ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 727/2780/21
провадження № 51-4476км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Голубицького С. С.,
суддів Стефанів Н. С., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,
прокурора Шевченко О. О.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Скорика О. А.,
потерпілого ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 29 червня 2021 року у кримінальному провадженні № 12020260040001811 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Вороновиця Вінницької області, жителя м. Чернівців,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Шевченківського районного суду від 22 квітня 2021 року (з уточненнями згідно ухвали цього суду від 26 квітня 2021 року) ОСОБА_1 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що заподіяли потерпілому тяжких тілесних ушкоджень та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.
Районний суд установив, що ОСОБА_1 15 листопада 2020 року приблизно о 08:53 керуючи технічно справним автомобілем "MAZDA-3" д. р. н. НОМЕР_1 та рухаючись проїзною частиною дороги на вул. Г. Майдану у крайній праві смузі руху зі сторони проспекту Незалежності в напрямку вул. Садової зі швидкістю не менше 128 км/год, унаслідок грубого порушення вимог п. 1.5, п.п. "б" п. 2.3, п. 12.3, п. 12.4 Правил Дорожнього руху України (далі - ПДР, Правила),проявивши неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, маючи об`єктивну можливість вчасно виявити перешкоду для руху, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3, яка переходила проїзну частину дороги поза межами пішохідного переходу зліва на право відносно руху транспортного засобу, в результаті чого потерпілій було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 29 червня 2021 року вказане рішення залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість і призначити новий розгляд у цьому суді.
За ствердженням прокурора, при перегляді вироку за апеляційною скаргою сторони обвинувачення суд апеляційної інстанції формально перевірив доводи скарги та дійшов необґрунтованого висновку про залишення цього рішення без змін лише з тих підстав, що ОСОБА_1 щиро розкаявся у вчиненому, відшкодував заподіяні збитки, раніше не судимий та позитивно характеризується по місцю проживання, .
На думку прокурора, погодившись із висновком місцевого суду у вироку про можливість звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням апеляційний суд не взяв до уваги тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та обставину, яка обтяжує покарання - вчинення ОСОБА_1 злочину щодо особи похилого віку (потерпіла ОСОБА_3 народилася 1949 року). Також апеляційним судом не було враховано непоправні наслідки кримінального правопорушення та характер і мотиви допущених порушень ПДР, зокрема те, що засуджений грубо порушив декілька пунктів цих Правил, у тому числі в денний час більш ніж у два з половиною рази перевищив максимально дозволену швидкість руху транспортного засобу в межах міста.
Зазначає, що поза увагою апеляційного суду залишилося й те, що упродовж 2020-2021 років ОСОБА_1 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, у тому числі двічі у 2021 році вже після вчинення злочину, за перевищення максимально дозволеної швидкості руху, за що на нього накладались адміністративні стягнення у виді штрафу.
На переконання прокурора, зазначене свідчить про те, що засуджений не зробив для себе належних висновків після скоєного та й далі продовжує свідомо порушувати ці Правила, що вказує на його суспільно небезпечну поведінку і неможливість виправлення без призначення реальної міри покарання.
Відтак вважає, що ухвалене апеляційним судом рішення не є належним чином обґрунтованим та вмотивованим, таким, що відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
Прокурор касаційну скаргу підтримала.
Засуджений, його захисник та потерпілий ОСОБА_2 просили залишити оскаржуване судове рішення без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.
За правилами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в судових рішеннях про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій судом за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються і під сумнів не ставляться.
Як убачається з матеріалів провадження, не погодившись із вироком у частині призначеного покарання прокурор подав апеляційну скаргу в якій вказував на явну м`якість призначеного судом ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк один рік та неправильне застосування до нього судом ст. 75 КК і просив апеляційний суд це рішення скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити останньому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, що належить відбувати реально.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
За правилами ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При призначенні покарання засудженому суд урахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, необережну форму вини, конкретні обставини ДТП та дані про його особу, котрий раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, характеризується виключно позитивно і на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також думку потерпілого ОСОБА_2, який просив не позбавляти волі ОСОБА_1, оскільки той повністю відшкодував йому завдану шкоду і претензій матеріального та морального характеру він до нього не має.
З урахуванням цього місцевий суд призначив ОСОБА_1 основне покарання у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців та додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік.
Зважаючи на обставини справи, необережну форму вини у вчиненні злочину, відомості про особу засудженого та його поведінку до та після скоєного районний суд також дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування призначеного покарання із застосуванням до нього положень ст. 75 КК.
Згідно з положеннями ст. 419 КПК при перевірці судових рішень суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен з них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні апеляційної скарги без задоволення апеляційний суд у своєму рішенні повинен зазначити правові підстави, на яких цю скаргу було визнано необґрунтованою.
Цих вимог закону суд апеляційної інстанції не дотримався.
Так, приймаючи рішення про залишення без задоволення апеляційної скарги прокурора апеляційний суд, узявши до уваги встановлені судом першої інстанції обставини справи та наведені у вироку дані про особу засудженого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліках не перебуває, позитивно характеризується, думку потерпілого, який просив не позбавляти ОСОБА_1 волі, та обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття, відшкодування завданої шкоди потерпілому, а також відсутність обставини, що його обтяжують, дійшов висновку про законність вироку в частині призначеного покарання та правильне застосування місцевим судом до засудженого положень ст. 75 КК.
Проте, як убачається зі змісту оспорюваної ухвали та матеріалів кримінального провадження, приймаючи таке рішення апеляційний суд не взяв до уваги усіх обставин справи та даних про особу засудженого, який на момент ДТП усупереч вимог ПДР значно (майже на 80 км/год) перевищив максимально допустиму швидкість руху керованого ним транспортного засобу в межах міста, чим грубо порушив ці Правила, що в момент виникнення небезпеки ускладнило можливість маневрування автомобілем, збільшило гальмівний шлях та сприяло наїзду на потерпілу. У той же час, у випадку дотримання ним встановленої швидкості руху при умові застосування екстренного гальмування та навичок керування автомобілем він би мав технічну можливість уникнути ДТП.
При цьому апеляційним судом не було надано належної оцінки і тому факту, що після вчинення злочину ОСОБА_1 двічі притягався до адміністративної відповідальності за порушення встановлених обмежень швидкості руху під час керування транспортним засобом, що вказує на те, що останній не лише не усвідомив скоєного, не зробив для себе належних висновків і не змінив своєї протиправної поведінки щодо дотриманння правил безпеки дорожнього руху, а й надалі продовжує їх порушувати, а відтак не здатний надавати критичну оцінку своїм діям та не бажає змінювати свою поведінку і ставлення щодо дотримання вимог закону у суспільстві, що суперечить висновку суду у вироку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
У доведеність своїх доводів про неправильне застосування судом ст. 75 КК прокурор долучив до апеляційної скарги копію листа Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП в Чернівецькій області з інформацією наданою на запит прокурора про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ПДР упродовж 2020-2021 років.
Цей документ суд апеляційної інстанції визнав недопустимим доказом і не взяв до уваги, оскільки він не був засвідчений належним чином та, на думку апеляційного суду, не є беззаперечним доказом притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності саме за перевищення обмежень швидкості руху.
Разом із тим, усупереч статей 86, 89 КПК апеляційний суд у своєму рішенні не зазначив з посиланням на конкретні вимоги закону яким саме чином має бути засвідчений цей документ, не ставив питання перед прокурором про можливість надання ним суду оригіналу документу та не з`ясував як саме ця обставина впливає на достовірність зазначених у ньому відомостей з огляду на те, що сам ОСОБА_1 у судовому засіданні підтвердив правдивість зазначеної у листі інформації про його притягнення до адміністративної відповідальності 05.02.2021 та 01.04.2021 за перевищення встановлених обмежень швидкості руху.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що при перегляді вироку суд апеляційної інстанції не перевірив ретельно доводів прокурора щодо м`якості призначеного ОСОБА_1 місцевим судом додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік та неправильного звільнення останнього від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК і не навів у своєму рішенні переконливих мотивів на їх спростування з урахуванням обставин справи та даних про особу засудженого, а відтак ухвалене цим судом рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, таким, що відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.
Це порушення є істотним, яке перешкодило апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для його скасування судом касаційної інстанції.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу прокурора задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді.
При новому розгляді справи апеляційному суду слід узяти до уваги наведене, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, та з додержанням вимог кримінального процесуального закону ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
При цьому апеляційному суду слід мати на увазі, що за тих самих обставин справи та даних про особу засудженого призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік є явно м`яким, а застосування ст. 75 КК неправильним.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд