Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 756/957/18
провадження № 61-5590 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - неповнолітній ОСОБА_2, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 ;
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєрькова Наталія Володимирівна;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року у складі судді Яценко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєрькова Н. В., про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4, яка проживала у м. Севастополь. Після смерті матері відкрилася спадщина, зокрема, на квартиру АДРЕСА_1 .
Вказувала, що не мала можливості своєчасно подати заяву про прийняття спадщини після смерті матері через тимчасову окупацію Криму та відсутність документального підтвердження факту смерті матері. Лише у грудні 2017 року за її зверненням суд встановив факт смерті матері і вона отримала свідоцтво про смерть. Нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину через пропуск строку для звернення із заявою про прийняття спадщини.
Посилаючись на те, що строк прийняття спадщини вона пропустила через збіг низки подій особистого та сімейного характеру, тимчасової окупації Криму, поганого стану здоров`я, пригніченого психоемоційного стану, пов`язаного зі смертю матері, ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк, достатній для додання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Севастополі.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року у справі замінено неналежного відповідача Київську міську раду на належного відповідача - неповнолітнього ОСОБА_2, в інтересах якого діє батько ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наведені позивачем у позовній заяві причини пропуску строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 в своїй сукупності не є об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, які відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути визнані судом поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач у встановлений законом строк зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4, проте їй було відмовлено у прийнятті такої заяви через відсутність (ненадання) свідоцтва про смерть спадкодавця. Крім того, позивач не зазначила поважних причин неможливості впродовж встановленого законом шестимісячного строку звернутися до суду із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_4, яка, доречи, у грудні 2017 року була розглянута судом в найкоротший термін. Посилання позивача на стан здоров`я, пригнічений психоемоційний стан, спричинений смертю рідних, не доведений позивачем належними та допустимим доказами, зокрема, медичними довідками, тощо.
Суд також зауважив, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень саме в період строку для прийняття спадщини після смерті матері позивач зверталася до суду з позовом щодо інших особистих прав (справа № 756/12183/16-ц), отже мала об`єктивну можливість вирішувати інші справи, не пов`язані із правом на спадкування.
Таким чином, наведені позивачем обставини не підтверджують існування об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви про прийняття спадщини, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем було надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності об`єктивних причин, що перешкоджали їй подати заяву про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у встановленні законом строки. Також позивачем не доведено, що строк на подання заяви про прийняття спадщини був пропущений нею за станом здоров`я.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року й ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначала неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 564/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказувала на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 756/957/18 із Оболонського районного суду м. Києва.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що мати ОСОБА_4 проживала та померла на території АР Крим, яка вважається тимчасово окупованою територією, тому будь-які документи, видані органами, які діють на тимчасово окупованій території, в тому числі й свідоцтво про смерть, яке видане 10 вересня 2016 року відділом РАЦС Ленінського району м. Севастополя, не мають жодного правового значення і не тягнуть за собою жодних правових наслідків на території України. Разом з тим, відомості стосовно факту смерті можуть бути підтвердженні виключно свідоцтвом про смерть. Відповідно, їй було необхідно встановити факт смерті матері на тимчасово окупованій території у судовому порядку. Лише в грудні 2017 року за її зверненням суд встановив факт смерті матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Севастополь АР Крим, і вона отримала свідоцтво про смерть матері. Вважала, що лише після ухвалення судового рішення, яким було встановлено факт смерті матері, у неї виникла правова підстава назвернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, що нею і було зроблено, але вже після спливу шестимісячного строку, визначеного законодавством для прийняття спадщини, оскільки такі процедури та збір необхідних документів потребують додаткового часу, а тому є істотними обставинами, які й зумовили пропуск вказаного строку. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про неповажність причин пропуску строку на звернення із заявою про прийняття спадщини, тим самим обмеживши у реалізації її права на прийняття спадщини після смерті матері.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого 12 лютого 1974 року міським відділом РАЦС м. Севастополя, та свідоцтва про шлюб, виданого 06 вересня 2007 року Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним центром розвитку сім`ї, позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 6, 7, 8, 9).
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року встановлений факт смерті ОСОБА_4, яка на момент смерті була зареєстрованою та проживала за адресою: АДРЕСА_2, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Севастополь АР Крим, Україна, у віці 82 років, причина смерті гемоперикард, гострий трансмуральний інфаркт нижньої стінки міокарду з розривом (а. с. 13-14).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 05 листопада 2013 року належала однокімнатна квартира АДРЕСА_1 (а. с. 12).
Після встановлення факту смерті ОСОБА_4 рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Звєрькової Н. В. із заявою про відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_4 .
Листом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Звєрькової Н. В. від 12 січня 2018 року повідомлено ОСОБА_1, що нею пропущено шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, передбачений частиною першою статті 1270 ЦК України, та роз`яснено право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (а. с. 16).
Судами також встановлено, що у померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 була друга дочка ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4, тобто до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини після ОСОБА_4 (а. с. 38, 40).
Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняв її неповнолітній син ОСОБА_2
11 червня 2018 року представник неповнолітнього ОСОБА_2 подав до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Прокудіної Л. Д. заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 (а. с. 57).
На підставі заяви ОСОБА_2 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. було заведено спадкову справу щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 (а. с. 56-75).
В матеріалах вказаної спадкової справи міститься довідка про порушення нотаріусом Московської міської нотаріальної контори Соловйовим І. О. спадкової справи № 1/2017 після смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також до матеріалів спадкової справи долучена довідка нотаріуса Московської міської нотаріальної контори Соловйова І. О від 23 травня 2018 року, згідно якою спадкоємцями після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, є: за заповітом - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 ; за законом та заповітом - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6 ; за законом - ОСОБА_1 (а. с. 71).
Відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 липня 2018 року, виданого нотаріусом м. Москви Соловйовим І. О., спадкоємцем майна, яке за життя належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 є її син ОСОБА_2 (а. с. 93).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала про те, що встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України строк для звернення із заявою про прийняття спадщини вона пропустила з поважних причин, оскільки спадкодавець ОСОБА_4 на час відкриття спадщини проживала у м. Севастополі, через тимчасову окупацію Криму свідоцтво про смерть, яке видане 10 вересня 2016 року відділом РАЦС Ленінського району м. Севастополя, не створювало правових наслідків на території України. Лише в грудні 2017 року за її зверненням суд встановив факт смерті ОСОБА_4 і вона отримала свідоцтво про смерть матері, що дало можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто та є вільним волевиявленням особи щодо розпорядження майном на випадок своєї смерті.
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
Частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Аналіз вищезазначеної норми закону свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Отже, строки на подання заяви про прийняття спадщини не визнаються преклюзивними, можуть бути поновлені з дотриманням правил частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини і можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, тимчасова непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що наведені позивачем причини не є об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, які відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Суди попередніх інстанцій виходили із того, що оскільки ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини закінчився 10 березня 2017 року.
Із заявою про встановлення факту смерті матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1 звернулася до суду лише у грудні 2017 року, тобто більше ніж через дев`ять місяців після закінчення строку для подання заяви про прийняття спадщини, встановленого частиною першою статті 1270 ЦК України. Позивачем не наведено обставин, які перешкоджали їй звернутися із відповідною заявою до суду раніше та не надано доказів на підтвердження вказаних обставин.
Також позивачем не доведено обставин того, що строк на подання заяви про прийняття спадщини був пропущений нею за станом здоров`я.
Посилаючись на те, що вона перебувала у хворобливому та пригніченому психоемоційному стані внаслідок смерті рідних, ОСОБА_1, разом з тим, не надала належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження стану свого здоров`я, за наявності якого протягом встановленого законом строку вона не могла вчинити дії, спрямовані на прийняття спадщини після смерті матері.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з відсутності у позивача перешкод для вчасного подання заяви про прийняття спадщини, а посилання позивача на те, що вона була позбавлена можливості реалізувати своє право на прийняття спадщини через тимчасову окупацію Криму, відсутність документального підтвердження факту смерті матері та необхідність вставлення в судовому порядку факту смерті, не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини та не дає правових підстав для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .
Матеріали справи не містять відомостей, що позивач у встановлений законом строк зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 .
Інших об`єктивних, непереборних, істотних обставин, які перешкоджали їй у вчиненні дій щодо прийняття спадщини, позивач не зазначила.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в апеляційному суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.