Постанова
Іменем України
10 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 489/1120/20
провадження № 61-4779св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Миколаївська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я,
за касаційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2020 року у складі судді Кокорєва В. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В., Коломієць В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь компенсацію моральної шкоди в розмірі 600 000,00 грн та 6 300,00 грн витрат на правову допомогу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 28 березня 2019 року о 13 год 00 хв на АДРЕСА_1 на нього здійснено напад безпритульної собаки, зараженої сказом, яка нанесла йому декілька укусів. Унаслідок цієї події він отримав тілесні ушкодження та змушений був звернутися до Миколаївської лікарні швидкої медичної допомоги, де йому надано первинну медичну допомогу. Цього ж дня він був направлений до Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради "Міська лікарня № 5" (далі - КНП ММР "Міська лікарня № 5"), де й проходив стаціонарне лікування з 28 березня 2019 року до 05 квітня 2019 року та йому був проведений курс вакцинації від сказу.
Згодом з`ясувалося, що собака який його травмував, заражений сказом. Унаслідок таких подій він пережив фізичний біль, сильний емоційний стрес, який надалі супроводжувався страхом за своє життя, душевні страждання з приводу можливості зараження на сказ, який є смертельною хворобою, негативні психосоматичні та психоемоційні зміни здоров`я, тому просив стягнути з Миколаївської міської ради 600 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, оскільки вважає, що саме через бездіяльність відповідача, який не вживав належних заходів щодо протидії поширенню сказу в м. Миколаєві, вилову та щеплення безпритульних собак, і сталася така подія.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ленінський районний суд м. Миколаєва рішенням від 20 жовтня 2020 року позов задовольнив частково. Стягнув з Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн. Стягнув з Миколаївської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 500,00 грн. Стягнув з Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 5 800,00 грн.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди є частково обґрунтованими та доведеними, оскільки внаслідок укусу бродячого собаки позивачу завдано моральної шкоди, йому були завдані тілесні ушкодження, він проходив стаціонарне лікування, в тому числі курс антирабічної вакцинації. Суд вважав доведеним, що позивача покусав саме той собака, який був відловлений в той же день працівниками КП Миколаївської міської ради "Центр захисту тварин" та загинув наступного дня з діагнозом "вірус сказу". Також суд виходив з того, що Миколаївська міська рада допустила бездіяльність у питанні благоустрою населених пунктів з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров`я жителів територіальної громади.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Миколаївський апеляційний суд постановою від 16 лютого 2021 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2020 року залишив без змін. Відновив дію рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2020 року, зупиненого на підставі ухвали Миколаївського апеляційного суду від 04 січня 2021 року.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд виходив з того, що місцевий суд, врахувавши душевні страждання позивача, порушення його звичного способу життя, зусилля для організації життя та побуту, глибину фізичних і душевних страждань, обґрунтовано визначив відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн. Ця сума відповідає вимогам розумності та справедливості. Водночас апеляційний суд вважав безпідставними аргументи апеляційної скарги Миколаївської міської ради про помилковість висновку місцевого суду про те, що відповідальність за вилов та ізоляцію безпритульних тварин покладається на органи місцевого самоврядування, на території яких їх було виявлено, оскільки саме територіальна громада, інтереси якої представляє Миколаївська міська рада, є особою, яка утримує безпритульних домашніх тварин, в тому числі собак, і саме на неї покладається обов`язок з відшкодування завданої такою твариною шкоди. Створення міською радою Комунального підприємства "Центр захисту тварин", до повноважень якого належить регулювання кількості безпритульних тварин у м. Миколаєві, здійснення вилову та тимчасової ізоляції тварин, не перекладає відповідальність за шкоду, заподіяну безпритульним собакою, на це підприємство, оскільки представником територіальної громади міста є саме Миколаївська міська рада, яка, у свою чергу, допустила бездіяльність у питанні благоустрою населених пунктів з метою забезпечення умов для життя і здоров`я жителів територіальної громади, внаслідок чого було заподіяно шкоди здоров`ю позивача, яка спричинила для нього моральні стражданя.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У березні 2021 року Миколаївська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/3291/17-ц, від 04 квітня 2018 року у справі № 2-1474/11-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 355/1014/16-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 227/6023/15, від 24 жовтня 2018 року у справі № 210/2794/15-ц та від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16;
відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 24 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" та статті 341 ЦК України;
суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково поклали відповідальність за шкоду, завдану позивачу, на Миколаївську міську раду, оскільки набуття твариною статусу безпритульної жодним чином не свідчить про її одночасний перехід у власність територіальної громади. Суди попередніх інстанцій не правильно застосували частину першу статті 176, статтю 1173 ЦК України та статтю 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", оскільки не встановили всіх умов, за яких можливе відшкодування завданої шкоди, а саме незаконних рішень, дій чи бездіяльності Миколаївської міської ради та причинного зв`язку між шкодою та незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Миколаївської міської ради. Також суди без наявності достатніх доказів вважали доведеним той факт, що 28 березня 2019 року на АДРЕСА_1 позивача покусав саме той собака, який був відловлений в той же день працівниками КП ММР "Центр захисту тварин" та помер наступного дня з діагнозом "вірус сказу". Водночас у матеріалах справи немає доказів на підтвердження того, що шкоду позивачу спричинено саме твариною, щодо якої проведено дослідження та складено звіт про результати дослідження патологічного (біологічного) матеріалу від 29 березня 2019 року № 000946 п.м./19.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
14 травня 2021 року справа № 489/1120/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 28 березня 2019 року близько 13 год 00 хв біля будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 покусав безпритульний собака, внаслідок чого він звернувся до лікарні, і йому було встановлено діагноз: "множинні укушені садна обох гомілок с/3-в/3".
Із зазначеним діагнозом позивач з 28 березня 2019 року до 05 квітня 2019 року перебував на стаціонарному лікуванні у міській лікарні № 5, де йому проведено курс профілактичної антирабічної вакцинації.
Безпритульна тварина, яка покусала ОСОБА_1, того ж дня була відловлена, а згодом підтвердилося, що цей собака заражений сказом, від чого і помер.
Та обставина, що тілесних ушкоджень 28 березня 2019 року ОСОБА_1 зазнав унаслідок нападу безпритульного собаки підтверджуються такими доказами: довідкою головного лікаря КНП ММР "Міська лікарня швидкої медичної допомоги"; випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 2703/335 КНП ММР "Міська лікарня № 5", довідкою головного лікаря КНП ММР "Міська лікарня № 5", згідно з якими ОСОБА_1 28 березня 2019 року звернувся за медичною допомогою, в цей же день його було госпіталізовано, де він по 05 квітня 2019 року знаходився на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні КНП ММР "Міська лікарня № 5" з діагнозом "укушені садна обох гомілок с/з-в/з";
листом ГУ НП в Миколаївській області від 21 січня 2020 року, згідно з яким до спецлінії "102" надійшло повідомлення від громадянки Г. про напад на її чоловіка безпритульної собаки поблизу школи-інтернату на вул. Театральній в м. Миколаєві. На місце події був направлений наряд патрульної поліції, а повідомлення одразу було передано оператором до КП ММР "Центр захисту тварин", які повідомили, що знають про ситуацію";
звітом від 29 березня 2019 року № 000946 про результати дослідження патологічного (біологічного) матеріалу випробувальної лабораторії Миколаївської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби, в якому зазначено, що надійшла "одна голова собаки від загинувшої тварини з метою постановки діагнозу" зі слів постраждалих "у собаки була слинотеча та агресія, покусала 5 осіб", зроблено висновок, що в надісланому матеріалі виявлено вірус сказу.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що через нанесені безпритульним собакою, який був хворим на сказ, тілесних ушкоджень йому завдано моральної шкоди, компенсувати яку повинна Миколаївська міська рада, яка допустила бездіяльність у сфері благоустрою, що призвело до такої події.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.