Постанова суду № 757/42885/19-ц від 09.02.2022 про стягнення грошових коштів

Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 757/42885/19

провадження № 61-1411св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 рокуу складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Позов мотивовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року № 1491 громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_2 шляхом обману заволодів 40 % частки статутного капіталу у товаристві, вартість якої становила

8 000 000,00 грн. 14 січня 2015 року, зареєструвавши за собою 40 % частки товариства, ОСОБА_2 кошти не сплатив.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року у справі № 370/1226/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7 980 000,00 грн за невиконання умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року № 1491 та умов договору відступлення права вимоги; 4 192 000,00 грн інфляційних втрат; 3 % річних від простроченої суми, що становить

370 189,39 грн; 1 841,61 грн судового збору.

На даний час щодо виконання судового рішення проводяться виконавчі дії у виконавчому провадженні № 55989291, яке згодом об`єднане у зведене виконавче провадження № 57576813.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у справі

№ 752/18635/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1

3 % річних у розмірі 134 032,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 574 516,00 грн за невиконання рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада

2017 року у справі № 370/1226/15-ц у період з 25 листопада 2017 року по

03 квітня 2018 року.

Посилаючись на те, що рішення судів відповідачем не виконуються, відповідач має невиконані грошові зобов`язання, позивач просив на підставі статті 625 ЦК України стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних та інфляційні втрати.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 липня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 :

- за невиконання рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року № 370/1226/15-ц 3 % річних у розмірі 582 524, грн та інфляційні у розмірі 1 308 640,45 грн;

- за невиконання постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2017 року № 752/18635/15-ц 3 % річних у розмірі 4 486,00 грн та інфляційні у розмірі

6 323,61 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 9 605,00 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року відповідачем не виконано, позивач ФОП

ОСОБА_1 має право на стягнення 3 % річних в сумі 582 524,00 грн та інфляційних втрат в сумі 1 308 640,00 грн внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду за період з

04 квітня 2018 року по 21 жовтня 2019 року (такий період заявлений позивачем у позовній заяві). Крім того, суд першої інстанції, враховуючи невиконання постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року, також вважав, що позивач має право на стягнення 3 % річних в сумі 4 486,00 грн та інфляційних втрат в сумі 6 323,61 грн за період з 18 липня 2019 року по 21 жовтня 2019 року (такий період заявлений позивачем у позовній заяві).

Постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 липня 2020 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

26 січня 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 липня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга, мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій було допущено порушення норм процесуального та матеріального права, яке полягає в тому, що судами не було досліджено та не надано жодної оцінки заяві про зарахування однорідних зустрічних вимог, внаслідок чого судами не було враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 24 квітня 2019 року у справі

№ 760/17673, від 18 березня 2020 року у справі № 465/5475/15, від 15 серпня

2019 року у справі №№ 910/21683/17, від 26 листопада 2019 року у справі

№ 920/240/18 та від 24 червня 2015 року у справі № 914/2492/14.

Заявник вказує, що у відповідача перед позивачем відсутня заборгованість, що підтверджується ухвалою Макарівського районного суду Київської області від

30 липня 2020 року у справі № 370/1226/15, якою виконавчі листи, за якими стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість, визнано такими, що не підлягають виконанню.

Доводи інших учасників справи

26 лютого 2021 року ФОП ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 липня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від

14 липня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Печерського районного суду міста Києва.

Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 23 грудня

2020 року, якою залишено без змін рішення Печерського районного суду

м. Києва від 14 липня 2020 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

03 червня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Рішенням апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року

у справі № 370/1226/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП

ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7 980 000,00 грн за невиконання умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТД "Камілла" від

17 грудня 2014 року № 1491 та умов договору відступлення права вимоги;

4 192 000,00 грн інфляційних втрат; 3 % річних від простроченої суми, що становить 370 189,39 грн; 1 841,61 грн судового збору. Загалом сума до стягнення становить 1 254 4031 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва

Наконечного І. М. від 14 березня 2018 року відкрито виконавче провадження 55989291 за виконавчим листом від 01 березня 2018 року, виданим Макарівським районним судом Київської області у справі № 370/1226/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 7 980 000,00 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва

Наконечного І. М. від 01 листопада 2018 року відкрито виконавче провадження 57575997 за виконавчим листом від 01 березня 2018 року, виданим Макарівським районним судом Київської області у справі № 370/1226/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 4 192 000,00 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва

Наконечного І. М. від 01 листопада 2018 року об`єднано виконавчі провадження 55989291 та 57575997 у зведене виконавче провадження 57576813.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у справі

№ 752/18635/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 134 032,11 грн та інфляційні втрати в розмірі 574 516,62 грн за невиконання рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада

2017 року у справі № 370/1226/15-ц у період з 25 листопада 2017 року по

03 квітня 2018 року та судовий збір у розмірі 4 090,00 грн.

На даний час щодо виконання судового рішення проводяться виконавчі дії у зведеному виконавчому провадженні, яке не закінчене. Рішення судів відповідачем не виконані.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Предметом спору є:

- стягнення 3 % річних та інфляційних втрат (стаття 625 ЦК України) внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року за період з 04 квітня 2018 року по 21 жовтня 2019 року (такий період заявлений позивачем у позовній заяві);

- стягнення 3 % річних та інфляційних втрат (стаття 625 ЦК України) внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року за період з

18 липня 2019 року по 21 жовтня 2019 року (такий період заявлений позивачем у позовній заяві).

Надаючи оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами в межах заявлених позовних вимог, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження

№ 14-16цс18), якою відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, в тому числі і за договором страхування, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, установивши, що оскільки рішення апеляційного суду Київської області від

24 листопада 2017 року відповідачем не виконано, зробив правильний висновок про наявність у позивача, відповідно до статті 625 ЦК України, права на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду за період з

04 квітня 2018 року по 21 жовтня 2019 року (такий період заявлений позивачем у позовній заяві).

При цьому, вирішуючи спір, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.

Виходячи з формулювання статті 11 ЦК України, можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 ЦК України.

Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

Як вже зазначалось вище, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналізуючи наведені норми матеріального права та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, слід зробити висновок про те, що грошове зобов?язання це - цивільне правовідношення, в якому праву вимоги кредитора кореспондує юридичний обов`язок боржника здійснити відповідний платіж, тобто вчинити дію, що полягає у передачі грошей, яке також виникає з рішення суду, яким стягнуто заборгованість з боржника на користь кредитора.

Разом з тим не є грошовим зобов`язанням судове рішення, яким вже стягнуто відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України за порушення будь-якого грошового зобов`язання, оскільки в такому випадку таке рішення носить не зобов?язальний характер щодо сплати грошового зобов?язання боржника перед кредитором, а виконує роль санкції за прострочення боржником грошового зобов`язання, які являють собою міру цивільно-правової відповідальності, що застосовується до всіх грошових зобов`язань у розмірі 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином Верховний Суд дійшов висновку про те, що стягнення відповідальності, передбаченої статті 625 ЦК України, за порушення грошового зобов?язання у зв?язку з невиконанням судового рішення, яким вже стягнуто відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України, за порушення грошового зобов?язання, не ґрунтується на нормах чинного законодавства та свідчить про недобросовісну поведінку кредитора.

З матеріалів справи відомо, що рішенням апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року у справі № 370/1226/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7 980 000,00 грн за невиконання умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року № 1491 та умов договору відступлення права вимоги; 4 192 000,00 грн інфляційних втрат; 3 % річних від простроченої суми, що становить 370 189,39 грн; 1 841,61 грн судового збору. Загалом сума до стягнення становить 1 254 4031 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у справі

2017 року у справі № 370/1226/15-ц у період з 25 листопада 2017 року по

03 квітня 2018 року та судовий збір у розмірі 4 090,00 грн.

У цій справі, позивачем заявлено вимоги про:

18 липня 2019 року по 21 жовтня 2019 року (такий період заявлений позивачем у позовній заяві).

Тобто, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України, за порушення грошового зобов?язання у зв?язку з невиконанням судових рішень, якими вже стягнуто відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України, за порушення грошового зобов?язання.

Апеляційний суд переглядаючи справу в апеляційному порядку на вказане уваги не звернув, залишивши без змін рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 липня 2020 року, поклав на відповідача обов?язок щодо сплати на користь позивача санкції, передбачені статтею 625 ЦК України, які нараховані на рішення, яким вже стягнуто санкції передбачені статтею 625 ЦК України.

Отже, апеляційний суд не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, подані сторонами докази належним чином не дослідив, а тому дійшов передчасного висновку про залишення рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 липня 2020 року без змін.

................

Перейти до повного тексту