Постанова
Іменем України
15 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 463/1710/13-ц
провадження № 61-15170св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівське обласне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2018 року під головуванням судді Шеремети Г. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 липня 2021 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівське обласне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", про усунення перешкод у користуванні майном,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов`язати відповідачів ОСОБА_2 (правонаступника первісного відповідача ОСОБА_5 ), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 усунути перешкоди у здійсненні нею права користування належним їй будинком АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно здійсненої добудови та надбудови до літньої кухні.
В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилається на те, що первинно власником житлового будинку на АДРЕСА_1, який знаходився на земельній ділянці площею 1 902 кв. м, була ОСОБА_6, яка згідно договору дарування від 23 липня 1965 року подарувала 1/3 частину будинку ОСОБА_7, а 2/3 частини будинку - ОСОБА_8, яким, в свою чергу, було побудовано і введено в експлуатацію житловий будинок з присвоєнням адреси: АДРЕСА_1, який вона ( ОСОБА_1 ) отримала в дар від ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 27 вересня 1993 року.
Інший співвласник будинку - ОСОБА_7 самовільно збудував літню кухню, площею 42,60 кв. м, до якої, в подальшому, у 2011 році його дружиною ОСОБА_5 спільно із сім`єю онуки ОСОБА_3 та її чоловіка ОСОБА_4 самовільно, без отримання відповідних дозволів та погодження сусідів, здійснено добудову і надбудову до літньої кухні, при будівництві якої не дотримано протипожежних відстаней між спірною будівлею та її ( ОСОБА_1 ) будинком, чим створено загрозу її майну, а влаштоване вікно у спірній будівлі виходить прямо на її вхідні двері, й тим самим створюючи умови для втручання в її особисте та сімейне життя, сама ж надбудова до літньої кухні перекриває доступ природнього освітлення частини її будинку, чим порушено правила інсоляції.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Личаківський районний суд м. Львова рішенням від 07 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовив.
Львівський апеляційний суд постановою від 27 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2018 року без змін.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував останній висновок експертизи, оскільки, як встановлено судом, кожний із співвласників будинку, отримавши в дар відповідну частину будинку із господарськими будівлями та спорудами, здійснив самовільне будівництво на присадибній земельній ділянці, яке в подальшому узаконював у позасудовому порядку, а тому доводи позивача про недотримання протипожежних відстаней між її будинком та спірною будівлею літньої кухні є безпідставними.
Апеляційний суд додатково вказував, що недоведеною позивачем є й та обставина, що внаслідок спірного будівництва будівлі літньої кухні, порушено правила інсоляції, а вікно в будівлі літньої кухні, про яке позивач вказувала у своїй позовній заяві, на момент розгляду справи в суді замуроване цеглою.
Окрім того, як зазначив у своєму висновку експерт, спірна добудова до будівлі літньої кухні влаштована з протилежної до будинку позивача сторони, а тому не могла погіршити умови користування цим будинком.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 липня 2021 року в якій просила судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а у справі ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
У поданій касаційній скарзі заявник вказує на те, що місцевий суд, з висновками якого передчасно погодився суд апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки ці рішення ухвалено без всебічного з`ясування обставин справи.
Вважає висновки судів про ненормування протипожежних відстаней, які ґрунтуються на висновку експерта ОСОБА_9 помилковими.
Спірна будівля є самочинно збудованим об`єктом, а тому його експлуатація заборонена. Суспільна небезпека такого правопорушення насамперед полягає не в недотриманні встановленого правопорядку, а в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об`єкта містобудування з початком його використання, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у справі № 21-433а13. Суди попередніх інстанцій на вказану обставину уваги не звернули.
Вважає, що судами попередніх інстанцій безпідставно відхилено висновок експертизи від 14 березня 2014 року № 2173, а також суди самостійно визначили безпечність конструкції самочинно збудованого об`єкта.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2021 року від ОСОБА_2 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_1, в якому остання у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Відповідач зазначає, що аргументи касаційної скарги стосовно наявності самочинно збудованого об`єкта помилкові, оскільки спірна літня кухня належить на праві власності ОСОБА_2, самовільні прибудови відсутні також, адже вказана обставина спростовується свідоцтвом про право власності.
Судовий експерт ОСОБА_9 правильно вказував, що прибудова та збільшення горищного поверху спірної будови не погіршило протипожежний стан так як ці будівлі розташовані в межах однієї земельної ділянки. Ділянки не є суміжними, а тому протипожежні розриви не нормуються.
Вказує, що літня кухня була введена до експлуатації у 1988 році, тоді як будинок ОСОБА_1 в 1991 році, а право власності на нього зареєстровано в 1992 році.
Зазначає, що питання про надання дозволу на експлуатацію літньої кухні було вирішено 12 квітня 1988 року, вказане рішення ОСОБА_8 (колишнім співвласником) не оскаржувалось.
Додатково вказує, що суди попередніх інстанцій правильно встановили, що позивач жодним чином не довела, що її права порушені.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Личаківського районного суду м. Львова.
19 листопада 2021 року цивільна справа № 463/1710/13-ц надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору дарування від 23 липня 1965 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_7 1/3, а ОСОБА_8 2/3 частини житлового будинку на АДРЕСА_1, загальною площею 65,1 кв. м, з відповідною частиною господарських будівель та споруд.
Рішенням виконавчого комітету Червоноармійської ради народних депутатів м. Львова від 11 грудня 1990 року № 884 узаконено і дозволено ОСОБА_8 експлуатацію та реєстрацію у Львівському МБТІ самовільно обладнаного будинку № 8а.
Рішенням виконавчого комітету Червоноармійської ради народних депутатів м. Львова від 29 жовтня 1991 року № 687 затверджено акт від 01 жовтня 1991 року про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального будинку, яке здійснено ОСОБА_8 на АДРЕСА_1, житловою площею 61,6 кв. м, загальною площею 95,0 кв. м.
На підставі договору дарування від 27 вересня 1993 року ОСОБА_8 подарував ОСОБА_1 житловий будинок з усіма господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_7, маючи на праві власності 1/3 частину будинку із надвірними будівлями на АДРЕСА_1, самовільно побудував на присадибній земельній ділянці, належній до цього будинку літню кухню.
Рішенням виконавчого комітету Червоноармійської районної ради народних депутатів від 12 квітня 1988 року № 223 було узаконено та надано ОСОБА_7 дозвіл на експлуатацію і реєстрацію у Львівському МБТІ самовільно побудованої літньої кухні в будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року у справі № 2/463/1601/14 визнано за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 29,1 кв. м, що складається з однієї житлової кімнати площею 17,2 кв. м та кухні площею 11,9 кв. м, а також на літню кухню, загальною площею 42,6 кв. м, яка складається з однієї житлової кімнати площею 16,6 кв. м, кухні площею 9 кв. м, коридору площею 9,4 кв. м, санвузла площею 3,8 кв. м, комори площею 3,8 кв. м.
В подальшому, вказане вище нерухоме майно було успадковане донькою ОСОБА_5 - ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 грудня 2017 року.
За клопотанням позивача, судом було призначено судову інженерно-технічну експертизу, за висновком від 14 березня 2014 року № 2173 якої (а. с. 57, 58 том 1), добудова та надбудова до літньої кухні - будинку Б-1 на АДРЕСА_1 не відповідає діючим державним будівельним нормам, а саме ДБН 360-92** п.3.25 додатку 3.1. таблиці 3.1 щодо пожежного розриву між сусідніми будинками, який фактично становить 4,5 м, а повинен бути рівним не менше 6,4 м в досліджуваному конкретному випадку.
11 листопада 2015 року за клопотанням сторони відповідача було також призначено судову будівельно-технічну експертизу, за висновком від 06 травня 2016 року № 18-15 якої (а.с. 210-220 том 1), прибудова та збільшення висоти горищного поверху літньої кухні Б-1, яка є в користуванні відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не погіршило протипожежний стан між будинком АДРЕСА_1 та літньою кухнею (Б-1), так як дані будівлі розташовані в межах однієї присадибної земельної ділянки, тому мінімальні протипожежні розриви між ними, згідно примітки 7 таблиці 1 додатку 3.1 ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", не нормуються.
Окрім того, як зазначив у своєму висновку експерт, спірна добудова до будівлі літньої кухні влаштована з протилежної до будинку позивача сторони, а тому не могла погіршити умови користування цим будинком.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.