ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 916/3563/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.
за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімар Логістік"
на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2021 (суддя Невінгловська Ю. М.)
і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 (головуючий суддя Бєляновський В. В., судді Богатир К. В., Філінюк І. Г.)
у справі № 916/3563/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімар Логістік"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротерминал"
про стягнення 2 080 900 грн
(у судовому засіданні взяли участь представники позивача - Гончар О. В., Тарасюк О. В., відповідача - Кудрявцева Т. В.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнімар Логістік" (позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротерминал" (відповідач) про стягнення шкоди у розмірі 2 080 900 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що внаслідок вчинення відповідачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що встановлено рішенням Антимонопольного комітету України № 720-р від 21.12.2017 у справі № 130- 26.13/22-17, позивачу було заподіяно шкоду, а саме при виконанні умов договору про надання послуг № 806/н від 23.10.2012 стягнено з нього плату за повний комплекс послуг, пов`язаних з обслуговуванням (обробкою) вантажних транспортних засобів, без оплати яких заїзд на територію Одеського морського торговельного порту був неможливим, наслідком чого є стягнення плати за фактично ненадані послуги, що і є заподіянням шкоди, яка має бути відшкодована.
Короткий зміст судових рішень
3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.04.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 у справі № 916/3563/20, у задоволенні позову відмовлено.
4. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність усіх елементів складу правопорушення, а матеріалами справи встановлено відсутність факту завдання збитків позивачу з боку відповідача, також позивачем не доведено суму (розмір) збитків, які могли бути завдані відповідачем внаслідок вказаного у позові порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
5. Суди зазначили, що в процесі споживання послуг та в ході технологічного процесу проїзду територією НТМ відповідач використовував такі об`єкти інфраструктури НТМ як внутрішні автошляхи, а саме автомобільні дороги відомчого (технологічного) призначення. Тому, посилання позивача на те, що у зв`язку з неможливістю відокремити необхідні йому послуги він вважає весь обсяг наданих послуг непотрібним, не може вважатись належним доведенням розміру такої складової цивільного правопорушення як збитки. У зв`язку з чим, помилковими є доводи позивача про те, що всі кошти сплачені ним відповідачу на виконання договору про надання послуг є збитками, оскільки до складу оплачених ним послуг входили й ті, що пов`язані з користуванням інфраструктурою відповідача і які стосуються користування територією ТОВ "Євротерминал" для проїзду до Одеського морського торговельного порту і без яких забезпечити такий проїзд неможливо, про що вказано у пункті 4 резолютивної частини рішення АМКУ від 21.12.2017р. №720-р.
6. Також проаналізувавши умови укладеного між позивачем та Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" договору № КД-17706 від 24.10.2012 в редакції додаткової угоди від 26.12.2014 суди зазначили, що позивач на території Одеського морського торговельного порту у спірний період діяв в правовому статусі експедитора в розумінні Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" та мав намір отримувати доступ до території Порту для виконання своїх обов`язків саме як експедитора, а відтак, позивач не може вважатися особою, якій було завдано збитки внаслідок виконання ним умов договору про надання послуг від 23.10.2012 року, оскільки всі зроблені ним та документально підтверджені платежі на користь відповідача за цим договором мали бути компенсовані (повернуті) йому клієнтами, з якими в нього були укладені відповідні договори транспортного експедирування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнімар Логістік" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2021 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 та направити справу № 91/3563/20 на новий розгляд до суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
8. Скаржник не погоджується з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначаючи, що судами було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності.
9. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів частини другої статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" в системному зв`язку з іншими нормами зазначеного Закону у подібних правовідносинах.
10. Разом з тим, в обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на пункти 1 і 3 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, а також суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
11. Також скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 917/998/20, від 06.04.2021 у справі № 916/3748/19, а також в ухвалі Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 916/192/20.
12. Також, від представника скаржника надійшло клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду, у зв`язку з тим, що існує необхідність відступу від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 916/3578/20, яка ухвалена колегією суддів Судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів. Клопотання обґрунтоване посиланням на частину другу статті 302 ГПК України. В обґрунтування своєї позиції скаржник додатково послався на правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 915/119/20, від 08.12.2021 у справі № 923/1435/20, від 13.10.2021 у справі № 908/2445/20 та від 11.11.2021 у справі № 910/7511/20.
Позиція інших учасників справи
13. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, зазначаючи, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені в результаті повного дослідження наявних у справі доказів та є законними, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
14. ТОВ "Євротерминал" зазначає, що позивачем не доведено як наявності факту завдання збитків так і не доведено суми (розміру) збитків, які могли бути завдані відповідачем внаслідок вказаного позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції з урахуванням того, що усі акти про надання послуг за спірним договором позивачем підписано без жодних зауважень.
15. Також відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції правомірно відмовив позивачу у долученні нових доказів, оскільки останнім не було обґрунтовано неможливості отримання та подання таких доказів до суду під час розгляду справи судом першої інстанції.
16. В обґрунтування своїх доводів відповідач посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 916/3578/20.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. 23.10.2012 року між ТОВ "Євротерминал" (виконавець) та ТОВ "Юнімар Логістік" (замовник) було укладено договір про надання послуг № 806/н, за умовами якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов`язання по наданню замовнику послуг, пов`язаних з обслуговуванням (обробкою) транспортних засобів замовника та/або третіх осіб, яких він представляє, на території демпферного контейнерного майданчика (Сухого порту), розташованого за адресою: м. Одеса, вулиця Хаджибейська дорога, 4.
18. 01.01.2013 сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання послуг № 806/н від 23.10.2012, якою сторони дійшли згоди викласти зміст договору в новій редакції.
19. Згідно з пунктом 1.1 договору у редакції додаткової угоди № 1 від 01.01.2013, в порядку та на умовах цього договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання по наданню замовнику послуг, пов`язаних з обслуговуванням (обробкою) транспортних засобів замовника та/або третіх осіб, яких він представляє, на території демпферного контейнерного майданчика (Сухого порту) розташованого за адресою: м. Одеса, вулиця Хаджибейська дорога, 4. Демпферний контейнерний майданчик (далі Сухий порт) включає в себе такі об`єкти, як накопичувальний транзитний майданчик (НТМ), Внутрішня автодорога Сухого порту, яка з`єднує Сухий порт з транспортною естакадою (шляхопроводом) Одеського морського торговельного порту, а також інші об`єкти (підрозділи), які за рішенням виконавця використовуються з метою надання замовнику різних послуг, пов`язаних з обслуговуванням замовника.
20. За умовами пунктів 2.1, 2.1.1 договору виконавець зобов`язався на підставі заявок замовника надавати йому наступні послуги:
- послуги автостоянки (забезпечення замовника місцем для стоянки транспортних засобів, постановка автомобіля в орієнтир, реєстрація автомобіля в комп`ютерній базі, оформлення видаткового ордеру та проформи пропуску для в`їзду в Одеський морський торговельний порт, регулювання руху автотранспортних засобів на території НТМ, забезпечення пожежної безпеки);
- інформаційні послуги, пов`язані з наданням замовнику інформації стосовно оперативної обстановки з обробки автотранспорту на території контейнерного терміналу та транзитно-вантажного терміналу порту;
- інші супутні послуги (надання можливості користування інфраструктурою Сухого порту, забезпечення замовника наочною схемою руху по території Сухого порту.
21. Відповідно до пункту 3.1.2 договору замовник зобов`язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати виконавцю належні йому суми по даному договору.
22. Згідно з пункту 4.1 договору, вартість послуг, що надаються виконавцем замовнику по даному договору, визначається за тарифами, вказаними в додатку № 1 до даного договору, з урахуванням п. 4.5. Розцінки на послуги НТМ встановлюються в еквіваленті до долару США і застосовуються для визначення вартості послуг шляхом перерахунку в національну валюту України за офіційним курсом НБУ в порядку, передбаченим цим договором.
23. Згідно з пунктом 7.1 даний договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2013 включно і автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік за умови, що жодна із сторін не надасть письмового повідомлення про припинення договору за 30 календарних днів до закінчення поточного року.
24. Додатком № 1 до даного договору визначено, що єдиний тариф на послуги Сухого порту (НТМ, внутрішньої автодороги) для будь-якого автотранспорту, у тому числі з оформленими, неоформленими або частково оформленими документами для в`їзду в Одеський морський торговельний порт, з використанням технологічної схеми руху автотранспорту "Сухий порт транспортна естакада Одеський порт" складає 208 грн., що еквівалентно 26 дол. США, за кожний в`їзд на Сухий порт, з правом знаходження на території Сухого порту протягом 24 годин з моменту реєстрації автомобіля робітником виконавця.
25. Рішенням Антимонопольного комітету України від 21.12.2017 № 720-р Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу визнано, що ТОВ "Євротерминал" у період з березня 2016 року по листопад 2017 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг, пов`язаних з обслуговуванням (обробкою) вантажних транспортних засобів, без оплати яких заїзд в Одеській морський торговельний порт є неможливим, з часткою 100 відсотків.
26. Визнано, що дії ТОВ "Євротерминал", які полягають у стягненні плати за повний комплекс послуг, пов`язаних з обслуговуванням (обробкою) вантажних транспортних засобів, без оплати яких заїзд в Одеський морський торговельний порт є неможливим, а не тих складових, в яких фактично є потреба у експедиторів (перевізників), і які фактично надаються ТОВ "Євротерминал" та споживаються експедиторами (перевізниками), наслідком чого є стягнення плати за фактично не надані послуги, є порушенням, передбаченим ч.1 ст.13 та п.2 ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг обслуговування транспортних засобів на території Сухого порту, що призводить до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.
27. За вказане порушення на ТОВ "Євротерминал" накладено штраф у розмірі 5 369 399 грн.
28. Зобов`язано ТОВ "Євротерминал" забезпечити можливість проїзду в Одеський морський торговельний порт експедиторів (перевізників) територією товариства без сплати за послуги, у випадку якщо експедитори (перевізники) не потребують і не мають наміру їх споживати, крім тих, що стосуються користування територією ТОВ "Євротерминал" для проїзду до Одеського морського торговельного порту і без яких забезпечити такий проїзд неможливо.
29. Разом з тим, відповідно до пункту 4 резолютивної частини рішення АМКУ від 21.12.2017 № 720-р, не є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції стягнення з експедиторів плати за послуги, пов`язані із користуванням територією відповідача для проїзду до ОМТП і без яких забезпечити такий проїзд неможливо.
30. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2018 у справі № 910/2641/18, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2018, у задоволенні позову ТОВ "Євротерминал" про визнання зазначеного рішення АМКУ № 720-р недійсним було відмовлено, а отже вказане рішення АМКУ є чинним.
31. На виконання своїх зобов`язань за укладеним договором про надання послуг № 806/н від 23.10.2012 в редакції додаткової угоди № 1 від 01.01.2013 до нього, відповідач у період з березня 2016 року по листопад 2017 року надав позивачу обумовлені договором послуги на загальну суму 1 040 450 грн, що підтверджується наявними в справі актами про надання послуг, підписаними сторонами без будь-яких зауважень, які були своєчасно і у повному обсязі оплачені позивачем, що підтверджується наявними в справі відповідними платіжними документами та не заперечується сторонами.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
32. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
Щодо суті касаційної скарги
33. Як зазначалося у пунктах 9-10 цієї постанови, підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункти 3 і 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
34. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі з підстав оскарження судових рішень, визначених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.
35. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
36. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
37. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 910/18531/19).
38. Як зазначено у пунктах 4-5 цієї постанови відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності усіх елементів складу правопорушення, що унеможливлює понесення відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
39. Згідно статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
40. Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
41. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
42. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України)..
43. Протиправною поведінкою у договірних правовідносинах є поведінка (дія чи бездіяльність) сторони договору, яка не відповідає вимогам закону, полягає у порушенні договірного зобов`язання, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.
44. Відповідно до частини 1 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
45. Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
46. Відшкодування збитків є одним із видів господарсько-правової / цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкідливого результату такої поведінки - збитків (шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками (шкодою); вини особи, яка заподіяла шкоду.
47. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
48. Отже суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати наявність всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.
49. Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
50. При поданні позову про відшкодування збитків на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
51. Досліджуючи наявні в матеріалах даної справи докази, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішення Антимонопольного комітету України від 21.12.2017 № 720-р свідчить про порушення вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції" з боку відповідача, який займає монопольне становище на ринку відповідних послуг, у вигляді стягнення плати за проїзд за Договором за повний комплекс послуг, без оплати яких не був би можливим проїзд на територію Одеського морського торговельного порту, а не тих послугах, у яких була потреба у експедиторів (перевізників), у тому числі у позивача, та які фактично надавалися останньому, що призвело до стягнення плати за фактично не надані послуги обслуговування транспортних засобів на території Сухого порту.
52. При цьому у рішенні Антимонопольного комітету України від 21.12.2017 № 720-р по суті застережено такі істотні обставини: без надання та оплати послуг обслуговування транспортних засобів експедиторів (перевізників) проїзд на територію Одеського морського торговельного порту є неможливим; в певних послугах фактично потреба наявна; послуги, які стосуються користування територією Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротерминал" для проїзду до Одеського морського торговельного порту і без яких забезпечити такий проїзд неможливо та стягнення за них плати, визнаються Антимонопольним комітетом України як такі, що можуть надаватися та забезпечуватися Товариством з обмеженою відповідальністю "Євротерминал" за плату.
53. Протиправність поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротерминал", встановлена рішенням Антимонопольного комітету України від 21.12.2017 № 720-р, полягає у зловживанні монопольним становищем у вигляді стягнення плати не за дійсно потрібні споживачам послуги, а за комплекс послуг, які фактично не надавалися, чи у яких не було потреби.
54. Із Договору убачається те, що послуги Товариству з обмеженою відповідальністю "Юнімар Логістік" надавались відповідачем на території накопичувального транзитного майданчика Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротерминал" за адресою: м. Одеса, вулиця Хаджибейська дорога, 4, тобто, на території відповідача, на якій розташована, зокрема, внутрішня автодорога Сухого порту, яка поєднує Сухий порт з транспортною естакадою (шляхопроводом) Одеського морського торговельного порту.
55. Тому в процесі отримання послуг за Договором та в ході технологічного процесу проїзду територією накопичувального транзитного майданчику позивач використовував такі об`єкти інфраструктури вказаного майданчика як внутрішні автошляхи, а саме, автомобільні дороги відомчого (технологічного) призначення.
56. Отже, позивач отримував від відповідача послуги за Договором, зокрема, у вигляді проїзду по території Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротерминал" та користування інфраструктурою відповідача. Тобто, відповідачем надавались позивачу послуги на виконання умов Договору.
57. Всупереч процесуальному обов`язку доказування, позивачем не доведено переліку та вартості тих послуг, які ним не були спожиті (отримані від відповідача) за Договором, або у споживанні (отриманні) яких у позивача не було потреби.
58. З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про те, що вся сума, сплачена позивачем на виконання умов Договору та згідно з його умовами за період з березня 2016 року по листопад 2017 року не може бути основою для розрахунку збитків. При цьому неможливість виокремити вартість необхідних послуг не може вважатись належним доведенням розміру такої складової цивільного правопорушення як збитки.
59. Враховуючи викладене Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про те, що сплачені позивачем у спірний період на користь відповідача кошти за Договором не можуть вважатися збитками у повному обсязі (в розмірі всієї сплаченої у відповідний період суми коштів).
60. Встановивши, що позивачем не доведено розміру збитків, як одного із елементів складу правопорушення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
61. Разом з цим, суди першої та апеляційної інстанцій додатково зазначили, що позивач як експедитор не може вважатися особою, якій було завдані збитки внаслідок виконання ним умов Договору, оскільки всі зроблені ним та документально підтверджені платежі на користь відповідача за Договором мали бути компенсовані (повернуті) йому клієнтами, з якими в нього було укладено відповідний договір.
62. Такі висновки суди попередніх інстанцій дійшли, у тому числі на підставі дослідження умов договору про експедирування вантажів від 26.12.2014 № КД-17706, укладеного між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнімар Логістік", посилаючись на приписи частини першої статті 929 Цивільного кодексу України та частини другої статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
63. Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків у цій частині з огляду на відсутність підстав для дослідження умов договору про експедирування вантажів від 26.12.2014 № КД-17706, укладеного між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнімар Логістік", оскільки встановлення обставин виконання сторонами вказаного договору прав та обов`язків, у тому числі сплати належної плати експедитору та відшкодування документально підтверджених витрат, понесених експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання такого договору, не входить до предмету доказування у цій справі, враховуючи предмет та підстави позову.
64. З огляду на наведене Суд зазначає, що підстав для застосування приписів частини першої статті 929 Цивільного кодексу України та частини другої статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" при прийнятті оскаржуваних судових рішень у судів першої та апеляційної інстанцій не було.
65. Колегія суддів зазначає, що зважаючи на наведене, а саме, відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів частини 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", у Суду відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми в системному зв`язку із іншими нормами цього Закону у подібних правовідносинах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 916/3578/20, підстав для відступу від яких колегія суддів не вбачає. Також Суд зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову у цій справі концептуально узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17.06.2021 у справі № 904/2127/20.
66. Разом з цим, в контексті доводів касаційної скарги, викладених у пункті 11 цієї постанови колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведеного вище у цій постанові у Суду відсутні підстави для перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій частини другої статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", з / без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 916/3748/19, від 16.09.2021 у справі № 917/998/20.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 916/3578/20.
67. Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, що містяться в ухвалі Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 916/192/20, оскільки наведена ухвала не є тим судовим рішенням, про які йдеться у статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частині четвертій статті 236, частині другій статті 287 та частинах першій-четвертій статті 302 ГПК України (з чим опосередковано у своїй касаційній скарзі погоджується і сам скаржник).
68. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України колегія суддів зазначає таке.
69. У контексті цієї підстави скаржник з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, зокрема рішення АМКУ № 720-р у якому встановлено ненадання відповідачем послуг за спірним договором № 806/н.
70. Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
71. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
72. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
73. Так, в оскаржуваних судових рішеннях, суди попередніх інстанцій врахували, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
74. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
75. Водночас згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
76. Верховний Суд зазначає, що принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
77. Колегія суддів зауважує, що саме лише посилання скаржника на певні докази, не відмінюють положення статті 86 ГПК України, якою передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
78. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
79. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
80. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статті 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
81. У пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
82. Таким чином, сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідного доказу не вказує на те, що така оцінка була проведена з порушенням певного стандарту доказування.
83. Розглянувши доводи скаржника, в частині наведеної підстави касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що вони не заслуговують на увагу, оскільки законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
84. Разом з цим, з огляду на викладене у пунктах 73-83 цієї постанови, Суд відхиляє посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду (ухвалені за інших фактичних обставин з урахуванням специфіки кожної конкретної справи, на які міститься посилання) у цій частині, оскільки доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій (які повністю узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.11.2021 у справі № 916/3578/20 (ухваленій у подібних правовідносинах)), а направлені на переоцінку встановлених у справі обставин.
85. Також, колегія суддів зазначає, що недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови необґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Саме тільки посилання скаржника на те, що господарський суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення; доводи касаційної скарги, які стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції з огляду на положення частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України. Крім цього, доводи касаційної скарги у цій частині направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).
86. Стосовно доводів скаржника, з посиланням на пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України, щодо необґрунтованого відхилення судом апеляційної інстанції клопотання позивача про приєднання доказів до матеріалів справи колегія суддів зазначає таке.
87. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
88. Відповідно до частин 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
89. Згідно з частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
90. Приписи частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".
91. Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
92. Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
93. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем до апеляційної скарги додано новий доказ у справі - рішення Антимонопольного комітету України № 718-р від 12.11.2020.
94. В обґрунтування подання до суду апеляційної інстанції додаткових доказів позивач зазначив, що він дізнався про прийняття Антимонопольним комітетом України рішення від 12.11.2020 № 718-р під час підготовки апеляційної скарги у даній справі, тому з об`єктивних підстав не знав про існування цього рішення при зверненні з позовом та при розгляді справи у суді першої інстанції.
95. Суд апеляційної інстанції дослідивши обґрунтування позивачем подання до суду апеляційної інстанції додаткових доказів у оскаржуваній постанові зазначив, що скаржником не обґрунтовано неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, які б об`єктивно не залежали від нього.
96. Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та зазначає, що наведені позивачем обґрунтування не відповідають таким критеріям як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", у розумінні частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
97. Наведене свідчить про безпідставність тверджень скаржника про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції на підставі пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30.11.2021 у справі № 916/3578/20 (ухваленій у подібних правовідносинах), підстав для відступу від яких, як зазначалось вище, колегія суддів не вбачає.
98. Разом з цим, стосовно клопотання представника скаржника про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
99. Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
100. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 303 ГПК України).
101. Проте, враховуючи викладене вище у цій постанові, наведені скаржником у клопотанні доводи не містять підстав для його задоволення, оскільки (1) відсутні правові позиції, від яких колегія суддів вважала би за необхідне відступити (зокрема, з огляду на викладене у цій постанові), (2) доводи скаржника щодо необхідності передачі справи на розгляд об`єднаної палата зводяться до необхідності переоцінки доказів.
102. При цьому, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 915/119/20, з огляду на те, що правовідносини у наведеній справі в порівнянні зі справою, яка переглядається не є подібними (у наведеній справі відповідач не замовляв та не отримував послуги з забезпечення проведення криголамних робіт, а витрати на забезпечення безпеки судноплавства на судноплавних шляхах, в тому числі, пов`язаних з очищенням акваторії морського порту від криги, компенсував у складі корабельного збору; про що влучно зазначає відповідач у своїх запереченнях на клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати).
103. Разом з цим, враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20)), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також відхиляє посилання скаржника на інші постанови Верховного Суду, зокрема, у справі № 923/1435/20 (стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу у зв`язку з поділом орендованої позивачем земельної ділянки та передання її складових в оренду іншим юридичним особам без попереднього її вилучення у позивача, що спричинило відсутність у орендаря доступу до орендованої земельної ділянки та призвело до неможливості здійснення господарської діяльності), у справі № 908/2445/20 (стягнення з міської ради збитків у вигляді неодержаного доходу, завданих визнаним в судовому порядку незаконним рішенням ради, яким було анульовано фізичним особам-підприємцям дію паспортів прив`язки тимчасових споруд, що позбавило позивачів здійснювати підприємницьку діяльність, а відтак, і отримувати доходи), у справі № 910/7511/20 (стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу, зумовлених неукладенням відповідачем договорів за результатами електронного аукціону з позивачем, як учасником з найнижчою запропонованою ціною), оскільки спір у наведених справах не стосується стягнення збитків внаслідок визнання Антимонопольним комітетом України дій відповідача зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Правовідносини у наведених скаржником справах не відповідають терміну "подібність правовідносин" ні за змістовим (основним), ні за суб`єктним та об`єктним (додатковими) критеріями.
104. Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 3 і 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом не було встановлено допущених судами попередніх інстанцій порушень норм матеріального та процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.
105. Суд відхиляє інші доводи касаційної скарги як безпідставні, з огляду на неспростування скаржником в межах доводів касаційної скарги висновків судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.
106. Разом з цим, Верховний Суд зазначає, що доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу знайшли своє відображення під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі.
107. За таких обставин, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про те, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій у цій справі не підлягають скасуванню.