ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 751/179/21
провадження № 51-5157км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Піх Ю.Г.,
захисників (в режимі відеоконференції) Кручек О.О., Карпенко М.О.,
засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників Кручек О.О. та Карпенко М.О. на вирок Чернігівського апеляційного суду від 7 вересня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020270010006059, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ), такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2021 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, і призначено покарання: ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років; ОСОБА_1 із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 і ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на них відповідні обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо судових витрат і речових доказів у цьому кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_2 і ОСОБА_1 визнано винуватими у тому, що вони 8 грудня 2020 року приблизно о 20:00, перебуваючи в кімнаті АДРЕСА_3, в якій проживає ОСОБА_3, діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення нападу за попередньою змовою групою осіб з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я особи, що зазнала такого нападу, вчинили напад на потерпілого ОСОБА_3, у ході якого ОСОБА_2 зі столу, що стояв поруч, схопив кухонний ніж і, демонструючи його, створив реальні умови ОСОБА_3 побоюватися здійснення цих погроз та усвідомити, що незаконні дії ОСОБА_2 щодо погрози застосування насильства, небезпечного для життя і здоров`я на його адресу та демонстрація ножа є конкретними та реальними і можуть заподіяти йому тілесні ушкодження або смерть. Після чого, ОСОБА_2, діючи спільно зі ОСОБА_1, на досягнення загального результату, групою осіб, що виразилось у вчиненні злочинних дій за мовчазної згоди із ОСОБА_1, керуючись єдиним злочинним умислом, заволоділи мобільним телефоном марки "Neffos С9А", модель ТР706А 16 gb, вартість якого з урахуванням зносу складає 792,96 грн, що належить ОСОБА_3, чим спричинили останньому матеріальну шкоду на вказану суму.
Чернігівський апеляційний суд 7 вересня 2021 року скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання й ухвалив свій, за яким призначив покарання: ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; ОСОБА_1 із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
У решті вирок залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_2 - адвокат Кручек О.О., порушує питання про зміну вироку апеляційного суду в частині призначеного покарання та просить звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК. На обґрунтування своїх вимог вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. Вважає, що апеляційний суд безпідставно скасував вирок суду першої інстанції в частині застосування до нього положень ст. 75 КК, не врахувавши усіх даних про особу підзахисного та обставин, які пом`якшують покарання.
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Карпенко М.О., порушує питання про зміну вироку апеляційного суду в частині призначеного покарання та просить звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК. Вважає вирок апеляційного суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосування кримінального закону про кримінальну відповідальність, що потягло призначення занадто суворого покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі його підзахисного. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі врахував конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення та пом`якшуючі покарання обставини. Вказує, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК.
У запереченнях на касаційні скарги захисників прокурор вважає їх необґрунтованими та просить залишити без задоволення, а судове рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисники та засуджений підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити. Прокурор заперечувала проти задоволення касаційних скарг.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 433 КПК касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.
Висновки місцевого суду щодо обґрунтованості засудження ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та кваліфікація їх дій за ч. 2 ст. 187 КК у касаційних скаргах не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Твердження захисників у касаційних скаргах щодо неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, що потягло призначення занадто суворого покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення та їх особам і можливості застосування до засуджених ОСОБА_2 і ОСОБА_1 положень ст. 75 КК, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 цього Кодексу.
У частині 1 ст. 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК.
Згідно з положеннями статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Зі змісту ст. 75 КК убачається, що застосування закріплених у ній правил - звільнення від відбування покарання з випробуванням - допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства. Застосування судом ст. 75 КК має бути належним чином умотивовано.
За матеріалами провадження, суд першої інстанції, призначаючи покарання, визнав як обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_2 і ОСОБА_1, те, що вони щире розкаялися у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину та відшкодували потерпілому шкоду. Також суд врахував, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 раніше до кримінальної відповідальності не притягалися, позитивно характеризуються, працюють, на обліках у лікаря-психіатра та у лікаря-нарколога не перебувають, ОСОБА_1 має на утриманні малолітню дитину, та позицію потерпілого, який просив не застосовувати реальний термін покарання.
Вищевказані обставини у своїй сукупності суд першої інстанціївважав такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а тому, з урахуванням відомостей про осіб обвинувачених, їх відношення до скоєного, беручи до уваги наявність обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, враховуючи відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд першої інстанції призначив обвинуваченим ОСОБА_2 і ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК, нижче нижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 187 КК, у вигляді позбавлення волі на строк 5 років.
Також суд першої інстанції вирішив, що виправлення та перевиховання обвинувачених ОСОБА_2 і ОСОБА_1 можливе без ізоляції його від суспільства, і, вважаючи, що таке покарання буде необхідним та достатнім для їх виправлення і запобігання вчиненню ними нових кримінальних правопорушень, звільнив ОСОБА_2 і ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Як видно з матеріалів провадження, вирок суду першої інстанції було оскаржено в апеляційному порядку прокурором на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. При цьому прокурор порушував питання про призначення засудженим основного та додаткового покарання в межах санкції ч. 2 ст. 187 цього Кодексу.
Суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши доводи сторони обвинувачення, дійшов висновку, що суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченим ОСОБА_2 і ОСОБА_1 покарання не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які вчинили корисливий тяжкий злочин, їх поведінку та участь, значну суспільну небезпечність вчиненого, яка полягала не лише у посяганні на право власності, а й у спричиненні шкоди здоров`ю потерпілого.
Суд визнав засуджених у вчиненні розбою з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілого.
Розбій належить до найбільш небезпечних корисливо-насильницьких злочинів, який посягає на два об`єкти: право власності й особу (її здоров`я і життя).
Тому доводи захисника Карпенко М.О. про безпідставне урахування апеляційним судом про те, що потерпілому було спричинено шкоду здоров`ю, не ґрунтується на вимогах кримінального закону.
Ухвалюючи свій вирок, суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_2 і ОСОБА_1 кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК відноситься до тяжкого злочину, обставини його вчинення, підвищену суспільну небезпеку скоєного, особи обвинувачених, наявність обставин, що його пом`якшують, відсутність обставин, що його обтяжують, та позицію потерпілого.
З огляду на ці обставини в їх поєднанні апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що застосування до засудженого інституту умовного звільнення суперечить загальним засадам призначення покарання і не забезпечить досягнення його мети. При цьому думка потерпілого щодо даного питання сама по собі не може бути вирішальною, оскільки це відноситься до дискреційних повноважень суду.
Отже, урахувавши обставини, що пом`якшують покарання, та інші обставини, на які посилаються захисники у своїх касаційних скаргах, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про призначення ОСОБА_2 і ОСОБА_1 покарання із застосуванням вимог ст. 69 КК, у виді реального позбавлення волі з конфіскацією майна, мотивувавши належним чином своє рішення, та із наведенням у вироку відповідних мотивів обґрунтовано визнав неможливим звільнення ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на підставі положень ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням. Підстав вважати, що таке покарання є явно несправедливим через суворість, немає. Переконливих обґрунтувань, які б ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду і доводили необхідність застосування до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 положень ст. 75 КК, у касаційних скаргах не міститься.
Тому, колегія суддів вважає, що покарання засудженим призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для їх виправлення й попередження нових злочинів, відповідає вимогам ст. 65 КК. Підстав для зміни вироку апеляційного суду, як про це йдеться в касаційних скаргах, не вбачається.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, вирок апеляційного суду слід залишити без зміни, а касаційні скарги сторони захисту - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд