ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 910/4569/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Ягічевої Н.І.
від 25.05.2021 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.
від 03.11.2021
за позовом Приватного підприємства "Транс Логістик"
до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
про стягнення 194 509,37 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
Приватне підприємство "Транс Логістик" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 194 509,37 грн страхового відшкодування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після настання страхової події Приватне підприємство "Транс Логістик", як страхувальник, звернулося до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", як страховика, з заявою про виплату страхового відшкодування, проте всупереч взятим на себе зобов`язанням за договором добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019, страховик не надав страхувальнику страховий акт та не вчинив жодних дій щодо виплати страхового відшкодування.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі № 910/4569/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2021, позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь Приватного підприємства "Транс Логістик" суму страхового відшкодування у розмірі 194 509,37 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 917,54 грн.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані наявністю підстав для виплати страхового відшкодування на користь позивача за відсутності акта огляду транспортного засобу MAN TGM 12.250, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, зважаючи на те, що:
- страховик визначив, а страхувальник погодив, що страхова сума для транспортного засобу MAN TGM 12.250, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 1 300 000,00 грн;
- відповідач не надав жодних доказів на підтвердження факту необґрунтованості заявленого позивачем до стягнення розміру страхового відшкодування (в тому числі, не надав свого контррозрахунку суми страхового відшкодування);
- відмова відповідача у виплаті позивачу страхового відшкодування на підставі пункту 16.1.11 договору добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019 є неправомірною.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2021 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження судових рішень зазначив пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми частин 1 та 3 статті 9 Закону України "Про страхування" та дійшли помилкового висновку про те, що визначення сторонами страхової суми в договорі страхування можливе виключно після проведення страховиком огляду транспортного засобу, а також не застосували норми статті 525, частини 1 статті 526, статей 627, 990, 991 Цивільного кодексу України та статей 9, 16 Закону України "Про страхування", які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, і відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що:
- визначення в договорі добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019 страхової суми не є доказом проведення огляду транспортного засобу, оскільки страхова сума є не вартістю застрахованого майна, а максимальною межею страхової виплати за договором страхування;
- ні в Законі України "Про страхування", ні в Правилах добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених головою правління Акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", ні в договорі добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019 не зазначено, що проведення огляду транспортного засобу є обов`язковою передумовою або підставою визначення дійсної вартості або страхової суми щодо такого транспортного засобу;
- підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є відсутність акта огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування транспортного засобу;
- суд не звернув уваги на положення Правил страхування, які прямо передбачають обов`язок страхувальника надати транспортний засіб для огляду при укладенні договору страхування, і не надав оцінки умовам договору страхування, які вказують на необхідність складення акта огляду транспортного засобу при укладенні договору страхування.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як такі, що прийняті з повним, всебічним дослідженням обставин справи та з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відзив відповідача мотивовано тим, що:
- страховик не надав доказів ініціювання до або після укладення договору добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019 процедури огляду транспортного засобу, так і доказів відмови або ігнорування такої вимоги;
- акт огляду не є документом, який страхувальник має подати для виплати страхового відшкодування. Акт огляду складається самим страховиком після надання страхувальником для огляду відповідного транспортного засобу при укладенні договору страхування;
- Верховний Суд у справі №910/4224/21 вже сформував правову позицію з аналогічних правовідносин, яка узгоджується з доводами позивача та висновками, викладеними у рішеннях судів попередніх інстанцій у цій справі.
4. Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 16.07.2019 між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (надалі - Страховик) та Приватним підприємством "Транс Логістик" (надалі - Страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 (надалі - Договір), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням, визначеним у частині 1 Договору страхування наземним транспортним засобом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням.
У розділі 7 частини І та пункту 4.1 частини ІІ Договору (в редакції протоколу розбіжностей до нього) встановлено, що застрахованим може бути, зокрема, ризик пошкодження та/або знищення чи втрата визначеного транспортного засобу (ТЗ) внаслідок ДТП (дорожньо-транспортної пригоди).
Відповідно до пункту 5 частини І Договору застрахованими є транспортні засоби, зазначені у додатку № 1 до цього Договору.
Одним із страхових випадків, передбачених Договором, вважається пошкодження транспортного засобу (надалі - ТЗ) у дорожньо-транспортній події (надалі - ДТП), яка сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.
Виключення із страхових випадків і обмеження страхування сторони передбачили у розділі 6 Договору з урахуванням протоколу розбіжностей, який є додатком № 2 до Договору. Зокрема, Страховик не відшкодовує витрати на усунення пошкоджень ТЗ, які мали місце в момент укладення цього Договору та були зазначені в акті огляду, а також тих пошкоджень, за якими було виплачене страхове відшкодування або відмовлено у виплаті та на дату настання страхового випадку такі пошкодження не були усунені і факт усунення пошкоджень не був зафіксований в акті огляду ТЗ (пункт 6.3.1 Договору).
Відповідно до пункту 11.2.1 Договору Страхувальник зобов`язаний при укладенні Договору надати достовірну інформацію Страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну умов експлуатації, зберігання і т.ін., що може вплинути на ступінь страхового ризику щодо ТЗ, не пізніше 3 робочих днів після виникнення таких фактів.
Згідно з пунктами 11.1.1, 11.1.8 Договору Страхувальник має право отримати страхове відшкодування при настанні страхового випадку в порядку та на умовах, передбачених Договором; оскаржити в порядку, передбаченому чинним законодавством України, відмову Страховика у виплаті страхового відшкодування (страхової виплати) або розмір виплаченого страхового відшкодування (страхової виплати).
Права Страховика визначено у пункті 11.3 Договору, а саме: при укладенні цього Договору отримати від Страхувальника інформацію, необхідну для оцінки ступеню страхового ризику (пункт 11.3.1 Договору); перевіряти надану Страхувальником інформацію і документи стосовно ТЗ, умов його експлуатації та зберігання, факт і обставини настання страхового випадку, розмір завданих збитків, та виконання страхувальником та/або довіреними особами зобов`язань за Договором (пункт 11.3.2 Договору); відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадках, зазначених у розділі 16 цього Договору та Правилах страхування (пункт 11.3.7 Договору).
Пунктом 11.4 Договору визначено обов`язки Страховика, зокрема: протягом 2 робочих днів, після отримання письмової заяви про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування (пункт 11.4.2 Договору); після отримання письмового повідомлення про настання страхового випадку, а в разі ДТП ще й довідки з ДАІ (або відповідної служби) про реєстрацію ДТП, зробити запит до компетентних органів щодо причин та обставин настання страхового випадку (пункт 11.4.4 Договору); протягом 5 робочих днів з дня отримання письмового повідомлення про настання страхового випадку здійснити огляд пошкодженого ТЗ та/або вжити заходів для проведення незалежної експертизи (пункт 11.4.6 Договору); прийняти рішення про виплату (скласти страховий акт) страхового відшкодування або прийняти рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування в термін не пізніше 5 робочих днів від дати отримання Страховиком всіх необхідних документів, зазначених у розділі 13 частини ІІ цього Договору, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків (пункт 11.4.9 Договору); у разі відмови у виплаті страхового відшкодування - протягом 10 робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити про це Страхувальника та вигодонабувача з обґрунтуванням причин відмови (пункт 11.4.10 Договору); здійснити виплату страхового відшкодування (страхової виплати) протягом 14 робочих днів від дати прийняття рішення про виплату страхового відшкодування (страхової виплати). Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування шляхом сплати Страхувальнику пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки, від суми страхового відшкодування за кожний день прострочки (пункт 11.4.11 Договору).
В пункті 16.1.11 Договору (у редакції протоколу розбіжностей,) сторони погодили, що підставами для відмови у виплаті страхового відшкодування, в тому числі, є відсутність акта огляду, завіреного підписом та печаткою представника Страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування ТЗ.
Згідно з умовами Договору були застраховані майнові інтереси Страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки MAN TGM 12.250, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Вищевказаний автомобіль марки MAN TGM 12.250, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, належить Приватному підприємству "Транс Логістик", що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
06.01.2021 року о 04 год. 25 хв. у м. Дніпро, на вул. Донецьке шосе, в районі е/о №405, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Toyota Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1, та транспортного засобу MAN TGM 12.250, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
14.01.2021 постановою Немирівського районного суду Вінницької області ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2021 у справі 202/1172/21, водія автомобіля Toyota Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пошкоджено застрахований транспортний засіб, є страховим випадком.
Страхувальник 11.01.2021 звернувся з письмовою заявою до Страховика про настання страхового випадку у зв`язку з пошкодженням автомобіля MAN TGM 12.250, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 06.01.2021.
За умовами пункту 12.5 Договору (у редакції протоколу розбіжностей до нього) Страхувальник повинен здійснювати відновлювальний ремонт пошкодженого ТЗ лише на СТО, що погоджена з Страховиком. Сторони домовились, що за цим Договором погодженими з Страховиком вважаються СТО, на яких відповідно до вимог заводу-виробника ремонтуватимуться застраховані ТЗ після страхових випадків. Дана умова діє тільки для ТЗ, що знаходяться на обслуговуванні сервісного дилера MAN, SCANIA.
Згідно з наданим позивачем рахунком від 06.01.2021 № DNZ_TEF-2100038, який був наданий офіційним сервіс-партнером MAN в України Товариством з обмеженою відповідальністю "Технофорум", який є офіційним дилером автомобільної марки MAN, визначена вартість ремонту автомобіля після ДТП у розмірі 194 509,37 грн.
Листом від 10.03.2021 № 5211 Страховик, керуючись пунктом 11.3.7 Договору та на підставі пункту 16.1.11 Договору, відмовив у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з відсутністю акта огляду, завіреного підписом та печаткою представника Страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування транспортного засобу, зазначивши при цьому, що Страхувальник при укладенні договору страхування не виконав свого обов`язку щодо надання Страховику транспортного засобу для огляду та фотографування з метою оцінки страхового ризику, у зв`язку з чим, відсутній акт огляду цього транспортного засобу.
Відмова Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" у виплаті Приватному підприємству "Транс Логістик" страхового відшкодування стала підставою для звернення останнього до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з неправомірністю відповідача з невиплати відповідного страхового відшкодування.
Здійснюючи перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства при постановленні оскаржуваних судових рішень у даній справі, Суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Згідно з частиною 4 статті 14 Цивільного кодексу України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Зокрема, частина 1 статті 991 Цивільного кодексу України та частина 1 статті 26 Закону України "Про страхування" встановлюють перелік випадків, коли страховик вправі відмовити страхувальнику у здійсненні страхових виплат.
Одночасно у частині 2 статті 991 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 26 Закону України "Про страхування" визначено, що умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.
Отже, перелік підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, що визначені законом, не є вичерпним. У договорі сторони мають право визначити інші підстави на власний розсуд, але за умови, що вони не суперечать закону.
Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). А згідно зі статтею 204 цього Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, зважаючи на те, що презумпція правомірності правочину не спростована у встановленому порядку: відсутня як пряме зазначення в законі на нікчемність (недійсність) умови, погодженої у пункті 16.1.11 Договору, так і судове рішення про визнання недійсним окремої частини правочину, Суд не має підстав вважати, що така умова суперечить закону.
Водночас Суд вважає у даному випадку підлягає застосуванню до спірних правовідносин принцип заборони суперечливої поведінки, яка базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, а також стаття 13 Цивільного кодексу України про заборону зловживання правами, зважаючи на таке.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина 1 статті 12 Цивільного кодексу України). Однак це не означає, що право страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування з підстав порушення умов договору (у даному випадку - відсутність акта огляду транспортного засобу перед укладенням договору) є абсолютним та безумовним, оскільки стаття 13 Цивільного кодексу України встановлює межі здійснення цивільних прав, зокрема, частина 3 цієї статті визначає, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Конституційний Суд України у Рішенні від 28 квітня 2021 року N 2-р(ІІ)/2021 вказав, зокрема, таке:
"словосполуку" а також зловживання правом в інших формах", слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з нормами Кодексу, насамперед із тими, що містяться в його статтях 3, 12, 13. Унаслідок цього, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії можуть бути в подальшому кваліфіковано як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій" (абзац другий підпункту 3.6 пункту 3 мотивувальної частини);
частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, тому що ця мета є правомірною (легітимною) (абзац третій підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Крім того, на думку Конституційного Суду України, тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність (абзац третій підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 квітня 2020 року N 2-р(ІІ)/2021).
У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).
Керуючись наведеними принципами, Суд доходить висновку, що Страховик за умовами Договору мав право на відмову, проте така відмова повинна мати розумне пояснення, мотиви, оскільки інакше - застосування умови Договору, що дозволяє одній стороні діяти на шкоду іншій, хоча обидві сторони діяли необачно та не склали акт огляду транспортного засобу, що мав передувати укладанню та виконанню Договору, не відповідатиме принципам добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому орієнтиром для дотримання межі здійснення цивільного права для суду є мета, для якої Страховик наділявся таким правом, - захист від здійснення необґрунтованих виплат, пов`язаних з пошкодженнями транспортних засобів, що мали місце до укладення Договору. Відмова здійснювати страхове відшкодування взагалі (лише з причини відсутності акта) не співмірна з цією метою, оскільки Страхувальник, сплачуючи страхові платежі протягом тривалого часу, має також законне право очікувати на отримання виплати при настанні страхового випадку, і суд не може це не брати до уваги.
Суд бере до уваги, що відповідно до частин 1, 4 статті 18 Закону України "Про страхування" при укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
Страховик перед укладенням Договору цим правом не скористався, не запросив відповідні документи (акти огляду) і на власний ризик уклав Договір, незважаючи на те, що за Правилами страхування огляд транспортного засобу має здійснюватися перед укладенням Договору. Після укладення Договору Страховик отримував страхові платежі, і не звертався з вимогою до Страхувальника надати для огляду застраховані транспортні засоби після укладення Договору. Тоді як, діючи добросовісно і розумно, Страховик мав би направити повідомлення про необхідність проходження огляду застрахованого транспортного засобу чи відмовитися від отримання страхових платежів.
У матеріалах справи відсутні докази, і такі обставини не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, що акт не був складений внаслідок ухилення Страхувальника від здійснення огляду транспортного засобу чи вчинення інших дій, які перешкоджали проведенню такого огляду Страховиком перед укладанням Договору.
Отже, з одного боку, у Страховика наявне право відмови у виплаті страхового відшкодування з підстави, що прямо обумовлена у Договорі, а з іншого, має місце недобросовісне та нерозумне здійснення Страховиком свого права щодо укладення Договору та отримання страхових платежів за відсутності акта огляду транспортного засобу, що мав складатися при укладанні Договору.
Страховик свої заперечення щодо виплати страхового відшкодування ґрунтує на припущенні, що застрахований транспортний засіб міг мати пошкодження до укладення Договору, що унеможливлює визначення розміру страхового відшкодування, оскільки відповідно до пункту 6.3 Договору страховик не відшкодовує витрати на усунення пошкоджень транспортного засобу, які мали місце в момент укладення цього Договору та були зазначені в акті огляду. У такий спосіб ставить під сумніви добросовісність дій Страхувальника.
Водночас відповідно до частини 4 статті 25 Закону України "Про страхування" при настанні страхового випадку Страховик мав право залучити до розслідування обставин страхового випадку аварійного комісара, а згідно з пунктом 11.4.7 Договору Страховик зобов`язаний протягом 5 робочих днів з дня отримання письмового повідомлення про настання страхового випадку здійснити огляд пошкодженого транспортного засобу та/або вжити заходів для проведення незалежної експертизи.
Страховик не доводив і не надав доказів, які б підтверджували, що механічні пошкодження застрахованого транспортного засобу викликані не страховим випадком. Докази огляду пошкодженого транспортного засобу та/або вжиття заходів для проведення незалежної експертизи з метою з`ясування причин та характеру пошкоджень також відсутні в матеріалах справи. Фактично всі заперечення ґрунтуються на припущеннях наявності пошкоджень до настання страхового випадку.
Тому, беручи до уваги конкретні обставини цієї справи, Суд вважає, що у даному випадку єдиним мотивом відмови було небажання виконання зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування при настанні страхового випадку, що не узгоджується з принципом добросовісної поведінки. Суди першої та апеляційної інстанцій, хоча й прямо не послалися на наведений принцип, але по суті ухвалили правильні та законні рішення, що узгоджується з ним.
Щодо позиції Страховика про те, що відсутність акта огляду було прямим наслідком невиконання Страхувальником свого обов`язку щодо надання транспортного засобу для огляду при укладанні Договору, Суд зазначає, що такий обов`язок стосується виключно надання транспортного засобу для огляду (а не складення акта), а у матеріалах справи відсутні докази, і відповідач це не доводив, що позивач ухилявся від проведення огляду.
Крім того обов`язок надати транспортний засіб для огляду був визначений не договором страхування, а Правилами страхування. Натомість, відповідно до статті 989 Цивільного кодексу України, статті 21 Закону України "Про страхування" обов`язки страхувальника визначаються законом та умовами договору. За Договором такий обов`язок, як надання транспортного засобу для огляду перед укладанням Договором, так і складання акта, прямо не покладений на Страхувальника (для порівняння у пункті 11.2.7 Договору встановлений такий обов`язок надати для огляду після виплати страхового відшкодування). При цьому у пункті 16.1.11 Договору застережено, що акт огляду повинен містити підпис та печатку саме представника Страховика (відповідача). Отже за умовами Договору підписання акта огляду транспортного засобу залежить від Страховика (відповідача), а не навпаки.
З огляду на викладене Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.
Як зазначалось вище, касаційне провадження у справі відкрито згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Скаржник зазначав про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування частин 1, 3 статті 9 та статті 16 Закону України "Про страхування", а також положень статті 525, частини 1 статті 526 та статей 627, 990, 991 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.
Разом з цим, під час касаційного провадження у даній справі було з`ясовано, що Верховний Суд у касаційному порядку переглядав справи № 910/4224/21, №910/4296/21, № 910/4550/21 за позовом Приватного підприємства "Транс Логістик" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування, позовні вимоги у яких були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору добровільного страхування наземного транспорту, з огляду на безпідставну відмову у виплаті страхового відшкодування з посиланням на відсутність акта огляду транспортного засобу при укладенні договору страхування, що є підставою для відмови у здійсненні виплати відповідно до пункту 16.1.11 договору добровільного страхування наземного транспорту.
Верховний Суд під час касаційного перегляду зазначених справ дійшов висновку про неправомірність дій страхової компанії щодо відмови у виплаті страхового відшкодування через відсутність акта огляду застрахованого транспортного засобу, складеного на час укладення договору страхування.
При цьому необхідно зазначити, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 910/4569/21 узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 910/4224/21, від 10.12.2021 у справі № 910/4296/21, від 06.12.2021 у справі № 910/4550/21, які ухвалені в аналогічних справах та враховуються Судом у силу приписів частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, підстав для відступу від яких колегія суддів не вбачає.
Суд не вбачає підстав і для формування правового висновку стосовно застосування інших норм права, про які зазначає скаржник, оскільки, посилаючись на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник належним чином не обґрунтував необхідність формування висновку щодо зазначених ним норм права в контексті спірних правовідносин, з урахуванням встановлених обставин даної справи та підстав для задоволення позову, а відтак, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи та підстави для задоволення позову, а також враховуючи висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 30.11.2021 у справі № 910/4224/21, від 10.12.2021 у справі № 910/4296/21, від 06.12.2021 у справі № 910/4550/21, Суд зазначає, що висновки щодо питання застосування відповідних норм права не є визначальними для правильного вирішення спору, що виник у цій справі.
Так, оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Судом не було встановлено допущених судами першої та апеляційної інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, відповідно, підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, а відтак і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у Суду немає.