Постанова
Іменем України
26 січня 2022 року
м. Київ
справа № 761/38043/20
провадження № 61-16650св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А. Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка не брала участі у справі, оскаржувала судове рішення в апеляційному порядку та подала касаційну скаргу,- Національне антикорупційне бюро України
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Національного антикорупційного бюро України на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила визнати її особистою приватною власністю: автомобіль марки "ВМW", модель "Х6", реєстраційний номер НОМЕР_1, автомобіль марки "TOYOTA" модель "4 RUNNER", реєстраційний номер НОМЕР_2, автомобіль марки "TESLA", модель "Model 3", реєстраційний номер НОМЕР_3, автомобіль марки "VOLKSWAGEN", модель "BEETLE", реєстраційний номер НОМЕР_4 .
Позов мотивовано тим, що 24 вересня 2014 року між сторонами зареєстровано шлюб.
З 14 червня 2020 року подружні відносини між сторонами припинились.
16 червня 2020 року сторони уклали договір про поділ майна подружжя, за умовами якого в день підписання сторонами договору, в особисту приватну власність ОСОБА_1 переходить таке майно: автомобіль марки "VOLKSWAGEN", модель "BEETLE", реєстраційний номер НОМЕР_4, зареєстрований на ОСОБА_1, та автомобіль марки "TOYOTA", модель "4 RUNNER", реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрований на ОСОБА_2 .
Крім того, сторони домовились та зазначили у пункті 4.1 договору, що ОСОБА_2 зобов`язаний в строк до 01 вересня 2020 року передати ОСОБА_1 частину грошових коштів у розмірі 1 500 000,00 грн. Увипадку якщо ОСОБА_2 в строк до 01 вересня 2020 року не виконає вимоги пункту 4.1 договору, в особисту приватну власність ОСОБА_1 переходить таке майно: автомобіль марки "ВМW", модель "Х6", реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований на ОСОБА_2, та автомобіль марки "TESLA", модель "Model 3", реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Оскільки ОСОБА_2 зазначений пункт договору не виконав, відповідно до пункту 4.3 договору в особисту приватну власність ОСОБА_1 переходить майно: автомобіль марки "ВМW", модель "Х6", реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований на ОСОБА_2, та автомобіль марки "TESLA", модель "Model 3", реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року у складі судді Притули Н. Г. позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю задоволено.
Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 рухоме майно: автомобіль марки "ВМW", модель "Х6", реєстраційний номер НОМЕР_1, автомобіль марки "TOYOTA", модель "4 RUNNER", реєстраційний номер НОМЕР_2, автомобіль марки "TESLA", модель "Model 3", реєстраційний номер НОМЕР_3, автомобіль марки "VOLKSWAGEN", модель "BEETLE", реєстраційний номер НОМЕР_4 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 16 червня 2020 року між сторонами укладено в простій письмовій формі договір про поділ майна подружжя, набутого за час перебування у шлюбі, предметом якого є поділ транспортних засобів, а також грошових коштів в сумі 3 000 000,00 грн, які фактично знаходяться у ОСОБА_2 .
Установивши, що сторони домовились про поділ майна подружжя шляхом укладення відповідного договору, за умовами якого, в тому числі у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 пункту 4.1 договору, позивач набула в особисту приватну власність обумовлені сторонами автомобілі.
Суд першої інстанції виходив з того, що визнання відповідачем позову не суперечить вимогам закону та не порушує будь-чиїх прав, при цьому позовні вимоги є доведеними, а отже суд прийняв визнання позову відповідачем та задовольнив позов.
Вказане судове рішення оскаржило в апеляційному порядку Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ) яке не брало участі у справі, однак вважало, що ухваленим рішенням суд вирішив питання про їхні обов`язки.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою НАБУ закрито.
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що, звертаючись з апеляційною скаргою, НАБУ посилалось на те, що оскаржуваним рішенням від 22 березня 2021 року Шевченківський районний суд міста Києва вирішив питання про реалізацію обов`язку НАБУ щодо здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020000000001458 та виконання завдань цього кримінального провадження.
Оскаржуваним судовим рішенням в порядку цивільного судочинства вирішено майновий спір між подружжям, який випливає із сімейних правовідносин.
Таким чином, оскаржуване судове рішення не встановлює, не змінює, не обмежує або припиняє права або обов`язки, інтереси та свободи НАБУ, як особи, яка не була залучена до участі у справі, оскільки її права не порушені.
Предметом спору є визнання особистого приватного права на майно, у відповідності до укладеного між сторонами договору про поділ майна подружжя. Дійсність вказаного договору в судовому порядку не оскаржувалась ні жодною із сторін, ні прокурором, ні НАБУ.
Вирішення судом спору щодо майна в порядку цивільного судочинства у цій справі ні прямо, ні опосередковано не впливає на реалізацію обов`язку НАБУ щодо здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020000000001458.
Установивши, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки НАБУ не вирішувались, суд апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження за поданою НАБУ апеляційною скаргою на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, НАБУ, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постановлену апеляційним судом ухвалу та направити справу до цього ж суду для продовження розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення про закриття апеляційного провадження.
Апеляційний суд безпідставно закрив апеляційне провадження, оскільки рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року було спрямовано не на вирішення цивільного спору, а на створення умов для звільнення майна підозрюваного ОСОБА_2 з-під арешту у кримінальному провадженні, що впливає на обов`язки НАБУ, детективи якого здійснювали досудове розслідування у кримінальному провадженні.
Рішенням суду першої інстанції про задоволення позову суд фактично вирішив питання щодо юридичної долі майна, яке перебувало під арештом у кримінальному провадженні, що розслідується детективами НАБУ, та наразі використовується позивачем для зняття цього арешту.
Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з використанням інструментів цивільного судочинства намагаються вплинути на дієвість заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема, скасувати арешт майна у кримінальному провадженні та уникнути можливих негативних наслідків (конфіскації майна).
У касаційній скарзі заявник звертає увагу на висновки, викладені у постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 757/46795/16 (провадження № 61-32157св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 521/5435/16 (провадження № 61-24103св18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ушакової Т. Є. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому заперечувала проти доводів НАБУ та просила залишити постановлену апеляційним судом ухвалу без змін.
У відзиві посилалась на те, що єдиною метою, яку переслідує позивач, є захист її права власності на майно, яке набуто нею на законних підставах, перебуває у складі спільного сумісного майна подружжя, на поділ якого вона має право, проте це право порушують інші особи.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга НАБУ задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її 1) право, 2) інтерес, 3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою має безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Схожі за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 13 жовтня 2021 року у справі № 917/1697/20, від 12 грудня 2018 року у справі № 910/2611/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 916/1717/17, від 03 липня 2019 року у справі № 910/15668/18, від 22 травня 2019 року у справі № 904/7274/17, від 09 липня 2019 року у справі № 01/1494 (14-01/1494).
Якщо заявник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що судове рішення стосується його прав та/або обов`язків чи інтересу, то такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги.
Особа, яка не брала участі у розгляді справи та звертається з апеляційною скаргою, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, це означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, і про які саме.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).
Частиною першою статті 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою, визначено, що Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.
Завданням НАБУ є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.
Статтею 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" передбачені права НАБУ, серед яких є право вносити подання прокурору про звернення до суду з метою визнання недійсним правочину за наявності підстав, передбачених законом, а також право бути залученим за своєю заявою до таких справ як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Вирішення судом спору в порядку цивільного судочинства щодо поділу спільного сумісного майна подружжя не впливає на реалізацію обов`язку НАБУ щодо здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 42020000000001458.
Судовим рішенням вирішено питання щодо особистого права на майно відповідно до укладеного між сторонами договору про поділ майна подружжя, що передбачено статтею 69 СК України, якою встанолено право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної вдасності подружжя.
Крім того, конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Тобто у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя, за яким частки чоловіка і дружини у набутому під час шлюбу майні є рівними.
Укладений між сторонами договір про поділ майна подружжя не оспорювався НАБУ з використанням наданого статтею 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" права вносити подання прокурору про звернення до суду з метою визнання недійсним правочину за наявності підстав, передбачених законом.
Апеляційний суд на виконання вимог процесуального закону відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою НАБУ, яке не брало участі у справі, належним чином дослідив і перевірив доводи апеляційної скарги та, з`ясувавши відсутність у НАБУ встановленого права на спірне майно, оскільки предметом спору є визнання особистого приватного права на майно, у відповідності до укладеного між сторонами договору про поділ майна подружжя, дійсність якого в судовому порядку не оскаржувалась, в тому числі ні прокурором, ні НАБУ, правильно виходив із того, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника, а отже, відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України дійшов обґрунтованого висновку прозакриття апеляційного провадження.
Посилання заявника на те, що ініціювання цього спору спрямовано на виведення з-під арешту майна, накладеного у кримінальному провадженні, не свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання про права і обов`язки НАБУ, зокрема щодо проведення досудового розслідування кримінального правопорушення, віднесеного до його підслідності.
Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України 2012 року. За змістом статтей 173, 174 цього Кодексу питання про накладення арешту на майно та його скасування вирішують слідчий суддя або суд.
На слідчого суддю покладена функція судового контролю за дотриманням прав і свобод осіб у кримінальному провадженні, зокрема, під час досудового розслідування (пункт 18 частини першої статті 3 КПК України 2012 року), і він наділений повноваженнями накладати арешт на майно та його скасовувати (статті 173 і 174 цього Кодексу).
Колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на постанову Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 757/46795/16 (провадження № 61-32157св18) за позовом фізичної особи про визнання права власності власності на грошові кошти, вилучені під час обшуку індивідуальних банківських сейфів, витребування цих грошових коштів з незаконного володіння НАБУ та їх повернення власнику. У цій справі Верховний Суд закрив провадження у справі та вказав на те, що чинним кримінальним процесуальним законом передбачено способи захисту прав власника або володільця майна, який не є учасником кримінального провадження. Особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише у порядку кримінального судочинства.
Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №521/5435/16 (провадження № 61-24103св18) також є необгрунтованим, оскільки спір у зазначеній справі стосувався визнання права власності на Ѕ частину коштів, серійні номери яких співпали з виданими особі для розкриття кримінального правопорушення, і не належали сторонам у справі. Ці грошові кошти є речовим доказом та предметом вчинення кримінального правопорушення і належать державі. Судові рішення у справі оскаржувались прокурором.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду