ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 663/3048/20
провадження № 51-4848км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Піх Ю.Г.,
захисника (в режимі відеоконференції) Пацалової Т.В.,
потерпілого ОСОБА_1,
представника потерпілого Добраниці В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Пацалової Т.В. на вирок Скадовського районного суду Херсонської області від 20 липня 2021 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020230230000154, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Ханлар Республіка Азербайджан, жительку АДРЕСА_1 ), такої, що в силу ст. 89 КК не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вироком Скадовського районного суду Херсонської області від 20 липня 2021 року ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК, і призначено їй покарання у виді обмеження волі на строк 3 років.
Вирішено питання щодо судових витрат і речових доказів у цьому кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватою у тому, що вона у період з червня 2018 року по травень 2019 року з корисливих спонукань, маючи прямий умисел на незаконне заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою ОСОБА_1, під приводом укладення з мешканцями Таврійської сільської ради Скадовського району Херсонської області договорів оренди земельних ділянок з метою створення фермерського господарства для вирощування сільськогосподарської продукції, перебуваючи за адресою проживання останнього: АДРЕСА_2, отримала від ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 145 535,60 грн.
У подальшому, реалізуючи умисел на заволодіння грошовими коштами, не маючи при цьому наміру на виконання взятих на себе зобов`язань щодо укладення з мешканцями Таврійської сільської ради Скадовського району Херсонської області договорів оренди земельних ділянок, повідомила потерпілого щодо досягнення домовленостей з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з приводу надання ними в оренду земельних ділянок, та, переконуючи ОСОБА_1 у добросовісності своїх намірів, надала розписки про отримання грошових коштів: ОСОБА_3 в сумі
56 000 грн, ОСОБА_4 в сумі 2 000 доларів США, що згідно офіційного курсу валют на момент вчинення злочину складає 54 535,60 грн, ОСОБА_5 в сумі 35 000 грн, які заповнила власноручно. Таким чином, ОСОБА_2 шляхом зловживання довірою заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 на загальну суму 145 535, 60 грн, якими розпорядилася на власний розсуд, чим спричинила останньому матеріальну шкоду на вказану суму, яка є значною.
Херсонський апеляційний суд ухвалою від 28 вересня 2021 року апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а зазначений вирок районного суду щодо ОСОБА_2 - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі через суворість, просить скасувати вирок місцевого суду й ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судом не дана належна оцінка показанням потерпілого та свідків, які є суперечливими. Зазначає, що суд, усупереч висновку експертизи, помилково встановив виготовлення розписки від імені ОСОБА_4 27 серпня 2018 року її підзахисною, а тому вона є неналежним доказом. У зв`язку з чим у цій частині вина ОСОБА_2 нічим не доведена та не підтверджена. Вважає, що шкода потерпілому спричинена на 91 000 грн, а тому відповідно до примітки ст. 185 КК не є значною, а дії ОСОБА_2 необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 190 КК. Вказує, що довіреність від імені потерпілого на вчинення дій його підзахисною була надана у квітні 2019 року, а розписки від ОСОБА_5, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 датовані до цього часу отже, обвинувачення є суперечливим. Зазначає, що апеляційний суд не зважив на допущені порушення й необґрунтовано відхилив вимоги захисника, постановивши ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Пацалова Т.В. підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Потерпілий та його представник погодились з проханням про скасування судових рішень і призначення нового розгляду у суді першої інстанції, але з інших мотивів, посилаючись на те, що засуджена заволоділа грошовими коштами на значно більшу суму, про що свідчать наявні в матеріалах кримінального провадження розписки.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 -414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) або невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, надаючи оцінку доказам, по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка, відповідно до ст. 433 КПК, до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
Крім того, доводи касаційної скарги захисника про неузгодженість доказів, суперечливість у показаннях потерпілого і свідків, надання переваги одним доказам над іншими тощо також зводяться до невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, що з огляду на викладені вище положення закону не є предметом перевірки в порядку касаційної процедури.
Разом із тим, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено і перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 КПК.
Свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину суд першої інстанції зробив на підставі ретельного аналізу наданих сторонами доказів, які були досліджені в судовому засіданні, а саме: показань засудженої ОСОБА_2 (яка частково визнала свою вину і вказала, що ОСОБА_1 знає давно, разом працювали, отримувала від нього кошти і підтвердила, що нею були написані розписки від ОСОБА_5 і ОСОБА_3 та ще одна розписка на 300 000 грн); потерпілого ОСОБА_1 (який пояснював, що давав гроші ОСОБА_2 на оформлення оренди землі, а остання через деякий час приносила йому розписки від людей про отримання грошей та згоду на передачу землі в оренду. Вказані події відбувались з літа 2018 року до травня 2019 року. Зазначав, що ОСОБА_2 приносила йому розписки від ОСОБА_3 21 вересня 2018 року про отримання 56 000 грн, від ОСОБА_4 27 серпня 2018 року про отримання 2 000 доларів США, від ОСОБА_5 17 лютого 2019 року про отримання грошей в сумі 35 000 грн. Також пояснював, що ОСОБА_2 просила у нього вибачення за обман та попросила строк на повернення коштів у розмірі 300 000 грн і написала розписку); свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 (які пояснювали, що ОСОБА_2 співпрацювала разом з потерпілим. Вона знаходила для останнього земельні ділянки, які можна взяти в оренду. Для цього потерпілий їй давав гроші на оренду, а вона приносила йому розписки від людей. Після ОСОБА_1 узнав, що ОСОБА_2 його обманювала і в серпні 2019 року в їх присутності вона призналася, що обманювала потерпілого, гроші витратила, а документи не оформляла. Також ОСОБА_2 написала розписку про повернення потерпілому 300 000 грн); свідків ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (які підтвердили, що вони розписок ОСОБА_2 не писали і договори оренди на землю не складали).
Отже, місцевий суд обґрунтовано визнав показання потерпілого та свідків послідовними й такими, що не містять істотних суперечностей, узгоджуються між собою та іншими доказами, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Мотивів для обмови потерпілим та свідками засудженої суд не встановив.
Крім цього, винуватість засудженої підтверджується дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, а саме даними, які містяться у розписках, висновках експерта та інших доказах, зміст яких детально відтворено у вироку, яким судом першої інстанції надано належну оцінку.
Твердження сторони захисту щодо того, що розписка від імені ОСОБА_4 не складена обвинуваченою і є неналежним доказом, є необґрунтованими та спростовуються вищевказаними показами в судовому засіданні потерпілого та свідка ОСОБА_4, за якими встановлено, що вказану розписку на 2000 доларів США потерпілому надала саме обвинувачена і ОСОБА_4 її не складав, і взагалі не має земельних ділянок.
Що стосується доводів сторони захисту про те, що суд оцінюючи розписку від імені ОСОБА_9 та визнаючи її належним доказом на підтвердження винуватості ОСОБА_2 у цій частині, перебрав на себе функції експерта, чим порушив процесуальний закон, є безпідставними з огляду на таке.
Суд згідно з приписами ч. 2 ст. 26 КПК у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень кримінальним процесуальним законом.
Змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів, доведення перед судом переконливості та обґрунтованості власних тверджень і доводів щодо висунутого обвинувачення є однією із засад кримінального провадження згідно п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК. Відповідно до положень частин 1-3 ст. 22 цього Кодексу кримінальне провадження, що здійснюється на основі змагальності, передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Сторона захисту в цьому кримінальному провадженні не була позбавлена процесуальної можливості клопотати про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи на спростування висунутого обвинувачення ОСОБА_2 у написанні розписки від імені ОСОБА_4 (під час досудового розслідування ОСОБА_2 відмовилася надавати зразки почерку). Саме з цих мотивів у зв`язку з відсутністю додаткових вільних та експериментальних зразків почерку ОСОБА_2 експерту не виявилося можливим вирішити питання про виконавця розписки від імені ОСОБА_4 ані в категоричній, ані в ймовірній формі.
Проте за відсутності такого клопотання з урахуванням ст. 22 КПК колегія суддів виходить з того, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися таким правом як на етапі відкриття матеріалів досудового розслідування, так і під час судового розгляду та апеляційного перегляду, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У зв`язку з наведеним також не є прийнятними доводи про те, що відсутня кваліфікуюча ознака - завдання значної шкоди потерпілому, оскільки спростовуються вищевказаними доказами.
Таким чином, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції ретельно перевірив та оцінив усі докази в їх сукупності, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), що завдало значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 190 КК), оскільки її винуватість доведена поза розумним сумнівом. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків.
Судом провадження розглянуто повно та дотримано змагальності його розгляду. Доводи, наведені в касаційній скарзі щодо інших порушень кримінального процесуального закону, не є такими, що тягнуть скасування оскаржуваних судових рішень.
Місцевий суд розглянув справу у межах висунутого обвинувачення відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК та доведеності обвинувачення у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою в сумі 145 535,60 грн поза розумним сумнівом. Твердження захисника про отримання ОСОБА_2 цих грошей до надання потерпілим вищевказаної довіреності не суперечать об`єктивній стороні кримінального провадження, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК.
Крім того, суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на вирок місцевого суду, належним чином, відповідно до вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, перевірив викладені у ній доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, визнав її безпідставною, мотивувавши належним чином своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Доводи в касаційній скарзі щодо порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК є необґрунтованими.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
Як свідчить журнал та технічний запис судового засідання суду апеляційної інстанції, таких клопотань сторона захисту не заявляла. Отже, порушень вимог
ч. 3 ст. 404 КПК з боку апеляційного суду не вбачається.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять посилань на порушення судами обох інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Що стосується призначеного ОСОБА_2 покарання, то колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до вимог ст. 50 КК метою покарання є виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Статтею 65 КК визначено, що суд призначає покарання у межах, установлених у санкціях частин статей Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК, із врахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу винного, та усіх обставин справи. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Так, при призначенні ОСОБА_2 покарання місцевим судом, з яким правильно погодилася й апеляційна інстанція, зокрема, враховано, ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, відомості про особу засудженої, яка за місцем проживання характеризується посередньо, на обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, в силу ст. 89 КК не має судимостей, вину не визнала, шкоду не відшкодувала.
Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_2 покарання за своїм видом і розміром відповідає вимогам статей 50, 65 КК.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що постановлені у справі судові рішення відповідають вимогам ст. 370 КПК щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості і передбачені законом підстави для їх зміни або скасування відсутні.
З огляду на наведене касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд