Постанова
Іменем України
11 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 359/2755/19
провадження № 61-18212св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Баришівської районної державної адміністрації Київської області,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2021 року в складі судді Борця Є. О. та на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року в складі колегії суддів Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення способу участі батька у вихованні дитини.
Позов мотивувала тим, що має спільну з відповідачем доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що після розірвання шлюбу з відповідачем дитина залишилась проживати разом з матір`ю. Розпорядженням Баришівської РДА №107 від 14 березня 2018 року за зверненням відповідача визначено такий спосіб участі батька у вихованні доньки: шляхом систематичних зустрічей з 10 год. до 20 год. щосуботи та в дні державних свят, визначених законодавством України, без присутності ОСОБА_1 ; шляхом безперешкодного відвідування ОСОБА_3 в день її народження та в період її хвороби за місцем фактичного перебування дитини.
Позивач категорично не погоджується з визначеним органом опіки і піклування способом участі ОСОБА_2 у вихованні дитини, оскільки він істотно шкодить інтересам малолітньої, оскільки не враховує особливості психіки трирічної дитини. Вказує, що причиною розлучення стала агресивна та нестримана поведінка відповідача, в тому числі в присутності дитини; від систематичних сварок позивачка разом з донькою постійно перебувають в стресовому стані та вимушені відвідувати психолога.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення про визначення способу участі батька у вихованні доньки ОСОБА_3, який не буде шкодити інтересам дитини, а саме: лише в денний час шляхом систематичних зустрічей щосуботи кожного місяця з 12 год. до 18 год. виключно в присутності матері за місцем проживання дитини за виключенням днів, коли ОСОБА_3 хворіє, з обов`язковими перервами на харчування та відпочинок дитини.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, позов задоволено частково та встановлено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні його доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 :
шляхом систематичних зустрічей з 10 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. щосуботи та в дні державних свят, визначених законодавством України, без присутності ОСОБА_1 ;
шляхом безперешкодного відвідування ОСОБА_3 в день її народження та в період її хвороби за місцем фактичного перебування дитини;
у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності у встановленні іншого способу участі ОСОБА_2 у вихованні доньки ніж той, що вже встановлено розпорядженням Баришівської РДА №107 від 14 березня 2018 року. Суди не вважали присутність позивачки під час зустрічей батька з дитиною обов`язковою, оскільки з урахуванням конфліктних відносин між сторонами присутність матері може спричинити травмуючий вплив таких зустрічей на психіку дитини.
Апеляційний суд відхилив доводи позивачки про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог, оскільки визначення способу участі одного з батьків у вихованні дитини, враховуючи специфіку предмета спору, є повноваженнями суду.
Аргументи учасників справи
06 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення й просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, визначивши той спосіб участі батька у вихованні дитини, про який ОСОБА_1 просила у позовній заяві.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- суд першої інстанції вийшов за межі пред`явлених позовних вимог та ухвалив судове рішення, про яке позивачка не просила;
- суди не надали належної оцінки всім поданим позивачкою доказам та не мотивували відхилення кожного з них;
- суди не врахували негативний вплив відповідача на емоційний стан малолітньої дитини та стан її фізичного здоров`я;
- суди не врахували висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року в справі № 758/5545/18, щодо необхідності врахування стану здоров`я дитини, її психоемоційного стану, дотримання розпорядку дня при вирішенні питання щодо доцільності присутності матері на зустрічах батька з малолітньою дитиною.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі; у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про зупинення виконання постанови Волинського апеляційного суду від 30 червня 2021 року відмовлено.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 25 листопада 2021 року зазначено, що заявникпросить скасувати оскаржені судові рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року в справі № 758/5545/18.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 23 серпня 2014 року сторони уклали шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 .
Рішенням Баришівського районного суду від 27 грудня 2017 року шлюб між сторонами розірвано, після чого дитина залишилася проживати разом із матір`ю.
Розпорядженням Баришівської РДА №107 від 14 березня 2018 року на підставі рішення та матеріалів комісії з питань захисту дитини визначено такий спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні доньки ОСОБА_3 :
шляхом систематичних зустрічей з 10 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. щосуботи та в дні державних свят, визначених законодавством України, без присутності матері;
шляхом безперешкодного відвідування ОСОБА_3 в день її народження та в період її хвороби за місцем фактичного перебування дитини.
Позиція Верховного Суду
У статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" визначено контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі "Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року).
Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачиться на шкоду інтересам дитини.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У частинах першій та другій статті 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той із батьків, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, а інший не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У справі, що переглядається, суди встановили, що орган опіки та піклування вже висловився щодо способу участі ОСОБА_2 у вихованні малолітньої ОСОБА_2 шляхом прийняття розпорядження №107 від 14 березня 2018 року, яким визначено наступний спосіб участі батька у вихованні доньки: шляхом систематичних зустрічей з 10 год. до 20 год. щосуботи та в дні державних свят, визначених законодавством України, без присутності ОСОБА_1 та шляхом безперешкодного відвідування ОСОБА_3 в день її народження та в період її хвороби за місцем фактичного перебування дитини.
Підставою звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом є її категорична незгода з прийнятим Баришівською РДА розпорядженням.
За змістом частини третьої статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі судових рішень, свідчить, що рішенням Баришівського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року в справі № 355/729/20, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Баришівської районної державної адміністрації Київської області, Служби у справах дітей Баришівської районної державної адміністрації Київської області про скасування розпорядження Баришівської районної державної адміністрації Київської області №107 від 14 березня 2018 року та розпорядження № 358 від 20 серпня 2018 року, яким виправлено помилку в написанні прізвища дитини в попередньому розпорядженні.
При цьому в межах розгляду вказаної справи суди надали оцінку доводам ОСОБА_1 щодо негативного впливу батька на психічне та фізичне здоров`я доньки, а також відхилили висновок психологічного дослідження № 149 від 19 жовтня 2019 року як такий, що складений без особистого спілкування зі ОСОБА_2 на підставі суб`єктивних відомостей, наданих позивачкою.
У справі, що переглядається, суди констатували, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності встановлення іншого способу участі відповідача у вихованні спільної доньки сторін, ніж той, що визначений у розпорядженні Баришівської районної державної адміністрації Київської області №107 від 14 березня 2018 року, зокрема, доказів того, що визначені органом опіки та піклування графік і порядок зустрічей батька з дитиною матимуть негативний вплив на нормальний розвиток дитини, її психічний та фізичний стан.
Установлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Зазначаючи про необхідність обов`язкової присутності матері під час зустрічей відповідача з донькою, позивачка посилається на висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2021 року в справі № 758/5545/18 (провадження № 61-466св20), а саме: "встановлюючи порядок побачень батька з сином Владиславом апеляційний суд, не погоджуючись у повній мірі з висновком органу опіки та піклування, врахувавши стан здоров`я дитини, її психоемоційний стан, необхідність особливого догляду, дотримання розпорядку дня, відповідної дієти, медичних процедур, виходив із якнайкращих інтересів дитини, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про визначення порядку побачень батька шляхом спілкування з сином у присутності матері дитини".
За змістом частини другої статті 159 СК України обумовлення побачень з дитиною присутністю іншої особи можливе лише в окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини.
У справі, що переглядається (на відміну від справи № 758/5545/18), суди не встановили виключних обставин як-то необхідність особливого догляду, відповідної дієти та медичних процедур, які б свідчили про необхідність обов`язкової присутності позивачки під час побачень батька з дитиною.
З огляду на викладене оскаржені судові рішення не суперечать висновкам щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2021 року в справі № 758/5545/18 (провадження № 61-466св20).
Колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги про вихід судом першої інстанції за межі позовних вимог із таких мотивів.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
У справі, що переглядається, предметом позову є установлення порядку участі батька у вихованні дитини.
При цьому тлумачення частини другої статті 159 СК України дає підстави для висновку, що саме на суд покладено обов`язок з визначення конкретних способів участі одного з батьків у вихованні дитини, періодичності побачень з дитиною, можливості їх спільного відпочинку, місця та тривалості спілкування батьків з дитиною.
З урахуванням наданих суду повноважень у цій категорії справ установлення судом першої інстанції способу участі відповідача у вихованні доньки, що відповідає способу, визначеному у розпорядженні Баришівської районної державної адміністрації Київської області №107 від 14 березня 2018 року, не свідчить про вихід суду за межі позовних вимог та порушення принципу диспозитивності.