Постанова
Іменем України
10 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 331/1031/19
провадження № 51-1035 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Короля В.В., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Матюшевої О.В.,
захисника у режимі відеоконференції Козаря М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Козаря М.В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 31 травня 2021 року у кримінальному провадженні № 12018080020002646 від 15 грудня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Запоріжжя, без постійного місця проживання,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2021 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70, ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 2 місяці.
Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 14 грудня 2018 року в період часу з 20:30 до 21:45, знаходячись у квартирі АДРЕСА_1, під час раптово виниклого конфлікту на ґрунті неприязних відносин, маючи умисел на протиправне заподіяння смерті іншій людині, усвідомлюючи та бажаючи спричинення смерті ОСОБА_3, наніс останньому одного удару зігнутими пальцями правої руки в ділянку шиї, від якого потерпілий втратив рівновагу та впав на підлогу обличчям догори. Після цього ОСОБА_2 наніс ОСОБА_3 не менше чотирьох ударів кулаками в ділянку обличчя та не менше двох ударів ногами в ділянку передньої поверхні грудної клітки та передньої черевної стінки, чим спричинив останньому легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, які не пов`язані з настанням смерті. Водночас, продовжуючи свої злочинні дії, направлені на позбавлення ОСОБА_3 життя, обвинувачений здавив обома руками передню та бічні поверхні шиї потерпілого у переважному напрямку спереду назад із подальшим створенням перепон для адекватного зовнішнього дихання, шляхом стиснення органів шиї, чим заподіяв останньому тяжкі тілесні ушкодження, які знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку із настанням смерті.
Крім того, 14 грудня 2018 року приблизно о 21:50 ОСОБА_2, знаходячись за вищевказаною адресою, керуючись корисливим мотивом, повторно незаконно таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_4, чим спричинив їй майнової шкоди на суму 2700 грн.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 31 травня 2021 року апеляційну скаргу захисника Козаря М.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник Козар М.В. в інтересах засудженого ОСОБА_2, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому вказує на неправильну кваліфікацію дій засудженого, посилаючись на те, що ОСОБА_2, наносячи потерпілому удари, не мав на меті спричинення останньому смерті, а лише хотів заподіяти йому тілесні ушкодження, а тому його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України.
На обґрунтування своєї позиції захисник зазначає, що ОСОБА_2, завдаючи потерпілому тілесні ушкодження, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав, що внаслідок своєї протиправної поведінки буде заподіяно шкоду здоров`ю потерпілого. Проте, наносячи удари ОСОБА_3, засуджений не конкретизував у своїй свідомості, яку саме шкоду здоров`ю буде заподіяно потерпілому, тобто діяв із невизначеним умислом. При цьому захисник, посилаючись на постанову Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 405/3991/16-к, стверджує, що дії особи, яка завдає удару іншій особі з невизначеним умислом, мають кваліфікуватися за їх наслідком, а тому в даному провадженні засуджений ОСОБА_2 має нести відповідальність за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно, а саме - умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть.
Також захисник зауважує, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, дав помилкову оцінку вищенаведеним доводам, вказавши, що рішення місцевого суду відповідає вимогам КПК України, чим істотно порушив приписи процесуального закону.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Козар М.В. підтримав свою касаційну скаргу у повному обсязі, просив її задовольнити, а рішення апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Прокурор Матюшева О.В. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань потерпілих ОСОБА_5 (по епізоду за ч. 1 ст. 115 КК України), ОСОБА_4 (по епізоду за ч. 2 ст. 185 КК України) та показань обвинуваченого ОСОБА_2, які судом визнано достовірними, послідовними та такими, що узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.
Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_2 фактичні дані, що містяться: у протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 14 грудня 2018 року; у протоколах огляду місця події від 15 грудня 2018 року; у протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 15 грудня 2018 року; у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 грудня 2018 року; у протоколі огляду місця події від 17 грудня 2018 року; у протоколах проведення слідчого експерименту від 18 грудня 2018 року. Також судом враховано висновок судової імунологічної експертизи від 21 грудня 2018 року № 2754, висновок судово-медичної експертизи від 29 грудня 2018 року № 1519, висновок судової трасологічної експертизи від 03 січня 2019 року № 1-4, висновок судово-медичної експертизи від 15 січня 2019 року № 4462, висновок судової імунологічної експертизи від 16 січня 2019 року № 90, висновок судово-медичної експертизи від 21 січня 2019 року № 2821, висновок судово-психіатричної експертизи від 21 січня 2019 року № 36, висновок судово-медичної експертизи від 14 лютого 2019 року № 192, висновок судово-медичної експертизи від 14 лютого 2019 року № 190, висновок судово-медичної експертизи від 05 березня 2019 року № 64/к та інші докази, досліджені судом, які наведені у вироку.
Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. Зі змісту вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, і з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочинів, їх наслідки.
Апеляційний суд, перевіряючи вирок місцевого суду, належним чином оцінив наявні в матеріалах кримінального провадження докази, та мотивовано спростував доводи сторони захисту про необхідність виправдання ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 185 КК України та перекваліфікації дій обвинуваченого з ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України.
Твердження сторони захисту про необхідність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК України є необґрунтованими та спростовуються встановленими фактичними обставинами кримінального правопорушення.
Так, ч. 1 ст. 115 КК України передбачає відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
У свою чергу ч. 2 ст. 121 КК України передбачає відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Умисне вбивство відрізняється від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, і визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.
Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків; вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).
Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.
При цьому спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляється у способі вчинення діянь.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевим судом встановлено, що ОСОБА_2, маючи умисел на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_3, на ґрунті неприязних відносин, наніс останньому одного удару зігнутими пальцями правої руки в ділянку шиї, від якого потерпілий втратив рівновагу та впав, потім не менше чотирьох ударів кулаками в ділянку обличчя та не менше двох ударів ногами в ділянку передньої поверхні грудної клітки та передньої черевної стінки, після чого, продовжуючи свої злочинні дії, направлені на позбавлення потерпілого життя, здавив обома руками передню та бічні поверхні шиї ОСОБА_3 у переважному напрямку спереду назад із подальшим створенням перепон для адекватного зовнішнього дихання, шляхом стиснення органів шиї, що стало причиною смерті потерпілого. При цьому відповідно до вироку вищенаведений факт з-поміж іншого підтверджується й висновком судово-медичної експертизи від 15 січня 2019 року № 4462, згідно якого смерть ОСОБА_3 настала внаслідок закритої тупої травми шиї з переламами тіла та правого великого рогу під`язикової кістки, обох пластин та основи нижнього ріжка щитоподібного хряща, що призвело до механічної асфіксії.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про те, що поведінка засудженого ОСОБА_2 до та після вчинення злочину, механізм, характер, локалізація та спосіб завдання тілесних ушкоджень, вказують на спрямованість його дій саме на позбавлення життя потерпілого.
При цьому Верховний Суд також звертає увагу на те, що згідно вироку смерть ОСОБА_3 настала саме від механічної асфіксії, яка виникла внаслідок того, що обвинувачений обома руками здавив органи шиї потерпілого, а не від нанесених ударів руками й ногами в ділянки голови та тулуба останнього, що, у свою чергу, спростовує доводи касаційної скарги захисника про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України.
Крім того, Суд вважає, що посилання в касаційній скарзі захисника на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 405/3991/16-к, як на додатковий аргумент необхідності кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 121 КК України, є безпідставними, оскільки вказане рішення було ухвалено судом касаційної інстанції з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, які суттєво відрізняються від встановлених обставин у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, урахувавши всі встановлені обставини кримінального провадження, суди правильно встановили, що ОСОБА_2 мав умисел саме на заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_3, а тому його дії за ч. 1 ст. 115 КК України кваліфіковано правильно.
Даних про неправильне застосування кримінального закону колегією суддів не встановлено.
У ході перевірки кримінального провадження щодо ОСОБА_2 в порядку апеляційної процедури апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляційної скарги захисника, надав на неї вичерпну відповідь з наведенням докладних мотивів та залишив її без задоволення, належним чином обґрунтувавши прийняте рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.
На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Ураховуючи викладене, оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, то касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд