ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 913/869/14
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання Азот"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 (колегія суддів: Стойка О. В. - головуючий, Попков Д. О., Істоміна О. А.) і ухвалу Господарського суду Харківської області від 09.09.2021(суддя Гребенюк Т. Д.)
за скаргою Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання Азот"
на постанову приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука Павла Васильовича від 09.08.2021 ВП № 66444884 про відкриття виконавчого провадження у справі
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання Азот"
про стягнення 317908182,52 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог та короткий зміст судових рішень ухвалених за результатами розгляду цих вимог
1.1. Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України") звернулася з позовом до Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" (далі - ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот") про стягнення 317908182,52 грн.
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач наголошував, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати природного газу, поставленого за договором у січні-грудні 2010 року, утворилася заборгованість у сумі 503912285,25 грн, яку відповідачем не сплачено. У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання позивач просив стягнути з відповідача на підставі положень Цивільного кодексу України (з урахуванням збільшення позовних вимог) інфляційні втрати за період із січня 2013 року по квітень 2015 року в сумі 283198704,31 грн і 3 % річних за період із 07.12.2013 по 28.05.2015 в сумі 34709478,21 грн, а всього 317908182,52 грн.
1.3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.11.2015, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016, позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" задоволено частково. Суди дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача 26102541,19 грн інфляційних втрат та 17933755,02 грн 3 % річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено у зв`язку з форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), що призвели до неможливості виконання відповідачем господарського зобов`язання. Оскільки ці обставини засвідчені Сертифікатом Торгово-промислової палати України № 4978 від 02.09.2015, тому за висновком судів, це є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у період дії антитерористичної операції починаючи з 16.04.2014.
1.4. Постановою Верховного Суду України від 12.04.2017 рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2015, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2016 та постанову Вищого господарського суду України від 20.04.2016 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 257096613,12 грн інфляційних втрат та 16775723,19 грн 3% річних. Справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
1.5. Скасовуючи зазначені судові рішення, Верховний Суд України зазначив, що порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених статтею 625 Цивільного кодексу України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
1.6. За результатами нового розгляду цієї справи рішенням Господарського суду Харківської області від 28.11.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.02.2018, задоволено позов в частині вимог про стягнення 257096613,12 грн інфляційних втрат та 16775723,19 грн 3% річних. Судові рішення мотивовано наявністю правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих з 16.04.2014.
1.7. Постановою Верховного Суду від 20.06.2018 залишено без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2017 у справі № 913/869/14. Колегія суддів Верховного Суду погодилась із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених статтею 625 Цивільного кодексу України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
2. Короткий зміст скарги ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" на постанову приватного виконавця та судових рішень із розгляду цієї скарги
2.1. У серпні 2021 року до Господарського суду Харківської області надійшла скарга ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" на постанову приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука Павла Васильовича (далі - приватний виконавець Григорчук П. В. ) про відкриття виконавчого провадження ВП № 66440811 від 09.08.2021 з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 29.02.2016 у справі № 913/869/14, за змістом якої заявник просив зазначену постанову визнати протиправною та зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука П. В. скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 66440811 від 09.08.2021.
2.2. Зазначена скарга мотивована тим, що постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП № 66440811 від 09.08.2021 винесена приватним виконавцем з порушенням норм діючого законодавства, а дії виконавця є незаконними та такими, що порушують права боржника.
2.3. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.09.2021, яка залишена без змін поставною Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2021, у справі № 913/869/14 відмовлено у задоволенні скарги ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" на постанову приватного виконавця Григорчука П. В. ВП № 66440811 від 09.08.2021 про відкриття виконавчого провадження. Крім того, ухвалою місцевого господарського суду було також стягнуто з боржника на користь приватного виконавця витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42000,00.
2.4. Судові рішення господарських судів обґрунтовано тим, що дії приватного виконавця з винесення постанови ВП № 66440811 від 09.08.2021 про відкриття виконавчого провадження відповідають положенням Закону України "Про виконавче провадження".
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.09.2021 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 у справі № 913/869/14, до Верховного Суду звернулося ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" на постанову приватного виконавця Григорчука П. В. ВП № 66440811 від 09.08.2021 про відкриття виконавчого провадження.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" зазначає що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скаржник наголошує, що оспорювана постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого ВП № 66440811 від 09.08.2021 винесена на виконання наказу Господарського суду Харківської області від 29.02.2016 у справі № 913/869/14, строк пред`явлення якого до виконання сплинув у 2019 році (29.02.2019), що свідчить про порушення приватним виконавцем положень Закону України "Про виконавче провадження". Також скаржник зазначає, що оспорювана постанова приватного виконавця містить положення про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 4403629,62 грн, проте на час звернення боржника до суду з цієї скаргою сума заборгованості за рішенням суду в примусовому порядку з боржника на користь Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" стягнута не була, а будь-які дії приватного виконавця в межах виконавчого провадження не є належними заходами примусового виконання рішення суду в розумінні положень чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав до стягнення на користь виконавця зазначеної суми основної винагороди. Крім того, на думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно стягнув з боржника на користь приватного виконавця грошові кошти за надання професійної правничої допомоги, так як приватний виконавець в розумінні положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України не є стороною у справі № 913/869/14, а тому витрати на правову допомогу не можуть відшкодовані на його користь.
3.3. Дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України" у відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України" зазначає, що положення частини 5 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" не виключають та не обмежують можливість переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у разі повернення його стягувачу з інших підстав. На думку Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України", повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не зумовлює неможливості розпочати його заново, та не позбавляє права стягувача повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків. Крім того, зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП № 66440811 суми основної винагороди приватного виконавця не свідчить про незаконність цієї постанови. Визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження розмір основної винагороди по суті виконує для боржника інформативну функцію - яка сума основної винагороди підлягає стягненню у зв`язку із невиконанням рішення суду у добровільному порядку. Водночас постанова про стягнення основної винагороди не є предметом оскарження у цьому провадженні, яке відкрито за скаргою на постанову про відкриття виконавчого провадження від 09.08.2021, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Донецької області Григорчуком П. В.
4. Обставини справи, встановлені судами, та позиція Верховного Суду
4.1. Переглянувши оскаржувані судові рішення у цій справі, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.
4.2. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Господарського суду Харківської області від 16.11.2015 у справі № 913/869/14, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016, позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" задоволено частково. Стягнуто з боржника у справі на користь стягувача 26102541,19 грн - інфляційної індексації, 17933755,02 грн - 3% річних та 10122,96 грн - судового збору.
4.3. На виконання зазначеного рішення Господарським судом Харківської області видано наказ від 29.02.2016 у справі №913/869/14 на загальну суму 44046419,17 грн зі строком пред`явлення до виконання до 17.02.2017.
4.4. Відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС за заявою Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (стягувач) 19.03.2019 було відкрито виконавче провадження ВП № 58668051 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 29.02.2016 у справі №913/869/14.
4.5. Проте на підставі заяви стягувача Відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС було винесено постанову ВП № 58668051 про повернення стягувачу наказу суду на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". В пункті 3 зазначеної постанови стягувачу було роз`яснено, що наказ Господарського суду Харківської області від 29.02.2016 у справі № 913/869/14 може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 16.07.2023.
4.6. Стягувач з метою виконання зазначеного судового рішення 16.07.2020 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича із заявою № 31/01-526 про відкриття виконавчого провадження за наказом Господарського суду Харківської області від 29.02.2016 у справі № 913/869/14, що зумовило винесення зазначеним виконавцем 16.07.2020 постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 62597739 з примусового виконання наказу про стягнення грошової суми в розмірі 44046419,17 грн.
4.7. Проте 15.07.2021 виконавцем за письмовою заявою стягувача винесено постанову про повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
4.8. Приватним виконавцем виконавчого округу Донецької області Григорчуком П. В. 09.08.2021 на підставі відповідної заяви стягувача винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 66440811 з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 29.02.2016 у справі №913/869/14.
4.9. Отже, судами констатовано, що відповідно до матерів справи, у період з 16 липня 2020 року по 15 липня 2021 року виконавчий лист перебував на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І. М. (постанова про відкриття виконавчого провадження № 62597739 від 16.07.2020; постанова про повернення виконавчого документа стягувачу в порядку, передбаченому пунктом 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" від 15.07.2021).
4.10. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
4.11. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
4.12. Ураховуючи установлені обставини, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що оскільки з часу повернення виконавчого документа стягувачу строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання поновився, то на підставі положень статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" стягувач повторно 05.08.2021, тобто у встановлений законом строк, звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження до приватного виконавця Григорчука П. В., яким на підставі зазначеної заяви винесено оспорювану постанову. При цьому твердження відповідача, про те що виконавче провадження у цій спірній ситуації було завершено, а тому не могло бути відкрито знову, суди відхилили та зазначили, що положеннями Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено такої дії як завершення виконавчого провадження, в той же час як виконавче провадження може бути закінчено.
4.13. ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" не погоджується із такими висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося із касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення в цій справі. Скаржник наголошує, що оспорювана постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП № 66440811 від 09.08.2021 винесена на виконання наказу Господарського суду Харківської області від 29.02.2016 у справі № 913/869/14, строк пред`явлення якого до виконання сплинув у 2019 році (29.02.2019), що свідчить про порушення приватним виконавцем положень Закону України "Про виконавче провадження". Також скаржник зазначає, що оспорювана постанова приватного виконавця містить положення про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 4403629,62 грн, проте на час звернення боржника до суду з цієї скаргою сума заборгованості за рішенням суду в примусовому порядку з боржника на користь Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" стягнута не була, а будь-які дії приватного виконавця в межах виконавчого провадження не є належними заходами примусового виконання рішення суду в розумінні положень чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав до стягнення на користь виконавця зазначеної суми основної винагороди. Крім того, на думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно стягнув з боржника на користь приватного виконавця грошові кошти за надання професійної правничої допомоги, так як приватний виконавець в розумінні положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України не є стороною у справі № 913/869/14, а тому витрати на правову допомогу не можуть відшкодовані на його користь.
4.14. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
4.15. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі у редакції, чинній станом на момент винесення оскаржуваної постанови приватного виконавця) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
4.16. Пунктом 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" установлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Поряд із цим, частиною 5 цієї статті передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
4.17. Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
4.18. Разом з тим зазначеними положеннями не виключається та не обмежується переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у разі повернення його стягувачу з інших підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.12.2021 у справі № 34/289-64/200, від 29.07.2021 у справі № 2608/4065/12.
4.19. Верховний Суд, перевіряючи доводи касаційної скарги дійшов висновку про необхідність звернення до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, відповідно до якої, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривається пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 905/2084/14-908/4066/14.
4.20. З огляду на установлені обставини, Верховний Суд, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, погоджується із правильним висновком господарських судів попередніх інстанцій про те, що оскільки з часу повернення виконавчого документа стягувачу строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання поновився, то на підставі положень статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" стягувач повторно 05.08.2021, тобто у встановлений законом строк, звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження до приватного виконавця Григорчука П. В.
4.21. Крім того, господарськими судами установлено, що матеріали цієї справи не містять доказів того, що приватним виконавцем в рамках зазначеного виконавчого провадження виносилась постанова саме про закінчення виконавчого провадження, що в свою чергу перешкоджало би стягувачу подати виконавчий лист до виконання повторно.
4.22. Щодо доводів скаржника про те, що оспорювана постанова приватного виконавця містить положення про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 4403629,62 грн, проте на час звернення боржника до суду з цієї скаргою сума заборгованості за рішенням суду в примусовому порядку з боржника на користь Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" стягнута не була, а будь-які дії приватного виконавця в межах виконавчого провадження не є належними заходами примусового виконання рішення суду в розумінні положень чинного законодавства, що, на думку скаржника, свідчить про відсутність підстав до стягнення на користь виконавця зазначеної суми основної винагороди, Верховний Суд зазначає таке.
4.23. Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
4.24. Частиною 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
4.25. Отже, Законом України "Про виконавче провадження" установлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, стягнення штрафів, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 705/1804/13-ц, від 18.12.2019 у справі № 344/21436/18.
4.26. Крім того, господарськими судами правильно враховано, що постанова про стягнення основної винагороди не є предметом оскарження у цьому провадженні, яке відкрито за скаргою на постанову про відкриття виконавчого провадження від 09.08.2021, винесену приватним виконавцем Григорчуком П. В.
4.27. Щодо доводів скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з боржника на користь приватного виконавця грошові кошти за надання професійної правничої допомоги, так як приватний виконавець в розумінні положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України не є стороною у справі № 913/869/14, а тому, на думку скаржника, витрати на правову допомогу не можуть відшкодовані на його користь, Верховний Суд зазначає таке.
4.28. Верховний Суд установив, що доводи скаржника в цій частині стосуються виключно незгоди із наявністю правових підстав для стягнення таких витрат на користь приватного виконавця. Натомість скаржник не оспорює ні розмір покладених на нього витрат, ні факт їх доведеності та обґрунтованості належними доказами.
4.29. Верховний Суд зазначає що згідно із частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Водночас пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
4.30. Відповідно до статті 344 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
4.31. Верховний Суд зазначає, що під час розгляду скарги на дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби при вирішенні питання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу підлягають застосуванню положення статей 123, 126, 344 Господарського процесуального кодексу. Подібний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 29.10.2018 у справі № 911/559/17. Можливість розподілу судових витрат відповідно до зазначених процесуальних положень законодавства, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу, підтверджується також судовою практикою (зокрема, постанови Верховного Суду від 02.09.2021 у справі № 873/108/20, від 24.11.2020 у справі № 911/4242/15, від 02.09.2021 у справі 873/148/20).
4.32. Наведеним спростовуються доводи скаржника про відсутність правових підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу за наслідками розгляду скарги сторони виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Господарського процесуального кодексу.
4.33. ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" у поданій касаційній скарзі не спростувало наведених висновків господарських судів попередніх інстанцій та не довело неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень. Тому Верховний Суд відхиляє доводи, викладені у касаційній скарзі.
4.34. При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини у справі від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.