Постанова
Іменем України
14 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 296/12034/18
провадження № 61-15140св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Гулька Б. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Шевчук Людмила Миколаївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2020 року у складі судді Сингаївського О. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Шевчук Людмила Миколаївна, про зміну черговості одержання права на спадкування та усунення від права на спадкування,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Шевчук Л. М., про зміну черговості одержання права на спадкування та усунення від права на спадкування.
Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, який був її вітчимом. Після смерті ОСОБА_5 залишилося спадкове майно, зокрема 44/100 ідеальної частки житлового будинку на АДРЕСА_1, які належали йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 квітня 2002 року.
Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняли його рідні діти ОСОБА_2, ОСОБА_3 та її тітка ОСОБА_4
ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_5 хворів, у зв`язку з чим потребував стороннього догляду, вона проживала із спадкоємцем однією сім`єю, піклувалася про нього під час хвороби і лікування, допомагала йому матеріально до дня його смерті, у зв`язку з чим є спадкоємцем четвертої черги відповідно до вимог статті 1264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
ОСОБА_1 вважає, що оскільки ніхто з рідних дітей не піклувався про ОСОБА_5, а ОСОБА_4 не є родичкою померлого та спадкоємцем жодної з черг, вона має право на зміну черговості одержання права на спадкування та усунення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 від права на спадкування згідно з частиною другою статті 1259 ЦК України та статті 1264 ЦК України.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд змінити черговість одержання права на спадкування та визнати її спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та доводився їй вітчимом; усунути ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 від права на спадкування після смерті ОСОБА_5 .
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено сукупність обставин, за яких можливе усунення від права на спадкування відповідачів відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України, а саме: ухилення від надання спадкодавцю допомоги при можливості її надання, та що спадкодавець потребував такої допомоги, що характеризується умисною формою вини; перебування спадкодавця у безпорадному стані та потребу його у допомозі зі сторони відповідачів. Також позивачем не надано належних доказів, які б давали їй право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2020 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 127/1765/16-ц (провадження № 61-132св18), від 30 травня 2019 року у справі № 346/1178/17 (провадження № 61-48393св18), від 19 травня 2020 року у справі № 453/968/17 (провадження № 61-17623св19).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не повною мірою встановили фактичні обставини справи та не дослідили зібрані у справі докази, а також неправильно застосували положення статей 1224, 1259, 1268 ЦК України до спірних правовідносин.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.
У листопаді 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 08грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року і витребувано із Корольовського районного суду м. Житомира цивільну справу № 296/12034/18.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_1 - ОСОБА_6, яка була дружиною ОСОБА_5 .
Спадщину після смерті ОСОБА_6 прийняв її чоловік ОСОБА_5, який успадкував 44/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, що належали померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом та договором дарування.
Спадкоємці померлої ОСОБА_6 - ОСОБА_7 (її мати) та ОСОБА_1 (дочка) спадщину не прийняли, про що зазначили у заяві, поданій до Першої Житомирської державної нотаріальної контори.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить частина житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
Заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 до нотаріуса подали: ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_4
ОСОБА_3 вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки на час смерті спадкодавця ОСОБА_5 був зареєстрованим разом з ним у будинку, хоча і проживає за межами України (м. Москва, Російська Федерація).
ОСОБА_1 є падчеркою, а ОСОБА_2, ОСОБА_3 є рідними дітьми померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2019 року у справі № 296/5513/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Шевчук Л. М., про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 із померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .
Додатковим рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 03 травня 2019 року у справі № 296/5513/17 визнано ОСОБА_1 спадкоємцем за законом четвертої черги.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 296/5513/17 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2019 року та додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 03 травня 2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Положеннями статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Спадкування за законом будується на засадах послідовності закликання черг до спадкування та рівності часток спадкоємців однієї черги. Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, хто його пережив, та батьки.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
Стаття 1259 ЦК України передбачає можливість зміни черговості одержання права на спадкування, у тому числі і за рішенням суду.
Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина друга статті 1259 ЦК України).
Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.
Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних обставин, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (прихильне спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти зазначених вище обставин.
У зазначеній категорії справ підлягає встановленню судом також факт належності сторін до спадкоємців за законом різних черг.
Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.
Згідно частини п`ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
При цьому відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.
Аналогічні висновки щодо тлумачення і застосування частини п`ятої статті 1224 ЦК України містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц (провадження № 61-18578св18), від 30 травня 2019 року у справі № 346/1178/17 (провадження № 61-48393св18), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20), 19 травня 2020 року у справі № 453/968/17 (провадження № 61-17623св19), 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19 (провадження № 61-6789св20).
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, перевірили їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, правильно застосували норми матеріального права і дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за безпідставністю та недоведеністю.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).