ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 165/1610/20
провадження № 51- 3197 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Булейко О. Л.,
суддів Ковтуновича М. І., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Голюк І. О.,
прокурора Мороза С. В.,
в режимі відеоконференції
захисника Улибіна-Вельгуса В. В.,
законного представника ОСОБА_1,
представника потерпілого Колесова М. Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Колєсова М. Г. на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 1 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030050000990, про застосування примусових заходів медичного характеру відносно
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у м. Нововолинськ Волинської області, зареєстрований на АДРЕСА_1, проживає на АДРЕСА_2, раніше не судимого,
за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 189 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2020 року до ОСОБА_3 за вчинення ним суспільно небезпечних діянь, що містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 189 КК, застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із посиленим наглядом.
Прийнято рішення щодо цивільного позову та речових доказів.
Згідно з ухвалою суду ОСОБА_3, 1 вересня 2019 року, приблизно о 2 год., діючи умисно, з корисливим мотивом, з метою заволодіння чужим майном, перебуваючи на площадці п`ятого поверху третього під`їзду будинку АДРЕСА_3, здійснив напад на ОСОБА_4, погрожуючи застосуванням насильства, дістав ножа та словесно погрожував вбивством, які ОСОБА_4 сприймала як реальну загрозу своєму життю та здоров`ю, в результаті чого, передала ОСОБА_3 мобільний телефон марки "Самсунг Гелексі J4+" та чотири ключі, які не представляють для потерпілої матеріальної цінності, чим спричинив ОСОБА_4 матеріальну шкоду на загальну суму 2440 грн, після чого ОСОБА_3 розпорядився вказаним майном на власний розсуд.
29 вересня 2019 року ОСОБА_3, приблизно о 2 год., перебуваючи біля стадіону Нововолинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 7, що на вул. Кауркова, 43 у м. Нововолинськ Волинської області, діючи умисно, повторно, з корисливим мотивом, з метою заволодіння чужим майном, здійснив напад на ОСОБА_5, і погрожуючи застосуванням насильства, дістав ножа та словесно погрожував вбивством, які потерпіла сприймала як реальну загрозу своєму життю та здоров`ю, пред`явив вимогу передачі грошових коштів, після чого відкрито заволодів грошовими коштами, чим спричинив ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 402 грн.
30 вересня 2019 року ОСОБА_3, приблизно о 23:15, перебуваючи у третьому під`їзді будинку АДРЕСА_4, діючи умисно, повторно, з метою заволодіння чужим майном, здійснив напад на ОСОБА_6, і погрожуючи застосуванням насильства, дістав ножа та словесно погрожував вбивством, які потерпіла сприймала як реальну загрозу своєму життю та здоров`ю, пред`явив вимогу передачі грошових коштів. Однак свої злочинні дії не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпіла добровільно відмовилась передавати гроші та почала кликати на допомогу, у зв`язку з чим ОСОБА_3 залишив місце вчинення злочину.
Крім того, ОСОБА_3, в період часу з 6 жовтня 2019 року по 9 листопада 2019 року, діючи умисно, повторно, неодноразово пред`являв ОСОБА_2 вимоги періодично передавати йому грошові кошти, поєднуючи свої дії із застосуванням насильства над потерпілим та погрозою застосування такого насильства у разі невиконання вказаних вимог. Потерпілий ОСОБА_2, враховуючи обстановку, що склалась, будучи переконаним у дійсності реалізації цих погроз, сприймав їх як реальні, та побоюючись за своє життя і здоров`я, погодився виконати ці вимоги.
У період часу з 6 жовтня 2019 року по 7 жовтня 2019 року, приблизно о 21 год., ОСОБА_3, перебуваючи біля будинку № 15, що на вул. Маяковського у м. Нововолинськ Волинської області, діючи умисно, повторно, з метою заволодіння чужим майном, висловив ОСОБА_2 вимогу про передачу йому грошових коштів в сумі 200 грн., при цьому застосувавши до нього фізичне насильство у вигляді удару ногою в ліве стегно, в результаті чого потерпілий відчув фізичний біль. Однак ОСОБА_3 заволодіти грошима не зміг у зв`язку з їх відсутністю у потерпілого ОСОБА_2 . Після чого, ОСОБА_3 висловив останньому вимогу про передачу в подальшому йому грошей періодично, висловивши погрози заподіяння йому фізичного насильства, які ОСОБА_2 сприймав як реальні, та побоюючись за своє життя і здоров`я, погодився виконати ці вимоги.
12 жовтня 2019 року ОСОБА_7, приблизно о 13 год., перебуваючи у загальному коридорі поруч з квартирою АДРЕСА_5, діючи умисно, повторно, з метою заволодіння чужим майном, висловив вимогу ОСОБА_2 про передачу останнім грошей в сумі 200 грн., при цьому висловивши потерпілому погрозу застосування насильства щодо нього у разі невиконання вказаних вимог. Потерпілий ОСОБА_2, сприймаючи вказану погрозу як реальну та побоюючись за своє життя і здоров`я, 13 жовтня 2019 приблизно о 16 год. поклав грошові кошти в сумі 200 грн. у вказаному ОСОБА_3 місці, звідки останній в подальшому ними заволодів.
17 жовтня 2019 року ОСОБА_7, приблизно о 14 год. перебуваючи у загальному коридорі поруч з квартирою АДРЕСА_5, діючи умисно, повторно, з метою заволодіння чужим майном, висловив вимогу ОСОБА_2 про передачу останнім грошей в сумі 200 грн., при цьому висловив до потерпілого погрозу застосування насильства щодо нього у разі невиконання даної вимоги. Потерпілий сприйнявши дану погрозу як реальну та побоюючись за своє життя і здоров`я, надалі 18 жовтня 2019 року, приблизно о 16 год. поклав грошові кошти в сумі 200 грн. у вказаному ОСОБА_3 місці, звідки останній в подальшому ними заволодів.
9 листопада 2019 рок приблизно о 16 год. ОСОБА_7, перебуваючи біля будинку № 15, що на вул. Святого Володимира у м. Нововолинськ Волинської області, діючи умисно, повторно, з метою заволодіння чужим майном, висловив вимогу ОСОБА_2 про передачу останнім грошей в сумі 200 грн., при цьому погрожував застосуванням фізичного насильства щодо нього у разі невиконання вказаної вимоги. Останній, сприймаючи дану погрозу як реальну та побоюючись за своє життя і здоров`я, передав ОСОБА_3 гроші в сумі 200 грн. Після цього ОСОБА_2 під психологічним тиском ОСОБА_3 прослідував за ним до скверу неподалік будинку № 13, що на вул. Автобусній у м. Нововолинськ Волинської області, де останній висловив повторну вимогу потерпілому про передачу йому додатково грошей в сумі 400 грн., при цьому застосовуючи щодо нього фізичне насильство, завдав два удари кулаком у грудну клітку. Побоюючись подальшого нанесення тілесних ушкоджень, потерпілий ОСОБА_2 зняв додаткові кошти з рахунку своєї платіжної картки в банкоматі та передав ОСОБА_3 гроші в сумі 400 грн. в раніше обумовленому останнім місці.
Своїми діями ОСОБА_3 спричинив ОСОБА_2 матеріальну шкоду на загальну суму 1000 грн.
Також, 15 грудня 2019 року приблизно о 2 год. ОСОБА_7, діючи умисно, повторно, з метою заволодіння чужим майном, проник у квартиру АДРЕСА_6, відкрив двері та вчинив напад на ОСОБА_8, пред`явивши їй вимогу про передачу грошових коштів, висловлюючи погрозу застосування насильства, яке є небезпечним для життя та здоров`я особи, дістав ніж та словесно погрожував вбивством, яку потерпіла сприймала за реальну, із застосуванням до ОСОБА_8 насильства, утриманні її за шию, наніс удари по обличчю, шарпав за кінцівки, спричинивши їй легкі тілесні ушкодження. Відкрито заволодів грошовими коштами, спричинивши потерпілій ОСОБА_8 матеріальну шкоду на загальну суму 4100 грн.
7 лютого 2020 року ОСОБА_7, приблизно о 23:55 год., діючи умисно, повторно, з метою заволодіння чужим майном, перебуваючи на території КНП "Нововолинська центральна міська лікарня", що на проспекті Перемоги, 7 у м. Нововолинську Волинської області, здійснив напад на ОСОБА_9 і, погрожуючи застосуванням насильства, дістав ніж, що потерпіла сприймала як реальну загрозу своєму життя та здоров`ю, пред`явив вимогу передачі йому грошових коштів, після чого відкрито заволодів грошима потерпілої, спричинивши ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 200 грн.
11 лютого 2020 року приблизно о 21:20 год. ОСОБА_7, діючи умисно, повторно, з метою заволодіння чужим майном, перебуваючи неподалік гаражного масиву на вул. Лісній у м. Нововолинську Волинської області, здійснив напад на неповнолітню ОСОБА_10 та, погрожуючи застосуванням насильства, дістав ножа і словесно погрожував вбивством, яке потерпіла сприймала за реальну, пред`явив вимогу передачі грошових коштів, застосувавши при цьому насильство, шарпав за шарф та відтягування її на узбіччя, після чого, заволодів мобільним телефоном марки "Blackview A20 Pro", чим спричинив потерпілій ОСОБА_10 матеріальну шкоду на загальну суму 643,34 грн.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 1 квітня 2021 року ухвалу суду першої інстанції щодо ОСОБА_3 змінено.
Постановлено визнати доведеним, що ОСОБА_3 вчинив суспільно-небезпечні діяння, що містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2, 3, ст. 187 КК та ч. 2 ст. 189 КК, застосовано щодо нього примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із посиленим наглядом. Виключено з мотивувальної частини ухвали посилання на спрямованість умислу, мету і мотив дій ОСОБА_3 при вчиненні суспільно-небезпечних діянь, що містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 189 КК. В решті ухвалу місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_2 - адвокат Колєсов М. Г., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвали місцевого та апеляційного судів щодо ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вказує на безпідставне, на його думку, залишення місцевим судом без розгляду цивільного позову. Звертає увагу на те, що судами не було встановлено передбачувані кримінальним процесуальним законом підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано виключив з рішення місцевого суду посилання на спрямованість умислу, мету та мотив дій ОСОБА_3 при вчиненні суспільно-небезпечних діянь фактично змінивши доводи викладені у клопотанні про застосування заходів медичного характеру.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні представник потерпілого Колєсов М. Г. підтримав свою касаційну скаргу, вважав її обґрунтованою та просив задовольнити її у повному обсязі.
Захисник Улибін - Вельгус В. В. та законний представник ОСОБА_1 заперечували проти задоволення касаційної скарги представника потерпілого Колєсова М. Г.
Прокурор Мороз С. В. також заперечував проти задоволення касаційної скарги представника потерпілого, просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Відповідно до ст. 370, ч. 2 ст. 418 КПК ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.
Главою 39 КПК визначено процесуальний порядок розгляду кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.
Положеннями кримінального процесуального закону передбачено дві самостійні процедури здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Перша процедура застосовується до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність у стані неосудності (п. 1 ч. 1 ст. 503 КПК), друга - до осіб, котрі вчинили суспільно небезпечне діяння у стані осудності, але до постановлення вироку суду захворіли на психічну хворобу.
Визначальним при визначенні конкретної процедури здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру є встановлення осудності особи як обов`язкової ознаки суб`єкта кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 18 КК).
Суд першої інстанції, розглянувши клопотання прокурора визнав причетність ОСОБА_3 до вчинення суспільно небезпечних діянь, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 189 КК, та застосував до останнього примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до медичного закладу із посиленим наглядом. Підставою для задоволення такого клопотання, як зазначив суд, був висновок судово-психіатричної експертизи № 65 від 27 травня 2020 року відповідно до якого у ОСОБА_3 було встановлено тимчасовий хворобливий розлад психічної діяльності, що маніфестував після поміщення останнього під варту.
Згідно з висновком вказаної експертизи станом на дату її проведення у ОСОБА_3 виявлено ознаки тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності у формі дисоціативного розладу, псевдодементний синдром, що позбавляє його можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Ознак психічних порушень, виявлених при обстеженні ОСОБА_3, до його ув`язнення у нього виявлено не було.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності застосування відносно ОСОБА_3 примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із посиленим наглядом, але змінив ухвалу місцевого суду, виключивши з мотивувальної частини ухвали посилання на спрямованість умислу, мету та мотив дій ОСОБА_3 при вчиненні інкримінованих йому діянь.
Доводи представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Колєсова М. Г. з приводу істотного порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону при розгляді в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про застосування відносно ОСОБА_3 примусових заходів медичного характеру заслуговують на увагу.
Так, згідно з вимогами статей 18, 19 КК осудність є обов`язковою ознакою суб`єкта злочину, що характеризується таким психічним станом особи, при якому вона під час вчинення злочину здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об`єктивних ознак злочину - об`єкта посягання, суті діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних наслідків тощо. Така здатність повинна бути пов`язана з можливістю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні й лише в сукупності виступають передумовою визнання особи винною.
Неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Така особа не підлягає кримінальній відповідальності та до неї за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Поняття неосудності включає в себе співвідношення медичного (біологічного) і юридичного (психологічного) критеріїв. Медичний критерій полягає у наявності в особи психічного захворювання, що істотно впливає на свідомість і волю людини, а юридичний - у нездатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Особу може бути визнано неосудною тільки тоді, коли встановлена одна з ознак критерію юридичного на підставі хоча б однієї з ознак критерію медичного.
За приписами ст. 503 КПК кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що: 1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності; 2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.
Суд при вирішенні питання про застосування заходів медичного характеру має з`ясувати підстави звернення до суду з клопотанням та встановити коли особа захворіла на психічну хворобу, з огляду на те, що встановлення даної обставини буде впливати на можливості у подальшому притягувати чи не притягувати таку особу до кримінальної відповідальності.
Відповідно до положень, передбачених ст. 93 КК примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини; 3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.
Таким чином, суб`єктом примусових заходів медичного характеру є три категорії осіб: неосудні, обмежено осудні та осудні суб`єкти, які після скоєння злочину захворіли на психічну хворобу.
Особа яка вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними - є суб`єктами кримінального правопорушення, проте до неї згідно вимог ч. 3 ст. 19 КК не може бути застосоване покарання. До такої особи застосовуються заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.
Визначальним для судів, які розглядали клопотання про застосування заходів медичного характеру, мало бути встановлення осудності особи як обов`язкової ознаки суб`єкта кримінального правопорушення, що не було встановлено у даному кримінальному провадженні.
Суди першої і апеляційної інстанції не взяли до уваги, що ОСОБА_3 на час вчинення інкримінованих йому суспільно небезпечних діянь вважався психічно здоровим і цивільна дієздатність якого не була обмежена.
Суд апеляційної інстанції, вказуючи на безпідставне посилання місцевого суду на спрямованість умислу, мотиву дій ОСОБА_3 при вчиненні ним інкримінованих йому суспільно небезпечних діянь, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону. Висновки апеляційного суду, що ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення та характер своїх дій і керувати ними не ґрунтується на доказах наявних у матеріалах кримінального провадження.
Виключаючи з мотивувальної частини ухвали суду першої інстанції посилання на умисел, мету і мотив дій ОСОБА_3, апеляційний суд не взяв до уваги того, що місцевий суд не встановлював фактичних даних суспільно небезпечних діянь, а лише послався на зміст клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, що не відповідає вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, досудове розслідування відносно ОСОБА_7 розпочалося 1 вересня 2019 року з моменту внесення відомостей до ЄРДР на підставі заяви потерпілої. Досудове розслідування у даному кримінальному провадженню проводилося в загальному порядку.
15 червня 2020 року старший слідчий Нововолинського ВП Володимир-Волинського ВП ГУНП у Волинській області Гаврилів Л. В. змінив порядок досудового розслідування вказаного кримінального провадження та продовжив його згідно з правилами, передбаченими главою 39 КПК у зв`язку з висновком судово-психіатричної експертизи № 65 від 27 травня 2020 року, який був зроблений на підставі досліджених матеріалів кримінального провадження та медичної документації, відповідно до якого у ОСОБА_3 було встановлено тимчасовий хворобливий розлад психічної діяльності, що маніфестував після поміщення останнього під варту. Разом з цим, з вказаного висновку не вбачається, що на момент вчинення ОСОБА_3 суспільно небезпечних діянь, останній був неосудним. Не містять такої інформації й матеріали кримінального провадження.
Також, апеляційним судом не взято до уваги вимоги ст. 292 КПК, згідно з якої клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру має відповідати вимогам ст. 291 КПК.
Відповідно до положень ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться у межах висунутого обвинувачення, а у даному випадку лише у межах вимог клопотання, що надійшло на розгляд суду. Змінити клопотання про застосування заходів медичного характеру може лише особа, котра таке клопотання складала.
Відтак, враховуючи те, що відсутні дані про неосудність ОСОБА_3 у період вчинення ним суспільно небезпечних діянь, що містять ознаки злочинів, передбачених ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 189 КК, суд апеляційної інстанції, змінюючи ухвалу місцевого суду щодо ОСОБА_3, дійшов помилкового висновку про необхідність виключення з мотивувальної частини ухвали посилання на спрямованість умислу, мету і мотив дій останнього.
Доводи касаційної скарги представника потерпілого - адвоката Колєсова М. Г. в частині безпідставного залишення судом без розгляду поданого ним цивільного позову є передчасними, з огляду на встановлення Верховним Судом порушень кримінального процесуального закону, що були допущені судами.
За положеннями ч. 1 ст. 128 КПК строк, у межах якого особа може звернутися з вимогою про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням майнової та/або моральної шкоди під час кримінального провадження, не може бути обмежений спливом позовної давності за правилами Цивільного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів провадження, цивільний позов представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Костюка М. А. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було залишено без розгляду, оскільки вказаний позов було пред`явлено безпосередньо до ОСОБА_3 .
В залежності від встановлення стану неосудності особи щодо якої розглядається кримінальне провадження судом також вирішується питання цивільного позову.
Відшкодування шкоди завданої суспільно небезпечним діянням може бути покладено на законних представників у випадку визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною. У разі вчиненні особою кримінального правопорушення цивільний позов залишається без розгляду до видужування такої особи і відновлення кримінального провадження у порядку ст. 515 КПК. Від встановлення факту осудності чи неосудності особи залежить не тільки обрання належної процедури кримінального провадження, а й вирішення долі цивільного позову, якщо такий заявлено.
Разом з цим, вирішення питання щодо цивільного позову можливе при новому судовому розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_3 в загальному порядку після одужання останнього.
Таким чином, враховуючи викладене, касаційна скарга представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Колєсова М. Г. підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_3 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, в ході якого необхідно врахувати наведене, та постановити законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення, яке би відповідало положенням статей 370, 419 КПК .
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд