Постанова
Іменем України
17 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 513/788/19
провадження № 61-17206св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Саратського районного суду Одеської області від 04 листопада 2020 року у складі судді Бучацької А. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання на території України, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 є уродженцем с. Успенівка Саратського району Одеської області. Він був громадянином СРСР, мав паспорт громадянина СРСР, але у зв`язку із втратою цього паспорта своєчасно не отримав паспорт громадянина України.
ОСОБА_1 зазначає, що станом на 1991 рік проживав разом зі своєю сім`єю в с. Успенівка Саратського району Одеської області та вів домашнє господарство.
На теперішній час ОСОБА_1 не має документів, що посвідчують його особу та підтверджують громадянство.
Відсутність ідентифікаційних документів не дає йому можливості отримати статус особи з інвалідністю, здійснювати трудову діяльність.
Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявник, має для нього юридичне значення, оскільки надає право на отримання паспорта громадянина України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 04 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Успенівка, Саратського району Одеської області, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, на території України станом на 1991 рік, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення заяви, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту постійного проживання заявника на території України станом на 1991 рік є доведеним та є одним з чинників, необхідних заявнику для отримання громадянства України.
Не погоджуючись із цим рішенням, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало на нього апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишено без задоволення, рішення Саратського районного суду Одеської області від 04 листопада 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
19 жовтня 2021 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області засобами поштового зв`язку звернулося до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Саратського районного суду Одеської області від 04 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року у вищевказаній справі.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні заяви.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
30 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого Успенівською сільською радою Саратського району Одеської області 22 грудня 1965 року, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Успенівка Саратського району Одеської області. Його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
З копії свідоцтва про восьмирічну освіту серії НОМЕР_2, виданого 16 червня 1980 року, та з копії атестату про середню освіту серії НОМЕР_3, виданого 25 червня 1982 року, вбачається, що ОСОБА_1 навчався в Успенівській середній школі Саратського району Одеської області та у 1982 році закінчив повний курс середньої освіти.
Відповідно до витягів з погосподарських книг Успенівської сільської ради Саратського району № 5 за 1983-1985 роки особовий рахунок НОМЕР_4, № НОМЕР_5 за 1986-1988 роки особовий рахунок НОМЕР_6, та № НОМЕР_7 за 1991-1995 роки особовий рахунок НОМЕР_8, вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, був зареєстрований в АДРЕСА_1 з народження і до листопада 1987 року та працював в колгоспі "Росія". В грудні 1983 року ОСОБА_1 призваний на строкову військову службу, в 1987 році вибув у м. Тюмень,.
З копії медичної картки та виписного епікризу вбачається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні Саратської ЦРЛ з 30 серпня 1989 року по 06 жовтня 1989 року з діагнозом: травма побутова.
З довідки № 1180 від 27 липня 2018 року, виданої виконавчим комітетом Успенівської сільської ради Саратського району, вбачається, що ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, до складу його сім`ї входить мати ОСОБА_3, 1942 року народження.
З виписного епікризу № 4234/648 вбачається, що ОСОБА_1, мешканець АДРЕСА_1, перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні Саратської ЦРЛ з 31 липня 2008 року по 08 серпня 2008 року з діагнозом: правостороння пряма, незащемлена, пахова грижа.
Свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 суду пояснили, що у 1989 році ОСОБА_1, перебуваючи у відпустці, на території Саратського району Одеської області внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав тяжку травму голови, довго лікувався, після чого постійно проживав у с. Успенівка Саратського району Одеської області.
Згідно інформації Саратського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 5144-39/5144.1-20 від 27 травня 2020 року, до Саратського РВ ГУ ДМС України в Одеській області звернувся громадянин ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з питанням про вирішення належності його до громадянства України. Станом на 24 серпня 1991 року зазначена особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР та був документований паспортом громадянина колишнього НОМЕР_9, виданий Саратським РВ УМВС 03 травня 1982 року. З його слів він проживає, але не зареєстрований з 1989 року в АДРЕСА_1 . Згідно паспорта колишнього СРСР, громадянин ОСОБА_1 був зареєстрований 16 лютого 1988 року за адресою: АДРЕСА_2 .
У зв`язку з порушенням клопотання про встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України", на підставі заяви на отримання паспорта громадянина колишнього СРСР чи інших документів, що засвідчують особу та належність до громадянства колишнього СРСР, громадянин ОСОБА_1 визнаний особою без громадянства.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України "Про громадянство України").
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України "Про громадянство України" і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України "Про громадянство України" особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Відповідно до підпунктів "а", "б" пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001, (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті "а" цього пункту.
Відповідно до пункту 25 Порядку, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами "а", "в" пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Задовольняючи заяву ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи та поданим доказам, які є достатніми, належними і допустимими, вважав доведеним факт постійного проживання заявника на території України станом на 1991 рік, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Доводи касаційної скарги про наявність спору про право, що виключає розгляд справи в порядку окремого провадження, є безпідставними, оскільки заявник звернувся до суду саме з метою встановлення факту постійного його проживання на території України на момент проголошення незалежності України. При розгляді справи суди попередніх інстанцій не вирішували питання щодо наявності або відсутності у заявника права на набуття громадянства України, а лише в межах заявлених вимог здійснили оцінку доводів сторін і доказів щодо постійного проживання заявника на території України у зазначений ним період.
Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що заявник не звертався із відповідною заявою до органів Державної міграційної служби України про набуття громадянства України, оскільки вони спростовуються матеріалами справи,.
Ураховуючи, що у цьому разі законом не визначено іншого, окрім судового, порядку встановлення факту постійного проживання заявника на території України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення вимог ОСОБА_1, які визнанні доведеними.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення заяви. Судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.