Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 706/445/20
провадження № 61-7573 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 30 грудня 2020 року у складі судді Орендарчука М. П. та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 березня 2021 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Єльцова В. О., Нерушак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що він та відповідач ОСОБА_2 є братами по материнській лінії. Їх матір ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Христинівка Черкаської області. Після смерті матері відкрилась спадщина на належне їй майно, до складу якої увійшов житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1, та присадибна земельна ділянка, площею 0,0650 га, за цією ж адресою.
Вказував, що він та відповідач подали до органів нотаріату заяви про прийняття спадщини.
Вважаючи, що відповідач має бути усунений від права на спадкування за законом після смерті матері, позивач зазначав, що з 2010 року мати страждала атеросклеротичним гіпертонічним ураженням судин головного мозку на фоні хронічної атеросклеротичної гіпертонічної дисциркулярної енцефалопатії з хронічною недостатністю мозкового кровообігу, внаслідок чого перебувала у безпорадному стані, а відповідач ОСОБА_2 ухилявся від надання їй будь-якої допомоги. Скориставшись безпорадним станом матері, 18 вересня 2015 року відповідач ініціював укладення між ОСОБА_3 та її онуком і сином відповідача - ОСОБА_4 договору довічного утримання, за яким ОСОБА_3 передала у власність останньому житловий будинок та присадибну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1 . Після укладення вказаного договору ОСОБА_3 залишилась проживати одна у відчуженому нею будинку, не отримуючи належного догляду. Довідавшись про стан матері, він приїхав до неї, власними коштами здійснив поточний ремонт у будинку і залишився проживати у будинку для забезпечення ОСОБА_3 належним доглядом.
Проте, у січні 2017 року відповідач, дізнавшись про наявність у суді справи про визнання недійсним договору довічного утримання, вигнав його із житлового будинку по АДРЕСА_1, а матір забрав проживати до себе.
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 10 грудня 2018 року у справі № 706/1358/17 договір довічного утримання (догляду), укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визнано недійсним, а рішенням цього ж суду від 19 березня 2019 року у справі № 706/121/19 ОСОБА_3 визнано недієздатною та призначено його опікуном ОСОБА_3 .
У березні 2017 року матір ОСОБА_3 прийшла до нього і залишилась проживати в орендованому ним житловому приміщенні, де і померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказував, що за життя матері і до дня її смерті він доглядав за нею, забезпечував усім необхідним, за власний рахунок поніс витрати, пов`язані з похованням матері. Відповідач, будучи обізнаним про тяжкий фізичний та психічний стан матері, від надання їй допомоги умисно ухилявся.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Христинівка Черкаської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 30 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факту умисного ухилення відповідача від обов`язку надання спадкодавцю ОСОБА_3, яка перебувала в безпорадному стані, допомоги, якої вона потребувала.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 30 грудня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову та зазначив, що рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 19 березня 2019 року опікуном ОСОБА_3 призначено ОСОБА_1 . Позивач та ОСОБА_3, за її життя, за допомогою до відповідача не звертались. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач умисно ухилявся від надання допомоги ОСОБА_3, а також доказів того, що у спадкодавця була потреба в допомозі саме ОСОБА_2, який свідомо не виконував встановленого законом обов`язку щодо надання допомоги спадкодавцю, який перебував в безпорадному стані, що могло бути підставою для усунення його від права на спадкування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 30 грудня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 березня 2021 року й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 706/445/20 із Христинівського районного суду Черкаської області.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 1224 ЦК України, не надали належної оцінки висновку судово-психіатричної експертизи від 07 вересня 2018 року № 327, відповідно до якого ОСОБА_3 станом на 18 вересня 2015 року була позбавлена здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що стало підставою для ухвалення рішення Христинівським районним судом Черкаської області від 10 грудня 2018 року у справі № 706/1358/17 про визнання договору довічного утримання (догляду), укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, недійсним. Вказував, що рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 19 березня 2019 року у справі № 706/121/19 задоволено його заяву про визнання ОСОБА_3 недієздатною та призначено його опікуном останньої. Відповідач, будучи обізнаним про наявність вказаних судових рішень, а також про безпорадний стан престарілої та недієздатної матері, усвідомлюючи потребу в догляді на наданні їй матеріальної та іншої допомоги, що є його обов`язком відповідно до статей 202, 203 Сімейного Кодексу України, маючи змогу надавати таку допомогу, умисно ухилялася від її надання. Вважав помилковими висновки судів про те, що ОСОБА_3 не зверталась до відповідача за допомогою, адже, остання не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними з вересня 2015 року, тому не могла особисто звертатись до відповідача за допомогою.
Заявник також вказував, що здійснював опіку над ОСОБА_3 з жовтня 2015 року, забезпечував усім необхідним до дня її смерті (купував одяг, продукти харчування, ліки, оплачував оренду житла, в якому вони разом мешкали до дня її смерті, комунальні послуги), за власний рахунок поніс витрати, пов`язані з похованням матері. Вказані обставини не були враховані судами при розгляді справи, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення позову.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого 23 жовтня 2019 року Христинівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області у місті Христинівка Черкаської області, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 81 року, про що складений відповідний актовий запис № 187 (а. с. 6).
Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 15 жовтня 1958 року та свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 23 лютого 2016 року, виданого повторно, померла ОСОБА_5, доводиться матір`ю позивачу ОСОБА_1 (а. с. 6-7 зворотна сторона).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 лютого 2002 року НОМЕР_3 спадкоємцем майна ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, є його дружина ОСОБА_3 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого АДРЕСА_1 (а. с. 8).
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 була власником житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 31469305, дата реєстрації 06 травня 2019 року) і земельної ділянки, площею 0,065 га, з кадастровим номером 7124610100:01:001:054 за цією ж адресою (номер запису про право власності 31469471, дата реєстрації 06 травня 2019 року) (а. с. 17-19).
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 10 грудня 2018 року у справі № 706/1358/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору довічного утримання (догляду) недійсним встановлено, що станом на 18 вересня 2015 року - час укладання оспорюваного договору довічного утримання (догляду), посвідченого приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л. М., ОСОБА_3 виявляла ознаки хронічного стійкого психічного розладу у вигляді помірно вираженої парціальної судинної деменції з окремими психотичними включеннями, набутої внаслідок атеросклеротичного, гіпертонічного ураження судин головного мозку на фоні хронічної атеросклеротичної, гіпертонічної, дисциркуляторної енцефалопатії з хронічною недостатністю мозкового кровообігу, що на той час позбавляло її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 10-11).
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 19 березня 2019 року у справі № 706/121/19 заяву ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною задоволено та визнано ОСОБА_3 недієздатною, а ОСОБА_1 призначено опікуном недієздатної ОСОБА_3 (а. с. 9).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Звернувшись до суду з даним позовом, позивач, який є сином спадкодавця та спадкоємцем першої черги за законом, посилається на наявність підстав, визначених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, для усунення відповідача, який також є сином ОСОБА_3 та спадкоємцем першої черги за законом, від права на спадкування, оскільки остання фактично перебувала у безпорадному стані, потребувала сторонньої допомоги, догляду, а відповідач не приймав участі у догляді за нею, не вчиняв належних дій щодо утримання та надання допомоги, якої вона потребувала.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Зі змісту наведеної норми закону вбачається, що лише при одночасному настанні таких обставин, як ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, а також доведеності зазначених фактів у їх сукупності, спадкоємець може бути усунений від права на спадщину.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15 (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17 (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19).
Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій (постанови Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15 (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі №404/2163/16 (провадження № 61-15926св18).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, надавши належну оцінку зібраним у справі доказам та встановленим на їх підставі обставинам, правильно виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення відповідача від права на спадкування за частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, оскільки в порушення приписів норм процесуального права щодо обов`язку доказування і подання доказів, позивачем не надано належних та допустимих доказів потреби спадкодавця в наданні допомоги саме відповідачем, а також доказів того, що відповідач свідомо не виконував встановленого законом обов`язку щодо надання допомоги спадкодавцю, який перебував у безпорадному стані, що могло бути підставою для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті матері.
Судами встановлено, що рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 19 березня 2019 року опікуном ОСОБА_3 призначено ОСОБА_1 . Позивач та ОСОБА_3, за її життя, за допомогою до відповідача не звертались.
Отже, факт умисного ухилення відповідача від надання спадкодавцю, який перебував у безпорадному стані, допомоги не знайшов свого підтвердження при розгляді справи, ураховуючи також встановлені судами обставини створення позивачем перешкод відповідачу у спілкуванні з матір`ю, що унеможливлювало надання ним такої допомоги.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами проведена належна правова оцінка доказів.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та надали їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.
Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановіВерховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній заявником у касаційній скарзі постанові.
Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами при розгляді справи висновку судово-психіатричної експертизи від 07 вересня 2018 року № 327, відповідно до якого ОСОБА_3 станом на 18 вересня 2015 року була позбавлена здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, є безпідставними, оскільки вказаний висновок може лише підтвердити знаходження спадкодавця у безпорадному стані, що відповідачем не оспорювалось, тоді як для усунення відповідача від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення саме сукупність обставин перебування спадкодавця в безпорадному стані та ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, що за результатами розгляду цієї справи судами не встановлено.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.