Постанова
Іменем України
10 лютого 2022 року
м. Київ
Справа № 167/716/20
Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/802/490/21
Провадження № 51 - 5320 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів: Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
захисника засудженого ОСОБА_1 адвоката Рущака В.М. у режимі
відеоконференції,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030000000858 від 24 грудня 2019 року, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Рівне, громадянина України, проживаючого за адресою:
АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ст. 286 ч. 2 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Рущака В.М. на вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 09 квітня 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року щодо
ОСОБА_1 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Рожищенського районного суду Волинської області від 09 квітня 2021 року
ОСОБА_1 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 вказано рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 : - на користь потерпілого ОСОБА_2 150 000 гривень на відшкодування моральної шкоди; - на користь потерпілої ОСОБА_3 250 000 гривень на відшкодування моральної шкоди; - на користь держави 13 657 гривень 42 копійки процесуальних витрат за проведення судових експертиз.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
24 грудня 2019 року приблизно о 10 годині 20 хвилин ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки "Daewoo Lanos TF69Y" державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по автомобільній дорозі М19 сполученням "Ковель-Луцьк" в с. Копачівка Рожищенського (Луцького) району Волинської області в напрямку м. Ковель, в районі будинку № 74 по вул. Першотравневій, у порушення вимог пунктів 2.3.б), д), 10.1, 11.3, 12.1, 13.3 Правил дорожнього руху проявив безпечність та неуважність під час руху, не вибрав безпечну швидкість руху транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на смугу зустрічного руху, де продовжив рух прямо, в результаті чого створив аварійну ситуацію для автомобіля марки "ЗАЗ TF69YP" державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2, який рухався в зустрічному напрямку до
м. Луцька. З метою уникнення зіткнення водій автомобіля марки "ЗАЗ TF69YP" ОСОБА_2 здійснив маневр повороту ліворуч, після чого ОСОБА_1 повернувся на смугу руху, по якій рухався попередньо, в результаті чого відбулось зіткнення зазначених транспортних засобів.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки
"ЗАЗ TF69YP" ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть, а водій автомобіля марки "ЗАЗ TF69YP" ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпечності для життя.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Рущака В.М. - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі захисник Рущак В.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, неправильне вирішення цивільного позову, просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців без додаткового покарання та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки, стягнути на користь потерпілого ОСОБА_2 100 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та на користь потерпілої ОСОБА_3 150 000 гривень на відшкодування моральної шкоди. Вважає, що при призначенні покарання ОСОБА_1 судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано, що ОСОБА_1 повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, частково відшкодував заподіяну шкоду, а також дані про особі ОСОБА_1, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується позитивно, проживає з матір`ю пенсійного віку, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання. Указує на те, що позивачі не надали жодних належних і допустимих доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди та обґрунтування її розміру, висновки суду ґрунтуються виключно на словах потерпілих. Крім того, при вирішенні цивільного позову судом не враховано майновий стан ОСОБА_1 .
У запереченнях на касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Рущака В.М. представник потерпілого ОСОБА_2 - адвокат Кучер А.А. просить залишити її без задоволення через необґрунтованість наведених захисником доводів.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника Рущака В.М. не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Рущак В.М. у судовому засіданні висловив доводи на підтримання своєї касаційної скарги та просив її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу захисника Рущака В.М. необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ст. 286 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
У ст. 75 ч. 1 КК України встановлено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При вирішенні питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням суду потрібно належним чином дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення для справи. Суд має обґрунтувати можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.
Із вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання
ОСОБА_1 з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_1, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, думку потерпілих щодо міри покарання, які наполягали на суворому покаранні у виді позбавлення волі. Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття, часткове відшкодування завданих збитків, а також те, що ОСОБА_1 вперше притягується до кримінальної відповідальності. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_1 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому основне покарання у виді позбавлення волі ближче до мінімальної межі, передбаченої в санкції ст. 286 ч. 2 КК України, та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними, мотивувавши таке рішення.
Суд апеляційної інстанції, відповідаючи на доводи апеляційних скарг сторони захисту про суворість призначеного ОСОБА_1 покарання, також зазначив, що з урахуванням конкретних обставин вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків та поведінки ОСОБА_1 після його вчинення, а враховані судом пом`якшуючі обставини не можуть слугувати виключними підставами для застосування інституту звільнення від відбування основного покарання з випробуванням. Зокрема, в суді апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_3 пояснила, що після події ОСОБА_1 не вибачився та завданої шкоди не відшкодував.
Покарання, призначене ОСОБА_1, за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. Переконливих доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного покарання ОСОБА_1 захисник Рущак В.М. у касаційній скарзі не навів і таких даних за матеріалами кримінального провадження не встановлено.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника Рущака В.М. про неправильне вирішення цивільного позову, то вони також є необґрунтованими.
Згідно зі ст. 127 ч. 2 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до вимог ст. 128 ч. 5 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Як видно із матеріалів кримінального провадження, 21 липня 2020 року потерпілим ОСОБА_2 пред`явлено цивільний позов до ОСОБА_1 про стягнення завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди в сумі 29 244 гривні 12 копійок та моральної шкоди в сумі 260 000 гривень, а 03 лютого 2021 року потерпілою ОСОБА_3 пред`явлено цивільний позов до ОСОБА_1 про стягнення завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди в сумі 500 000 гривень.
Вироком суду першої інстанції зазначені позовні вимоги частково задоволені.
Згідно зі ст. 1167 ч. 1 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадів, встановлених частиною другою цієї статті.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ч. 3 ЦК України).
Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
При визначенні розміру заподіяної потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_1, суд врахував характер та тривалість їх фізичних і душевних страждань внаслідок відповідно отриманих тяжких тілесних ушкоджень та смерті батька відповідно.
Виходячи із вимог розумності та справедливості суд першої інстанції дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 150 000 гривень і на користь потерпілої
ОСОБА_3 250 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Рущака В.М. на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені в них доводи про суворість призначеного покарання та неправильне вирішення цивільного позову, які аналогічні доводам касаційної скарги захисника Рущака В.М., визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника Рущака В.М. та зміни судових рішень щодо ОСОБА_1 не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд