ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 911/3721/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Резорт Інвест Девелопмент"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 (Разіна Т. І. - головуючий, судді Михальська Ю. Б., Іоннікова І. А.) у справі
за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Резорт Інвест Девелопмент"
про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та зобов`язання повернути земельні ділянки.
1. Короткий зміст судових рішень у справі
1.1. Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі -прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави, в особі Козинської селищної ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Резорт Інвест Девелопмент" (далі - ТОВ "Резорт Інвест Девелопмент") про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та зобов`язання відповідача повернути земельні ділянки.
1.2. Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.12.2020 позовну заяву Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Резорт Інвест Девелопмент" про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та зобов`язання повернути земельні ділянки повернуто заявнику без розгляду.
Пославшись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, місцевий господарський суд дійшов висновку, що прокурором не підтверджено наявності підстав для представництва позивача у даній справі на даний час, оскільки прокурором не надано доказів попереднього, до звернення до суду, повідомлення позивача про намір звернутися до суду з даним позовом, а відтак йому не надано розумного строку для самостійного звернення до суду з даним.
1.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 29.12.2020 у справі № 911/3721/20 задоволено, ухвалу Господарського суду Київської області від 29.12.2020 у справі №911/3721/20 скасовано, матеріали справи № 911/3721/20 повернуто до Господарського суду Київської області.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
Відтак, за висновками апеляційного господарського суду, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про ненадання прокурором обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, врахувавши, що прокурором не надано доказів відправлення наявного в матеріалах позовної заяви листа Київської обласної прокуратури на адресу Козинської селищної ради від 13.11.2020 з повідомленням про встановлені порушення вимог законодавства та пред`явлення прокуратурою відповідного позову, суд, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18, мав залишити позовну заяву без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
У цьому випадку заявнику не була надана встановлена нормами ГПК України можливість виправити відповідні недоліки поданої позовної заяви.
За встановлених обставин, на думку суду апеляційної інстанції, висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для повернення без розгляду позовної заяви заступника керівника Київської обласної прокуратури є передчасним.
1.4. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 у справі № 911/3721/20 скасовано та справу № 911/3721/20 направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Направляючи справу на новий розгляд справи, Верховний Суд, серед іншого, зазначив, що суд апеляційної інстанції в порушення приписів статей 86, 236, 269 ГПК України в аспекті наведених прокурором обґрунтувань щодо підстав звернення з позовом до суду не надав жодної оцінки доводам апеляційної скарги, зокрема, щодо:
- обізнаності позивача про допущене порушення вимог законодавства при відведенні у власність спірних земельних ділянок ще з 16.06.2020, внаслідок прийняття Верховним Судом постанови у справі № 372/772/16;
- направлення прокуратурою на виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", попередньо до звернення до суду 13.11.2020, на адресу Козинської селищної ради повідомлення про встановлені порушення вимог законодавства та пред`явлення відповідного позову;
- подання позову 24.12.2020, тобто через 41 день після направлення відповідного повідомлення позивачу.
Крім того, судом апеляційної інстанції залишено без жодної оцінки наведенні прокурором в позовній заяві обґрунтування підстав звернення з позовом до суду, в тому числі щодо часу який минув з моменту виявлення порушення.
1.6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 у справі №911/3721/20 ухвалу Господарського суду Київської області від 29.12.2020 скасовано. Матеріали справи № 911/3721/20 повернуто до Господарського суду Київської області.
Постанова аргументована тим, що на підтвердження підстав представництва Київською обласною прокуратурою інтересів Козинської селищної ради, прокурором надано лист від 13.11.2020 № 15/1-155 вих. 20, адресований Козинському селищному голові, в якому прокурор повідомляє раду про те, що прокуратурою підготовлено позов до суду. На підтвердження надіслання листа позивачу, прокурором надано опис вкладення в цінний лист від 09.12.2020 та накладну Акціонерного товариства "Укрпошта" від 09.12.2020, з якого вбачається, що повідомлення 09.12.2020 надіслано позивачу разом із позовною заявою. Козинська селищна рада була відповідачем у судовій справі № 372/772/16, у зв`язку з чим їй достовірно відомо щодо прийняття Верховним Судом постанови від 16.06.2020 про визнання недійсними рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28.12.1999 № 2 та від 26.10.2000 № 7/1, на підставі яких незаконно відведено у приватну власність земельні ділянки водного фонду. Проте, останньою протягом тривалого часу (6 місяців) не вжито жодних заходів в інтересах територіальної громади щодо усунення перешкод у користуванні землями водного фонду, у тому числі щодо звернення до суду з відповідним позовом про повернення у комунальну власність спірних ділянок. В подальшому, прокуратурою подано позов до суду 24.12.2020, тобто через 41 день після направлення відповідного повідомлення позивачу. З огляду на викладене, колегія суддів погодилася з доводами прокурора, що Козинській селищній раді було надано достатньо часу відреагувати на обставини, викладені в листі від 13.11.2020 № 15/1-155вих20 щодо порушення інтересів держави.
2. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
2.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 у справі №911/3721/20, ТОВ "Резорт Інвест Девелопмент" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Заявник вважає, що апеляційний господарський суд не виконав вказівок Верховного Суду, які стали підставою для направлення справи на новий розгляд.
Щодо обізнаності позивача про допущене порушення з 16.06.2020. У цій частині суд апеляційної інстанції погодився з доводами прокурора про те, що постановою Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 372/1772/16 визнано недійсними рішення виконавчого комітету позивача, на підставі яких незаконно відведено у приватну власність земельні ділянки водного фонду. Судом жодним чином не обґрунтовано про яке саме порушення вимог законодавства позивач мав довідатись з Постанови Верховного Суду у справі № 372/772/16 та який стосунок згадана постанова має до цієї справи, в тому числі з огляду на те, що скаржник не був учасником справи № 372/772/16.
Стосовно направлення прокуратурою попередньо до звернення до суду повідомлення про встановлені порушення вимог законодавства, суд апеляційної інстанції фактично зазначив, що лист, яким прокурор повідомив позивача про те, що прокуратурою підготовлено позов до суду, був відправлений разом із позовною заявою, поданою до господарського суду. Незважаючи на встановлення факту невиконання прокурором обов`язку про попереднє, до звернення до суду, повідомлення про це відповідного суб`єкта владних повноважень, суд апеляційної інстанції не аналізує вплив цієї обставини на обґрунтування прокурором підстав представництва в суді
В частині доводів щодо подання позову через 41 день після направлення повідомлення позивачу, апеляційний господарський суд дійшов суперечливих висновків. В оскарженій постанові стверджується, що лист від 13.11.2020, адресований Козинському селищному голові, в якому прокурор повідомляє раду про те, що прокуратурою підготовлено позов до суду, направлений позивачу разом із позовною заявою, поданою до господарського суду. У той же час стверджується, що лист від 13.11.2020 наданий відповідачу попередньо до звернення до суду. Суд апеляційної інстанції не посилається на жодні докази або інші обставини справи, які б це підтверджували.
Для того, щоб минув 41 день з дня повідомлення позивача про намір прокурора звернутись до суду, необхідно, щоб зазначений лист був отриманий в день його складення, тобто 13.11.2020. Матеріали справи не містять доказів про отримання позивачем листа саме в день його складення. Суд апеляційної інстанції також не наводить жодних доказів або іншого обґрунтування отримання позивачем згаданого листа 13.11.2020. Якщо навіть припустити, що позивач отримав лист в день його поштового відправлення (тобто 09.12.2020), то з часу повідомлення до часу звернення до суду (24.12.2020) минуло тільки 13 днів (а не 41 день, як про це стверджує прокурор). Строк в 13 днів не можна вважати розумним.
Суд апеляційної інстанції жодним чином не відреагував на доводи відповідача про те, що найближче, після 09.12.2020, засідання другої сесії Козинської селищної ради відбулося 24.12.2020, тобто прокурор фактично не надав позивачу можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.
Не враховано висновки щодо застосування приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладені у постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15, від 07.10.2020 у справі № 910/20487/13, від 31.03.2021 у справі № 910/23595/17, від 12.08.2020 у справі № 910/1926/19, від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18, від 28.08.2020у справі № 913/131/19, від 29.06.2021 у справі № 911/3721/20, 26.08.2019 у справі № 587/430/16-ц; від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
3.1. Позиція Верховного Суду
3.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
3.3. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
3.4. Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про повернення без розгляду позовної заяви.
Доводи скарги відповідача обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівки Верховного Суду, які були підставою для направлення справи на новий розгляд.
3.5. За змістом положень статей 4, 42, 44, 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.
Відповідно до частини третьої статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень -це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
3.6. Як слідує зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції надав оцінку обставинам дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 54 ГПК України, зокрема тим, на які звернув увагу Верховний Суд під час направлення справи на новий розгляд.
Апеляційний господарський суд встановив факт повідомлення позивача про порушення вимог законодавства та пред`явлення відповідного позову. Судом також було досліджено доводи, якими обґрунтована бездіяльність Козинської селищної ради і, зокрема, його обізнаність про стверджувані прокурором порушення.
3.7. У той же час, доводи скаржника про необґрунтованість мотивів суду апеляційної інстанції щодо змісту порушень, про які мав довідатися позивач під час розгляду справи № 372/772/16 не враховують того, що під час застосування приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" суд перевіряє достатність підстав представництва, а зміст самих порушень у контексті мотивів позовних вимог має оцінюватися судом під час розгляду справи по суті.
3.8. Колегія суддів також відхиляє твердження заявника про те, що лист, яким прокурор повідомив позивача про підготовку прокуратурою позову до суду, був відправлений разом із позовною заявою, внаслідок чого не виконано вимогу щодо попереднього повідомлення позивача про відповідні порушення. Вказані аргументи фактично мають помилкове тлумачення змісту постанови суду апеляційної інстанції, оскільки судом встановлено виконання вимоги щодо повідомлення про порушення (лист від 13.11.2020), а також визначено, що відповідний лист дійсно був надісланий позивачу. У спірній ситуації, заявник не звертає увагу, що апеляційний господарський суд фактично розмежовує факт надіслання повідомлення позивачу, яке було здійснено разом із позовною заявою, а також момент подання до суду першої інстанції такого позову. Вказані події не співпадають у часі, про що і йдеться в оскарженій постанові. У зв`язку із цим, не можна погодитися із тим, що прокурором не виконано обов`язку про попереднє, до звернення до суду, повідомлення про порушення відповідного суб`єкта владних повноважень.
3.9. Крім того, помилковими є твердження скаржника щодо суперечливості мотивів суду апеляційної інстанції щодо часу який минув між направленням повідомлення до подання позову до суду. У цій частині, апеляційний господарський змістовно вказав на різні ключові моменти, які передували зверненню із позовом до суду. Зокрема саме повідомлення, яке датоване 13.11.2020, докази, які наявні в матеріалах справи щодо підтвердження, що позивач отримав таке повідомлення, а також подання позовної заяви до суду першої інстанції. У цьому випадку, суд вказав на проміжок часу (41 день), який сплив з дати самого листа прокуратури, до моменту подання позову. Аналіз мотивів оскарженої постанови вказує на те, що суд звертав увагу на ці обставини, а зауваження що такий час минув з моменту надсилання є лише помилковим формулюванням, яке змістовно не спростовує інші аргументи щодо аналізу виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
3.10. Верховний Суд також відхиляє доводи відповідача щодо ненадання можливості відреагувати на відповідні можливі порушення та, що наданий строк не можна вважати розумним. У цій частині апеляційний господарський вказав на те, що Козинська селищна рада являлася відповідачем у судовій справі №372/772/16, в зв`язку з чим останньому достовірно відомо про прийняття Верховним Судом постанови від 16.06.2020 про визнання недійсними рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28.12.1999 №2 та від 26.10.2000 № 7/1, на підставі яких незаконно відведено у приватну власність земельні ділянки водного фонду. Проте, останньою протягом тривалого часу (6 місяців) не вжито жодних заходів в інтересах територіальної громади щодо усунення перешкод у користуванні землями водного фонду, у тому числі щодо звернення до суду з відповідним позовом про повернення у комунальну власність спірних ділянок.
З урахуванням викладеного, звернення прокурора до суду з позовом у цій справі не можна вважати передчасним, оскільки позивач мав більше ніж достатньо часу для належного реагування на виявлені порушення, для проведення відповідних перевірок та для самостійного звернення із позовними вимогами.
Проміжок часу який минув між повідомленням прокурора про звернення до суду і безпосереднім зверненням не є визначальним для висновку про його "розумність", позаяк запропонована Великою Палатою Верховного Суду категорія "розумності" має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінена судами виключно темпорально (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 910/12762/20, від 20.01.2021 у справі № 927/468/20).
Таким чином, з огляду на встановлення факту тривалої обізнаності позивача про порушення інтересів держави та не реагування на нього (незалежно від його причин), колегія суддів не убачає підстав вважати, що при зверненні із позовом не було дотримано критерію розумності щодо можливості реагування на такі порушення.
3.11. Правові висновки, на які посилається заявник у касаційній скарзі, змістовно відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного суду, яка також відображена у цій постанові, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і вказують на особливості застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", що залежить від конкретних встановлених та оцінених обставин справи, що і було здійснено судом апеляційної інстанції. У свою чергу, Верховний Суд позбавлений можливості здійснювати їх переоцінку, відповідно до вимог статті 300 ГПК України.
3.12. Зважаючи на викладене, колегія суддів не убачає підстав вважати, що суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин та доводів, якими аргументована касаційна скарга, не виконав вказівки Верховного Суду, які стали підставою для направлення справи на новий розгляд, суд оцінив відповідні доводи скарги та дослідив обставини дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У той же час, доводи скарги стосуються того, як суд апеляційний господарський оцінив відповідні докази та не враховують необхідність змістовного та загального врахування мотивів суду у контексті встановлення лише підстав для звернення із позовом. Водночас суть позовних вимог, оцінка порушень, на які посилається прокурор у позові, не може бути здійснена на цій стадії. Таким чином, у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що доводи, які стали підставою доля відкриття касаційного провадження, є достатніми для скасування оскаржуваної постанови.