ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 910/4216/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача: Остроушко О.Л., Колосовський Ю.О.,
відповідача: Саква Д.Ю., Стилик О.Ю.,
третьої особи-1: Харчук Р.І.,
третьої особи-2: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021
та рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020
у справі № 910/4216/20
за позовом Акціонерного товариства "Полтаваобленерго"
до Державного підприємства "Енергоринок"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Кабінету Міністрів України;
2) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,
про стягнення заборгованості у розмірі 229 408 518, 60 грн,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2020 року Акціонерне товариство "Полтаваобленерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Енергоринок" про стягнення 222 296 241,98 грн заборгованості за договором № 5316/01 від 24.02.2009, 2 835 713,25 грн інфляційних втрат та 4 276 563,37 грн 3% річних.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що в порушення умов укладеного договору та норм законодавства відповідач розрахувався з позивачем за отриману електроенергію частково, у зв`язку чим у нього утворилась заборгованість.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 (суддя Мудрий С.М.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 222 296 241,98 грн заборгованості, 2 835 713,25 грн інфляційних втрат та 4 276 563,37 грн 3% річних.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким повністю відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2021 постанову суду апеляційної інстанції скасовано, справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Верховний Суд виходив з того, що:
- суд апеляційної інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин норми Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", зокрема п. 3 ч. 1 ст. 4 Закону, п. 1 ч. 2 ст. 4, яким врегульовані правовідносини щодо погашення заборгованості саме з акціонерним товариством, 100 відсотків акцій якого належать державі, яке здійснює функції оператора системи передачі, не обґрунтував, на підставі яких доказів дійшов висновку, що позивач є оператором системи передачі та здійснює послуги з диспетчерського управління об`єднаною енергетичною системою України та передачі електричної енергії магістральними і міждержавними електричними мережами, за які (послуги) п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону заборгованість відповідач підлягає погашенню (списанню) на умовах, визначених цим Законом;
- суд апеляційної інстанції не вказав на підставі яких доказів він дійшов висновку, що 100 відсотків акцій товариства належать державі;
- передчасним є посилання суду апеляційної інстанції на те, що єдиним документом, який підтверджує заборгованість у заявленому позивачем розмірі, є наданий ним акт звірки розрахунків, оскільки судом не наведено належного обґрунтування відхилення встановлених судом першої інстанції обставин щодо доведеності заборгованості на підставі інших доказів, зокрема, актів купівлі-продажу електроенергії та підписаних між сторонами договорів про збільшення позовної давності;
- судом апеляційної інстанції при розгляді справи не враховано приписи ч. 3 ст. 86 ГПК України, а саме те, що суд повинен надати оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у матеріалах справи.
За результатами нового розгляду справи постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 (колегія суддів у складі: Шаптала Є.Ю. - головуючий, Куксов В.В., Іоннікова І.А.) рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 залишено без змін.
Судами обох інстанцій встановлено, що між Державним підприємством "Енергоринок" (далі - ДПЕ) та Відкритим акціонерним товариством "Полтаваобленерго" (далі - ТЕЦ) 24.02.2009 укладено договір №5316/01.
В подальшому між сторонами укладено низку додаткових угод до договору.
Так, додатковою угодою №6954/02 від 12.05.2011 сторонами в договорі змінено найменування Відкритого акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" та зазначено, що правонаступником всіх зобов`язань (прав та обов`язків) Відкритого акціонерного товариства "Полтаваобленерго" за договором є Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго".
Відповідно до п. 1.1 договору ТЕЦ зобов`язується продавати, а ДПЕ - купувати електроенергію, вироблену ТЕЦ, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору.
Згідно з п. 4.1 договору в редакції додаткової угоди №7998/102 від 30.12.2011, розрахунок за куплену ДПЕ електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок ТЕЦ, з урахуванням ПДВ.
Відповідно до п. 5.5.1, п. 5.5.2 договору ДПЕ зобов`язане: купувати у ТЕЦ електроенергію відповідно до умов ст. 3 та здійснювати за неї своєчасні розрахунки відповідно до умов ст. 4 договору; здійснювати оплату ТЕЦ за фактично відпущену ДПЕ електроенергію грошовими коштами та іншими формами платежу, що не суперечать законодавству України. При цьому зобов`язання ДПЕ щодо сплати грошовими коштами за куплену електроенергію чітко обмежуються наявними на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання ДПЕ грошовими коштами, які відповідно до алгоритму ОРЕ підлягають перерахування ТЕЦ.
Додатковою угодою №16283/01 від 29.12.2018 до договору, сторони дійшли згоди про розірвання договору з 01.01.2019.
За період з грудня 2014 року по травень 2017 року на виконання умов договору позивач щомісячно передавав вироблену на Кременчуцькій ТЕЦ ВАТ "Полтаваобленерго" електричну енергію, а ДП "Енергоринок" отримувало її, що підтверджується відповідними підписаними сторонами протягом вказаного періоду актами купівлі-продажу електроенергії на загальну суму 1 997 003 998,16 грн.
У матеріалах справи наявний акт звірки розрахунків №02/32-223 від 13.01.2020 (станом на кінець дня 31.12.2019), підписаний та скріплений печатками сторін, відповідно до якого заборгованість ДП "Енергоринок" перед АТ "Полтаваобленерго" становить 222 296 241,98 грн.
Також в матеріалах справи наявні підписані сторонами договори про збільшення позовної давності, а саме:
- №475/127/01-51-4ПД від 13.02.2017, відповідно до якого ДПЕ підтверджує свою заборгованість перед ПАТ за куповану електроенергію у лютому, березні, вересні-грудні 2014 року, що станом на 01.01.2017 складає 139 463 948,57 грн. Сторони домовились, що кінцевий термін строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у лютому, березні, вересні-грудні 2014 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31.01.2018. Додатковою угодою №391/01-05ПД від 29.08.2019 до договору №475/127/01-51-4ПД від 13.02.2017 сторони домовились, що кінцевим терміном строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у лютому, березні, вересні-грудні 2014 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31.12.2020;
- №431/201/01-51-4ПД від 01.02.2018, відповідно до якого ДПЕ підтверджує свою заборгованість перед ПАТ за куповану електроенергію у січні 2015 року, що станом на кінець дня 31.12.2017 складає 47 559 416,04 грн. Сторони домовились, що кінцевий термін строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у січні 2015 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31.12.2018. Додатковою угодою №393/01-05ПД від 29.08.2019 до договору №431/201/01-51-4.ПД від 01.02.2018 сторони домовились, що кінцевим терміном строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у січні 2015 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31.12.2020;
- №1002/263/01-51-4ПД від 01.03.2018, відповідно до якого ДПЕ підтверджує свою заборгованість перед ПАТ за куповану електроенергію у березні, квітні, серпні 2015 року, що станом на кінець дня 31.01.2018 складає 61 245 606,72 грн. Сторони домовились, що кінцевий термін строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у березні, квітні, серпні 2015 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31.12.2018. Додатковою угодою №394/01-05ПД від 29.08.2019 року до договору №1002/263/01-51-4ПД від 01.03.2018 сторони домовились, що кінцевим терміном строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у березні, квітні, серпні 2015 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31.12.2020;
- №337/01-51-4.ПД від 28.12.2018, відповідно до якого ДПЕ підтверджує свою заборгованість перед ПАТ за куповану електроенергію у грудні 2015 року, січні, квітні, травні 2016 року, що станом на кінець дня 31.10.2018 складає 57 543 411,13 грн. Сторони домовились, що кінцевий термін строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у грудні 2015 року, січні, квітні, травні 2016 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31.12.2019. Додатковою угодою №392/01-05ПД від 29.08.2019 до договору №337/01-51-4.ПД від 28.12.2018 сторони домовились, що кінцевим терміном строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у грудні 2015 року, січні, квітні, травні 2016 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31.12.2020;
- №2614/390/01-05ПД від 29.08.2019, відповідно до якого ДПЕ підтверджує свою заборгованість перед ПАТ за куповану електроенергію у грудні 2016 року, січні, квітні, травні 2017 року, що станом на кінець дня 30.06.2019 складає 43 909 984,53 грн. Сторони домовились, що кінцевий термін строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у грудні 2016 року, січні, квітні, травні 2017 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31.12.2020.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами щодо сплати суми боргу, однак відповідач її не оплатив, що і стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначав, що порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії України був можливий лише через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, на підставі алгоритму розподілу коштів, який встановлювався НКРЕКП та був обов`язковим для виконання ДП "Енергоринок", як розпорядником коштів ОРЕ.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції за результатами нового розгляду справи, дійшов висновку, що факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 222 296 241,98 грн належним чином доведений та документально підтверджений. Водночас, оскільки дії відповідача є порушенням вимог договору, наявні підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень ст. 625 Цивільного кодексу України, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 4 276 563,37 грн та інфляційних втрат в розмірі 2 835 713,25 грн підлягають задоволенню. При цьому судами враховано, що відповідач під час здійснення закупівлі електричної енергії у позивача не міг самостійно, на власний розсуд обирати з якого джерела, в яких обсягах та за якою ціною купувати електричну енергію, оскільки у своїй діяльності керувався законодавством України, Договором між членами Оптового ринку електричної енергії (ДЧОРЕ) та статутом, а також не вправі був проводити розрахунки за електричну енергію, в тому числі погашати заборгованість, іншим чином, ніж це визначено законодавством, відповідно до алгоритму, встановленого НКРЕКП. Проте починаючи з 01.07.2019 відповідач провадить свою діяльність у межах договірних відносин, що виникли на ОРЕ (договори купівлі-продажу, договори реструктуризації заборгованості рішення суду та мирові угоди), з учасниками ринку електричної енергії, і приписи Закону України "Про ринок електричної енергії" не містять заборони проводити розрахунки відповідачу з виробниками електричної енергії. Також судами враховано положення Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", зокрема поняття заборгованості - сума коштів, що виникла до 1 липня 2019 року, підтверджена учасниками та підлягає сплаті відповідно до укладених договорів і судових рішень.
Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема п. 5 ч. 1 ст. 92 Конституції України, ст. 151 Закону України "Про електроенергетику", абз. 15 п. 16 Розділу XVII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про ринок електричної енергії", Закон України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії". Також судами порушено норми процесуального права, а саме ст.ст. 2, 13, 74, 76, 80, 86, 210, 236 та 237 ГПК України, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, за недоведеністю обставин, які суд визнав встановленими. Скаржник зазначає, що станом на момент подання касаційної скарги господарськими судами розглянуто 7 аналогічних судових справ, в яких винесено протилежні рішення.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 3 та 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" до правовідносин погашення кредиторської заборгованості ДП "Енергоринок" перед учасниками ОРЕ, яка виникла до 01.07.2019. Крім цього, суди порушили норми процесуального права, оскільки не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для скасування судових рішень відповідно до ч. 3 ст. 310 ГПК України.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.01.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 3 та 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.02.2022 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 28.01.2022.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 28.01.2022 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник вказує на помилковість доводів скаржника та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Також до Верховного Суду 09.02.2022 від Кабінету Міністрів України надійшли пояснення до касаційної скарги, які по суті є відзивом на скаргу, поданим поза межами встановленого в ухвалі від 12.01.2022 строку. Оскільки зазначені пояснення (відзив) подані поза межами встановленого строку, вони, відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України, залишаються без розгляду.
До Верховного Суду 15.02.2022 ДП "Енергоринок" подано заяву про відвід судді Случа О.В., у задоволенні якої відмовлено ухвалою від 15.02.2022.
Протокольною ухвалою від 15.02.2022 відмовлено у задоволенні заяви ДП "Енергоринок" про відкладення розгляду касаційної скарги.
Також ДП "Енергоринок" 15.02.2022 до Верховного Суду подано заперечення на відзив на касаційну скаргу.
У судовому засіданні 15.02.2022 оголошено перерву у справі до 17.02.2022.
До Верховного Суду 17.02.2022 від ДП "Енергоринок" надійшли додаткові пояснення.
Також до Верховного Суду від ВАТ "Полтаваобленерго" 17.02.2022 надійшли додаткові пояснення та заперечення на касаційну скаргу.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників учасників справи, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Судами обох інстанцій встановлено, що договір № 5316/01 від 24.02.2009, стягнення коштів за яким є предметом спору у справі, укладено у період дії Закону України "Про електроенергетику" та нормативно-правових актів, які приймалися на його виконання.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про електроенергетику" регулювання відносин в електроенергетиці має особливості, визначені цим Законом. Ці особливості викликані об`єктивними умовами функціонування галузі, зокрема постійним і безперервним збалансуванням виробництва і споживання електричної енергії, для забезпечення якого встановлюється єдине централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об`єднаною енергетичною системою України.
Як передбачено ст. 5 Закону України "Про електроенергетику", державна політика в електроенергетиці базується зокрема, на принципі державного регулювання діяльності в електроенергетиці.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про електроенергетику" в електроенергетиці України діє єдина централізована диспетчерська система оперативно-технологічного управління виробництвом, передачею, розподілом та постачанням електричної енергії. Функції централізованого диспетчерського (оперативно-технологічного) управління об`єднаною енергетичною системою України та організацію паралельної роботи з енергетичними системами інших держав виконує державне підприємство, яке визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в електроенергетичному комплексі.
Державне підприємство, що здійснює централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об`єднаною енергетичною системою України, є системним оператором та виконує функції, визначені цим Законом та Законом України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України".
За змістом ст. 15 Закону України "Про електроенергетику" оптовий ринок електричної енергії в Україні функціонував, зокрема з додержанням такої умови: у кожному розрахунковому періоді (місяці) забезпечується оплата вартості електричної енергії та послуг, закуплених у цьому періоді оптовим постачальником електричної енергії, у рівному відсотку кожній енергогенеруючій компанії (за винятком суб`єктів господарювання, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - мікро-, міні- та малим гідроелектростанціям) та підприємству, яке здійснює централізоване диспетчерське управління об`єднаною енергетичною системою України і передачу електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами. Ця оплата забезпечується з урахуванням остаточних платежів відповідно до договору, на підставі якого створено оптовий ринок електричної енергії.
Порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії було врегульовано у ст. 151 Закону України "Про електроенергетику".
Для проведення розрахунків оптовий постачальник електричної енергії (відповідач) відкривав в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання. Спеціальний режим використання поточних рахунків для оплати вартості електричної енергії полягав в тому, що перерахування грошових коштів з таких рахунків здійснювалося уповноваженим банком за алгоритмом, який встановлювався НКРЕКП.
Тобто, порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії України можливий був лише через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, виключно на підставі алгоритму розподілу коштів, який встановлювався НКРЕКП та був обов`язковим для виконання ДП "Енергоринок" як розпорядником коштів ОРЕ.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про електроенергетику" (справа про електроенергетику) від 12.02.2002 № 3-рп/2002 вказував, що особливістю функціонування об`єднаної енергетичної системи є безперервність процесу виробництва, накопичення, розподілу і споживання електричної енергії, що вимагає збалансованих, синхронних дій, централізованого диспетчерського управління та єдиного системного обліку електроенергії на всіх стадіях виробничого процесу. З огляду на це Національна комісія регулювання електроенергетики України встановлює алгоритм, тобто порядок розподілу уповноваженим банком коштів, отриманих за електричну енергію, а ДП "Енергоринок" готує щодобові звіти про фінансові розрахунки для усіх членів оптового ринку. У разі виникнення стосовно платежів спірних питань їх можуть вирішувати такі внутрішні, функціонально адаптовані до специфіки енергетичної галузі структури, як постійно діюча відомча Арбітражна комісія, Рада оптового ринку, загальні щорічні або позачергові збори суб`єктів договору, Національна комісія регулювання електроенергетики України, що мають повноваження і юридичні ресурси. В разі необхідності будь-який суб`єкт таких відносин може захистити свої інтереси також у судовому порядку. Ці майнові відносини є, по суті, складовою частиною особливих виробничих відносин.
Судами обох інстанцій враховано, що ДП "Енергоринок" під час здійснення закупівлі електричної енергії у АТ "Полтаваобленерго" не могло самостійно, на власний розсуд обирати з якого джерела, в яких обсягах та за якою ціною купувати електричну енергію, оскільки у своїй діяльності керувалося законодавством України, ДЧОРЕ та статутом, а також не вправі було проводити розрахунки за електричну енергію, в тому числі погашати заборгованість, іншим чином, ніж це визначено законодавством, а саме відповідно до алгоритму, встановленого НКРЕКП. Особливістю розрахунків за договором між сторонами спору було те, що розпорядження коштами, що накопичувалися на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання ДП "Енергоринок", здійснювалося НКРЕКП в межах наданих їй повноважень шляхом затвердження обов`язкових для виконання постанов, якими встановлювався алгоритм розподілу коштів. Відповідач самостійно не приймав рішень щодо розпорядження такими грошовими коштами.
Отже, до 01.07.2019 відповідач у відносинах з позивачем діяв згідно з умовами договору та вимогами чинного на той час законодавства, здійснюючи розрахунок з позивачем відповідно до затверджених НКРЕКП алгоритмів.
Враховуючи викладене помилковими є доводи скаржника, що судами не враховано особливостей регуляторного та державницького впливу на відносини в енергетичній сфері зі сторони органів державної влади, що визначені в Законі України "Про електроенергетику".
В той же час, відповідно до п. 2 Розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії" з 01.07.2019 почав діяти балансуючий ринок та ринок допоміжних послуг, ринок "на добу наперед" та внутрішньодобовий ринок, двосторонні договори (далі - новий ринок електричної енергії).
Пунктом 23 розділу XVII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що з дати початку дії нового ринку електричної енергії визнається таким, що втратив чинність, зокрема Закон України "Про електроенергетику".
В свою чергу, Законом України "Про ринок електричної енергії" не передбачено відкриття поточного рахунку зі спеціальним режимом використання ДП "Енергоринок" та не надано повноважень НКРЕКП встановлювати з 01.07.2019 алгоритми розподілу коштів, зокрема щодо розрахунків ДП "Енергоринок" з виробниками електричної енергії.
При цьому пунктом 15 розділу XVII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що оптовий постачальник електричної енергії (яким є відповідач) провадить свою діяльність до повного погашення своєї кредиторської та дебіторської заборгованості за електричну енергію.
Таким чином, правильними є висновки судів, що починаючи з 01.07.2019 ДП "Енергоринок" провадить свою діяльність у межах договірних відносин, що виникли на ОРЕ (договори купівлі-продажу, договори реструктуризації заборгованості рішення суду та мирові угоди), з учасниками ринку електричної енергії.
В той же час, згідно з приписами п. 16 Розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії" Кабінет Міністрів України повинен був протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо особливостей погашення заборгованості за електричну енергію, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії.
Таким законом є ухвалений Верховною Радою України 17.06.2020 Закон України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", який набрав чинності з 16.07.2020, крім статей 5 і 6, які набирають чинності з 1 липня 2021 року (у редакції, станом на час подання позову).
У вищезазначеному Законі містяться статті щодо заходів погашення заборгованості на оптовому ринку електричної енергії України та механізми проведення взаєморозрахунків.
Також, в ст. 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" містяться наступні визначення термінів:
процедура погашення заборгованості - комплекс необхідних заходів, спрямований на остаточне врегулювання кредиторської та дебіторської заборгованості на оптовому ринку електричної енергії, а також припинення діяльності оптового постачальника електричної енергії;
оптовий постачальник електричної енергії - державне підприємство "Енергоринок", утворене для забезпечення функціонування оптового ринку електричної енергії України;
заборгованість - сума коштів, що виникла до 1 липня 2019 року, підтверджена учасниками та підлягає сплаті відповідно до укладених договорів і судових рішень.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" на умовах, визначених цим Законом, підлягає погашенню (списанню) заборгованість державного підприємства "Енергоринок" перед виробниками електричної енергії державної форми власності та акціонерного товариства, 100 відсотків акцій якого належать державі, яке здійснює функції оператора системи передачі, в обсязі заборгованості до погашення (списання) відповідно до пункту 2 цієї частини.
Погашення (списання) заборгованості здійснюється учасниками на підставі примірних договорів відповідно до окремих порядків, що затверджуються Кабінетом Міністрів України в місячний строк після набрання чинності цим Законом (ч. 5 ст. 4 вказаного Закону).
Колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28.10.2021 у справі № 913/567/19, відповідно до яких з огляду на положення ч. 5 ст. 4 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" погашення (списання) заборгованості здійснюється учасниками на підставі примірних договорів відповідно до окремих порядків, що затверджуються Кабінетом Міністрів України в місячний строк після набрання чинності цим Законом.
Наведене узгоджується з визначенням терміну "процедура погашення заборгованості", наданим у п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", відповідно до якого процедура погашення заборгованості - це комплекс необхідних заходів, спрямований на остаточне врегулювання кредиторської та дебіторської заборгованості на оптовому ринку електричної енергії.
Відтак, вищезгаданим Законом передбачено погашення заборгованості, яка утворилася на оптовому ринку електричної енергії України до 01.07.2019, підтверджена учасниками та підлягає сплаті відповідно до укладених договорів і судових рішень. Водночас, таке погашення (списання) має здійснюватися у порядку, встановленому окремим законопроектом, який з дня набрання чинності цим Законом повинен розробити та внести на розгляд Верховної Ради Кабінет Міністрів України.
Натомість наразі відповідний порядок Кабінетом Міністрів України не розроблений, що в свою чергу підтверджує висновок судів попередніх інстанцій про відсутність механізму погашення заборгованості, яка наразі існує.
Крім того, виходячи з визначення термінів "заборгованість" та "підтвердження заборгованості", викладених в ст. 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", під регулювання названого Закону підпадає саме підтверджена учасниками заборгованість, яка відображена в акті про наявність та розмір заборгованості.
Враховуючи викладене, щодо підстави відкриття касаційного провадження у справі № 910/4216/20, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем, що утворилася за договором, підлягає погашенню у спеціальному порядку, визначеному державою, однак за відсутності підтвердженої учасниками заборгованості, застосування до спірних правовідносин Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" буде можливе за умови підтвердження такої заборгованості відповідним рішенням суду. При цьому колегія суддів звертає увагу, що даний спір спрямований не на встановлення порядку погашення відповідної заборгованості, яка повинна погашатися у встановленому законодавством порядку.
За таких обставин помилковими є твердження скаржника, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки фактам реалізації механізмів погашення заборгованості у порядку, визначеному Законом України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії".
Посилання скаржника на ст. 2 вказаного Закону, відповідно до якої алгоритм розподілу коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання операторів системи розподілу, електропостачальників, на яких покладено виконання функцій постачальника універсальних послуг та постачальника "останньої надії", передбачає у разі наявності заборгованості за електричну енергію перед оптовим постачальником електричної енергії - перерахування всіх коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії до повного погашення такої заборгованості, колегією суддів відхиляються як такі, що стосуються погашення заборгованості перед оптовим постачальником електричної енергії, в той час як у розглядуваній справі має місце заборгованість оптового постачальника електричної енергії.
Що ж до посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 13.01.2021 № 98 та постанови НКРЕКП від 14.04.2021 № 640 та від 14.04.2021 № 641, то вказані постанови прийняті після звернення позивача з позовом до суду у даній справі та після винесення місцевим господарським судом рішення у ній. В свою чергу Верховний Суд переглядає оскаржуване рішення місцевого господарського суду (переглянуте судом апеляційної інстанції) на його відповідність правовим нормам, які діяли на момент прийняття такого рішення.
Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не врахували іншу судову практику господарських судів щодо застосування норм вищезгаданого Закону до подібних правовідносин, викладену у рішеннях Господарського суду міста Києва від 04.02.2021 у справі № 910/9677/20, від 26.04.2021 у справі № 910/16927/20, у рішенні Господарського суду Донецької області від 04.08.2020 у справі № 5/190б(910/12824/19), у постановах Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі № 910/11387/19, від 27.04.2021 у справі № 910/16967/19, від 17.11.2021 у справі № 910/16185/19, від 01.12.2021 у справі № 910/9947/19, колегією суддів відхиляються, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах саме Верховного Суду. З цих же підстав колегія суддів відхиляє посилання скаржника на постанови Вищого господарського суду України.
Що ж до посилань скаржника на практику Верховного Суду України, то викладені у відповідних постановах висновки стосувалися правовідносин, відмінних від тих, що склалися у справі, оскільки на момент прийняття постанов Верховного Суду України не діяв ані Закон України "Про ринок електричної енергії", ані Закон України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії".
Оскільки судами обох інстанцій у справі № 910/4216/20 встановлено наявність заборгованості відповідача перед позивачем, Законом України "Про ринок електричної енергії" не передбачено відкриття поточного рахунку зі спеціальним режимом використання ДП "Енергоринок", за відсутності підтвердженої учасниками заборгованості, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення заявленого розміру заборгованості, та як результат, - нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України сум 3% річних та інфляційних втрат. При цьому колегія суддів враховує, що відповідач у своїй касаційній скарзі не оскаржує правильність розрахунку стягнутих судами з нього сум заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат.
Доводи скаржника про те, що між сторонами відсутній спір щодо розміру заборгованості, оскільки між ними підписано без розбіжностей акт звірки розрахунків, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, по-перше, відповідач заперечував проти її наявності під час розгляду справи через відсутність порушень законодавства з його сторони у зв`язку з неможливістю розраховуватися у інший спосіб ніж той, що визначений НКРЕКП, що само по собі свідчить про те, що між сторонами не досягнуто згоди щодо розміру заборгованості. По-друге, відповідно до акта звірки розрахунків №02/32-223 від 13.01.2020 (станом на кінець дня 31.12.2019) заборгованість ДП "Енергоринок" перед АТ "Полтаваобленерго" становить 222 296 241,98 грн. Однак у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором, позивач у цій справі просив суд також стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 4 276 563,37 грн та інфляційні втрати в розмірі 2 835 713,25 грн, щодо якої заперечує відповідач, тобто акт звірки розрахунків складено на суму, що є меншою від розміру заявлених вимог у даній справі. По-третє, відповідно до положень Закону, підтвердження заборгованості - процес встановлення та уточнення сум заборгованості учасниками, за результатами якого складається акт про наявність та розмір заборгованості. Положеннями ч. 5 ст. 4 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" передбачено, що погашення (списання) заборгованості здійснюється учасниками на підставі примірних договорів відповідно до окремих порядків, що затверджуються Кабінетом Міністрів України в місячний строк після набрання чинності цим Законом. Натомість наразі відповідний порядок Кабінетом Міністрів України не розроблений. При цьому суд не може замінювати Кабінет Міністрів України у визначенні порядку погашення заборгованості та замість нього встановлювати, чи буде вважатися акт звірки розрахунків належним, достатнім та єдиним доказом підтвердження сторонами суми заборгованості.
Посилання скаржника на неправильне застосування судами ст. 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" не спростовують висновки судів, що Законом України "Про ринок електричної енергії" не передбачено відкриття поточного рахунку зі спеціальним режимом використання ДП "Енергоринок" та не надано повноважень НКРЕКП встановлювати з 01.07.2019 алгоритми розподілу коштів, зокрема щодо розрахунків ДП "Енергоринок" з виробниками електричної енергії. Вказаного не спростовано і скаржником.
Таким чином, в межах підстав відкриття касаційного провадження відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема положень Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", у зв`язку з чим підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Що ж до іншої підстави відкриття касаційного провадження - п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України. то скаржником зазначено, що підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази.
Так відповідач вказує на те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги обставину, що можливість реалізації механізмів погашення боргів, що утворились на ОРЕ та правомірного втручання держави у ці правовідносини з урахуванням суспільного інтересу підтверджується рішеннями РНБО та Антикризового енергетичного штабу, а саме: Указом Президента України № 35/2021 від 29.01.2021, яким введено в дію Рішення РНБО від 29.01.2021 "Про заходи з нейтралізації загроз у сфері атомної енергетики і промисловості" та протокольними дорученнями Антикризового енергетичного штабу, та не досліджено їх копії, які містяться у матеріалах справи.
Верховний Суд зазначає, що згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до положень ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, учасники справи подають суду докази на підтвердження своїх доводів і заперечень, однак саме суд здійснює їх оцінку доказів, і саме він вирішує їх важливість та необхідність для прийняття того чи іншого рішення.
Оцінка доказів це розумова, логічна діяльність. Закон вимагає, щоб внутрішнє переконання було обґрунтованим. Внутрішнє переконання перш за все ґрунтується саме на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх доказів у їх сукупності. Шлях внутрішнього переконання повинен відображатися через мотивування висновків.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
У п.п. 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
При цьому саме по собі не відображення надання оцінки певним доказам у рішенні суду не свідчить про їх неврахування, оскільки хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Верховний Суд зауважує, що відповідно до положень ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Інших конкретних доказів, яких судами не досліджено, касаційна скарга не містить.
Враховуючи викладене, підстава касаційного оскарження, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням положень ст. 300 ГПК України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах заявлених скаржником доводів.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -