Постанова
Іменем України
09 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 1527/2-451/11
провадження № 61-19612св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника
ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси у складі судді Середи І. В. від 17 грудня 2014 року та постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів:
Князюка О. В., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., від 12 серпня
2021 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У березні 2010 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк", банк), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 грудня 2007 року між
АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір
№ 11278251000, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредит у розмірі 80 тис. доларів США зі сплатою 12,4 % річних з терміном повернення 26 грудня 2027 року. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору у той же день між АКІБ "УкрСиббанк" та
ОСОБА_2 був укладений договір поруки. Банк зазначав, що позичальник неналежним чином виконувала свої зобов`язання за вказаним кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 98 611,05 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 787 409,28 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 11278251000 у розмірі 787 409,28 грн.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції та інших судових рішень
Рішенням Суворовського районного суду м. Одесивід 17 грудня 2014 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором
від 26 грудня 2007 року у розмірі 787 409,28 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 635 598,97 грн, заборгованість за процентами - 131 760,09 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 2 097,88 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки позичальник неналежним чином виконувала свої обов`язки за кредитним договором. Районний суд зазначив, що зобов`язання повинні виконуватися у передбачений законом та договором строк, а за порушення зобов`язань відповідачі солідарно несуть цивільно-правову відповідальність.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що відповідачами не спростовано факт невиконання зобов`язання та розмір заборгованості. Банк звернувся з позовом до поручителя у межах шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителя, який відліковується з дня настання строку виконання основного зобов`язання.
Постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не встановив, з якої дати відбулося прострочення погашення заборгованості за кредитним договором та залежно від цих обставин не з`ясував, з якого часу повинен обраховуватись строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення сум (щомісячних платежів до моменту пред`явлення вимоги про дострокове виконання зобов`язання) та чи є чинною порука щодо всіх прострочених платежів. Встановивши, що банк скористався своїм правом на дострокове повернення кредитних коштів та надіслав позичальнику і поручителю вимогу про повернення кредитних коштів, апеляційний суд не звернув увагу на те, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2014 року скасовано.
Ухвалено нове судове рішення, яким позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту
№ 11278251000 від 26 грудня 2007 року в сумі 2 200 599, 08 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 2 086 425, 53 грн; заборгованість
за відсотками за користування кредитом - 112 461, 042 грн; пеня
за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 213, 12 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість
за договором про надання споживчого кредиту № 11278251000
від 26 грудня 2007 року в сумі 378 297, 557 грн, з яких: заборгованість
за кредитом - 47 169, 7951 грн; заборгованість за відсотками
за користування кредитом - 329 833, 722 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 1 884, 46 грн.
Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про стягнення заборгованості з поручителя в тому ж об`ємі, що і з боржника за період, що перевищує шість місяців, які передували зверненню кредитора до суду з позовом до поручителя. З огляду на зазначене, апеляційний суд вважав, що порука припинилася в частині щомісячних платежів по тілу кредиту і по сплаті процентів за користуванням кредитом, які повинні були здійснюватися до 26 жовтня 2009 року. Щодо решти заборгованості по тілу кредиту, процентах, виходячи з дати пред`явлення позову до суду, суд апеляційної інстанції вважав, що порука ОСОБА_2 не є припиненою і тому в цих межах він, як поручитель, несе солідарну відповідальність разом з боржником. На думку апеляційного суду, строк дії кредитного договору не визначено, а відтак не визначено і строк дії поруки. Також суд зазначив, що позов подано у 2010 році, а апеляційним судом ухвалюється рішення
12 серпня 2021 року, тому визначив розмір заборгованості у гривневому еквіваленті до долара США станом на час ухвалення цього рішення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2014 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року і задовольнити його вимоги.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального
і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 червня у справі № 6-255цс15, від 02 вересня 2015 року
у справі № 6-1085цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1077цс15
та постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі
№ 757/44693/15-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 826/19844/16
(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи і встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує, що судом апеляційної інстанції при повторному розгляді справи не враховано висновки Верховного Суду, викладені
у постанові від 31 жовтня 2018 року.
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції тривалий час не призначав справу до розгляду, чим порушив положення ЦПК України щодо строку розгляду справи. Заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції не встановив, з якої дати відбулось прострочення погашення заборгованості за кредитним договором, не з`ясував, з якого часу повинен обраховуватись строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення сум (щомісячних платежів). Також особа, яка подала касаційну скаргу, наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції не заслухав його аргументи та його представника під час розгляду справи.
Судові рішення оскаржуються лише в частині позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_2, тому в іншій частині касаційному перегляду не підлягають в силу вимог статті 400 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
У визначений судом строк відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є
ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 був укладений договір № 11278251000 про надання споживчого кредиту на загальну суму у розмірі 80 000 доларів США зі сплатою 12,4 % річних з терміном повернення 26 грудня 2027 року.
З метою забезпечення виконання умов кредитного договору у той же день між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 був укладений договір поруки.
Згідно пункту 1.3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплату відсотків, комісії, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених основним договором.
Згідно пункту 1.4. договору поруки відповідальність поручителя і боржника є солідарною.
Згідно наданого банком розрахунку заборгованість ОСОБА_1 станом
на 03 березня 2010 року за вказаним кредитним договором становила
98 611,05 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 787 409,28 грн (7,99 грн за 1 долар США), з яких: заборгованість за основним боргом та простроченим кредитом -
635 598,97 грн, що еквівалентно 79 599,12 доларів США; заборгованість по строковим та простроченим процентам - 131 760,09 грн, що еквівалентно
16 500,95 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 2 097,88 грн, що еквівалентно 262,73 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом - 17 952,34 грн, що еквівалентно 2 248,25 доларів США.
Суди встановили, що 03 вересня 2009 року кредитор надіслав на адресу боржника і поручителя вимогу про дострокове повернення кредитних коштів, в якій вимагав безпосередньо від ОСОБА_2 повернення кредиту, нарахованих процентів протягом 31 (тридцяти одного) календарного дня з дати отримання поручителем вимоги. Факт отримання вищевказаної вимоги ОСОБА_2 не заперечувався.
31 березня 2010 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.
08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого позивач набув усі права за укладеним між ПАТ "УкрСиббанк" та
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 кредитним договором та договором поруки.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Зазначений шестимісячний строк є преклюзивним, тобто його сплив є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові до поручителя. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої
статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника. Однак і в такому разі кредитор може звернутися із зазначеною вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, від 08 червня 2021 року
у справі № 202/781/14-ц).
З відповідним позовом про стягнення кредитної заборгованості з поручителів кредитор може звернутися протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв`язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду
від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від 20 червня 2018 року
у справі № 758/6863/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі
№ 523/8249/14-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц,
від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц).
Тобто встановлений у частині четвертій статті 559 ЦК України у відповідній редакції шестимісячний строк слід обчислювати за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення, що є датою виконання основного зобов`язання.
Встановивши, що умовами кредитного договору від 26 грудня 2007 року
№ 11278251000 передбачено погашення кредитної заборгованості за встановленим графіком щомісячних платежів, суд апеляційної інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку про те, що порука ОСОБА_2 припинилась у частині щомісячних платежів по тілу кредиту й процентам за період, що перевищує шість місяців, які передували зверненню кредитора з позовом до поручителя.
Одним з основних принципів цивільногосудочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За змістом частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції у повній мірі не виконав вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 жовтня 2018 року, не встановив розмір заборгованості (тіла кредиту, процентів, пені), яка підлягає стягненню з поручителя станом день звернення банку до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Колегія суддів не може погодитись із висновками суду апеляційної інстанції про визначення дати припинення поруки ОСОБА_2 -
26 жовтня 2009 року, оскільки з позовом банк звернувся до суду 31 березня 2010 року, отже порука припинилась щодо платежів, нарахованих
до 30 вересня 2009 року.
Дату вручення вимоги банку боржнику від 28 серпня 2009 року, надісланої 03 вересня 2009 року, судами не встановлено.
У частині щомісячних платежів з повернення кредиту та сплати процентів за його користування, нарахованих за спірним кредитним договором після 30 вересня 2009 року, порука ОСОБА_2 за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 11278251000 не є припиненою, отже він як поручитель несе солідарну відповідальність разом із боржником.
Відсутні підстави вважати правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що сума заборгованості підлягає стягненню у гривневому еквіваленті, виходячи із курсу долара США до гривні за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення апеляційним судом судового рішення (12 серпня 2021 року).
У прохальній частині позовної заяви банк просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за спірним кредитним договором у розмірі 787 409,28 грн. У тексті позовної заяви зазначено, що сума заборгованості складається з заборгованості за простроченим кредитом - 635 598,97 грн, що еквівалентно 79 409,28 доларів США; суми заборгованості по строкових платежах та прострочених процентах - 131 760,09 грн, що еквівалентно 16 500,95 доларів США, а також сум пені.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одесивід 17 грудня 2014 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором від 26 грудня 2007 року у розмірі 787 409,28 грн.
Банк рішення суду першої інстанції не оскаржував, протягом розгляду справи розрахунки не уточнював.
Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З урахуванням доводів особи, яка оскаржувала судові рішення в апеляційному та касаційному порядку, розмір заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ КБ "Дельта Банк" за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 11278251000 підлягає визначенню у цій справі станом на 03 березня 2010 року. З урахуванням вказівок, висловлених судом касаційної інстанції, припинення поруки у частині платежів, нарахованих до 30 вересня 2009 року, розмір заборгованості складає:
- 621 937,61 грн, що станом на час подання позову еквівалентно 77 839,50 доларів США (сума боргу за кредитом),
- 33 518,69 грн що станом на час подання позову еквівалентно
4 195 доларів США (проценти за користування кредитом за шість місяців до подання позову),
- 144,69 грн, що станом на час подання позову еквівалентно 18,11 доларів США (пеня за несвоєчасне погашення тіла кредиту),
а всього - 655 600,96 грн, що за заявленим позивачем курсом Національного банку України на час подання позову еквівалентно
82 052,61 доларів США.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його,якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, постанова суду апеляційної інстанціїв частині вирішення позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_2 підлягає зміні.
Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду