ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2022 року
м. Київ
справа №815/4330/17
адміністративне провадження № К/9901/47058/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі судді Крусяна А.В., суддів Градовського Ю.М., Романішина В.Л. від 21 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, Управління) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 травня 2017 року №№1897-13, 1895-13, 1893-13, 1892-13, 1894-13, 1896-13, 1898-13, 1899-13, 1900-13, 1901-13, 1902-13, 1903-13 та 1904-1 про визначення податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначав, що справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік на підставі положень статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не є правомірним та суперечить вимогам податкового законодавства щодо необхідності прийняття рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок; крім того стверджував, що в порушення приписів підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України оспорювані рішення були направлені ОСОБА_1 лише в серпні 2017 року; до того ж, відповідачем не додано до податкових повідомлень-рішень розрахунків нарахованого податкового зобов`язання, що є порушенням вимог пункту 58.1 статті 58, пункту 286.5 статті 286 цього Кодексу.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року позов задоволено; визнано протиправними та скасовано оспорювані рішення Управління.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік виходячи з передбачених у рішеннях Ізмаїльської міської ради "Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" від 14 січня 2016 року №398-УІІ, Херсонської міської ради "Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що розташоване на території м. Херсона" від 30 червня 2015 року №1935 (з урахуванням рішення про внесення змін від 12 лютого 2016 року №51), Вилківської міської ради від 04 червня 2015 року №1061-VI ставок, оскільки такі рішення органу місцевого самоврядування прийнято після 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), тому, враховуючи положення підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, такий обов`язок у платника податку виникає не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2017 року.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову.
Апеляційний суд, постановляючи рішення, виходив з того, що позивач є власником нерухомого майна, а тому у відповідності до положень статті 266 ПК України у 2016 році був платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та зобов`язаний його сплачувати; оспорювані податкові повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом у відповідності до законодавчих повноважень та встановлених на 2016 рік рішеннями органу місцевого самоврядування ставок податку.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на помилковість позиції апеляційного суду про можливість застосування контролюючим органом при визначенні податкового зобов`язання за 2016 рік ставок податку, встановлених відповідними рішеннями органів місцевого самоврядування, адже останні не були прийняті у строк, визначений підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, тобто до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів; крім того вважає проігнорованими згаданим судом обставини відсутності розрахунків, які мають бути додані до податкових повідомлень-рішень, та направлення останніх позивачу поза строком, установленим підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України.
Також зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, чим позбавив його права на судовий захист, порушив основні принципи адміністративного судочинства, норми процесуального права та положення статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року №ETS №005, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР.
Управління у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд виходить з такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, а саме: 1/6 квартири АДРЕСА_1, площею 49,3 кв.м.; 1/2 квартири АДРЕСА_1, площею 49,3 кв.м.; 1/2 квартири АДРЕСА_2, площею 32,7 кв.м.; 1/3 кафе 105,2 кв.м., офісного приміщення 358,2 кв.м., підвального приміщення 15,9 кв.м. у АДРЕСА_3 ; 2/6 бази відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1", Приморська с/рада, Кілійскьий район, Одеська область, загальна площа 485,9кв.м.; 1/3 квартири АДРЕСА_4, загальною площею 34,8 кв.м.; 1/2 будинку АДРЕСА_5 (нежитлова), площею 12 кв.м.; будинку АДРЕСА_6 (нежитлові приміщення), площею 788,6 кв.м.; 347/1200 часток нежитлових будівель та споруд теплища в АДРЕСА_6 (нежитлові приміщення), загальною площею об`єкту 11529,9 кв.м.; будинку АДРЕСА_7, загальною площею 234,8кв.м.; садового будинку площею 600 кв.м. в АДРЕСА_8 .
27 травня 2017 року Управлінням прийнято податкові повідомлення - рішення №№1897-13, 1895-13, 1893-13, 1892-13, 1894-13, 1896-13, 1898-13, 1899-13, 1900-13, 1901-13, 1902-13, 1903-13 та 1904-1, якими на підставі статті 266 ПК України позивачу визначено податкові зобов`язання за 2016 рік за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Касаційний суд погоджується із висновками апеляційного суду про відповідність вимогам законодавства оспорюваних рішень з огляду на наступне.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Положеннями пункту 10.3 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Поряд з нормою підпункту 12.3.5 діє норма підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, якою передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Разом з тим пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року №909-VIII визначено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
За змістом підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (підпункт 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України).
У справі, яка розглядається, суди встановили, що на виконання вимог ПК України рішеннями Ізмаїльської міської ради "Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" від 14 січня 2016 року №398-УІІ, Херсонської міської ради "Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що розташоване на території м. Херсона" від 30 червня 2015 року №1935 (з урахуванням рішення про внесення змін від 12 лютого 2016 року №51), Вилківської міської ради від 04 червня 2015 року №1061-VI встановлено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Цими рішеннями затверджені положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також визначено ставки податку для будівель відповідної категорії об`єктів нерухомості.
Водночас предметом оскарження у цій справі є виключно податкові повідомлення-рішення від 27 травня 2017 року, прийняті відповідачем на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України щодо визначення податкового зобов`язання.
Правомірність рішень органу місцевого самоврядування не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів, хоча і визначені в тому числі ПК України, проте є виключною правовстановлюючою компетенцією цих органів.
При цьому матеріали справи не містять обґрунтованих посилань щодо звернення до суду з позовом про оскарження рішень органу місцевого самоврядування (якими в тому числі керувався відповідач, приймаючи податкові повідомлення-рішення на виконання своїх функцій щодо здійснення адміністрування податків, зборів (обов`язкових платежів)), та визнання їх протиправними.
За наведеного, відсутності у даній справі спору щодо правильності здійсненого відповідачем розрахунку податкових зобов`язань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі згаданих рішень органів місцевого самоврядування, висновок суду апеляційної інстанції про законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень ґрунтується на правильному застосуванні вказаних вище норм матеріального права.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що останнім надавалася правова оцінка судом апеляційної інстанції й обґрунтованість таких спростовуються наведеним вище; нових доводів, які б доводили порушення апеляційним судом норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
До того ж, на думку Верховного Суду, твердження позивача про те, що відсутність розрахунків податкового зобов`язання та обставини направлення оспорюваних податкових повідомлень-рішень лише в серпні 2017 року є самостійною підставою для скасування останніх не узгоджуються із нормами ПК України та процесуального законодавства; такі обставини не можуть виключати обов`язок платника податку сплачувати його в порядку і розмірах, встановлених законом. До того ж, відповідачем до матеріалів справи залучені розрахунки податкових зобов`язань, якими останній керувався при прийнятті оспорюваних рішень, і таким розрахункам судом апеляційної інстанції надавалася правова оцінки при вирішенні спору.
При цьому Верховний Суд не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення у зв`язку із розглядом апеляційної скарги за відсутності позивача, адже згідно частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент апеляційного розгляду; далі - КАС України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Матеріалами ж справи підтверджується, що повістку про виклик у судове засідання судом апеляційної інстанції було направлено за наявною у справі адресою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_9 ), однак поштове відправлення із повісткою не вручено адресату з незалежних від суду причин й повернуто, тому в силу приписів частини одинадцятої статті 126 КАС України вважається, що така повістка вручена належним чином, а позивач повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
За змістом частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд