Постанова
Іменем України
09 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 756/5026/18
провадження № 61-14131св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особа, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Оболонський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Гетьман Наталія Олексіївна, на рішення Оболонського районного суду м. Києва, у складі судді Андрейчука Т. В., від 05 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А., від 20 липня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства та зобов`язання вчинити дії (справа № 756/5026/18).
В обґрунтування заявленого позову ОСОБА_1 зазначала, що із
2010 року проживала із відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила дочку ОСОБА_4, батьком якої є
ОСОБА_2, який не визнав себе батьком дитини. Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України) з її слів.
За наведених обставин, позивач просила суд:
- визнати походження дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, від батька ОСОБА_2 ;
- визнати батьківство ОСОБА_2 щодо ОСОБА_5 ;
- виключити з актового запису про народження ОСОБА_5 відомості про батька ОСОБА_6 ;
- внести зміни до актового запису про народження дитини № 2177
від 04 вересня 2012 року в розділі "Відомості про дитину" в графі прізвище " ОСОБА_7" змінити на прізвище " ОСОБА_8".
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини (справа № 756/11631/18), в якому посилаючись на те, що відповідач є батьком малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з матір`ю та знаходиться на її повному утриманні, а відповідач участі в утриманні дочки не приймає та добровільно аліменти не сплачує, просила суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2019 року справи № 756/5026/18 та № 756/11631/18, об`єднано в одне провадження із присвоєнням справі № 756/5026/18.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року, позов ОСОБА_1 про визнання батьківства та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Позов ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 07 вересня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання розподілу судових витрат. Допущено негайне виконання рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від проведення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи для встановлення батьківства. З урахуванням положень статті 109 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд визнав факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, тобто факт батьківства ОСОБА_2 відносно дитини - ОСОБА_5 .
Малолітня ОСОБА_5 проживає з матір`ю та перебуває на її утриманні. Угоди про добровільну сплату аліментів між сторонами не досягнуто, що є підставою для стягнення аліментів на утримання дитини судовим рішенням.
Порядок внесення змін до актового запису про народження передбачений Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5, за змістом пунктів 2.13.1 та 2.16.4 якого рішення суду про визнання батьківства є достатньою підставою для внесення органом реєстрації актів цивільного стану змін в актовий запис про народження дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В поданій у серпні 2021 року касаційній скарзі на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Гетьман Н. О., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
20 серпня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гетьман Н. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року у справі № 756/5026/18.
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.
У жовтні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові
від 16 жовтня 2019 року в справі № 149/2562/18. Суди попередніх інстанцій не досліджували факт проживання ОСОБА_2 однією сім`єю з іншою жінкою ( ОСОБА_3 ), з якою у заявника є спільні діти. Стверджує, що ОСОБА_2 не перебував у фактичних шлюбних відносинах з позивачем та не є батьком ОСОБА_5 .
Наголошує на тому, що встановлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатися об`єктивним за відсутності висновку судово-медичної (молекулярної-генетичної) експертизи. Висновки суду першої інстанції про ухилення відповідача від проведення експертизи не відповідають дійсності, а апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про призначення такої експертизи на стадії апеляційного перегляду справи.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2021 року представником ОСОБА_1 - адвокатом
Незвінським Д. Я. подано відзив на касаційну скаргу, в якому представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року -без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася ОСОБА_4 про що 04 вересня 2012 року відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві складено актовий запис № 2177.
Матір`ю дитини є ОСОБА_1, а батька вказано, як " ОСОБА_6, громадянин України". Відомості про батька записані за заявою матері згідно з частиною першою статті 135 СК України.
Суди дійшли висновку, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від проведення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи у розглядуваній справі.
ОСОБА_5 проживає з матір`ю ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні.
Позиція Верховного Суду
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 125 СК України передбачено, що, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини.
Якщо мати і батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Суди встановили, що відомості про батька дочки позивача записані відповідно до частини 1 статті 135 СК України, тобто за вказівкою матері.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це.
Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням статті 89 ЦПК України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі
№ 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19) зроблено висновок про застосування статті 130 СК України та вказано, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.
Європейський суд з прав людини вказував, що необхідність захисту третіх осіб може виключати можливість змусити їх пройти будь-яке медичне обстеження, а саме ДНК-тест. Зокрема, якщо третьою особою є дитина (див., зокрема: MIKULIC v. CROATIA, № 53176/99, § 64, ЄСПЛ, 07 лютого
2002 року, BAGNIEWSKI v. POLAND, № 28475/14, § 54, ЄСПЛ, 31 травня
2018 року).
У розглядуваній справі суд першої інстанції вперше призначив судову генетичну експертизу ухвалою від 25 травня 2018 року (т. 1 а.с. 32).
В судовому засіданні 25 травня 2018 року ОСОБА_2 участі не брав
(т. 1 а.с. 30-31), а копія ухвали Оболонського районного суду м. Києва
від 25 травня 2018 року направлена відповідачу за зареєстрованим місцем проживання (т. 1 а.с. 34), однак повернута відділенням поштового зв`язку без вручення адресату з підстав "закінчення терміну зберігання".
У електронному повідомленні експерта, яке надійшло на адресу
суду 19 червня 2018 року містилось прохання про забезпечення одночасної явки ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 для відбору зразків крові, який відбудеться 20 липня 2018 року о 13.00 год у приміщенні відділення судово-медичної генетичної ідентифікації Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи (м. Київ, вул. Докучаєвська, 4), яке суд надіслав сторонам (т. 1 а.с. 38).
Заявою від 19 липня 2018 року ОСОБА_2 поінформував суд, що в період із 18 по 23 липня 2018 року перебуватиме у службовому відрядженні в місті Мукачево Ужгородської області та просив перенести проведення експертизи (т. 1 а.с. 43).
24 липня 2018 року на адресу Оболонського районного суду м. Києва надійшло електронне повідомлення експерта про необхідність забезпечення одночасної явки ОСОБА_2, ОСОБА_1 та
ОСОБА_5 для відбору зразків крові, який відбудеться 17 серпня
2018 року о 13.00 год (т. 1 а.с. 45), яке було направлене в тому числі і відповідачу на адресу зареєстрованого місця проживання (т. 1 а.с. 47), однак відповідне поштове відправлення повернуто відділенням поштового зв`язку без вручення адресату з підстав "закінчення терміну зберігання"
(т. 1 а.с. 59-60).
20 серпня 2018 року експерт повернув ухвалу суду від 25 травня 2018 року без виконання через неможливість проведення експертизи у зв`язку з незабезпеченням одночасного прибуття сторін для надання біологічних зразків (т. 1 а.с. 49).
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 28 серпня 2018 року провадження у справі поновлено.
27 серпня 2019 року ухвалою Оболонського районного суду м. Києва у справі знов призначено судову молекулярно-генетичну експертизу. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 приймав участь в судовому засіданні та проти призначення експертизи не заперечував. При цьому судом попереджено сторони про наслідки ухилення від участі в експертизі, передбачені статтею 109 ЦПК України.
31 жовтня 2019 року на виконання клопотання експерта районний суд направив на адресу ОСОБА_2 лист, в якому повідомив про необхідність з`явитися до відділення судово-медичної генетичної ідентифікації Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи для відібрання біологічних зразків 29 листопада 2019 року
(т. 1 а.с. 225). Однак вказаний лист повернуто до суду без вручення адресату з підстави "закінчення терміну зберігання".
16 грудня 2019 року суд першої інстанції повторно направив на адресу ОСОБА_2, лист, в якому повідомив про необхідність з`явитися до відділення судово-медичної генетичної ідентифікації Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи для відібрання біологічних зразків 09 січня 2020 року. Вказаний лист було одержано відповідачем
23 грудня 2019 року.
23 січня 2020 року ухвала Оболонського районного суду м. Києва
від 27 серпня 2019 року була повернута експертом до суду без виконання, оскільки ОСОБА_2 на відбір біологічних зразків не з`явився.
Отже, призначені судами дві експертизи не були проведені через відсутність біологічного матеріалу відповідача, який не з`явився для їх надання до експертної установи.
Оцінивши процесуальну поведінку відповідача ОСОБА_2, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що він навмисно ухилився від проведення судової генетичної експертизи, яка двічі призначалася для вирішення питання наявності кровного споріднення між ОСОБА_2 та малолітньою ОСОБА_5 .
Висновки судів у цій справі узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17 грудня 2021 року у справі № 683/1732/17 (провадження № 61-15821св21), від 24 листопада 2021 року у справі
№ 761/27802/19 (провадження № 61-11578св21), від 23 вересня 2021 року у справі № 676/1503/19 (провадження № 61-5424св21).
Відповідач не міг не усвідомлювати значення висновку експерта у розглядуваній справі та неможливість проведення експертизи без його безпосередньої участі.
Достеменно знаючи про судовий процес щодо визнання батьківства та призначення судом генетичної експертизи, відповідач із липня 2018 року по січень 2020 року для участі в експертизі не з`явився.
Така бездіяльність відповідача свідчить про зловживання своїми правами.
Верховний Суд враховує, що з часу поновлення провадження у справі після повернення другої ухвали про призначення експертизи (23 січня
2019 року) відповідач тричі подавав клопотання про відкладення підготовчого та судового засідань, а клопотання про призначення генетичної експертизи заявив на стадії апеляційного перегляду справи лише в липні 2021 року.
В поданому апеляційному суду клопотанні про призначення генетичної експертизи представник відповідача не довела неможливості заявлення такого клопотання в суді першої інстанції, де розгляд справи тривав близько 3 років, або об`єктивних причин які б перешкодили відповідачу взяти участь у проведенні призначених районним судом експертиз.
Передбаченим статтею 106 ЦПК України правом подати до суду висновок експерта складений на власне замовлення, ОСОБА_2 не скористався.
При цьому в судове засідання 21 вересня 2019 року представник відповідача надала проект мирової угоди, за змістом якої відповідач брав на себе обов`язок зареєструвати заяву про визнання батьківства щодо ОСОБА_5 в органах РАЦС.
Враховуючи наведене, законним і обґрунтованим є висновок судів, що ухилення відповідача від проведення судової медичної молекулярно-генетичної експертизи, яку у цій справі призначалась двічі, дає суду підстави для застосування частини першої статті 109 ЦПК України та встановлення факту наявності кровного споріднення між відповідачем і дитиною, адже бездіяльність відповідача унеможливила проведення експертизи та надала судам право визнати факт, який відповідач заперечує.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що відповідач не був належним чином повідомлений про час та місце проведення експертизи, а установлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатися об`єктивним за відсутності висновку експертизи.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що поведінка відповідача свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини, спростувати доводи позивача про його батьківство та про зловживання правами шляхом ухилення від участі у генетичній експертизі.
ОСОБА_2 не виявив заінтересованості у якнайшвидшому вирішенні справи, його дії спрямовані на затягування судового розгляду, порушують розумні строки розгляду справи та принцип рівності сторін, суперечить інтересам малолітньої дитини.
Суди забезпечили учасникам справи можливість реалізувати свої права у відкритому змагальному процесі.
Факт проживання ОСОБА_2 однією сім`єю з іншою жінкою
та наявність у них спільної дитини, не виключає батьківства відповідача щодо ОСОБА_5 .
З урахування обставин розглядуваної справи висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 149/2562/18.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, а переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного визначення судами присудженого до стягнення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків районного та апеляційного судів не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду