128670,69 грн. та 5414,48 грн. відповідно.
Позов обґрунтовано тим, що податкові повідомлення-рішення в частині визначення штрафних санкцій за статтею 127 Податкового кодексу України (далі - ПК України) є протиправними, оскільки податок на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) та військовий збір перераховувались Підприємством одночасно із виплатою заробітної плати, а тому має місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачена статтею 126 ПК України, санкція ж встановлена статтею 127 ПК України застосовується лише в разі ненарахування, неутримання та/або несплати податків платником, у тому числі податковим агентом, проте позивачем таких порушень допущено не було.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року, залишеною без змін постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року, адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суди, дослідивши обставини даної справи та наявні у ній докази, прийшли до висновку, що допущене позивачем порушення норм податкового законодавства не становить склад правопорушення, передбаченого статтею 127 ПК України, а тягне за собою застосування штрафних санкцій, встановлених статтею 126 ПК України, адже законодавець наділив податковий орган правом застосовувати до платника податку штраф на підставі статті 127 ПК України у випадку ненарахування, неутримання та/або несплати (неперерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Інспекція звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на висновки акту перевірки, просило їх скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Так, в касаційній скарзі відповідач зазначав, що оскільки Підприємством нараховані суми податку і збору перераховувались до бюджету з порушенням вимог підпунктів 168.1.2 та 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України, то до нього за наявності правових підстав застосовано штрафні санкції у відповідності до статті 127 ПК України.
Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Судами встановлено, що в період з 12 вересня по 17 жовтня 2016 року посадовими особами Інспекції проведено планову виїзну документальну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 30 червня 2016 року, за результатами якої складено акт від 24 жовтня 2016 року №284/11-26-14-00/33797251.
Перевіркою виявлено порушення, зокрема, підпунктів 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту "а" пункту 176.2 статті 176 ПК України, про що свідчать обставини несвоєчасного та не у повному обсязі перерахування до бюджету ПДФО та військового збору. Заборгованість з ПДФО становить 191186,44 грн. та з військового збору - 9475,81 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем 04 листопада 2016 року прийнято податкові повідомлення-рішення: №0022501301, яким позивачу донараховано грошове зобов`язання з ПДФО, а саме за штрафними санкціями - 128670,69 грн. та пенею - 60889,50 грн.; №0022541301 про донарахування грошового зобов`язання з військового збору, а саме за штрафними санкціями - 5417,48 грн. та пенею - 4015,83 грн.
Не погоджуючись із законністю вказаних податкових повідомлень-рішень в частині застосування штрафних санкцій на підставі статті 127 ПК України, Підприємство звернулось до суду з даним позовом.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи
Пунктом 38.2 статті 38 ПК України визначено, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків (пункт 18.1 статті 18 ПК України).
Згідно з пунктом 171.1 статті 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
За змістом пункту 57.1 статті 57 ПК України податковий агент зобов`язаний сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.
Підпунктами 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом трьох банківських днів з дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) (підпункт 168.1.4 пункту 168.1 статті 168 ПК України).
Відповідно до підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок (підпункт "а" пункту 176.2 статті 176 ПК України).
Підпунктом "б" пункту 176.2 статті 176 ПК України визначено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Отже, податковий агент зобов`язаний перерахувати до бюджету утриманий податок під час виплати доходу, а якщо оподаткований дохід нараховується, але не виплачується платнику податку, то податок підлягає сплаті (перерахуванню) у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Судами встановлено, що штрафні санкції застосовувались до Підприємства на підставі приписів статі 127 ПК України.
Натомість, як установили суди, ПДФО та військовий збір позивачем нараховувалися вчасно та включалися в податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма 1ДФ), однак у зв`язку із затримкою по виплаті заробітної плати працівникам, задекларовані суми податку та збору, утримані із нарахованої заробітної плати, перераховувалися у день її виплати. При цьому в період з 01 липня по 04 листопада 2016 року - до моменту прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень Підприємство сплатило податковий борг з ПДВО та з військового збору, який існував станом на 30 червня 2016 року.
В той же час, пункт 126.1 статті 126 ПК України передбачає, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Пункт же 127.1 статті 127 ПК України закріплює, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Відповідальність за погашення суми податкового зобов`язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов`язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов`язків погашення такої суми податкових зобов`язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених розділом IV цього Кодексу.
Отже, положення статті 126 ПК України застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.
Тобто, у разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених ПК, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК України.
В свою чергу, положеннями статті 127 ПК України встановлюється міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 ПК, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.
Відтак, відповідно до змісту наведеної норми статті 127 ПК України відповідальність за порушення, передбачене цієї статтею, може мати місце лише у разі, коли платник податків, в тому числі податковий агент, допустив бездіяльність щодо нарахування, утримання та/або сплати (перерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника, тобто взагалі не виконав зазначених обов`язків або сплату податку здійснив після виплати доходу платнику податку.
Подібна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №П/618/17, від 03 квітня 2018 року у справі №П/616/17, від 21 серпня 2018 року у справі №П/811/617/17, 07 лютого 2019 року у справі №П/811/606/17, від 02 квітня 2019 року у справі №П/811/605/17, від 23 травня 2019 року у справі №806/2699/16, від 17 квітня 2020 року у справі №806/124/17, від 14 січня 2021 року у справі №806/132/17, від 06 травня 2021 року у справі №806/62/17, .
Враховуючи викладене вище в сукупності, суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, прийшли до цілком обґрунтованого висновку про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень Інспекції в частині нарахування штрафних санкцій за статтею 127 ПК України.
Касаційна скарга не містить необхідного обґрунтування на підтвердження того, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених рішеннях застосували норми матеріального права (податкового закону) всупереч змісту фактичних обставин справи та їх правовому значенню, або ж порушили процесуальні норми при досліджені та оцінці доказів у справі.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Інспекції без задоволення, а оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд