ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 314/1709/20
провадження № 51-4699км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Бородія В. М., Єремейчука С. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Чабанюк Т. В.,
захисника (в режимі відеоконференції) Балкового Р. Л.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - Балкового Р. Л. на вирок Запорізького апеляційного суду від 12 серпня 2021 року, постановлений у кримінальному проваджені, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020080210000327, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Купріянівки Вільнянського району Запорізької області, зареєстрованого у тому ж селищі ( АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 ), раніше неодноразово судимий, останнього разу - за вироком Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 червня 2015 року за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 71 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць, звільненого 17 вересня 2019 року по відбуттю строку покарання,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 березня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин 25 березня 2020 року, приблизно о 20:15, знаходячись на ділянці зеленої зони перехрестя вул. Елеваторної з вул. Металістів в м. Вільнянськ Запорізької області, поблизу володіння № 4 на вул. Елеваторній, діючи повторно, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, підійшов ззаду до ОСОБА_2 і один раз вдарив останнього кулаком в обличчя, від чого потерпілий впав на землю, а ОСОБА_1 наніс потерпілому ще декілька ударів ногами в область тулуба, від яких з куртки потерпілого випав мобільний телефон "SAMSUNG - G710F". ОСОБА_1, скориставшись тим, що потерпілий ОСОБА_3 від нанесених ударів не міг чинити активного опору, відкрито викрав вищевказаний мобільний телефон, чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 2266,67 гривень.
Запорізький апеляційний суд 12 серпня 2021 року під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора, скасував вирок районного суду і постановив свій, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі захисник Балковий Р. Л., не оскаржуючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій свого підзахисного, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до його вказівок на те, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду, дійшов безпідставного висновку про неможливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства, і що його звільнення на підставі ст. 75 КК не сприятиме меті покарання. Так, на думку захисника, приймаючи таке рішення суд апеляційної інстанції належним чином не врахував обставин, які пом`якшують покарання, а також даних про особу засудженого, який позитивно характеризується, усвідомив свою вину і став на шлях виправлення, хоча і не офіційно, але працює, проживає в цивільному шлюбі, має на утриманні малолітнього сина та двох дітей дружини, не перебуває на обліках у лікарів нарколога і психіатра.
З огляду на викладене захисник вважає, що призначене ОСОБА_1 апеляційним судом покарання, не відповідає принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації.
Заперечень на касаційну скаргу не надходило.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
Захисник Балковий Р. Л. підтримав касаційну скаргу сторони захисту, просив її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі.
Прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у касаційній скарзі захисника доводів, заперечила проти її задоволення, просила вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, а також правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує.
Частиною 1 ст. 420 КПК встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Вказаних вимог процесуального закону апеляційним судом дотримано.
Що стосується доводів захисника про невідповідність призначеного його підзахисному покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Згідно з приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши наведені обставини суд з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.
Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, положень статей 69, 75 КК.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).
Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відносить до тяжких кримінальних правопорушень, особу засудженого, котрий характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, раніше судимий, проживає у цивільному шлюбі, має на утриманні малолітню дитину і двох малолітніх дітей дружини. Крім того, місцевий суд визнав щире каяття ОСОБА_1 та активне сприяння розкриттю злочину обставинами, що пом`якшують покарання і не встановив обставин, що його обтяжує.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, про можливість призначення засудженому мінімального покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено.
Крім того, за таких обставин місцевий суд вважав, що виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства і що можна застосувати до нього положення статей 75, 76 КК, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК та невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м`якість, просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з реальним його відбуванням.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, дійшов висновку, що місцевий суд обґрунтовано визначив засудженому вид і розмір покарання, однак безпідставно застосував до нього положення ст. 75 КК, внаслідок чого неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а тому цей суд задовольнив апеляційну скаргу обвинувачення, скасував вирок районного суду і постановив свій.
На обґрунтування свого висновку суд апеляційної інстанції указав на те, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням, не повною мірою врахував тяжкість скоєного кримінального правопорушення, даних про особу засудженого, який не працює, раніше тричі притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, зокрема за вчинення аналогічного злочину, вчинив кримінальне правопорушення через півроку після звільнення з місць позбавлення волі, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення і перевиховання.
Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України, і дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність застосування місцевим судом інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням до засудженого
Всупереч твердженням захисту, Верховний Суд вважає, що призначене апеляційним судом покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанцій, умотивованість його висновків з питання правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, захисник Балковий Р. А. у касаційній скарзі не навів.
Верховний Суд зазначає, що ті позитивні дані про особу засудженого ОСОБА_1, на які акцентує увагу захисник в своїй касаційній скарзі, а також обставини, що пом`якшують покарання, обґрунтовано враховані судами попередніх інстанції при визначені виду і розміру покарання, яке засудженому визначено у мінімальній межі санкції ч. 2 ст. 186 КК, і за обставин цього кримінального провадження не знижують суспільної небезпеки вчиненого засудженим злочину настільки, щоб досягти мети покарання можливо було без реального його відбування засудженим.
З огляду на викладене, покарання призначене за результатами апеляційного розгляду ОСОБА_1, є справедливим, співмірним характеру скоєних дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів, а тому Верховний Суд не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК, містить достатні мотиви, з яких суд виходив при постановленні рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.