Постанова
Іменем України
07 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 317/962/15-ц
провадження № 61-15648св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, законним представником яких є ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, законним представником якого є ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, законним представником яких є ОСОБА_12,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Дашковської А. В., Маловічко С. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк", банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2, законним представником яких є ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, законним представником якого є ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, законним представником яких є ОСОБА_12, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області (далі - Служба у справах дітей Запорізької РДА), про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення.
На обґрунтування позову посилалося на таке. 19 липня 2006 року між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" (далі - АКБ "ТАС-Комерцбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), а надалі - Акціонерне товариство "Сведбанк", укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_3 отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 3 535 000,00 грн. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором 20 липня 2006 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір № 040/0706/75-039-Z-2, за умовами якого ОСОБА_3 передав в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок, загальною площею 507,6 кв. м, житловою площею 280,3 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці, площею 2 232 кв. м, кадастровий номер 2322188801:10:002:0127, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Заставна вартість предмета іпотеки - 1 826 877,00 грн. Згідно з укладеними у травні та червні 2012 року договорами купівлі-продажу права вимоги спочатку між ПАТ "Сведбанк" і Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), а надалі між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа-Банк" до останнього як до покупця перейшло право вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором від 19 липня 2006 року та іпотечним договором від 20 липня 2006 року.
Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, загальною площею 507,6 кв. м, житловою площею 280,3 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 2 232 кв. м, кадастровий номер 2322188801:10:002:0127, на якій розташований житловий будинок, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2006 року № 040/0706/75-039, яка станом на 10 грудня 2014 року складає 7 866 017,09 грн, а саме: за кредитом - 7 498 792,98 грн, за відсотками - 340 786,94 грн, пеня - 26 437,17 грн, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України "Про виконавче провадження", встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна. Виселити відповідачів з житлового будинку загальною площею 507,6 кв. м, житловою площею 280,3 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 17 травня 2016 року позов задоволено частково. Ухвалено звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, загальною площею 507,6 кв. м, житловою площею 280,3 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 2 232 кв. м, кадастровий номер 2322188801:10:002:0127, на якій розташований житловий будинок, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які належать на праві власності ОСОБА_3, на користь ПАТ "Альфа-Банк" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2006 року № 040/0706/75-039, яка станом на 10 грудня 2014 року складає 7 866 017,09 грн, а саме: за кредитом - 7 498 792,98 грн, за відсотками - 340 786,94 грн, пеня - 26 437,17 грн, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України "Про виконавче провадження", встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що невиконання ОСОБА_3 умов кредитного договору призвело до утворення заборгованості зі сплати основного зобов`язання, нарахованих відсотків та штрафних санкцій, що дає право позивачу вимагати дострокового виконання відповідачем обов`язків за кредитним та іпотечним договорами шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині виселення відповідачів з приміщення, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, суд першої інстанції виходив із недотримання банком процедури виселення та відсутності забезпечення відповідачів іншим постійним житлом.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2017 року заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 травня 2016 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ПАТ "Альфа-Банк" про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення задоволено частково.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, загальною площею 507,6 кв. м, житловою площею 280,3 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 2 232 кв. м, кадастровий номер 2322188801:10:002:0127, на якій розташований житловий будинок, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які належать на праві власності ОСОБА_3 на користь ПАТ "Альфа-Банк" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2006 року № 040/0706/75-039, яка станом на 10 грудня 2014 року складає: заборгованість за кредитом - 4 274 745,42 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 260 102,57 грн, пеня - 26 437,17 грн, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України "Про виконавче провадження", встановивши початкову ціну предмета іпотеки за ціною, не меншою ніж 4 301 910 грн. В іншій частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, апеляційний суд вказав на необхідність відрахування коштів, які надійшли в результаті примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, від визначеної банком суми кредитної заборгованості, в рахунок погашення якої він звернувся із цим позовом до суду з вимогою звернути стягнення на предмет іпотеки.
Суд апеляційної інстанції, виходячи з наданого позивачем розрахунку та пояснень встановив, що на погашення основного боргу за кредитним договором було зараховано кошти у доларах США в еквіваленті на час зарахування до національної валюти, а саме: 206 048,94 дол. США - на погашення основного боргу та 5 156,04 дол. США - на погашення відсотків за користування кредитом. Зазначену суму грошових коштів апеляційний суд відняв від визначеної банком суми заборгованості та самостійно визначив розмір заборгованості за кредитним договором, в рахунок погашення якої необхідно звернути стягнення на спірне майно.
Апеляційний суд також вказав на необхідність зазначення відповідно до вимог закону початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації у випадку задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Виходячи з того, що згідно з наданим банком звітом про оцінку іпотечного майна вартість предмета іпотеки станом на 18 липня 2017 року становить 4 301 910 грн та за відсутності доказів на спростування інформації, що міститься у цьому звіті, визначену у ньому суму необхідно зазначити як початкову ціну предмета іпотеки.
Постановою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року рішення Апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що визначений судом апеляційної інстанції розмір грошових коштів, які необхідно відрахувати від суми заборгованості, розрахованої станом на момент подання позову, не узгоджується із інформацією, яка міститься у наданому банком розрахунку, про що обґрунтовано зазначено заявником у касаційній скарзі. Тому висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у визначеному судом розмірі є передчасними, оскільки апеляційний суд не встановив усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та не врахував, що із настанням строку виконання основного зобов`язання, внаслідок звернення банку до нотаріуса, припинилося право позивача нараховувати відсотки та пеню на підставі умов договору. Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки розрахунку заборгованості за кредитом, у якому зазначена заборгованість за кредитним договором, яка складається, у тому числі із відсотків та пені, нарахованих за кредитом поза межами строку дії кредитного договору.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 травня 2016 року у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, зокрема, в частині задоволення позовних вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 травня 2016 року станом на час апеляційного перегляду цієї справи виконано у повному обсязі, що підтверджується постановою начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Юлдашева А. А. про закінчення ВП № 49582392 за виконавчим листом від 23 жовтня 2015 року № 317/4994/14. Зокрема, згідно з листом ПАТ "Альфа-Банк" від 22 лютого 2018 року та платіжним дорученням від 15 березня 2018 року № 917 сума боргу за виконавчим документом перерахована стягувачу у повному обсязі, що є підставою для скасування заочного рішення суду першої інстанції у цій справі в частині вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У жовтні 2020 року АТ "Альфа-Банк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Запорізького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року в частині вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовну вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.
На обґрунтування касаційної скарги посилалося на те, що апеляційний суд встановив, що відсутня заборгованість відповідача перед банком за вказаним кредитним договором станом на час розгляду цієї справи апеляційним судом,в рахунок погашення якої банк міг би просити звернути стягнення на зазначений предмет іпотеки у вказаний позивачем спосіб у цій справі. З цим висновком суду погодитись не можна, оскільки при ухваленні рішення не з`ясовано усіх обставин, що мають істотне значення для справи та не надано їм належної оцінки, у зв`язку з чим, ухвалено неправильне по суті рішення. Висновки суду зроблені без належного дослідження матеріалів справи та з порушенням норм матеріального права. Апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г, у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 712/15975/17, у постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1412цс16, від 06 липня 2016 року у справі № 6-1047цс16. Отже, позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Судове рішення оскаржується з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16, у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 712/15975/17, у постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі
№ 6-1412цс16, від 06 липня 2016 року у справі № 6-1047цс16.
У січні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Служби у справах дітей Запорізької РДА, у якому зазначає, що визнання малолітніх/неповнолітніх, такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 порушує житлові права дітей.
У січні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Черкашин І. І., у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Альфа-Банк" у цій справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 19 липня 2006 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 040/0706/75-039 (зі змінами та доповненнями), відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 3 535 000,00 грн (т. 1, а. с. 7-9).
На забезпечення належного виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором20 липня 2006 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір № 040/0706/75-039-Z-2 з подальшим внесенням змін та доповнень, згідно з умовами якого ОСОБА_3 передав в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 507,6 кв. м, житловою площею 280,3 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці, площею 2 232 кв. м, кадастровий номер 2322188801:10:002:0127, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Заставна вартість предмету іпотеки - 1 826 877,00 грн (т. 1, а. с. 28-29).
Згідно з пунктом 2 іпотечного договору іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки. Земельна ділянка належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку.
25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу права вимоги, згідно з пунктом 2.1 якого продавець погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну (т. 1, а. с. 57-71).
15 червня 2012 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу права вимоги, згідно з умовами якого продавець погоджується продати права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну (т. 1, а. с. 72-78).
Звертаючись до суду із цим позовом, ПАТ "Альфа-Банк" посилався на порушення ОСОБА_3 умов кредитного договору внаслідок неналежного виконання своїх обов`язків, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої, згідно з поданим розрахунком станом на 10 грудня 2014 року становить 7 866 017,09 грн, з яких: 7 498 792,98 грн - заборгованість за кредитом, 340 786,94 грн - заборгованість за відсотками, 26 437,17 грн - пеня. У рахунок погашення заборгованості позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, загальною площею 507,6 кв. м, житловою площею 280,3 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.
Банк у позові у цій справі просив звернути стягнення на предмет іпотеки (зазначені житловий будинок та земельну ділянку) в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед банком за кредитним договором від 19 липня 2006 року № 040/0706/75-039, яка станом на 10 грудня 2014 року становить 7 866 017,09 грн, а саме: за кредитом - 7 498 792,98 грн, за відсотками - 340 786,94 грн, пеня - 26 437,17 грн (т. 1, а. с. 5).
Встановлено, що 09 листопада 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис № 6432, яким запропоновано звернути стягнення на належний ОСОБА_3 інший предмет іпотеки - нежитлове приміщення першого та другого поверху літ. А-2-5 загальною площею 1 665,7 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2, переданого в іпотеку на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2006 року № 040/0706/75-039, що виникла за період з 10 червня 2014 року до 28 вересня 2014 року на загальну суму 6 386 435,01 грн яка складається із заборгованості за кредитом - 6 186 513,23 грн, заборгованості за відсотками - 187 091,78 грн, а також плати, що здійснена банком за вчинення цього виконавчого напису 12 830,00 грн (т. 4, а. с. 97)
Банк при зверненні стягнення на предмет іпотеки 09 липня 2014 року за зазначеним виконавчим написом нотаріуса в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором не просив погашати заборгованість у дол. США, а саме у гривні України.
Отже, безпідставним є розрахунок банку (т. 9, а. с. 199-203) про звернення стягнення заборгованості у цій справі на інший предмет іпотеки в рахунок погашення тієї самої заборгованості за тілом кредиту та відсотками станом на 28 вересня 2014 року у гривневому еквіваленті за іншим курсом дол. США в інших сумах, оскільки банк не має права на стягнення будь-якої курсової різниці з відповідача у цій справі.
Таким чином, банк у цій справі міг би просити звернути стягнення на інший предмет іпотеки (зазначені житловий будинок та земельну ділянку) в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед банком за кредитним договором від 19 липня 2006 року № 040/0706/75-039 лише станом на 28 вересня 2014 року, яка складається із заборгованості за кредитом - 6 186 513,23 грн, заборгованості за відсотками - 187 091,78 грн, пені у розмірі 301,97 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 4 724,92 грн (т. 1, а. с. 44).
Встановлено, що будь-яка пеня не була предметом звернення за виконавчим написом нотаріуса.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що станом на 28 вересня 2014 року банк скористався передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України правом та змінив строк виконання основного зобов`язання, у зв`язку з чим припинилося право кредитора нараховувати відсотки та пеню на підставі умов договору після цієї дати.
Також апеляційним судом встановлено, що 25 квітня 2016 року на депозитний рахунок Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від переможця електронних торгів Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "Будівельні проекти" надійшли кошти у розмірі 6 596 629,76 грн.
04 травня 2016 року вимоги ПАТ "Альфа-Банк" у ВП № 48830864 за виконавчим написом № 6432, вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., задоволено у розмірі 5 996 549,55 грн.
31 травня 2016 року ВП № 48830864 завершене на підставі пункту 8 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній станом на 31 травня 2016 року), оскільки коштів, що надійшли від реалізації заставного майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставне майно.
Виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки стосувався погашення заборгованості з відповідача на користь банку у ВП № 48830864 на загальну суму 6 386 435,01 грн, проте виконавчою службою на користь банку перераховано 5 996 549,55 грн. Залишок несплати суми основного боргу за тілом кредиту та відсотками становить 377 055,46 грн.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 06 жовтня 2015 року, яке набрало законної сили, у справі № 317/4994/14 (т. 3, а. с. 166-172) стягнуто заборгованість з ОСОБА_3 на користь банку за кредитним договором від 19 липня 2006 року № 040/0706/75-039 станом на 29 вересня 2014 року в сумі 6 384 553,98 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 6 186 217,53 грн, за відсотками - 189 316,73 грн, пені - 9 019,72 грн.
Апеляційний суд встановив, що зазначене рішення станом на час апеляційного перегляду цієї справи виконано у повному обсязі, що підтверджується постановою начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Юлдашева А. А. про закінчення ВП № 49582392 за виконавчим листом від 23 жовтня 2015 року № 317/4994/14 у зв`язку із тим, що згідно з листом ПАТ "Альфа-Банк" від 22 лютого 2018 року та платіжним дорученням від 15 березня 2018 року № 917 сума боргу за виконавчим документом перерахована стягувачу у повному обсязі (т. 9, а. с. 192).
15 березня 2018 року у ВП № 49582392/3 виконавча служба додатково перерахувала на користь банку 388 004,43 грн (т. 9, а. с. 194) в рахунок погашення зазначеної заборгованості ОСОБА_3 .
Отже, недоплачена сума заборгованості за зазначеним виконавчим написом нотаріуса у вигляді тіла кредиту та відсотків у розмірі 377 055,46 грн була сплачена. Переплата у розмірі 10 948,97 грн мала бути зарахована банку саме на погашення пені.
Таким чином, пеня у цій справі, яка станом на 28 вересня 2014 року становила 4 724,92 грн і на яку банк міг просити звернути стягнення у цій справі, також була погашена відповідачем надалі у строк до 19 лютого 2018 року і на час розгляду цієї справи апеляційним судом заборгованість зі сплати пені відсутня.
Отже, встановивши, що відповідач не має заборгованості перед банком за зазначеним кредитним договором станом на час розгляду цієї справи апеляційним судом, в рахунок погашення якої банк міг просити звернути стягнення на спірний предмет іпотеки у зазначений спосіб у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16, у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 712/15975/17, у постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі
№ 6-1412цс16, від 06 липня 2016 року у справі № 6-1047цс16, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-14-112цс19), предметом спору у якій є звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначено, що "частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса".
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 712/15975/17 (провадження № 61-42676св18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18), предметом спору у якій є звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначено, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Верховний Суд зазначив, що у випадку виконання одного з судових рішень про стягнення заборгованості або про звернення стягнення на предмет іпотеки основне зобов`язання може бути припиненим. Якщо ж це станеться, то боржник може звернутися до суду з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, з тих підстав, що боргу вже не існує, але є ще один виконавчий документ, який стосується стягнення коштів або звернення стягнення на майно в рахунок погашення того ж самого погашеного боргу.
У постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі
№ 6-1412цс16, від 06 липня 2016 року у справі № 6-1047цс16, предметом спору у яких є стягнення заборгованості за кредитним договором, зроблено висновок, що позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
З урахуванням наведеного, висновки, зазначені у вказаних постановах, не суперечить висновкам апеляційного суду у цій справі, оскільки станом на час розгляду цієї справи апеляційним судом встановлено, що відповідач погасив заборгованість перед банком за кредитним договором від 19 липня 2006 року
№ 040/0706/75-039, що унеможливлює ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки зводяться до власного тлумачення норм права, а також незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі та стосуються переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд також вважає за необхідне звернути увагу на таке.
За загальним правилом підставність та обґрунтованість позову визначається станом на момент пред`явлення позову.
На час пред`явлення позову АТ "Альфа-Банк" позичальник ОСОБА_3 мав заборгованість за кредитним договором, яка була спірною.
Тому позивач мав підстави на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначивши правильний розмір заборгованості.
Водночас на час апеляційного перегляду справи та ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення внаслідок, в тому числі виконання інших судових рішень, борг ОСОБА_3 за кредитним договором погашено, а тому, за встановлених у цій справі обставин, відмова у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки є по суті правильною та відповідає завданням цивільного судочинства, якими відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.