Постанова
Іменем України
09 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 555/845/20
провадження № 61-20572св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - релігійна організація "Релігійна громада Петро-Павлівської парафії Рівненської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) село Малинськ Березнівського району Рівненської області",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сарненська Єпархія Української Православної Церкви,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу релігійної організації "Релігійна громада Петро-Павлівської парафії Рівненської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) село Малинськ Березнівського району Рівненської області" на рішення Березнівського районного суду Рівненської області у складі судді Собчука А. Ю. від 13 травня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Шимківа С. С., від 23 листопада 2021 року.
Зміст заявлених позовних вимог
У травні 2020 року релігійна організація "Релігійна громада Петро-Павлівської парафії Рівненської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) село Малинськ Березнівського району Рівненської області" (далі - релігійна організація) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Сарненська Єпархія Української Православної Церкви, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Свої вимоги релігійна організація мотивувала тим, що релігійній громаді с. Малинськ Православної Церкви України належить на праві приватної власності будівля церкви за адресою: АДРЕСА_1 . Релігійна організація стверджувала, що не в змозі здійснювати свої речові права щодо зазначеного нерухомого майна, власником якого вона є, оскільки відповідач чинить перешкоди у користуванні належною їй на праві приватної власності будівлею церкви. При цьому будь-яких правових підстав для перебування у приміщенні храму відповідач не має, а добровільно звільнити його відмовляється.
Із урахуванням зазначеного позивач, просив позов задовольнити, усунути перешкоди у здійсненні права власності релігійній організації на будівлю церкви за адресою: АДРЕСА_1, шляхом її звільнення ОСОБА_1 .
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 13 травня 2021 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позовних вимог. Суд першої інстанції зазначив, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову. Позивач не довів, що діями відповідача, як фізичної особи, порушуються його права щодо спірної будівлі церкви за адресою: АДРЕСА_1 . Звернуто увагу, що спір щодо будівлі храму існує між різними релігійними громадами, а ОСОБА_1 представляє релігійну громаду Петро-Павлівську парафію Сарненської Єпархії Української Православної Церкви.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року апеляційну скаргу релігійної організації залишено без задоволення, а рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 13 травня 2021 року - без зміни.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки у разі зміни підлеглості релігійної громади, громадяни, які не погоджуються з таким рішенням, не втрачають свого права на користування культовою будівлею і майном релігійної громади, яке перебуває у їхній спільній власності. Позивачем на підтвердження своїх тверджень про вчинення відповідачем перешкод у користуванні приміщенням храму по АДРЕСА_1 не надано достатніх, достовірних доказів, а тому заявлені вимоги визнані необґрунтованими.
Апеляційний суд дійшов висновку, що існує спір з приводу права власності на будівлю церкви по АДРЕСА_1 між двома релігійними громадами як юридичними особами, тоді як позов про звільнення приміщення храму релігійною громадою Петро-Павлівської парафії Рівненської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Малинськ Березнівського району Рівненської області заявлено до ОСОБА_1 як до фізичної особи. У той же час у матеріалах справи відсутні докази порушення прав та інтересів позивача саме відповідачем.
Узагальнені доводи касаційної скарги
17 грудня 2021 року релігійна організація "Релігійна громада Петро-Павлівської парафії Рівненської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) село Малинськ Березнівського району Рівненської області" подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 13 травня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права з посиланням на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі
№ 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18,
від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 25 червня 2020 року
у справі № 924/233/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 305/2229/19,
від 07 липня 2021 року у справі № 420/370/19 (пункт 1 частини другої
статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також
не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник стверджує, що при вирішенні спору суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", в результаті чого дійшли неправильного висновку, що в разі зміни підлеглості релігійної громади громадяни, які не погоджуються з таким рішенням, не втрачають свого права на користування культовою будівлею і майном релігійної громади, яке перебуває у їхній спільній власності. При розгляді справи суди не врахували, що позивач позбавлений права користування належним йому майном, будівля храму належить на праві приватної власності саме позивачу (а не є спільною власністю, як вказали суди в оскаржуваних рішеннях), а члени релігійної громади, в тому числі відповідач, не згідні з рішенням про зміну підлеглості, можуть укласти договір про встановлення порядку користування будівлею храму. При вирішенні спору суди неправильно встановили зміст правовідносин, які виникли між сторонами.
Заявник звертає увагу на те, що двох релігійних громад із статусом юридичних осіб в с. Малинськ Березнівського району не існує, а є лише "Релігійна громада Петро-Павлівської парафії Рівненської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) село Малинськ Березнівського району Рівненської області", і перешкоди в користуванні храмом чинить відповідач, який був його настоятелем та керівником релігійної організації до зміни канонічної підлеглості.
На думку релігійної організації, суди попередніх інстанцій не здійснили належного дослідження у сукупності наявних у матеріалах справи доказів, що підтверджують наявність перешкод у користуванні храмом з боку відповідача, безпідставно встановили існування двох релігійних громад із статусом юридичної особи, між якими, за висновками судів попередніх інстанцій, існує спір щодо права власності на будівлю храму.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 555/845/20.
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року справу за позовом релігійної організації "Релігійна громада Петро-Павлівської парафії Рівненської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) село Малинськ Березнівського району Рівненської області" до ОСОБА_1, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, - Сарненська Єпархія Української Православної Церкви, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зобов`язання вчинити певні дії призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті оскаржених судових рішень. Вважає, що позивач протиправно привласнив майно, яке належить на праві власності релігійній громаді Петро-Павлівської парафії Сарненської Єпархії Української Православної Церкви. Позивачем на підтвердження своїх тверджень про вчинення перешкод у користуванні приміщенням храму не надано достатніх доказів, а тому вони є необґрунтованими. Доступ до храму є вільним.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що з приводу користування будівлею церкви за адресою: по АДРЕСА_1, існує спір у зв`язку зі зміною підлеглості релігійної громади, її назви та керівника.
Рішенням Рівненської обласної ради народних депутатів від 25 вересня 1991 року № 173 "Про реєстрацію статутів релігійних громад та передачу культових будівель" вирішено зареєструвати статут Релігійної громади Української Православної Церкви у населеному пункті: с. Малинськ Березнівського району (пункт 1.1), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію статуту релігійної громади № 25.
Згідно свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Малинської сільської ради Березнівського району Рівненської області від 31 березня 2005 року, будівля церкви по АДРЕСА_1, належить релігійній громаді Петро-Павлівської парафії Сарненської єпархії Української Православної Церкви с. Малинськ.
Державним реєстратором відділу "Центр надання адміністративних послуг" Березнівської районної державної адміністрації Рівненської області Вітковець Т. В. 17 травня 2019 року було зареєстровано право приватної власності на будівлю церкви за адресою: по АДРЕСА_1, за релігійною громадою Петро-Павлівської парафії Рівненської єпархії Української православної церкви с. Малинськ, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 171434034.
28 серпня 2019 року державним реєстратором управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області Панасюк В. О. на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії та номер: ЯЯ № 273585, виданого 03 лютого 2010 року Малинською сільською радою, зареєстроване право користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за адресою: АДРЕСА_1, за релігійною громадою Петро-Павлівської парафії Рівненської єпархії Української православної церкви села Малинськ, що підтверджуються витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 179178187.
Рішенням релігійної громади від 24 лютого 2019 року вирішено змінити підлеглість у канонічних і організаційних питаннях релігійної громади, змінити назву і керівника. Внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Допитані судом першої інстанції свідки підтвердили існування спору за будівлю храму між релігійною громадою Петро-Павлівської парафії Сарненської Єпархії Української Православної Церкви та релігійною громадою Петро-Павлівської парафії Рівненської Єпархії Української Православної Церкви.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність (частина перша статті 35 Конституції України).
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим (стаття 8 Закону).
Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об`єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Право власності релігійних організацій охороняється законом (стаття 18 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").
Частинами першою та другою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.
Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення) (стаття 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").
Частиною другою статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено, що в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, такі відомості про юридичну особу: 1) найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); 2) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; 3) організаційно-правова форма; 3-1) вид релігійної організації; 3-2) віросповідна приналежність релігійної організації; 8) перелік засновників.
За приписами статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
При вирішенні спору суди виходили із того, що спір між сторонами зводиться виключно до спору за право власності на будівлю церкви по АДРЕСА_1 між двома релігійними громадами як юридичними особами, тоді як позов релігійною громадою Петро-Павлівської парафії Рівненської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Малинськ Березнівського району Рівненської області про звільнення приміщення храму заявлено до ОСОБА_1 як до фізичної особи.
Фактично висновки апеляційного суду у цій частині зводяться до того, що позивачем пред`явлено позов до неналежного відповідача - фізичної особи ОСОБА_1 .
Дійшовши висновку про те, що спір існує між двома юридичними особами, суди залишили поза увагою, що релігійна організація - релігійна громада Свято Петро-Павлівської парафії Сарненської єпархії Української Православної Церкви села Малинськ Березанського району Рівненської області за рішенням загальних зборів (протокол № 1) від 24 лютого 2019 року змінила підлеглість у канонічних і організаційних питаннях та назву на релігійну організацію "Релігійна громада Петро-Павлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) село Малинськ Березнівського району Рівненської області".
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з ідентифікаційним кодом юридичної особи 22576605 зареєстровано релігійну організацію "Релігійна громада Петро-Павлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) село Малинськ Березнівського району Рівненської області".
Як зазначалося вище, зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади.
Отже висновки судів про те, що з приводу будівлі храму існує спір між двома юридичними особами є безпідставними і такими, що не узгоджуються ані з фактичними обставинами справи, ані з наведеними вище нормами матеріального права.
Окрім того, апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази порушення прав та інтересів позивача саме відповідачем.
У відповідності до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (стаття 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Правовою підставою вимог про усунення перешкод у користуванні майном є норма статті 391 ЦК України, відповідної до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до цієї статті власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає користуванню та розпорядженню його майном.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на те, що його права порушуються саме відповідачем, який є колишнім настоятелем храму та колишнім керівником релігійної громади Петро-Павлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) село Малинськ Березнівського району Рівненської області. Позивач наголошував, що ОСОБА_1, як колишній настоятель храму та колишній керівник релігійної організації, не звільняє спірне приміщення, створює релігійній громаді перешкоди у користуванні будівлею церкви. Право власності позивача на будівлю церкви ОСОБА_1 не визнається, що він підтверджує у поданих до суду процесуальних документах.
Вирішуючи спір відносно нерухомого майна - будівлі церкви по АДРЕСА_1, право власності позивача на яку не визнається відповідачем, апеляційний суд залишив поза увагою вказані вище обставини. Таким чином спір щодо усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном по суті вирішений був.
У відповідності до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно надати належну оцінку всім вищевикладеним обставинам.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду