Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 524/3501/20
провадження № 61-8394св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області,
треті особи: комунальне підприємство "Квартирне управління", ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на постанову Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Бондаревської С. М., Пилипчук Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, треті особи: комунальне підприємство "Квартирне управління" (далі -
КП "Квартирне управління"), ОСОБА_2, про визнання права на приватизацію.
Позовні вимогі мотивовано тим, що вона є спадкоємцем першої черги після смерті батька - ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що за життя батько розпочав процес приватизації квартири
АДРЕСА_1, звернувшись із заявою
від 27 грудня 2017 року до органу приватизації Кременчуцької міської ради через КП "Квартирне управління", однак не встиг його завершити. Листом
КП "Квартирне управління" заяву ОСОБА_3 було повернуто без розгляду з посиланням на те, що заявником подано не усі документи, які передбачені для реалізації права на приватизацію.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право на приватизацію квартири
АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 28 січня
2021 року у складі судді Вінтоняк Н. Д. у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.
З матеріалів справи вбачається, що за життя ОСОБА_3 висловив волю на приватизацію займаної ним квартири та звернувся з відповідною заявою до органу приватизації, однак, у порушення приписів пункту 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків) жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення), надав не повний пакет документів, у зв`язку з чим орган приватизації обґрунтовано залишив заяву про приватизацію квартири без розгляду.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що за ОСОБА_1 не можна визнати право на приватизацію спірної квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3, оскільки останнім за життя не було у відповідності до закону розпочато приватизацію житла.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 28 січня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги
ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири
АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що лист від 26 січня 2018 року про повернення ОСОБА_3 належним чином поданої заяви не є рішенням органу приватизації про передачу чи про відмову у передачі квартири у власність громадянина. Відсутність ордеру на квартиру та технічного паспорту на квартиру не є підставою для відмови у приватизації житла. Орган приватизації не був позбавлений можливості додатково витребувати від ОСОБА_3 (за життя) документи, яких не вистачало для прийняття рішення.
Жодних інших доказів, які б свідчили про те, що у ОСОБА_3 не виникло право на приватизацію спірного житла, матеріали справи не містять.
У разі не передання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.
Висновки суду першої інстанції в тій частині, що ОСОБА_3 за життя не розпочато процедуру приватизації житла є помилковими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на постанову Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі
№ 752/10477/15-ц та від 05 серпня 2019 року у справі № 761/28893/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що при подачі заяви про приватизацію квартири до заяви не було додано копії ордеру на вселення. А відповідно до поквартирної картки форми "Б", ордер на вселення до квартири
АДРЕСА_1, як квартиронаймачеві, від 13 серпня 1969 року надавався ОСОБА_4 29 липня 1923 року та як член сім`ї в ордер вписана його дружина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (батько та матір померлого ОСОБА_3 і дід та баба позивача). Сам ОСОБА_3 був зареєстрований у квартирі лише у 1981 році. Цей факт є прямим порушенням вимог підпункту 7 пункту 18 Положення.
Також заявник зазначає, що ОСОБА_3 не проживав постійно у квартирі АДРЕСА_1, оскільки мав родину і проживав спільно з дружиною та дочкою за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується заявами про прийняття спадщини дружиною та дочкою. Отже, факт постійного проживання за іншою адресою унеможливлює підстави набуття права на приватизацію спірної квартири.
За життя ОСОБА_3 подав неповний пакет документів, заява не може вважатись належно оформленою, як того вимагає закон. За таких обставин орган приватизації було позбавлено можливості об`єктивно розглянути заяву та належним чином оцінити факт наявності права на приватизацію квартири за ОСОБА_3 саме з цих підстав останньому було повернуто пакет документів та роз`яснено порядок його повторної подачі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року справу за позовом
ОСОБА_1 до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, треті особи: КП "Квартирне управління",
ОСОБА_2, про визнання права на приватизацію призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 (а. с. 5-6).
27 грудня 2017 року ОСОБА_3 було подано до КП "Квартирне управління" заяву на ім`я керівника органу приватизації Кременчуцької міської ради, в якій заявник просив оформити передачу в приватну власність квартиру АДРЕСА_1 . До заяви додано копію паспорту та документ, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду. Вказана заява зареєстрована 27 грудня 2017 року під № 5081 (а. с. 7).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 4).
Заява ОСОБА_3 про приватизацію разом з документами 26 січня
2018 року, вих. № 01-12/508-1, була повернута без розгляду у зв`язку з тим, що надано не повний пакет документів, передбачений пунктом 18 Положення. Роз`яснено про можливість отримати консультацію щодо переліку необхідних для приватизації документів (а. с. 38).
ОСОБА_3 з 29 січня 2018 року по день смерті значився зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_3
(а. с. 91-92).
Ордер на вселення до спірної квартири було надано батьку ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ОСОБА_3 вселився у спірну квартиру як член сім`ї наймача. Разом з тим, за наявними архівними даними у КП "Квартирне управління" відсутній корінець ордеру на квартиру
АДРЕСА_1, право власності на спірну квартиру не зареєстровано (а. с. 37).
Після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Спірідович Н. В. заведено спадкову справу № 16-2018, із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_2 - дружина померлого, ОСОБА_1 - дочка померлого, ОСОБА_6 - дочка померлого, яка відмовилася від спадщини на користь ОСОБА_2
(а. с. 53-55).
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
У відповідності до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України
Частиною четвертою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають у цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
За змістом статей 3, 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.
Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яким визначено порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків, жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.
У пункті 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків) жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яким визначено порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, визначено, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.
Відповідно до пункту 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків) жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яким визначено порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, передбачено, що громадянин подає до органів приватизації такі документи:
заяву на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі;
копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним;
копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо);
довідку про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі;
технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок;
копію ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку;
документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду;
копію документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності);
заява-згоду тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня
1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" судам роз`яснено, що у разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.
Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.
У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.
Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 11 грудня 2013 року у справі № 6-121цс13.
Таким чином, обов`язковою умовою переходу права вимоги у порядку спадкування до спадкоємців про визнання за ними права власності на квартиру, в якій проживали спадкодавці, але померли до вирішення питання відповідним державним органом про її приватизацію, є звернення спадкодавця до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою.
Для вирішення питання про наявність права вимагати визнання за спадкоємцем права власності на квартиру вирішальне значення може мати встановлення обставин, чи була розглянута в установлений строк заява про приватизацію квартири, чи була відмова відповідного органу приватизації у задоволенні заяви правомірною (чи були наявні заборони для передачі квартири наймачеві).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З матеріалів справи вбачається, що за життя ОСОБА_3 висловив волю на приватизацію займаної ним квартири та звернувся з відповідною заявою до органу приватизації, однак, у порушення приписів пункту 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків) жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, надав не повний пакет документів, у зв`язку з чим орган приватизації залишив заяву про приватизацію квартири без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 проживав у квартирі АДРЕСА_1, яка є комунальною власністю територіальної громади, з 29 вересня 1981 року.
Інших зареєстрованих осіб станом на 2018 рік не значиться (а. с. 91, 92).
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що за життя ОСОБА_3 почав процедуру приватизації житла, доказів, які б свідчили про те, що у ОСОБА_3 не виникло право на приватизацію спірного житла, матеріали справи не містять.
Лист від 26 січня 2018 року про повернення належним чином поданої заяви не є рішенням органу приватизації про передачу чи про відмову у передачі квартири у власність громадянина. Відсутність ордеру на квартиру та технічного паспорту на квартиру не є підставою для відмови у приватизації житла. Орган приватизації не був позбавлений можливості додатково витребувати від ОСОБА_3 (за життя) документів, яких не вистачало для прийняття рішення.
Проте, визнаючи за ОСОБА_1 право на приватизацію, судом апеляційної інстанції не було враховано, що ОСОБА_1 набула право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали її батьку на підставі статей 1216 та
1218 ЦК України. До складу спадщини входить право на завершення процедури приватизації квартири, яку спадкодавець розпочав за життя у встановленому порядку та не завершив у зв`язку зі смертю.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково з ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року підлягає зміні її резолютивної частини.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду