Постанова
Іменем України
09 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 569/6164/19
провадження № 61-20506св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області у складі судді Бучко Т. М. від 19 квітня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду
у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Хилевича С. О.,
від 02 грудня 2021 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, встановлення графіку побачень з дітьми, зобов`язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 травня 2016 року шлюб між ним та
ОСОБА_2 розірвано. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3,
2011 року народження, та сина ОСОБА_4, 2006 року народження. ОСОБА_1 зазначав, що сімейні відносини між ним та відповідачкою припинені з 2012 року, що не впливало на спілкування з дітьми. Вказував, що у 2012 році ОСОБА_2 з дітьми переїхала до м. Рівне. Перед цим вони домовилися, що він сплачуватиме аліменти кожні два місяці шляхом переказу коштів на картковий рахунок відповідачки, а також кожної другої або третьої неділі приїздитиме до м. Рівне та забиратиме ОСОБА_4 на прогулянки. Частину канікул ОСОБА_4 за домовленістю мав проводити за місцем його реєстрації у м. Харкові. З ОСОБА_3, враховуючи його вік, він мав бачитися у присутності матері. Позивач наголошував на тому, що після розірвання шлюбу відповідачка у телефонному режимі повідомила про небажання бачити його поряд з дітьми, тому що вона зустріла іншого чоловіка і бажає створити з ним сім`ю. Після цього він намагавсяприїхати, телефонував, але відповідачка уникала спілкування в телефонному режимі, не відповідала на дзвінки. Стверджував, що він продовжує надсилати на картковий рахунок відповідачки грошові кошти раз в два місяці у розмірі від 3 000 грн до 4 000 грн. Також він звертався до служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради із заявою про встановлення графіку побачень з дітьми, однак заява не була розглянута. На думку позивача, діти потребують батьківської любові, він хоче з ними бачитися, спілкуватися та цікавитися їхнім життям.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив: зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у спілкуванні та вихованні
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_2, надавши необмежене спілкування з дітьми шляхом телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв`язку; у випадку зміни місця проживання, навчання дітей повідомити його про це; визначити порядок його участі у спілкуванні та вихованні дітей, встановивши графік побачень та спільного відпочинку з дітьми кожну третю суботу і неділю кожного місяця протягом дня у місті Рівне та у першій половині осінніх, весняних та літніх канікул за місцем реєстрації ОСОБА_1 : квартира АДРЕСА_1, з урахуванням індивідуальних особливостей дітей та графіка їх занять, без участі матері; на всі державні чи релігійні свята, визначені як вихідні дні, чи дні народження дітей, батьків, родичів за домовленістю між ним та відповідачкою.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 квітня
2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав достовірних доказів, які б свідчили про те, що відповідачка створює йому перешкоди у спілкуванні з дітьми.Суд першої інстанції вважав, що позивач зможе самостійно налагодити емоційний зв`язок з дітьми без судового примусу їх до цього. Суд вказав, що за зростання прихильності дітей до батька, встановлення стійкого психологічного контакту між ними сторони не позбавлені можливості в добровільному порядку визначати способи участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми. Місцевий суд зазначив, що у разі, якщо відповідачка дійсно буде створювати позивачу перешкоди, останній матиме право звернутися до суду за захистом своїх батьківських прав.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 квітня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту вчинення відповідачкою перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні. Суд апеляційної інстанції зазначив, що твердження позивача є фактично його суб`єктивним баченням та трактуванням подій і відносин, які склались з відповідачкою, а не належними та допустимими доказами, зокрема створення йому перешкод в спілкуванні з дітьми. Суд зазначив, що відповідачка не заперечує проти спілкування батька з дітьми, отже у місцевого суду не було підстав встановлювати порядок участі позивача у спілкуванні з ними. Апеляційний суд вважав, що висновки суду першої інстанції відповідають принципу врахування найкращих інтересів дитини, вище яких не можуть бути поставлені навіть законні права батька, оскільки їх реалізація батьком може відбутись на шкоду самих дітей, не готових до таких відносин, втрачених з 2012 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 квітня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17, від 01 квітня 2020 року у справі
№ 686/667/17, від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17,
від 14 квітня 2021 року у справі № 263/13178/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також
не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що позивачем було надано достатньо доказів на підтвердження того, що відповідачка створює йому перешкоди у спілкуванні з дітьми. На думку позивача, суди попередніх інстанцій, відмовивши йому у задоволенні позову, фактично продовжили безпідставне обмеження його прав, як батька, у спілкуванні з дітьми та не врахували, що він намагався врегулювати цей спір мирним шляхом. Вказує, що суди не розглянули всі його позовні вимоги та залишили поза увагою, що позовні вимоги про встановлення способу участі батька у спілкуванні з дітьми не є взаємозв`язаними з вимогами щодо усунення перешкод, не звернули уваги на те, що орган опіки та піклування відмовив у розгляді його звернення. ОСОБА_1 стверджує, що суди попередніх інстанцій не врахували наявність конфлікту між батьками, проживання в різних містах та неможливість самостійно дійти згоди у вихованні дітей.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Відповідачка вказує, що суди надали можливість позивачу налагодити контакт з дітьми без дискомфорту для них, примусових побачень з батьком. Вважає, що позивач не позбавлений можливості приймати участь у спілкуванні з дітьми та їх вихованні. Вона не створює йому перешкоди, а сам позивач на протязі тривало часу не приймав участі у вихованні дітей, не спілкувався з ними.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з 27 листопада 2010 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 травня 2016 року у справі № 569/3779/16-ц. Цим рішенням встановлено, що сторони з червня 2012 року припинили шлюбні відносини, близько трьох років разом не проживали.
Сторони мають двох дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З червня 2012 року діти проживають з матір`ю у квартирі
АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_1 .
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов проживання, складеного службою у справах дітей по Московському району департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, за місцем проживання ОСОБА_1 для виховання дітей створені всі необхідні умови. Згідно з оцінкою потреб сім`ї ОСОБА_1, наданою Центром соціальних служб Московського району м. Харкова, складних життєвих обставин в сім`ї не виявлено, особа соціального супроводу не потребує.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у справі № 569/1757/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Попереджено ОСОБА_1 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню дітей та покладено на орган опіки та піклування в особі Рівненської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов`язків. Постановою Верховного Суду від 15 січня 2021 року постанова Рівненського апеляційного суду
від 16 січня 2020 року залишена без змін.
Відповідно до висновку виконавчого комітету Рівненської міської ради як органу опіки та піклування від 23 лютого 2021 року № 08-358 ОСОБА_2 не чинить перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з дітьми: ОСОБА_8, 2006 року народження, та ОСОБА_9, 2011 року народження.
У висновку зазначено, що ОСОБА_4 ніколи не називав татом ОСОБА_1, а звертався до нього ОСОБА_10 . Він не має бажання з ним спілкуватися, оскільки ОСОБА_10 ніколи не намагався виконувати батьківські обов`язки, ніякого інтересу до нього не проявляв, телефонні розмови між ними тривали завжди лише декілька секунд. ОСОБА_10 ніколи у м. Рівне не приїжджав і не бачився з ним та братом навіть в онлайн режимі. ОСОБА_3 в бесіді пояснив, що ОСОБА_1 зовсім не пам`ятає. З Харкова до нього та брата приїжджає щороку лише бабуся ОСОБА_11 (мати позивача). ОСОБА_10 жодного разу до них не приїжджав та не телефонував, подарунків не передавав, з днем народження не вітав. ОСОБА_3 не хоче спілкуватися та зустрічатися зі ОСОБА_12, тому що він його не знає. Вказав, що його тато це ОСОБА_13 ( ОСОБА_14 ).
У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_15 вказав, що його тата звати ОСОБА_13, а позивача він не знає. Ільїн ОСОБА_4 вказав, що з позивачем бачитись не бажає, батьком вважає ОСОБА_16 і іншого йому не потрібно.
Допитані судом першої інстанції свідки підтвердили, що позивач тривалий час не приїздив до м. Рівне і не бачився з дітьми.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У відповідності до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини
від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.
Відповідно до частин першої, третьої статті 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).
Частиною першою, другою статті 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Право на повагу до сімейного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, охоплює і зв`язки між батьками та дітьми. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує на те, що держава повинна за загальним правилом забезпечити збереження сімейного звʼязку там, де він існує.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" (заява № 31111/04, § 54) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
При вирішенні спору суди встановили, що ОСОБА_2 не чинить ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з дітьми, а сам ОСОБА_1 тривалий час не спілкувався з дітьми та не приймав участі у їх вихованні.
Колегія суддів вважає судові рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми законними і обґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів та підтвердження створення відповідачкою перешкод позивачу у спілкуванні з дітьми та їх вихованні.
Однак, колегія суддів не може погодитись з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у визначенні способів участі батька у вихованні дітей з посиланням на те, що ця участь завдасть шкоди дітям.
У висновку органу опіки та піклування від 23 лютого 2021 року встановлено, що мати не чинить перешкод у спілкуванні батька з дітьми. Питання про визначення способів участі ОСОБА_1 у вихованні дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не вирішено, висновок щодо вирішення спору у цій частині не надано.
Таким чином, орган опіки та піклування не виконав свій обов`язок, передбачений частиною п`ятою статті 19 СК України, щодо подання суду висновку про розв`язання спору - визначення участі батька у вихованні дітей та спілкуванні з ними.
При цьому листом № 01-18/93 від 02 квітня 2019 року служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради відмовила ОСОБА_1 у визначенні способів участі у вихованні дітей.
У той же час у постанові від 15 січня 2021 року у справі № 569/1757/19 (провадження № 61-3352св20) Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про недостатність доказів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3, врахував ставлення відповідача до ситуації і його бажання змінитися. У постанові зазначено, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення у цій справі з урахуванням інтересів дітей, зокрема з умовою збереження їхнього зв`язку із рідним батьком.
Обставини, встановлені у справі № 569/1757/19, були залишені поза увагою судом апеляційної інстанції при розгляді цієї справи.
Таким чином склалась ситуація, в якій держава (в особі органу опіки та піклування та суду) усунулись від встановлення у доволі складній сімейній ситуації способів участі батька у вихованні дітей та спілкуванні з ними, зазначивши, що лише він сам має вчинити дії, спрямовані на зростання прихильності дітей до нього, встановлення з дітьми психологічного контакту.
Для встановлення належного психологічного контакту ОСОБА_1 з його дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 учасники правовідносин потребують допомоги, яку суд вправі надати від імені держави шляхом визначення способів участі батька у спілкуванні з дітьми та їхньому вихованні. Для встановлення психологічного контакту між батьком та дітьми за обставин цієї справи недостатньо лише вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на зростання прихильності дітей до нього, встановлення з дітьми психологічного контакту. Для досягнення вказаної мети необхідно також вчинення відповідних дій з боку матері дітей ОСОБА_14, яка стверджує, що не заперечує, щоб діти спілкувались з батьком, органу опіки та піклування, який не надав висновку щодо відновлення контактів батька з дітьми та порядку їхнього спілкування, психолога тощо.
При цьому слід враховувати, що думка неповнолітньої дитини є достатньо вразливою для нав`язування певних ідей та думок близькими родичами, з якими вона постійно проживає. Тому думка неповнолітньої дитини є важливою, але не може бути абсолютною для суду.
Таким чином суд апеляційної інстанції при розгляді справи не врахував, що позивач бажає налагодити стосунки з дітьми, з якими більшою мірою з власної вини не спілкувався протягом тривалого часу, самі батьки, які проживають у різних містах України (позивач - у м. Харкові, відповідачка разом із дітьми у м. Рівне) не створили умов, за яких можлива участь батька у спілкуванні з дітьми, а недоведеність позивачем наявності перешкод з боку відповідачки у спілкуванні з дітьми не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення способу участі батька у спілкуванні з дітьми, які залишились не вирішеними.
У відповідності до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції у частині визначення порядку участі батька у спілкуванні та вихованні дітей, встановлення графіку побачень батька з дітьми- скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно надати належну оцінку всім вищевикладеним обставинам.
Судові витрати підлягають розподілу за результатами розгляду справи по суті.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду