Постанова
Іменем України
09 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 199/8422/17
провадження № 61-12548св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2018 року у складі судді Подорець О. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року у складі колегії суддів:
Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про розірвання договору довічного утримання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 28 травня 2008 року вона разом зі своїм чоловіком - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, із ОСОБА_2, ОСОБА_3 уклали договір довічного утримання, за умовами якого позивач із чоловіком зобов`язалися передати у власність відповідачів належну їм на праві приватної власності квартиру, а відповідачі зобов`язалися забезпечувати позивача та її чоловіка утриманням довічно, що передбачено пунктом 1 договору.
Відповідачі свої зобов`язання належним чином не виконують.
ОСОБА_1 просила розірвати договір довічного утримання, укладений
28 травня 2008 року між нею, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 відносно квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Лебеденко Н. С. і зареєстрований у реєстрі за № 3-1462, у реєстрі заборон відчуження - за № 146/2008.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 24 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року, позов
ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір довічного утримання, укладений 28 травня 2008 року між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, відносно квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Лебеденко Н. С. і зареєстрований у реєстрі за № 3-1462, у реєстрі заборон відчуження - за
№ 146/2008.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем своїх обов`язків, передбачених договором довічного утримання, що є підставою для розірвання вказаного договору відповідно до статей 755, 756 ЦК України та пункту 11 цього договору.
В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження тої обставини, що відповідачами сплачувалися грошові кошти за договором довічного утримання та які виконували свої обов`язки, оскільки відповідачами не надано жодної квитанції про сплату матеріального забезпечення, придбання одягу, харчів тощо.
Апеляційний суд відхилив доводи скаржника про те, що за життя чоловік позивача - відчужувач ОСОБА_4 залишив на його ім`я заповіт від
30 січня 2007 року, оскільки предметом розгляду у даній справі є розірвання договору довічного утримання через неналежне виконання його умов.
Аргументи учасників справи
У липні 2021 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати зазначені судові рішення, а провадження у справі закрити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржені судові рішення не відповідають правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 310/10284/15-ц (провадження
№ 61-2717св18) щодо застосування норми права у подібних правовідносинах - частини четвертої статті 25 ЦК України, пункту 1 частини першої 1 статті 205 ЦПК України (в редакції 2004 року), пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16 липня 2008 року та витягу з Державного реєстру правочинів від 28 травня 2008 року за ним зареєстровано право приватної власності на 1/2 частку квартири
АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання від
28 травня 2008 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер відчужувач ОСОБА_4 .
У листопаді 2017 року позивач звернулась до суду із позовом про розірвання договору довічного утримання в своїх інтересах та інтересах померлого
ІНФОРМАЦІЯ_1 відчужувача ОСОБА_4 .
Системний аналіз норм права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку про те, що подати позов позивач повинен за життя, а також повинен мати цивільну процесуальну правосуб`єктність. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт частини першої статті 255 ЦПК України). Проте суд першої інстанції вирішив питання про право особи, цивільна правоздатність та дієздатність якої припинена у зв`язку зі смертю до подачі позову. Крім того, за життя відчужувач ОСОБА_4 залишив на його ім`я заповіт від 30 січня 2007 року, що підтверджується постановою державного нотаріуса Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвої Н. С. від 23 липня 2020 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Суд апеляційної інстанції не застосував вимоги статті 28 ЦПК України (у редакції 2004 року), статті 46 ЦПК України, частини першої статті 29 ЦПК України (в редакції 2004 року), частини першої статті 47 ЦПК України, пункту
6 частини першої статті 205 ЦПК України (в редакції 2004 року), пункту
7 частини першої статті 255 чинного ЦПК України, пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (в редакції 2004 року), пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, частини четвертої статті 25 ЦК України - щодо питання про право особи, цивільна правоздатність та дієздатність якої припинена у зв`язку зі смертю до подачі позову про розірвання договору довічного утримання, та неправильно застосував норму права у даному випадку - статті 755 ЦК України.
Відповідно до оскарженого судового рішення суду позивач не заперечувала факт надання згідно умов договору щомісяця по 200 грн. Також відповідачами, окрім сплати кожного місяця передбачених умовами договору 200 грн, надавались інші послуги згідно із замовленнями позивача - купувалась картопля та інші продукти харчування, купувались ліки, передавався одяг, подарунки на свята. Вони часто дзвонили їм, дізнавались про їх здоров`я, хвилювались за них. Ці обставини підтвердили свідки
в судовому засіданні апеляційного суду. З моменту укладення договору і по теперішній час ним і ОСОБА_3 не порушувались обов`язки за договором.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 310/10284/15-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.