ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 500/1168/19
адміністративне провадження № К/9901/25252/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючого судді - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
за участі:
секретаря судового засідання Бугаєнко Н. В.,
позивача ОСОБА_1
представника позивача Зошій Ю. Й.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 500/1168/19
за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя: Подлісна І. М.) від 27 серпня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: В. З. Улицький, І. І. Запотічний, Н. В. Бруновська) від 25 серпня 2020 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У травні 2019 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, відповідач, скаржник) про стягнення податкового боргу в сумі 2 393 453,75 грн.
2. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач як платник податків відповідно до статті 67 Конституції України, підпункту 16.1.4. пункту 16.1. статті 16, пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України зобов`язане сплачувати податки і збори в строки та у розмірах, встановлених законодавством. Згідно довідки про наявність податкового боргу, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, має заборгованість перед бюджетом та державними цільовими фондами по податку на додану вартість в сумі - 2 393 453,75 грн. (основний платіж - 1 165 375,00 грн.; штрафна санкція - 289 618,75 грн.; пеня - 938 459,97 грн.). Так як відповідач в порушення вимог податкового законодавства добровільно не сплатив узгоджену суму податкового зобов`язання у встановлені законодавством строки, тому податковий борг необхідно стягнути в судовому порядку. Просив позов задовольнити.
3. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року, адміністративний позов задоволено.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 податковий борг в сумі - 2 393 453 гривні 75 коп. з податку на додану вартість.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 05 жовтня 2020 року до Верховного Суду від відповідача надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
5. Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2020 року, після усунення недоліків касаційної скарги, поновлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі № 500/1168/19. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі № 500/1168/19. Установлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу та роз`яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
6. 04 січня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
7. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в судовому засіданні з повідомленням сторін. Під час судового засідання вирішене питання щодо клопотання про заміну позивача Головне управління ДФС у Тернопільській області (код ЄДРПОУ: 394035353) на Головним управлінням ДПС у Тернопільській області (код ЄДРПОУ: ВП 44143637).
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в Тернопільському управлінні Головного управління ДФС у Тернопільській області як платник податків.
9. Відповідно до довідки про наявність податкового боргу, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 має заборгованість перед бюджетом та державними цільовими фондами по податку на додану вартість в сумі - 2 393 453,75 грн. (основний платіж - 1 165 375,00 грн.; штрафна санкція - 289 618,75 грн.; пеня - 938 459,97 грн.), що також підтверджується наявними у матеріалах справи доказами: випискою з інтегрованої картки платника податку та розрахунком суми боргу.
10. Заборгованість по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) виникла в результаті несплати самостійно визначеного платником узгодженого грошового зобов`язання нарахованого відповідно до поданої відповідачем податкової декларації №9296095068 від 18 січня 2018 року в сумі - 6 900,00 грн., а також згідно податкового повідомлення-рішення № 00000581302 від 11 січня 2019 року винесеного на підставі акта перевірки № 2471/19-00-13-02/НЮ184413 від 21 листопада 2018 року, яким встановлено заниження повноти декларування податку на додану вартість в сумі - 1 158 475, 00 грн. основного платежу та 289 618,75 грн. штрафної санкції.
11. Судами встановлено, що позивачем нараховано 938 459,97 грн. пені, обчисленої на виявлені контролюючим органом суми занижень податкових зобов`язань за період 31 січня 2016 року по 23 лютого 2019 року.
12. Окрім того, згідно пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України контролюючим органом відповідачу виставлялась та була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення податкова вимога № 5061-54 від 12 листопада 2018 року. З часу виставлення якої податковий борг платника не переривався.
13. Водночас, судами встановлено, що зазначені вище податкові повідомлення-рішення, відповідачем не були оскаржені ні в адміністративному, ні в судовому порядку, а тому грошові зобов`язання визначені в них, вважаються узгодженими.
14. Відтак, оскільки, відповідачем сума визначеного податковим органом грошового зобов`язання не була сплачена, останній звернувся за її стягненням до суду.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що з урахуванням того, що узгоджена сума податкового зобов`язання набула статусу податкового боргу, вбачається наявність законних підстав для стягнення з відповідача заборгованості 2 393 453,75 грн.
16. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, приймаю рішення послався на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 23 травня 2019 року у справі № 807/2011/16.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
17. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
18. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
19. Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не були враховані висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 1340/5767/18.
20. Окрім того, скаржник також посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, обґрунтовуючи це тим, що ані суд першої інстанції, а ні суд апеляційної інстанції не дослідили період виникнення боргу, не дослідили питання пропуску податковим органом 1095 днів з дня виникнення боргу, не дослідили питання дотримання податковим органом порядку стягнення податкового боргу в частині стягнення 6 900 грн. за податковою декларацією відповідача.
21. В судовому засіданні позивач та його представник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Представник позивача наполягав на поверненні судового збору, стягненні правової допомоги та усіх інших судових витрат на користь відповідача.
22. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що не є перешкодою для вирішення справи за наявними матеріалами справи.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України (тут і далі, в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), виходить з такого.
24. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
26. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).
27. Згідно підпункту 16.1.4. пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
28. Згідно підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов`язання це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
29. Згідно пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов`язку є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
30. Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України врегульовано, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання визначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідною граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
31. Згідно пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом цього строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
32. Сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання згідно із підпунктом 14.1.175 пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається податковим боргом.
33. Згідно підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
34. Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
35. Згідно пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
36. При цьому, відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.
37. З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що податкові повідомлення-рішення та вимога вважається врученою відповідачу.
38. Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові повідомлення-рішення, а також вимога, відповідачем на час розгляду справи в судах не були оскаржені ні в адміністративному, ні в судовому порядку, а тому грошові зобов`язання визначені в них, вважаються узгодженими, тобто рішення контролюючого органу, за яким стягується податковий борг не було скасовано і є чинним, грошові зобов`язання вважаються узгодженими.
39. Разом з тим, слід зазначити, що норма пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України містить дві вимоги за яких податкова вимога додатково не надсилається:
- сума податкового боргу змінилася;
- податковий борг не був погашений в повному обсязі.
40. Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України контролюючим органом відповідачу виставлялась та була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення податкова вимога № 5061-54 від 12 листопада 2018 року на суму 9115,42 грн. У 2019 році позивач у справі звернувся до суду з вимогою про стягнення податкового боргу у розмірі 2393453,75 гривень. Таким чином, сума податкового боргу збільшилась.
41. У зв`язку з викладеним, доводи скаржника про те, що податковим органом не надано доказів надсилання відповідачу вимоги на суму 6900 грн., суд касаційної інстанції в межах цієї справи вважає необґрунтованими, оскільки чинним податковим законодавством України не було передбачено необхідності повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу.
42. Разом з тим, відповідач підставою апеляційного оскарження судового рішення суду першої інстанції доводить сплив строку заявленого у частині щодо стягнення податкового боргу на суму 2393453,75 грн. Проте, з огляду на зміст постанови суду апеляційної інстанції, вона не містить жодної правової оцінки доводам відповідача в цій частині. Водночас, ця обставина має суттєве значення для правильного вирішення цієї справи.
43. За межами дослідження та встановлення судом апеляційної інстанції залишені обставини встановлення дотримання (або пропущення) позивачем строку звернення з його позовом про стягнення боргу на суму 2393453,75 грн. у відповідності до статті 102 Податкового кодексу України.
44. Невстановлення обставин щодо підстав дотримання (або пропущення) позивачем строку звернення позивача з позовом про стягнення боргу на суму 2393453,75 грн. унеможливлює зробити висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до статті 353 КАС України ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції у цій частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині щодо стягнення боргу на суму 2393453,75 грн.
45. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити Верховним Судом правильність його висновків в цілому по суті спору.
46. За положеннями частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
За положеннями частини другої цієї статті суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
47. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
48. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі в частині позовних вимог про стягнення боргу на суму 2393453,75 грн. та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення в цій частині з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
49. З огляду на результат касаційного розгляду питання щодо розподілу судових витрат відповідно до приписів статті 139 КАС України не вирішується, а тому вимоги відповідача про повернення сплаченого судового збору за подання касаційної скарги, стягненні правової допомоги та інших витрат є безпідставними та такими, що не підлягають касаційному задоволенню. Жодного правового обґрунтування з цього приводу з урахуванням сформованих вимог касаційної скарги, представником відповідача не наведено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд