Постанова
Іменем України
11 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 947/22756/19
провадження № 61-249св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2020 року у складі судді Куриленко О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на спадкове майно.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його двоюрідна сестра ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина на належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . У встановлений законом строк після смерті ОСОБА_4, він звернувся до Третьої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак державний нотаріус Сальнікова З. В. листом від 27 липня 2018 року вих. № 6144/02-14 повідомила йому про відсутність серед поданих ним документів доказів на підтвердження родинних відносин з ОСОБА_4
24 лютого 2018 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до Третьої одеської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_3, а 05 липня 2018 року - ОСОБА_2 .
Посилаючись на наведене, позивач просив:
- встановити факт родинних відносин між ним та ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме, що він, ОСОБА_1, є двоюрідним братом ОСОБА_4 ;
- визнати за ним у порядку спадкування за законом після смерті його двоюрідної сестри ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, а саме, що ОСОБА_1 доводився двоюрідним братом ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В частині вирішення позовної вимоги про визнання права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що наявні у справі письмові докази, сімейні фотографії та відеозаписи, показання свідків у своїй сукупності підтверджують факт родинних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_4, а саме, що ОСОБА_1 є двоюрідним братом ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В частині вирішення вимоги про визнання права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, суд першої інстанції відмовив у зв`язку з передчасністю звернення з даною вимогою, оскільки в матеріалах справи відсутня вмотивована постанова державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, у якій заявник просила скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту родинних відносин, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху, надано заявнику строк до 18 лютого 2021 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії ухвали, для подання касаційної скарги у новій редакції, із зазначенням підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог частини другої статті 389 та пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України та сплати судового збору.
У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 у новій редакції та докази сплати судового збору.
Як на підставу касаційного оскарження у поданій на усунення недоліків касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 947/22756/19 на підставі пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтовано посиланням на те, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, помилково визнав доведеним факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки позивач не надав допустимих письмових доказів, які б підтверджували те, що він був двоюрідним братом померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Зазначала, що фотографії, надані позивачем на підтвердження факту родинних відносин зі спадкодавцем, не містять достовірних відомостей про осіб, які зображені на них, а показання свідків без інших підтверджуючих письмових доказів не можуть бути достатніми та достовірними доказами на підтвердження ступеня родинного зв`язку між ОСОБА_1 та померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 12 квітня 2021 року.
У червні 2021 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просив залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій на підставі належних, допустимих та достатніх доказів, яким надали належну оцінку у їх сукупності, дійшли обґрунтованих висновків про доведеність факту родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У липні 2021 року від ОСОБА_2 до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на відзив ОСОБА_1, у якому заявник вказувала про безпідставність аргументів позивача щодо доведеності ним позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
24 лютого 2018 року померла ОСОБА_4, про що Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції складено актовий запис за № 2072 та видано свідоцтво про смерть НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1, яка належала померлій на підставі договору міни нерухомого майна № 96/0931, укладеного 23 липня 1996 року на Одеській універсальній біржі "GIP", який рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2007 року у справі № 2-2932/2007, було визнано дійсним.
Протягом встановленого законом строку з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до державного нотаріуса Третьої одеської державної нотаріальної контори звернулися: 24 лютого 2018 року ОСОБА_3 ; 05 липня 2018 року ОСОБА_2 та 18 липня 2018 року ОСОБА_1
21 серпня 2018 року до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 звернувся ОСОБА_5 .
У заяві про прийняття спадщини ОСОБА_1 вказав, що він є двоюрідним братом померлої ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Листом від 27 липня 2018 року вих. № 6144/02-14, державний нотаріус Сальнікова З. В. повідомила ОСОБА_1 про відсутність серед поданих ним документів доказів на підтвердження родинних відносин з ОСОБА_4 .
Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2, у 1902 році був зареєстрований шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (після укладення шлюбу прізвище змінено на " ОСОБА_8"). У шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_9 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ), яка після укладення шлюбу з ОСОБА_10 змінила прізвище на " ОСОБА_11" (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 ), а пізніше, після реєстрації шлюбу з ОСОБА_12, змінила прізвище на " ОСОБА_13" згідно з свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 .
У ОСОБА_14 в період шлюбу з ОСОБА_10 народилося двоє дітей: ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на " ОСОБА_16", та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 .
ОСОБА_14 була рідною сестрою ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка після укладення шлюбу з ОСОБА_18 05 вересня 1941 року змінила прізвище на " ОСОБА_19" (свідоцтво про шлюб №969).
У період шлюбу ОСОБА_20 з ОСОБА_18 народилося двоє дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_7, (свідоцтво про народження серія НОМЕР_6 ).
Дослідивши наведені вище документи, установивши співпадіння прізвищ, імен, по-батькові з відомостями, які зазначені у свідоцтвах про народження, про укладення шлюбу, узявши до уваги надані позивачем сімейні фотографії, відеозаписи та показання свідків ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, суди дійшли висновків про доведеність позивачем того, що ОСОБА_20 є рідною сестрою ОСОБА_14, а позивач ОСОБА_1 є двоюрідним братом ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Верховний Суд зауважує, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем); сімейних відносин; відносин із утримання (перебування на утриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як 5 років до часу відкриття спадщини).
Верховний Суд зауважує, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідачів з вимогами про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом. За заявленої позивачем вимоги про визнання права власності на спадкове майно у позивача не було необхідності заявляти вимогу про встановлення факту родинних відносин, яка фактично є складовою частиною обґрунтування його вимоги про визнання за ним права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом. Така вимога за відсутності спору щодо спадкового майна підлягала б розгляду в порядку окремого провадження. За наявності встановленого судами спору про право на спадкування, неоскарження сторонами судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спадкове майно з тих підстав, що вони передчасно заявлені, оскільки відсутня відмова державного нотаріуса у видачі йому свідоцтва про право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом (нотаріус лише направив позивачеві повідомлення про відсутність документів, що підтверджують родинні відносини із спадкодавцем), вирішення вимоги про встановлення факту родинних відносин в порядку позовного провадження дасть можливість спадкоємцям отримати правовстановлюючі документи на спадкове майно у нотаріуса, а тому є ефективним способом захисту прав позивача.
З`ясування судом фактичних обставин справи здійснюється із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 89 ЦПК України, щодо відсутності заздалегідь встановленої сили доказів та оцінки кожного доказу окремо та в їх сукупності та взаємозв`язку в цілому.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 420/370/19, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 неодноразово наголошував на необхідності застосування категорія стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К." та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника вимога цього заявника заслуговує довіри".
Достовірність як змістова характеристика доказу свідчить про можливість на підставі такого доказу встановити дійсні обставини справи.
Допустимість доказів характеризується як дотриманням порядку збирання, подання та дослідження таких доказів, так і обов`язковістю підтвердження певних обставин справи визначеними законом засобами доказування.
Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною, сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу.
Верховний Суд зауважує, що цивільне законодавство не передбачає обов`язкового переліку доказів, якими особа може підтвердити факт родинних відносин з іншою особою, оскільки, реалізуючи свої процесуальні права з урахуванням принципу диспозитивності, сторона подає ті докази, які, на її думку, підтверджують обставини, які входять до предмета доказування.
Доказами, що підтверджують факт родинних відносин, можуть бути документи, які підтверджують наявність цього юридичного факту (акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб); довідки органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного стану; пояснення свідків, яким достовірно відомо про взаємовідносини померлого із заявником.
Зважаючи на викладене, необґрунтованими є доводи заявника про можливість підтвердження факту родинних відносин виключно письмовими доказами, оскільки такі обставини відповідно до норм процесуального права можуть бути встановлені і на підставі інших доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування і в своїй сукупності доводять обставини, на які посилається сторона.
Визнаючи подані позивачем письмові докази (свідоцтво про шлюб ОСОБА_6 та ОСОБА_7, свідоцтво про народження ОСОБА_9, свідоцтва про шлюб ОСОБА_17 з ОСОБА_26, свідоцтво про смерть ОСОБА_17, свідоцтво про смерть ОСОБА_4, свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_8, майно якої в рівних долях успадкували ОСОБА_27 та ОСОБА_4 ), фотографії, на яких зображені члени родини позивача декількох поколінь, відеозаписи зі святкування сімейних подій, показання свідків достатніми та достовірними доказами, суд надав їм оцінку в їх сукупності, які в своєму взаємозв`язку згідно з практикою ЄСПЛ щодо урахуванням принципу "балансу вірогідностей" підтверджують правдивість обставин, на які посилався ОСОБА_1 на обґрунтування своїх позовних вимог, а тому суди дійшли правильних висновків про доведеність родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Верховний Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на відсутність в державних архівах Миколаївської, Кіровоградської, Херсонської областей, церковних архівах запитуваної представником позивача інформації щодо народження ОСОБА_17 та реєстрації її шлюбу з ОСОБА_10, оскільки з наявного в матеріалах справи листа Державного архіву Миколаївської області від 26 жовтня 2018 року №А-826/03- 06, убачається, що актові записи підвідділу ЗАГС Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області за 1925-1928 роки надійшли не в повному обсязі, за 1923-1924, 1929 року та актові записи підвідділу ЗАГС Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області за 1923-1929 роки на зберігання до державного архіву не надходили; з відповіді Державного архіву Кіровоградської області у листі від 23 жовтня 2018 року № 378-379/01-60 слідує, що метричні книги реєстрації актів про народження у с. Бандурове за 1918 рік, у с. Ісаєвка (с. Бандурка) та с. Новокрасне в архів не надходили; аналогічна відповідь була надана Державним архівом Херсонської області у листі від 22 жовтня 2018 року № 05-13/0/18/1213; у листі Державного архіву Одеської області від 25 жовтня 2018 року № А-3387 надано відповідь, що метричні книги та книги реєстрації актових записів про шлюб за 1923-1929 роки с. Ісаївка Єлисаветградського повіту Херсонської губернії та с. Новокрасне Арбузинського району Миколаївської області вважаються втраченими в роки війни, оскільки непередання на зберігання метричних книг та книг реєстрації актових записів, втрата таких книг в роки війни не є тотожною з відсутністю відомостей у таких документах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги про те, що суди встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень. Фактично аргументи заявника зводяться до переоцінки наданих доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень Верховного Суду, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 .
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, сторонами не оскаржувалося, а тому суд касаційної інстанції не здійснював їх перегляд у цій частині.