Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 330/2142/16-ц
провадження № 61-11775св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2019 року в складі судді Куценка О. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 липня 2020 року в складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути на його користь солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 безпідставно отримані кошти у розмірі 2 611 560 грн, пеню у розмірі 1 114 456, 41 грн, 3 % річних у розмірі 155 191 грн та інфляційні витрати у розмірі 1 605 416, 41 грн, які ним розраховано відповідно до вимог частини першої статті 1048 ЦК України на рівні облікової ставки Національного банку України.
В обґрунтування позову зазначав, що 30 листопада 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_4 надала ОСОБА_5 позику в сумі 2 700 000 грн в готівковій формі для оплати юридичних послуг за договором про надання послуг від 15 грудня 2014 року, укладеним між ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Журнал "Дальнобой" (далі - ТОВ "Журнал "Дальнобой"), а ОСОБА_5 зобов`язався повернути отримані грошові кошти в строки і в порядку, визначеному умовами договору. Факт отримання ОСОБА_5 позики в сумі 2 700 000 грн підтверджується розпискою.
За умовами договору про надання послуг від 15 грудня 2014 року, ОСОБА_5 зобов`язався виплатити ТОВ "Журнал "Дальнобой" 2 611 560 грн протягом трьох банківських днів з дати укладення цього договору шляхом перерахування на їх поточний рахунок.
З метою належного виконання своїх договірних зобов`язань за договором про надання послуг, 17 грудня 2014 року (тобто впродовж трьох банківських днів після підписання договору) ОСОБА_5 здійснив платіж в розмірі 2 611 560 грн, однак вказана сума була помилково переказана на рахунок іншої особи - ОСОБА_3, що підтверджується меморіальним ордером № 5 від 17 грудня 2014 року.
28 травня 2015 року ОСОБА_5 направив ОСОБА_3 вимогу щодо повернення помилково перерахованих коштів, яка залишилася без виконання. Таким чином, ОСОБА_3 отримав грошові кошти без достатньої правової підстави.
10 квітня 2016 року він уклав з ОСОБА_5 договір відступлення прав вимоги № 10/04/2016, за умовами якого ОСОБА_5 відступив, а він прийняв на себе право вимоги до ОСОБА_3 щодо повернення безпідставно отриманого майна (коштів) за меморіальним ордером № 5 від 17 грудня 2014 року.
15 квітня 2016 року він уклав з ОСОБА_2 договір поруки, за умовами якого останній зобов`язався відповідати солідарно і в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків тощо, за несвоєчасне виконання ОСОБА_3 усіх його зобов`язань, щодо повернення безпідставно отриманого майна (коштів). У договорі поруки сторони також узгодили, що у разі невиконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань щодо повернення безпідставно отриманого майна (коштів), він має право пред`явити свої вимоги безпосередньо до поручителя. Ці вимоги є обов`язковими для виконання протягом 30 календарних днів з моменту отримання поручителем письмового повідомлення про невиконання боржником зобов`язань щодо повернення безпідставно отриманого майна (коштів).
15 травня 2016 року він звернувся з повідомленням до ОСОБА_2 про невиконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань щодо повернення безпідставно отриманого майна (коштів) і пропозицією про перерахування всієї суми заборгованості на його поточний рахунок. ОСОБА_2 зазначене повідомлення отримав 15 травня 2016 року, однак безпідставно отримані ОСОБА_3 кошти не повернув.
З огляду на наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Заочним рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в розмірі 2 611 560 грн, 3 % річних у розмірі 155 191 грн, інфляційні втрати в сумі 1 605 416, 41 грн, пеню в розмірі 1 114 456, 41 грн, а всього 5 486 623, 82 грн. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 890, 00 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є належною стороною зобов`язання, в якого у встановленому законом порядку виникло право вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідачі не довели, що на момент перерахунку коштів ОСОБА_5 на рахунок ОСОБА_3 в ПАТ "Укрсоцбанк" між ними існували договірні відносини.
Вимога, направлена ОСОБА_3 28 травня 2015 року, залишилась без виконання, тому у ОСОБА_1 виникло право вимоги до відповідачів щодо сплати відсотків за користування безпідставно отриманими коштами. Окрім того, на користь позивача підлягають стягненню пеня, три проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати за період з 17 грудня 2014 року по 09 грудня 2016 року.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 липня 2020 року заочне рішення Якимівського районного суду Запорізької області в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь на ОСОБА_1 судового збору у сумі 6 890, 00 грн скасовано.
Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по 3 445 грн з кожного. В іншій частині заочне рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що солідарне стягнення судових витрат законодавством не передбачено, тому розподіл судових витрат підлягає зміні шляхом їх стягнення на користь позивача з відповідачів по 3 445 грн з кожного.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
06 серпня 2020 року ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати заочне рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 липня 2020 року і передати справу до Макарівського районного суду Київської області за встановленою підсудністю та для вирішення питання про прийняття до розгляду зустрічного позову.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 14 жовтня 2014 року в справі № 3-129гс14, від 25 лютого 2015 року в справі № 3- 11гс15, від 02 лютого 2016 року в справі № 6-2090цс15, від 24 вересня 2014 року в справі № 6-122цс14, від 02 лютого в справі № 6-3090цс15, у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 668/7704/15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року в справі № 904/4156/18, від 31 січня 2020 року в справі № 370/999/16.
Вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 509-516 ЦК України в подібних правовідносинах. Суди попередніх інстанцій дійшли неоднозначних та невмотивованих висновків про можливість відступлення ОСОБА_5 права вимоги ОСОБА_1 при відсутності договірних зобов`язань між ОСОБА_5, та ОСОБА_3, в той час коли обов`язковою умовою, що передує відступленню права вимоги, є наявність укладеного правочину між кредитором та боржником, на підставі якого виникає зобов`язання.
Апеляційний суд належним чином не встановив фактичні обставини справи та не дослідив його докази і аргументи. Судами порушено його право на доступ до правосуддя шляхом позбавлення його права на подання зустрічного позову та ухвалення передчасних судових рішень по суті спору.
Суди не встановили, а позивач не надав докази того, що ОСОБА_5 помилково здійснив перерахування спірних коштів, оскільки в меморіальному ордері, який підписаний особисто ОСОБА_5, отримувачем коштів зазначена фізична особа ОСОБА_3 . Суди не надали належної оцінки його доводам про те, що вказані кошти було перераховані не помилково, а добровільно в рахунок оплати частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла".
В порушення статті 12 ЦПК України суди, відмовляючи у задоволенні його клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, позбавили його права на судовий захист.
Суди неправильно застосували статті 549-551 ЦК України, оскільки пеня може нараховуватись в межах договірних відносин та не підлягає нарахуванню на суму безпідставно отриманих коштів.
Судами порушено правила виключної підсудності, оскільки ОСОБА_1 повинен був подавати позов за його місцезнаходженням і справа підлягала розгляду у Макарівському районному суді Київської області.
ОСОБА_2 з касаційною скаргою на заочне рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 липня 2020 року не звертався, тому судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в касаційному порядку не переглядаються.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Якимівського районного суду Запорізької області.
24 вересня 2020 року справа № 330/2142/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 30 листопад 2014 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали договір позики, відповідно до пункту 1.1 якого ОСОБА_4 передала ОСОБА_5 позику в сумі 2 700 000,00 грн в готівковій формі, а ОСОБА_5 зобов`язався повернути отриману суму в строки і у порядку, визначеному умовами договору. Цільове призначення коштів - для оплати юридичних послуг за договором про надання послуг від 15 грудня 2014 pоку, укладеним між ОСОБА_5 та ТОВ "Журнал "Дальнобой".
Відповідно дo пункту 2.1 договору позики, ОСОБА_4 зобов`язалася передати ОСОБА_5 зазначену в пункті 1.1 суму в строк до 01 грудня 2014 року.
ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_4 позику в сумі 2 700 000,00 грн, що підтверджується розпискою.
Відповідно до пункту 2.3 договору позики, повернення грошових коштів можливе за бажанням ОСОБА_5 протягом року рівновеликими частинам, однак останній внесок повинен бути зроблений не пізніше 30 листопада 2015 року.
Згідно з пунктом 1.1 договору про надання послуг від 15 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_5 та ТОВ "Журнал "Дальнобой", товариство зобов`язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату юридичні послуги, а замовник зобов`язується оплачувати надані послуги.
З метою виконання договірних зобов`язань за договором про надання послуг ОСОБА_5 17 грудня 2014 року здійснив платіж в розмірі 2611 560,00 грн, однак вказана сума була перерахована на рахунок іншої особи - ОСОБА_3, що підтверджується меморіальним ордером № 5 від 17 грудня 2014 року.
28 травня 2015 року ОСОБА_5 направив письмову вимогу ОСОБА_3 щодо повернення помилково перерахованих коштів, однак вказана вимога залишилась без виконання.
10 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір відступлення права вимоги №10/04/2016 .
Відповідно до пункту 1 договору на умовах та в межах, визначених цим договором, первинний кредитор ( ОСОБА_5 ) відступає, а новий кредитор ( ОСОБА_1 ) приймає на себе право вимоги до ОСОБА_3 з повернення безпідставно отриманого майна за меморіальним ордером № 5 від 17 грудня 2014 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Необхідно виходити з того, що правова підстава отримання (набуття) майна відсутня у тому разі, коли відбувся перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується безпосередньо на вимозі закону, або суперечить меті існування правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальне правило частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах: отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності отримання такого виконання.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі, й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 607/3864/17 (провадження № 61-30080св18).
Як встановлено судами, у ОСОБА_3 були відсутні правові підстави для отримання від ОСОБА_5 грошових коштів у розмірі 2 611 560 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Встановивши, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали договір про відступлення права вимоги до ОСОБА_3 про повернення безпідставно отриманого майна за меморіальним ордером № 5 від 17 грудня 2014 року, вказаний договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення безпідставно отриманих коштів з ОСОБА_3 .
Разом з тим, задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь пені у розмірі 1 114 456, 41 грн, трьох процентів річних у розмірі 155 191 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 605 416, 41 грн, суди не врахували наступне.
Звертаючись до суду з вимогами про стягнення пені, ОСОБА_1 зазначав, що в силу частини другої статті 1214 ЦК України на його користь підлягають стягненню проценти за користування грошовими коштами у розмірі облікової ставки НБУ (стаття 1048 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48цс21) зазначено, що "термін "користування чужими грошовими коштами" (стаття 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях: 1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; 2) прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України).
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53-54, 90-91)). Підстав для відступу від цих висновків щодо застосування приписів ЦК України про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами немає".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) зробила висновок про те, що відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто положеннями цієї законодавчої норми врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не повертати кредитору борг протягом певного часу.
Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована, зокрема, частиною другої статті 625 ЦК України, відповідно до якої боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.
Отже, застосовування до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону з метою визначення розміру процентів є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина перша статті 1048 ЦК України застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.
З огляду на наведене, помилковими є висновки судів про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 536 ЦК України у розмірі, визначеному частиною першої статті 1048 ЦК України. Оскільки позов у цій справі подано у зв`язку з неправомірним користуванням ОСОБА_3 грошовими коштами, права та інтереси ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом стягнення на його користь суми інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Згідно з частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено судами, ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 з вимогою про повернення безпідставно одержаних коштів 28 травня 2015 року. Таким чином, інфляційні втрати та три проценти річних підлягають обрахуванню починаючи з 05 червня 2015 року по 09 грудень 2016 року (в межах заявлених позовних вимог).
Отже, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню три проценти річних за вказаний період (553 дні) у розмірі 118 713,67 грн та інфляційні втрати в розмірі 362 359,31 грн.