Постанова
Іменем України
26 січня 2022 року
м. Київ
справа № 127/1541/14-ц
провадження № 61-2829св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - Староміський відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький),
стягувач - Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк",
заінтересована особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Копаничук С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Староміського відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (далі - Староміський ВДВС), заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого єАкціонерне товариство "ОТП Банк"(далі - АТ "ОТП Банк"), ОСОБА_2 .
На обґрунтування скарги посилався на таке.Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2015 року у справі № 127/1541/14 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ "ОТП Банк" стягнуто заборгованість за кредитним договором. На підставі зазначеного рішення видано виконавчі листи, які пред`явлено до виконання до Староміського ВДВС. Надалі між ОСОБА_2 та АТ "ОТП Банк" досягнута домовленість про прощення банком боргу шляхом укладення договору про внесення змін та доповнень № 5 від 21 грудня 2019 року та договору про внесення змін та доповнень № 6 до кредитного договорувід 08 серпня 2006 року № ML-В00/225/2006. Отже, всі зобов`язання за кредитним договором та договором поруки вважаються припиненими, оскільки ОСОБА_2 виконала їх належним чином відповідно до змінених умов.
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Вінницького міськогосудуВінницької областівід 27 травня 2020 року у справі № 127/1541/14заяву задоволено, визнано виконавчий лист, виданий 28 липня 2015 року Вінницьким міським судом Вінницької області щодо боржника ОСОБА_1 у справі №127/1541/14-ц за позовом ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № ML-B00/225/2006, таким, що не підлягає виконанню.
23 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Староміського ВДВС із заявою про закінчення виконавчих проваджень, у якій просив також зняти всі арешти, накладені на все його майно, та виключити відомості про нього з Єдиного реєстру боржників, проте його повідомили про відсутність підстав для зняття арешту з майна, оскільки виконавчі провадження були завершені згідно з пунктом 2 статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV).
З урахуванням наведеного просив визнатинеправомірною бездіяльність Староміського ВДВС з незняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 серпня 2015 року № 48326868 та зобов`язати Староміський ВДВС зняти арешт, накладений на все майно ОСОБА_1 згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 серпня 2015 року № 48326868.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність Староміського ВДВС з незняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 серпня 2015 року № 48326868. Зобов`язано Староміський ВДВС зняти арешт, накладений на все майно ОСОБА_1 згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 серпня 2015 року № 48326868.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Староміський ВДВС, завершивши виконавче провадження, у межах якого було накладено арешт на все майно боржника, та згодом отримавши відомості про виконання рішення суду, зобов`язаний був винести постанову про зняття арешту, вживши заходи щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу учасниками справи не оскаржені та не скасовані в установленому законом порядку, то Староміський ВДВС не має правових підстав для поновлення виконавчих проваджень та задоволення заяви про зняття арешту. ОСОБА_1, звертаючись до державного виконавця із заявою про закінчення виконавчих проваджень та зняття арешту з майна, не надав відповідних доказів, які б свідчили про наявність підстав для зняття арешту з майна, передбачених частиною четвертою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Стягувач також не надав документів, що підтверджують повне виконання боржником заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2015 року. Водночас стягувач та боржник вправі звернутися до державного виконавця із заявою про зняття арешту та надати докази виконання судового рішення, або ж оскаржити постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження. Така можливість для учасників справи не втрачена.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що ефективним та належним способом захисту прав та інтересів ОСОБА_1 внаслідок наявності обтяжень, накладених державним виконавцем на його майно у межах виконавчого провадження, є саме оскарження дій та бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби у поряду, передбаченому розділом VII ЦПК України. Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні скарги, позбавив заявника єдиної можливості захистити його порушене право, оскільки інших способів для скасування наявного арешту не існує. Суд не звернув уваги, що рішення про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є підтвердженням відсутності обов`язку у боржника з виконання рішення суду про стягнення заборгованості та є достатньою підставою для скасування арешту.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права: частини сьомої статті 27, пункту 5 частини першої статті 39, частини першої статті 40, частини першої статті 56, частини п`ятої статті 59 Закону № 1404-VIII, статей 2, 10, 263, 264, 432 ЦПК України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, в тому числі ухвали суду першої інстанції на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця після їх апеляційного перегляду, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2015 року у справі № 127/1541/14-ц позов АТ"ОТП Банк" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № ML-В00/225/2006 у розмірі 35 261,54 дол. США - залишок заборгованості, що в еквіваленті становить 729 167,29 грн, 1 933,52 дол. США - сума несплачених відсотків, що в еквіваленті становить 39 982,93 грн. Також стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" по 1 461,44 грн витрат зі сплати судового збору та на користь держави - по 365,56 грн судового збору.
На підставі зазначеного рішення Вінницький міський суд Вінницької області 28 липня 2015 року видав стягувачу два виконавчі листи № 127/1541/14-ц, які передані на примусове виконання до Староміського ВДВС.
05 серпня 2015 року державний виконавець Староміського ВДВС за заявою стягувача виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
У Староміському ВДВС на примусовому виконанні перебувало два виконавчих провадження, а саме:
- № 48326868 з примусового виконання виконавчого листа № 127/1541/14-ц, виданого 28 липня 2015 року Вінницьким міським судом Вінницької області, яке завершено 26 серпня 2016 року, згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV;
- № 52520202 з примусового виконання виконавчого листа № 127/1541/14-ц, виданого 28 липня 2015 року Вінницьким міським судом Вінницької області, яке завершено 27 червня 2018 року, згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня 2020 року визнано виконавчий лист, виданий 28 липня 2015 року Вінницьким міським судом Вінницької області щодо боржника ОСОБА_1 у справі № 127/1541/14-ц за позовом ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2006 року
№ ML-В00/225/2006, таким, що не підлягає виконанню.
Зі змісту зазначеного рішення суду випливає, що борг за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_2, прощений (анульований), заборгованість за кредитним договором, у тому числі і та, яка стягнута за рішенням суду у справі № 127/1541/14-ц, відсутня, основне зобов`язання за кредитним договором припинене внаслідок прощення боргу.
ОСОБА_2 оскаржує бездіяльність виконавчої служби за наслідками відмови у задоволенні його заяви про зняття арешту, у зв`язку з визнанням виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Законупідлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про арешт майна) державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIVвиконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 606-XIV, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналогічні приписи містяться у статті 40 Закону № 1404-VIII, відповідно до яких у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.
Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).
Згідно з частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
Згідно з частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).
Отже, встановивши відсутність виконавчих проваджень щодо виконання виконавчого листа № 127/1541/14-ц та враховуючи те, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня 2020 року визнано виконавчий лист, виданий 28 липня 2015 року Вінницьким міським судом Вінницької області щодо боржника ОСОБА_1 у справі № 127/1541/14-ц за позовом ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № ML-В00/225/2006, таким, що не підлягає виконанню, оскільки борг за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_2 прощений (анульований), заборгованість за кредитним договором, у тому числі і та, яка стягнута за рішенням суду у справі № 127/1541/14-ц, відсутня, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання неправомірною бездіяльності виконавчої служби та зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.
Враховуючи відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність у необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, бездіяльність виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння його майном.
Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності та зняття арешту, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.
Верховний Суд також звертає увагу, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження
№ 61-4726сво19), боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.