ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 910/11885/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,
за участю представників:
позивача - Вичівської О.Ю., Тодосієнка В.М.,
відповідача - Купчика О.В.,
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог
щодо предмета спору, на стороні позивача - Бєльського О.О., Гуцевої Л.О.,
на стороні відповідача - Гузієнка Я.М., Шутова О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної іпотечної установи, Міністерства фінансів України,
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Балац С.В.)
від 02.12.2020,
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Ткаченко Б.О., судді - Коротун О.М., Ходаківська І.П.)
від 18.10.2021,
за позовом Державної іпотечної установи
до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - 1) Кабінет Міністрів України, 2) Міністерство фінансів України,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 1) Національний банк України, 2) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
про припинення зобов`язань за облігаціями
В С Т А Н О В И В:
у серпні 2020 року Державна іпотечна установа звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом про припинення з 25.01.2016 зобов`язання перед Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" за облігаціями серії "А3", "В3", "С3" щодо виплати відсоткового доходу та погашення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач як емітент втратив право користуватись/розпоряджатись коштами, залученими від продажу цінних паперів, у зв`язку з тим, що всі кошти, які перебували у користуванні/розпорядженні відповідача, який є неплатоспроможним банком, включені до його ліквідаційної маси і використовуються останнім на власний розсуд.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2021, у задоволенні позову відмовлено.
20.12.2021 Державна іпотечна установа, а 24.12.2021 - Міністерство фінансів України звернулися з касаційними скаргами на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2021, в яких просять оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень зазначають п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджують, що суд застосував п. 16 ч. 1 ст. 1 та ст. 5 Закону України "Про депозитарну систему України" без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 910/9938/17. Також обґрунтовують необхідність скасування вказаних судових рішень на підставі п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України, оскільки судами не було досліджено зібрані докази (наявні у справі реєстри власників іменних цінних паперів станом на 25.01.2016 та станом на 29.06.2016; договори № ДД -205/2014, № ДД-230/2014, № ДД-750/2014, № ДД-751/2014, № ДД-758/2014, № ДД-759/2014, укладені між Державною іпотечною установою, як емітентом цінних паперів (відповідних облігацій) з ПАТ "Дельта Банк", як власником цінних паперів; додаткові угоди до договору банківського рахунку № 26/995-070 від 27.02.2013 - № 1 від 28.10.2013, № 2 від 25.11.2013, № 3 від 24.12.2013, № 4 від 27.01.2014, № 5 від 27.02.2014, № 5/1 від 27.02.2014, № 6 від 31.03.2014, № 7 від 02.06.2014, № 8 від 31.08.2014, № 9 від 29.10.2014, № 10 від 30.01.2015, якими підтверджується перебування в платному володінні і користуванні банку грошових коштів, які надійшли в оплату облігацій, за умови гарантованого права позивача на розпорядження цими коштами; довідці № 5370 від 21.06.2016, яка видана з порушенням Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженій постановою правління НБУ № 492 від 12.11.2003); суди встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, що фактично є підставою касаційного оскарження, встановленої п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України.
У відзивах Національний банк України, посилаючись на п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, просить закрити касаційні провадження, порушені за касаційними скаргами Державної іпотечної установи, Міністерства фінансів України на оскаржувані судові рішення з огляду на неподібність правовідносин у справі, яка переглядається, зі справою № 910/9938/17. При цьому, зазначає, що у випадку відмови у закритті провадження у справі, відмовити у задоволення цієї касаційної скарги з наведених у відзиві мотивів. Стверджує, що кредиторські вимоги Державної іпотечної установи, в тому числі, ті, які виникли за договорами банківського рахунку підлягають задоволенню в порядку, визначеному спеціальним законом - ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Посилається на те, що незважаючи на набуття НБУ у встановленому законом порядку права власності на облігації в кількості 9 464 штук серії "В3", позивач звертається з позовом про припинення його зобов`язань за облігаціями серії "В3", зазначаючи при цьому неправдиві відомості про право власності на них лише у ПАТ "Дельта Банк". Вважає безпідставними посилання скаржників на те, що він не отримував кошти від продажу облігацій та, що до моменту початку виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку не мав права розпоряджатись коштами.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у відзивах просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначає, що доводи касаційних скарг щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права є необґрунтованими, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, які є правильними і законними. На думку заявника, позивачем не було подано до суду будь-яких рішень про дострокове погашення облігацій, відмову від розміщення облігацій, анулювання випуску облігацій, конвертації облігацій, викупу облігацій. Вважає, що суди встановили, що зобов`язання позивача згідно з проспектом емісії продовжують існувати, а жодна з підстав припинення зобов`язання в розумінні приписів гл. 50 ЦК України не настала. Посилається на правильність застосування судами ч. 4 ст. 75 ГПК України та врахування висновків судів в аналогічній справі № 910/10553/18 між тими ж сторонами: перенесення неплатоспроможним банком коштів на балансовий рахунок 2909 "інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку" не можна вважати операціями з повернення позики, оскільки призначенням цього рахунку є облік суми кредиторської заборгованості банку, а таке перенесення коштів не може свідчити про набуття банком, який ліквідується, права власності на кошти, розміщені на рахунку позивача. Зазначає, що апеляційний господарський суд керувався п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про депозитарну систему України" у системному зв`язку з іншими положеннями законодавства, зокрема, ЦК України, Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок". Вказує про безпідставність посилання Державної іпотечної установи на начебто неврахування при розгляді цієї справи висновків Верховного Суду щодо застосування положень Закону України "Про депозитарну систему України" у справі № 910/9938/17, оскільки звертаючись до суду з позовом установа жодним чином не ставить під сумнів факт набуття банком права власності на облігації (у протилежному випадку ці доводи суперечили б предмету та підставам позову), тобто обґрунтовує неподібність правовідносин у справі № 910/9938/17 та справі, яка переглядається. На думку заявника, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що після звернення позивача із заявою про визнання кредиторських вимог до відповідача, акцептування цих вимог відповідачем та включення позивача до реєстру вимог кредиторів, відносини між сторонами щодо грошових коштів, які знаходились на розрахунковому рахунку позивача регулюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
У відзиві від 14.01.2022 ПАТ "Дельта Банк" просить касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з наведених у відзиві мотивів. При цьому просить поновити строк на його подання.
Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом. За ч. 2 ст. 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. У ч. 4 ст. 294 ГПК України визначено, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу. Отже, строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється не законом, а судом, а тому може бути продовженим, а не поновленим.
Оскільки зазначене клопотання подане ПАТ "Дельта Банк" поза межами встановленого судом строку (до 10.01.2022) і було викладене у відзиві від 14.01.2022, ПАТ "Дельта Банк" не просив продовжити строк на подання відзиву в силу ч. 2 ст. 119 ГПК України, то суд касаційної інстанції залишається цей відзив без розгляду як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши наявність зазначених у касаційних скаргах підстав касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287, п. п. 1, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України), дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, Верховний Суд вважає, що касаційні провадження, порушені на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України необхідно закрити, а касаційні скарги, подані на підставі п.п. 1, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України - залишити без задоволення з огляду на таке.
У касаційних скаргах скаржники посилаються на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджують, що суд застосував п. 16 ч. 1 ст. 1 та ст. 5 Закону України "Про депозитарну систему України" без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 910/9938/17.
Щодо вказаної підстави касаційного оскарження, необхідно зазначити таке.
27.02.2013 між ПАТ "Дельта Банк" (банк) та Державною іпотечною установою (установа) було укладено договір банківського рахунку № 26/995-070, за яким установі було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті.
На вказаний рахунок банк зобов`язувався приймати та зараховувати грошові кошти, які надходять установі та виконувати розпорядження установи щодо перерахування коштів з рахунка, проводити інші операції за рахунком у межах законодавства України (п. 1.2 договору від 27.02.2013).
26.02.2013 Державною іпотечною установою прийнято рішення про закрите (приватне) розміщення облігацій серії "Z2", "А3", "В3", "С3", "D3".
Відповідно до положень проспекту емісії облігацій серій "Z2", "А3", "В3", "С3", "D3" установи 2013 року: п. п. 4.2.1, 4.3.1 - характеристика цих облігацій - іменні, відсоткові, з додатковим забезпеченням (у формі державної гарантії Кабінету Міністрів України); п. 4.2.2 - кількість облігацій серії "Z2", "А3", "В3", "С3", "D3" за 10 000 шт.; п. 4.2.3 - номінальну вартість облігацій 100 000,00 грн; п. 4.2.4 - загальна номінальна вартість - 1 000 000 000, 00 грн на кожну серію; п. 4.5 - власники облігацій мають права, передбачені чинним законодавством, зокрема, отримати номінальну вартість облігацій при настанні строку їх погашення та отримувати відсотковий дохід у вигляді відсотків, нарахованих на номінальну вартість облігацій, що їм (власникам) належать, після закінчення кожного відсоткового періоду;
п. 4.9 - погашення облігацій здійснюється протягом одного банківського дня: серія "Z2" - 21.11.2018; серія "АЗ" - 12.12.2018; серія "ВЗ" - 18.11.2020; серія "СЗ" - 15.12.2020; серія "DЗ" - 14.12.2023; п. 4.9.1 - дострокове погашення облігацій відповідної серії може бути здійснене за рішенням емітента у разі дострокового викупу 100% облігацій цієї серії; таке рішення приймається правлінням установи.
З 24.03.2014 до 09.09.2014 між Державною іпотечною установою і ПАТ "Дельта Банк" було укладено договори купівлі-продажу цінних паперів № ДД-205/2014 від 24.03.2014, № ДД-230/2014 від 27.03.2014, № ДД-750/2014 від 05.09.2014, № ДД-751/2014 від 08.09.2014, № ДД-758/2014 від 09.09.2014, № ДД-759/2014 від 09.09.2014.
За умовами вказаних договорів емітент (установа) зобов`язувався передати у власність покупця (банк), а покупець - прийняти та оплатити цінні папери - облігації підприємств у кількості, вартістю та з датами погашення, визначеними у відповідних договорах (договори купівлі-продажу цінних паперів), у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок установи № 26502000000995 в ПАТ "Дельта Банк".
Грошові кошти у загальній сумі 1 726 500 000,00 грн за придбані облігації були перераховані банком на рахунок установи № 26502000000995, відкритий в ПАТ "Дельта Банк".
Водночас, суди встановили, що банк набув у власність облігації серії "А3" з міжнародним ідентифікаційним номером (кодом) UA 4000178438 у загальній кількості 5 698 шт., облігації серії "В3" з міжнародним ідентифікаційним номером (кодом) UA 4000178446 у загальній кількості 10 000 шт., облігації серії "С3" з міжнародним ідентифікаційним номером (кодом) UA 4000178453 у загальній кількості 2 700 шт., що не спростовано позивачем.
З 23 квітня до 12 вересня 2014 року між ПАТ "Дельта Банк" та НБУ було укладено договір застави облігацій установи № 132/04-14/ДІУ від 23.04.2014 та договір застави облігацій установи № 42/ДІУ від 12.09.2014, за якими облігації серії "А3" з міжнародним номером (кодом) UA 4000178438 у загальній кількості 4 565 шт., облігації серії "В3" з міжнародним ідентифікаційним номером (кодом) UA 4000178446 у загальній кількості 10 000 шт., облігації серії "С3" з міжнародним ідентифікаційним номером (кодом) UA 4000178453 у загальній кількості 2 700 шт. були передані у заставу НБУ з метою забезпечення виконання зобов`язань ПАТ "Дельта Банк" за кредитними договорами № 132/04-14/КТ від 23.04.2014 та № 42 від 12.09.2014.
На підставі постанови Правління НБУ № 150 від 02.03.2015 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", строком на 3 місяці з 03.03.2015 до 02.06.2015, з призначенням уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації - Кадирова В.В. У подальшому згідно з рішеннями виконавчої дирекції Фонду № 71 від 08.04.2015, № 147 від 03.08.2015 строки проведення тимчасової адміністрації у банку продовжувались.
Відповідно до постанови Правління НБУ № 664 від 02.10.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 181 від 02.10.2015 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", розпочато процедуру ліквідації банку, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора банку Кадирову В.В. на два роки; у подальшому цей строк подовжувався до 04.10.2020.
11.01.2016 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів банку та з метою обліку кредиторської заборгованості 25.01.2016 банком проведено операцію з обліку кредиторських вимог, а саме - перенесення коштів з рахунку клієнта - установи № 26502000000995 на спеціальний рахунок "інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку", який призначений для обліку заборгованості банку перед третіми особами та є пасивним рахунком, тобто на ньому обліковується сума, яку банк виплатить кредитору у порядку черговості, визначеної законом.
17.02.2016 рахунки установи, відкриті в ПАТ "Дельта Банк" (зокрема № 26502000000995/980 за договором банківського рахунку № 26/995-070 від 27.02.2013), були закриті, про що банк повідомив установу довідкою № 5370 від 21.06.2016.
Відповідно до витягу із реєстру № 2495 від 18.03.2016, затвердженого протоколом № 005/16, та з урахуванням змін № 1, затверджених рішенням виконавчої дирекції № 291 від 03.03.2016, вимоги позивача акцептовані на загальну суму 3 332 921 190, 01 грн і включені до сьомої черги як вимоги юридичної особи, про що банк 03.10.2016 видав установі довідку № 05-3323787.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15.01.2020, про затвердження мирової угоди у справі № 910/6514/17, у рахунок погашення заборгованості банку перед НБУ за кредитним договором № 42 у власність НБУ перейшли облігації установи серії "В3" з міжнародним ідентифікаційним номером UA 4000178446 (дата погашення 18.11.2020, у кількості 9464 штук).
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з таких обставин та керувались такими нормами права:
- обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, базуються на правовідносинах, які склалися між сторонами та третіми особами на підставі: договорів купівлі-продажу цінних паперів, відповідно яких позивач (емітент) продав, а відповідач (покупець) придбав у власність облігації серії "А3", "В3", "С3"; договору банківського рахунку № 26/995-070 від 27.02.2013 з додатковими угодами до нього, за умовами якого відповідач (банк) відкрив позивачу (клієнт) поточний рахунок у національній валюті № НОМЕР_1 та зобов`язувався приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, які надходять клієнту; заяви позивача до банку про визнання кредиторських вимог, на підставі якої кредиторські вимоги акцептовані та включені до реєстру вимог кредиторів відповідача; проспекту емісії облігацій серій "Z2", "А3", "В3", "С3", "D3", за яким позивач є емітентом облігацій на загальну суму 5 000 000 000,00 грн кількістю по 10 000 шт (відповідно до вказаного проспекту власники облігацій мають права, передбачені чинним законодавством, зокрема, отримання номінальної вартості облігацій при настанні строку їх погашення та отримання відсоткового доходу у вигляді відсотків, нарахованих на номінальну вартість облігацій, що їм (власникам) належать, після закінчення кожного відсоткового періоду та нормами, які регулюють взаємовідносини позики);
- врахувавши ст. ст. 194, 195 ЦК України, ч. ч. 1, 2 ст. 2, п. 2 ч. 5 ст. 3, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), надавши оцінку договорам купівлі-продажу цінних паперів № ДД-205/2014 від 24.03.2014, № ДД-230/2014 від 27.03.2014, № ДД-750/2014 від 05.09.2014, № ДД-751/2014 від 08.09.2014, № ДД-758/2014 від 09.09.2014, № ДД-759/2014 від 09.09.2014, зокрема, п. п. 2.4, 2.5, дійшли висновку, що з моменту виконання умов вказаних договорів, зобов`язання сторін договору є припиненими виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України);
- керуючись п. 16 ч. 1 ст. 1, ст. 5 Закону України "Про депозитарну систему України" (в редакціях, чинних на момент укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів), суди дійшли висновку про безпідставність аргументів позивача про те, що перехід прав на іменні цінні папери і реалізація прав за ними потребує обов`язкової ідентифікації власника депозитарною установою, яка веде рахунок у цінних паперах такого власника з огляду на те, що це суперечить умовам укладених договорів;
- позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не спростовано, що на виконання договорів купівлі-продажу цінних паперів, укладених між установою та банком, останній перерахував на рахунок установи грошові кошти протягом березня - вересня 2014 року;
- відповідно до договору банківського рахунку № 26/995-070 від 27.02.2013 установа вільно володіла та розпоряджалась отриманими коштами, претензій щодо відсутності коштів на власному рахунку чи перешкоджанні банку у користуванні коштами від установи не надходило;
- наявними у матеріалах справи доказами підтверджується повідомлення ПАТ "Дельта Банк" у порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про акцептування кредиторських вимог Державної іпотечної установи, які виникли на підставі договору банківського рахунку № 26/995-070 від 27.02.2013 на суму 3 332 921 190,01 грн та про включення цих вимог до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів;
- за ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою у момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Тобто вказана норма передбачає, що з метою погашення позики, мало б відбутися перерахування коштів установою на рахунок банку;
- наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що перерахування коштів відбулося не за ініціативою установи (хоча і внаслідок подання позивачем заяви про визнання кредиторських вимог до відповідача), а на підставі спеціальної норми законодавства, внаслідок введення щодо банку процедури, визначеної Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який регулює взаємовідносини між неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, та його кредиторами. Саме за процедурою, передбаченою нормами вказаного Закону, установа направила заяву про кредиторські вимоги до банку, яка була акцептована банком та включена до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів.
- рішенням Господарського суду м. Києва від 04.11.2019 у справі № 910/10553/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2020 у подібних правовідносинах було встановлено: "проведена 25.01.2016 ПАТ "Дельта Банк" операція з перенесення коштів з рахунку клієнта - Державної іпотечної установи № 26502000000995 на рахунок № 29092700009952 "інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку" з призначенням платежу "перенесення коштів відповідно до затвердженого реєстру кредиторів" не є поверненням позики у розумінні ч. 3 ст. 1049 ЦК України, а є наслідком подання позивачем заяви про визнання кредиторських вимог до банку та перенесення коштів для їх обліку на рахунок, який для цього призначений (тобто перенесення банком 3 332 921 190,01 грн з рахунку Державної іпотечної установи № 26502000000995 на рахунок № 29092700009952 "інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку" не є операцією з погашення позики.");
- перенесення банком у цій справі коштів на балансовий рахунок 2909 "інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку" не є операцією з повернення позики, оскільки призначенням цього рахунку є облік суми кредиторської заборгованості банку, а таке перенесення коштів не може свідчити про набуття банком, який ліквідується, права власності на кошти, які були розміщені на рахунку позивача;
- відповідно до п. 17 Положення про порядок емісії облігацій внутрішніх місцевих позик та їх обігу, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 391 від 14.06.2018, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 11.07.2018 № 808/32260, перехід права власності на облігації емітента до іншої особи не є підставою для звільнення емітента від виконання зобов`язань, що підтверджуються облігацією;
- позивачем не подано до суду будь-яких рішень про дострокове погашення облігацій, відмову від розміщення облігацій, анулювання випуску облігацій, конвертації облігацій, викупу облігацій, а тому зобов`язання позивача згідно з проспектом продовжують існувати, а жодна з підстав припинення зобов`язання у розумінні приписів гл. 50 ЦК України не настала;
- на момент звернення установи з цим позовом були такими, що припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог зобов`язання установи перед ПАТ "Дельта Банк" за облігаціями на підставі судових рішень: щодо сплати відсоткового доходу за п`ятий та шостий відсоткові періоди за облігаціями серій "А3", "В3", "С3" у розмірі 161 291 973,10 грн на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 12.09.2017 у справі № 910/4413/17, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2018 та постановою Верховного суду Касаційного господарського суду від 31.05.2018; щодо сплати відсоткового доходу за сьомий відсотковий період за облігаціями серій "А3", "В3", "С3" на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2017 у справі № 910/12608/17, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 та постановою Касаційного господарського суду від 29.05.2018; щодо сплати відсоткового доходу за восьмий відсотковий період за облігаціями серій "А3", "В3", "С3" на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 24.09.2018 у справі № 910/1340/18, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 та постановою Касаційного господарського суду від 10.04.2019; щодо сплати відсоткового доходу за дев`ятий відсотковий період за облігаціями серій "А3", "В3", "С3" на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 22.10.2018 у справі № 910/10418/18, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2019 та постановою Верховного суду від 09.04.2019; щодо сплати відсоткового доходу за десятий відсотковий період за облігаціями серій "В3", "С3" на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 28.03.2019 у справі № 910/1234/19, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2019; щодо сплати відсоткового доходу за одинадцятий відсотковий період за облігаціями серій "В3", "С3" на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 20.11.2019 у справі № 910/10245/19, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2020.
Встановивши вказані вище обставини, керуючись нормами Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", Закону України "Про депозитарну систему України", Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", врахувавши висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 910/10553/18, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову та припинення з 25.01.2016 зобов`язання позивача перед ПАТ "Дельта Банк" за облігаціями серії "А3", "В3", "С3" щодо виплати відсоткового доходу та погашення.
У касаційних скаргах скаржники стверджують, що суд застосував п. 16 ч. 1 ст. 1 та ст. 5 Закону України "Про депозитарну систему України" без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 910/9938/17 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).
Щодо посилань скаржників на вказану постанову Верховного Суду необхідно зазначити таке.
За п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий висновок викладений у п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 367/2022/15-ц).
Щодо подібності правовідносин, необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічний висновок викладений в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16).
У постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 910/9938/17, за позовом ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ПАТ "Укртелеком", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ "ЕСУ", про стягнення 1 115 660 929,04 грн, та за зустрічним позовом ПАТ "Укртелеком" до ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" про припинення зобов`язань ПАТ "Укртелеком" і ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" за договором купівлі-продажу цінних паперів № 266-ДД/2015 від 15.09.2015 відповідно до вимог ст. 607 ЦК України, суд касаційної інстанції скасував рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 в частині вирішення первісного позову про відмову у стягненні з ПАТ "Укртелеком" пені та 3% річних та постановив в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково та стягнув 795 344,00 грн пені та 85 122,00 грн 3% річних. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2018, якими у задоволенні позовів було відмовлено, залишив в силі.
Залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, суд касаційної інстанції у справі № 910/9938/17 виходив з того, що відсутні обставини для припинення зобов`язань за договором на підставі ст. 607 ЦК України з мотивів, зазначених у постанові суду.
Судові рішення у справі № 910/9938/17, на яку скаржники посилаються в обґрунтування підстави касаційного оскарження, встановленої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, і справі, яка переглядається, приймались за різних фактичних обставин, зокрема, судами не було встановлено перебування учасників справи, зокрема, ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" у процедурі ліквідації під час виникнення спірних правовідносин і спірні правовідносини не підпадали під правове регулювання Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", як у справі, що переглядається.
Також у справі, що переглядається, позивач просив визнати припинення з 25.01.2016 зобов`язання перед ПАТ "Дельта Банк" за облігаціями серії "А3", "В3", "С3" щодо виплати відсоткового доходу та погашення, посилаючись, зокрема, і на ч. 3 ст. 1049 ЦК України (водночас у справі № 910/9938/17 позивач не обґрунтовував позов ч. 3 ст. 1049 ЦК України, а зазначав ст. 607 ЦК України). У справі, яка переглядається, договори купівлі-продажу цінних паперів були укладені між позивачем (емітент, продавець) і відповідачем (банк, покупець), а у справі № 910/9938/17 - позивач просив визнати припиненими зобов`язання ПАТ "Укртелеком" і ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" за договором купівлі-продажу цінних паперів № 266-ДД/2015 від 15.09.2015, за яким саме банк продав, а товариство купило цінні папери.
Необхідно зазначити, що зі змісту постанови від 10.10.2018 у справі № 910/9938/17 вбачається, що в ній не міститься висновку щодо застосування п. 16 ч. 1 ст. 1 та ст. 5 Закону України "Про депозитарну систему України".
Отже, аналіз висновків, зроблених у рішенні і постанові суду апеляційної інстанції, які оскаржуються, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду, на яку посилаються скаржники у касаційних скаргах, оскільки у цих справах було відмовлено у задоволенні позову про визнання припиненим зобов`язання за інших встановлених судами обставин, на підставі різних норм матеріального права, що свідчить про неподібність правовідносини у цих справах.
Міністерство фінансів України у касаційній скарзі посилається на те, що підстави позову, заявлені установою, є предметом судового розгляду, про що свідчать постанови Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 761/40546/16, від 23.07.2020 у справі № 519/875/14-ц, тобто фактично обґрунтовує вказаними судовими рішеннями підставу касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Однак вказані постанови не є релевантними до спірних правовідносин, адже предмет спору, фактичні обставини, матеріально-правове регулювання правовідносин у цих справах і справі, що переглядається, суттєво відрізняються.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження, порушеного за касаційними скаргами Державної іпотечної установи, Міністерства фінансів України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.
Щодо посилань скаржників на п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень, суд зазначає, що положеннями п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України визначено, що підставою для скасування судового рішення є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.
Оскільки наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, адже правовідносини у цих справах не є подібними, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.
Також скаржники посилаються на те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, що є підставою касаційного оскарження, встановленою п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України.
Однак, ці доводи касаційних скарг є безпідставними, адже суди попередніх інстанції відповідно до вимог ст. 86 ГПК України досліди всі наявні в матеріалах справи докази (серед іншого, договір банківського рахунку № 26/995-070 з додатковими угодами до нього; договори купівлі-продажу цінних паперів № ДД-205/2014 від 24.03.2014, № ДД-230/2014 від 27.03.2014, № ДД-750/2014 від 05.09.2014, № ДД-751/2014 від 08.09.2014, № ДД-758/2014 від 09.09.2014, № ДД-759/2014 від 09.09.2014; договір застави облігацій установи № 132/04-14/ДІУ від 23.04.2014 та договір застави облігацій установи № 42/ДІУ від 12.09.2014), які є достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі, надали їм належну оцінку та з правильним застосування норм матеріального і процесуального права прийняли судові рішення відповідно до вимог ст. 236 ГПК України. Доводи скаржників про зворотне зводяться до нічим не підтверджених припущень.
Доводи касаційних скарг про скасування судових рішень з підстави, передбаченої п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України, зводяться лише до переоцінки доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що згідно зі ст. 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
Саме тільки посилання скаржників на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, без належного обґрунтування, не можуть ставити під сумнів судові рішення (подібний висновок міститься у п. 5.57 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2021 у справі № 910/260/20).
Отже, касаційне провадження, порушене за касаційними скаргами на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України необхідно закрити, а касаційні скарги, подані з підстави п. п. 1, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційних скарг покладається на скаржників.
Керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд