УХВАЛА
19 січня 2022 року
м. Київ
Справа № 500/2632/19
Провадження № 11-436апп21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби (далі - Митниця) про скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмов
за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат,
УСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Митниці, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 17 вересня 2019 року № UA403000/2019/001871/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 17 вересня 2019 року № UA403010/2019/00787.
Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 3 лютого 2020 року адміністративний позов задовольнив.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 травня 2020 року апеляційну скаргу Митниці задовольнив. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2020 року скасував та прийняв нову постанову - про відмову в позові.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 27 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року скасував, а справу № 500/2632/19 направив на новий апеляційний розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Розподіл судових витрат судом касаційної інстанції здійснено не було.
За наслідками нового апеляційного розгляду Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову від 10 серпня 2021 року, якою апеляційну скаргу Митниці залишив без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2020 року - без змін.
6 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, а саме про розподіл судових витрат, понесених ним у зв`язку з поданням адміністративного позову.
Тернопільський окружний адміністративний суд додатковим рішенням від 9 вересня 2021 року стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Митниці на користь ОСОБА_1 1536,80 грн сплаченого судового збору за подачу позову.
20 вересня 2021 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла заява від ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 500/2632/19.
Заява вмотивована тим, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду при прийнятті постанови від 27 травня 2021 року не вирішив питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції. Ураховуючи, що його касаційну скаргу було задоволено, просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Митниці на користь позивача судовий збір у сумі 1536,80 грн.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 6 жовтня 2021 року на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції скасував постанову суду апеляційної інстанції та направив справу на новий апеляційний розгляд, за наслідками якого Восьмий апеляційний адміністративний суд погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог. У зв`язку із цим ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з вимогою про здійснення розподілу судових витрат, а саме судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги.
Розглядаючи зазначену заяву про ухвалення додаткового судового рішення, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про наявність виключної правової проблеми в питанні вирішення судом касаційної інстанції таких заяв та необхідності її передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, що зумовлено:
1) відсутністю єдиного підходу серед різних касаційних судів щодо процесуальної форми судового рішення (ухвала, постанова), яке має бути ухвалене судом касаційної інстанції в разі відсутності процесуальних підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового судового рішення;
2) відсутністю єдності підходів у різних касаційних судах щодо наявності законодавчо визначених підстав для здійснення розподілу понесених у суді касаційної інстанції судових витрат саме Верховним Судом у випадку ухвалення постанов про скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд або для продовження розгляду.
Виключність правових проблем, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, полягає в такому:
1) питання наявності підстав для ухвалення додаткового судового рішення у спірній ситуації не може бути вирішене відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права. Судові рішення, ухвалені Верховним Судом, є остаточними та оскарженню не підлягають;
2) відповідність кількісному критерію - неоднаковість підходів різних касаційних судів до вирішення подібних заяв існує не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які вже існують та виникатимуть у подальшому;
3) відповідність якісному критерію - неоднозначність (суперечливість) судової практики судів касаційної інстанцій з вирішення наведеного вище правового питання в тотожних справах, що призводить до надмірного правозастосовчого розсуду; необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
На переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, вирішення виключної правової проблеми, визначеної в цій справі, дозволить забезпечити дотримання гарантованих статтею 2, 6 КАС основних засад (принципів) адміністративного судочинства, запровадить єдині підходи до правозастосування судами касаційних інстанцій та судами нижчих інстанцій при вирішенні заяв про ухвалення додаткового судового рішення у разі направлення справи на новий розгляд або на продовження розгляду, сприятиме дотриманню права сторін на отримання відшкодування понесених ними витрат у найкоротший (розумний) строк, оскільки спонукатиме як сторін до звернення до належного суду, так і відповідний суд - до вирішення питання щодо розподілу судових витрат за власною ініціативою на відповідній стадії процесу.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України та статті 14 КАС судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Згідно зі статтею 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;
3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частиною першою 1 статті 139 КАС передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд вирішує питання щодо судових витрат під час ухвалення рішення, про що зазначає у його резолютивній частині (частина перша статті 143, частина п`ята статті 246 КАС).
Відповідно до частини п`ятої статті 143 КАС у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Стаття 252 КАС передбачає, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Виходячи з положень статті 252 КАС додаткове рішення у справі після його ухвалення стає невід`ємною частиною основного рішення по суті позовних вимог, отже, незалежно від результату вирішення ним передбачених частиною першою статті 252 КАС вимог або питань процесуальна форма його викладення та порядок його оскарження є таким, що і для основного рішення у справі.
Означені в частині першій статті 252 КАС питання не можуть вирішуватись по суті шляхом постановлення ухвали про відмову в ухваленні додаткового судового рішення. Така ухвала постановляється виключно у випадку відсутності передбачених процесуальною нормою підстав для ухвалення додаткового судового рішення (наприклад, питання чи вимога, щодо якої подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення, фактично вирішено судом в основному рішенні).
Як було зазначено, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції скасував постанову суду апеляційної інстанції від 26 травня 2020 року та направив справу на новий апеляційний розгляд, за наслідками якого Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 серпня 2021 року залишив у силі рішення суду першої інстанції від 3 лютого 2020 року про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
При цьому відповідач оскаржував рішення апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, проте ухвалою суду касаційної інстанції від 5 жовтня 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 333 КАС .
Після набрання постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року законної сили позивач звернувся до суду касаційної інстанції з вимогою про здійснення розподілу судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції від 26 травня 2020 року.
У підпунктах "б" - "в" пункту 4 частини першої статті 356 КАС визначено, що постанова суду касаційної інстанції складається з:
- нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення;
- розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що судові витрати, пов`язані з розглядом відповідної касаційної скарги, підлягають розподілу за результатами нового розгляду спору та ухвалення остаточного рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
При цьому слід зазначити, у справі, що розглядаєтьсяостаточне судове рішення ухвалив суд апеляційної інстанції, а тому, ураховуючи аналіз зазначеного вище законодавства, до цього суду і повинен звернутися ОСОБА_1 із заявою про ухвалення додаткового судового рішення щодо вирішення питання розподілу судових витрат, які він поніс у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
На підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .
Щодо інших викладених Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а саме: вирішення виключної правової проблеми для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, слід зазначити таке.
Так, у справі № 640/6209/19 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 19 березня 2020 року скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та повернув на новий розгляд справу до цього ж суду для вирішення заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
У справах № 809/1649/15, 2040/8090/18, 826/17123/18, 910/13473/19, 904/1169/17, 712/13890/15-ц, 569/3757/20, 520/12/20, 808/3013/16 суди касаційної інстанції різних юрисдикцій, вирішуючи питання про розподіл судових витрат дійшли висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткових судових рішень, оскільки в цих справах не ухвалювали остаточних судових рішень по суті заявлених вимог.
При цьому у справах № 810/4749/15, 640/4563/19, 460/2736/18, 922/3422/18 постановлені додаткові постанови, якими задоволені вимоги про розподіл судових витрат на правничу допомогу тільки в частині задоволених позовних вимог.
Проаналізувавши зазначені судові рішення, ухвалені касаційними судами різних юрисдикцій, зокрема, щодо вирішення питання розподілу судових витрат (ухвалення додаткових судових рішень), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом з тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Аналогічні висновки висловлені, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 30 березня 2021 року (справа № 911/2390/18), постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа № 530/1731/16-ц).
Отже, Велика Палата Верховного Суду не вбачає передумов для використання її повноважень для вирішення в цій справі наведених вище судом питань, пов`язаних з розподілом судових витрат на різних стадіях розгляду справ, ухваленням додаткових судових рішень з огляду на те, щоКАС надає достатні та чіткі механізми для суду, який розглядає справу в касаційному порядку, задля узгодження існуючої судової практики чи заповнення її прогалин.
З огляду на те, що Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція стосовно застосування норм права в подібних правовідносинах, а справа підлягає поверненню до суду першої інстанції.
Водночас слід зазначити, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися із заявою про розподіл судових витрат до суду апеляційної інстанції, який ухвалив остаточне судове рішення у цій справі.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 248, 252, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду