Постанова
Іменем України
10 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 2-о-6/11
провадження № 61-19639св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
заявник - прокурор Гадяцького району Полтавської області в інтересах держави в особі Лютенської сільської ради,
заінтересовані особи: Лютенська сільська рада, Гадяцька державна нотаріальна контора,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року в складі колегії суддів Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Хіль Л. М.,
ВСТАНОВИВ :
Історія Справи
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 09 лютого 2011 року заяву прокурора Гадяцького району в інтересах держави в особі Лютенської сільської ради Гадяцького району Полтавської області задоволено, визнано відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, і складається з земельної ділянки, розташованої за межами Лютенської сільської ради, площею 3,28 га, вартістю 31 016,52 грн. Передано у власність (до земель запасу) територіальної громади Лютенської сільської ради Гадяцького району Полтавської області вказану земельну ділянку.
Ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області від 09 березня 2011 року виправлено описку в рішенні та зазначено вірно площу земельної ділянки - 3,09351 га та її вартість - 36 658,64 грн.
Короткий зміст ухвали апеляційного суду
У березні 2021 року ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та ухвали про виправлення описки.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнано неповажними та апеляційну скаргу залишено без руху.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження відмовлено.
Апеляційний суд виходив із того, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статті 358 ЦПК України. Суд встановив, що в березні 2021 року ОСОБА_1 як особа, яка не є учасником справи, подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 09 лютого 2011 року та на ухвалу від 09 березня 2011 року. Підстави пропуску строку, які ОСОБА_1 зазначила, апеляційний суд визнав неповажними та залишив апеляційну скаргу без руху для наведення інших підстав пропуску строку. Усуваючи недоліки апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначила, що про існування рішення Гадяцького районного суду від 09 лютого 2011 року їй стало відомо за усним повідомленням Лютенської сільської ради під час збору документів у 2021 році для оформлення спадщини після смерті матері ОСОБА_3 . Проте, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_3 померла ще ІНФОРМАЦІЯ_2, з питаннями оформлення спадщини після її смерті ОСОБА_1 звернулась до нотаріальної контори в 2014 році, про що свідчить заведена спадкова справа № 306/2014 року. При цьому ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, склала на ім`я ОСОБА_3 заповіт на все належне їй майно. 01 березня 2021 року нотаріусом відмовлено ОСОБА_1 в отриманні свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 з підстав відсутності документів, які би підтверджували склад спадкового майна, належного ОСОБА_2 . Будь-яких даних про отримання ОСОБА_1 копії оскаржуваного судового рішення матеріали справи не містять, що унеможливлює обрахування строків на апеляційне оскарження рішення, яке набрало законної сили ще в 2014 році і не оскаржувалось як учасниками справи, так і спадкоємцем за заповітом ОСОБА_3 .
Аргументи учасників справи
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року скасувати і направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду. Посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що про наявність рішення суду першої інстанції, яким ОСОБА_1 як спадкоємця позбавлено права на спадщину, їй відомо не було; її матір ОСОБА_3 як спадкоємець майна ОСОБА_2 до справи про визнання спадщини відумерлою не залучалася. Зазначає, що вона після смерті матері ОСОБА_3 прийняла спадщину. У березні 2021 року звернулася до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину на майно своєї матері ОСОБА_3 та отримала відмову в зв`язку з відсутністю документів на підтвердження складу спадкового майна, тобто в цей період їй стало відомо про порушення її права на спадщину.
У січні 2022 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив Лютенської сільської ради Гадяцького району Полтавської області на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому голова сільської ради просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції правильно відмовив у відкритті апеляційного провадження, адже ОСОБА_1 не набула право на спадщину на спірну земельні ділянку.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
В ухвалі Верховного Суду від 21 грудня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Згідно із статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У березні 2021 року ОСОБА_1, яка є дочкою ОСОБА_3, яка відповідно до статті 549 ЦК УРСР прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2, звернулася з апеляційною скаргою на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 09 лютого 2011 року в справі за заявою прокурора Гадяцького району в інтересах держави в особі Лютенської сільської ради Гадяцького району Полтавської області про визнання відумерлою спадщини після смерті ОСОБА_2, вказуючи про те, що цим рішенням порушуються її права та інтереси, а також те, що про оскаржене рішення вона дізналася лише в березні 2021 року.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції вказав про те, що оскаржене рішення ухвалено в 2011 році, ОСОБА_3 за життя не оскаржувала вказане рішення, із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_1 звернулася в 2014 році, а тому підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження за поданою в березні 2021 року апеляційною скаргою відсутні. Крім того, матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 оскарженого судового рішення, що унеможливлює обрахування строків на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.
Судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (пункт 13 Перехідних положень ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Судочинство у судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Отже, судові рішення, що ухвалені до 15 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
Вказана правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 листопада 2018 року у справі № 54/329, а також у постановах Верховного Суду, зокрема, від 19 грудня 2018 року у справі № 904/9428/13, від 11 вересня 2019 року у справі № 910/15481/17 та від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007 (провадження № 61-10856св20).
Відповідно до положень статті 294 ЦПК України 2004 року у редакції, чинній станом на 09 лютого 2011 року, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Відповідно до частини другої статті 354 ЦПК України (у редакції, чинній станом на березень 2021 року, дату звернення ОСОБА_1 із апеляційною скаргою) учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
За правилами частини третьої статті 354 та частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній станом на березень 2021 року, дату звернення ОСОБА_1 із апеляційною скаргою) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, однак строк на апеляційне оскарження може бути поновлений у разі подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі у ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Отже, положення частини другої статті 358 ЦПК України дають право незалученій до участі у справі особі поновлення строку на апеляційне оскарження.
У постанові Верховного суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 2-517/07 (провадження № 61-11649св21) вказано про те, що "відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Поновлення судом строку оскарження без обґрунтованої підстави є протиправним, порушує принцип правової визначеності та право на справедливий суд, що є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Практика ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення від 12 липня 2007 року у справі "Stankov v. Bulgaria" ("Станков проти Болгарії"), заява № 68490/01). Такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заява № 45783/05, пункт 33). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України", заява № 23436/03, пункти 22, 23). Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду. Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції. Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги. Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ. Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113/14-ц (провадження № 61-27658св18), від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007 (провадження № 61-10856св20). […] Сам лише факт подання апеляційної скарги після спливу 11 років особою, не залученою до участі у справі, за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зважаючи на дату ухвалення оскарженої ухвали (2007 рік), не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження".
У постанові від 14 грудня 2020 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) виклав висновки про те, що тлумачення норм цивільного процесуального законодавства України, які регулюють поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 :
не навела обґрунтованих, об`єктивних, таких, що не залежать від її дій і пов`язаних з дійсними істотними перешкодами причин для своєчасного звернення до суду з апеляційною скаргою з того часу, коли вона отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті матері з 12 грудня 2014 року до березня 2021 року;
не зазначила фактів на підтвердження необізнаності про існування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у вказаний період часу;
не вказала дату отримання повного тексту рішення суду першої інстанції, що унеможливлює обрахувати встановлені законом процесуальні строки для подання апеляційної скарги.
Апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 09 лютого 2011 року в справі за заявою прокурора Гадяцького району в інтересах держави в особі Лютенської сільської ради Гадяцького району Полтавської області про визнання відумерлою спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Доводи касаційної скарги про те, що матір ОСОБА_1 як спадкоємиця ОСОБА_2 не була залучена до участі в справі, і це є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не заслуговують на увагу, оскільки заявник не навела належного обґрунтування причин пропуску строку після прийняття нею спадщини у 2014 році, а сам факт подання апеляційної скарги спадкоємцем незалученої до участі у справі особи не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження.