Постанова
Іменем України
14 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 243/8517/20
провадження № 61-19544св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 травня 2021 року у складі судді Гончарової А. О., та постанову Донецького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Кішкіної І. В., Никифоряка Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Слов`янську Донецької області помер її батько ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2
у місті Слов`янську Донецької області померла її мачуха ОСОБА_4 .
Після померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_3 залишилась спадщина, яку останні за життя заповідали в рівних частках позивачу, ОСОБА_5 та ОСОБА_2
ОСОБА_1 зверталася до нотаріуса з приводу оформлення спадщини, проте постановами нотаріуса від 09 вересня 2020 року їй було відмовлено
у вчиненні нотаріальної дії, оскільки вона пропустила встановлений законом строк для прийняття спадщини.
Вказувала, що строк, установлений законом, вона пропустила з поважних причин, а саме через проведення Операції об`єднаних сил на території міста Донецька, де вона постійно мешкає, та складнощі перетину лінії розмежування.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визначити їй додатковий строк у три місяці для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області
від 12 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті
ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, та після смерті
ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, тривалістю у три місяці
з моменту набрання даним рішенням законної сили.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач зареєстрована як внутрішньо переміщена особа у місті Слов`янську лише з 2018 року. До 2018 року позивач мешкала у місті Донецьку, що з 2014 року є містом не підконтрольним органам державної влади України. Позивач вперше звернулась до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини 18 жовтня 2015 року, тобто з пропуском строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 на два місяці й один день,
а після смерті мачухи ОСОБА_4 на один день і саме з цієї дати необхідно відновлювати строк на прийняття спадщини.
Додатковим рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 06 серпня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 681,60 грн судового збору.
Додаткове рішення мотивоване тим, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення по суті не вирішено питання про розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Під час розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Постановою Донецького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 травня
2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення,
враховуючи аргументи та доводи сторін у справі, суд першої інстанції
дійшов обґрунтованого висновку про існування підстав, передбачених
статтею 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), для визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позивач надала достатньо належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, та довела наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 травня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду
від 02 листопада 2021 року, ухвалити нове рішення про відмову
в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах від 05 грудня 2018 року
у справі № 756/2764/15-ц; від 01 квітня 2020 року у справі № 361/7454/18; від 15 липня 2020 року у справі № 758/15327/17; від 02 листопада 2020 року у справі № 127/12911/18; від 26 листопада 2020 року у справі
№ 664/2051/18-ц).
Оскаржувані судові рішення не відповідають положенням частини третьої
статті 1272 ЦК України, оскільки наведені позивачем причини не
є об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, які можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Суди не дотримались та застосували формальний підхід до вивчення та аналізу сукупності доказів у справі, зокрема заявам про прийняття спадщини позивачем та відповідачем після обох спадкодавців.
Відповідач також просить застосувати позовну давність, оскільки відповідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а позивач повністю обізнана про відкриття спадщини після обох спадкодавців, обізнана про строки вчинення певних дій, обізнана про те, що вона не прийняла спадщину у встановленому законом порядку 05 жовтня 2015 року, а позов пред`явила у вересні
2020 року.
Доводи іншого учасника справи
Інший учасник справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2 01 грудня
2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 09 липня 1956 року батьками ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_3, є ОСОБА_3 та ОСОБА_6
ОСОБА_4 24 липня 2007 року склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А. В., відповідно до якого все своє майно, де б воно не було та
з чого б воно не складалось, і все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, вона заповіла ОСОБА_8,
ОСОБА_2, ОСОБА_1 у рівних частках кожному.
ОСОБА_3 24 липня 2007 року склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А. В., згідно з яким все своє майно, де б воно не було та
з чого б воно не складалось, і все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, він заповів ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_1 у рівних частках кожному.
Відповідно до актового запису про смерть від 21 лютого 2015 року № 328, складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану
по місті Слов`янську реєстраційної служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1
у місті Слов`янську Донецької області.
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Слов`янську Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2
від 17 квітня 2015 року.
Згідно з актовим записом про смерть від 15 січня 2020 року № 90, складеного Слов`янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4
у місті Слов`янську Донецької області.
Відповідно до повідомлення державного нотаріуса Першої Слов`янської державної нотаріальної контори Макарової Н. І. від 28 січня 2021 року за № 232/02-14 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 заведено спадкову справу за № 537/2015.
З копії спадкової справи № 537/2015 встановлено, що із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3 звернувся ОСОБА_2 . Також
у матеріалах спадкової справи міститься заява ОСОБА_1
від 19 жовтня 2015 року № 1287/02-14 про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_3 .
Постановою державного нотаріуса Першої Слов`янської державної нотаріальної контори Макарової Н. І. від 09 вересня 2020 року № 1856-02-31 ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо прийняття заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 у зв`язку з пропуском строку подачі до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до повідомлення державного нотаріуса Першої Слов`янської державної нотаріальної контори Макарової Н. І. від 28 січня 2021 року № 233/02-14 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 заведено спадкову справу № 538/2015.
З копії спадкової справи № 538/2015 встановлено, що із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_4 звернувся ОСОБА_2 . Також
у матеріалах спадкової справи міститься заява ОСОБА_1 з поштовим штампом на конверті від 09 жовтня 2015 року про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_4 .
Постановою державного нотаріуса Першої Слов`янської державної нотаріальної контори Макарової Н. І. від 09 вересня 2020 року № 1855-02-31 ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо прийняття заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 у зв`язку з пропуском строку подачі до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.
Згідно з довідкою від 11 червня 2018 року ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_3, взята на облік внутрішньо переміщених осіб, зареєстроване місце проживання на
АДРЕСА_1, фактичне місце проживання в квартирі
АДРЕСА_2 .
За повідомленням Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 30 березня 2021 року ОСОБА_1 неодноразово перетинала лінію розмежування у межах Донецької та Луганської областей у пунктах пропуску Марїнка (Курахове), Майорське (Зайцево), КПВВ Станиця-Луганська за період з 30 березня 2016 року
до 30 березня 2021 року.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення
від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом
(стаття 1217 ЦК України).
За правилом частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (частина перша статті 1221 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців,
який починається з часу відкриття спадщини (частина перша
статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно з частиною першою та другою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із конкретних обставин справи: спадкоємець вперше звернулась до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини у 2015 році; доказів отримання позивачем листа нотаріуса
від 24 жовтня 2015 року з роз`ясненням процедури прийняття спадщини суду не надано; про пропуск строку звернення з заявами про прийняття спадщини позивач дізналась лише з постанови нотаріуса від 09 вересня 2020 року, коли звернулась з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Установлено, що у позивача існували поважні причини (реальні та непереборні труднощі) пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що є підставою для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Судами першої та апеляційної інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
У пунктах 96-98 постанови від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що процесуальний закон
у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним
є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.
Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 756/2764/15-ц; від 01 квітня 2020 року у справі
№ 361/7454/18; від 15 липня 2020 року у справі № 758/15327/17;
від 02 листопада 2020 року у справі № 127/12911/18; від 26 листопада
2020 року у справі № 664/2051/18-ц), оскільки висновки у цих справах
і у справі, яка переглядається, не є суперечливими, а їхні фактичні обставини відрізняються.
Перелік підстав для визначення додаткового строку на прийняття спадщини не є вичерпним і у кожному випадку вони з`ясовуються, виходячи
з конкретних обставин справи, тому відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.
Безпідставним є посилання у касаційний скарзі на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки на вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини позовна давність не розповсюджується (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня
2019 року у справі № 512/392/17-ц).
Також не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що
позивач на час відкриття спадщини знаходилась на території, яка контролюється владою України, та лише 17 червня 2018 року переїхала до міста Донецька, оскільки, з наданої відповіді Державної прикордонної служби щодо перетину ОСОБА_1 кордону вбачається, що інформація до 17 червня 2018 року відсутня, отже вказані доводи не підтверджені належними та допустимими доказами, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги, яким судами першої та апеляційної інстанцій надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи.
При цьому суд врахував усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України").
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої
статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.
Незгода з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин, надання переваги одних доказів, над іншими в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.