Постанова
Іменем України
07 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 753/16439/16-ц
провадження № 61-8346св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, від імені якого діє адвокат Романчук Юрій Анатолійович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), яке надалі змінило своє найменування на Акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк", банк), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
На обґрунтування позову посилалося на таке. 07 березня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 11312208000, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати відсотки за користування кредитом, інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту та договором. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 07 березня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 1332, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, яка надалі відповідно до договору купівлі-продажу від 06 травня 2016 року була протиправно відчужена ОСОБА_2 . У зв`язку із невиконанням умов кредитного договору рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 грудня 2012 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ "УкрСиббанк" 243 932,92 дол. США та судові витрати. Оскільки ОСОБА_1 не виконує рішення суду, то позивач вимушений звернути стягнення на предмет іпотеки.
Вважав, що договір купівлі-продажу спірної квартири, який був укладений 06 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, є недійсним відповідно до закону (нікчемним), з огляду на те, що іпотекодавець відчужив предмет іпотеки без згоди іпотекодержателя - АТ "УкрСиббанк".
Позивач просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ "УкрСиббанк" за договором про надання споживчого кредиту від 07 березня 2008 року № 11312208000 за основним боргом і відсотками у розмірі 397 633,11 дол. США, пені - 2 325 141,26 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 у розмірі 397 633,11 дол. США основного боргу і відсотків та 2 325 141,26 грн пені за договором про надання споживчого кредиту від 07 березня 2008 року № 11312208000, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, а також на підставі договору іпотеки від 07 березня 2008 року, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М. і зареєстрованого у реєстрі за № 1332, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 83,20 кв. м, житловою площею 37,10 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_2, встановлено спосіб реалізації нерухомого заставного майна в межах процедури виконавчого провадження за ціною, яка буде встановлена в період прилюдних торгів на підставі оцінки предмета іпотеки. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 порушив зобов`язання за кредитним договором у зв`язку з чим виникла заборгованість, тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є законними. Також суд, звертаючи стягнення на вказану квартиру, зазначив, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 06 травня 2016 року, укладений між боржником ОСОБА_1 та ОСОБА_2, є нікчемним, оскільки на момент його укладення існувала заборона на відчуження іпотечного майна.
Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 як особа, що не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про його права та обов`язки, 22 липня 2020 року подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року скасувати.
25 серпня 2020 року АТ "УкрСиббанк" подало до апеляційного суду клопотання про закриття апеляційного провадження у справі з посиланням на те, що оспорюваним рішенням не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 .
Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року клопотання АТ "УкрСиббанк" про закриття апеляційного провадження залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову АТ "УкрСиббанк". Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, розглядаючи спір та вирішуючи питання щодо звернення стягнення на спірну квартиру, іпотекодержателем якої на час розгляду справи був ОСОБА_4, не залучив до розгляду у справі нового іпотекодержателя, правонаступником якого є ОСОБА_3, для вирішення питання пріоритетного права позивача на задоволення його позову. Апеляційний суд зазначив, що АТ "УкрСиббанк" також не надано доказів на підтвердження недійсності договору іпотеки, укладеного 07 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Постановою Верховного Суду від 17 березня 2021 року постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова мотивована тим, що надання належної оцінки доводам АТ "УкрСиббанк" щодо нікчемності правочинів про відчуження ОСОБА_1 спірної квартири ОСОБА_2 та відповідно подальшої передачі її в іпотеку ОСОБА_4 впливатиме на вирішення питання щодо суб`єктного складу учасників справи, оскільки нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, тобто не спричиняє прав і обов`язків, які малися на меті внаслідок вчинення такого правочину його сторонами. Тому висновок апеляційного суду про те, що судом першої інстанції прийнято рішення про права та обов`язки ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_3, є передчасним.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року у справі за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки закрито.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року не стосується прав та обов`язків ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_3, з огляду на нікчемність правочинів про відчуження ОСОБА_1 спірної квартири ОСОБА_2 та відповідно подальшої передачі її в іпотеку ОСОБА_4, тому підстави вважати ОСОБА_3 особою, чиї права порушені оскаржуваним рішенням, відсутні.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У травні 2021 року ОСОБА_3, від імені якого діє адвокат Романчук Ю. А., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, проситьухвалу Київського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що згідно з договором іпотеки від 07 вересня 2016 року, який був чинним та зареєстрований в Державному реєстрі іпотек, спірна квартира знаходилася в іпотеці, а іпотекодержателем був ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_3, а надалі стала власністю ОСОБА_3 . Проте апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що звернення стягнення на спірну квартиру за рішенням суду першої інстанції, не стосується його прав та обов`язків, тобто, після відчуження стороннім особам спірної квартири (продаж з публічних торгів), права ОСОБА_3 як іпотекодержателя не будуть порушені. Апеляційний суд неправильне застосував норми матеріального права: статті 1, 3, 4, 12 Закону України "Про іпотеку", частину другу статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), порушив норми процесуального права щодо прийняття та оцінки доказів, правил врахування судових рішень, якими встановлені преюдиційні обставини, повноважень суду апеляційної інстанції, передбачених статтею 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Підставою відкриття касаційного провадження у вказаній справі є підстави, передбачені у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, - неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У справі встановлено, що 07 березня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 11312208000, згідно із умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті у розмірі 195 000 дол. США, що в еквіваленті становить 984 750,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути кошти строком не пізніше 07 березня 2029 року та сплатити 11,90 відсотків річних.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 07 березня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М., реєстраційний номер 1332, відповідно до умов якого в іпотеку передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 .
Цього ж дня приватним нотаріусом була зареєстрована заборона відчуження вказаної квартири.
Відповідно до пункту 4.1.1 договору іпотеки у разі порушення будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за договором іпотеки, банк має право на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 грудня 2012 року у справі № 2607/10752/12 стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь АТ "УкрСиббанк" заборгованість за договором споживчого кредиту від 07 березня 2008 року № 11312208000 в розмірі 243 932, 92 дол. США, що в еквіваленті станом на 22 квітня 2010 року становило 1 948 560,56 грн.
Відповідно до постанови державного виконавця державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві на підставі виконавчого листа, виданого у справі № 2607/10752/12 стосовно ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № 42136163.
Згідно із розрахунком банку заборгованість ОСОБА_1 станом на 07 вересня 2016 року становить: 194 463,93 дол. США за основною сумою кредиту, 203 169,18 дол. США за відсотками, 292 143,22 грн - пеня за прострочення сплати кредиту, 2 032 998,04 грн - пеня за прострочення сплати відсотків.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 06 травня 2016 року серії НАС № 783104, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солошенко А. В., ОСОБА_1 відчужив у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 67477650 від 07 вересня 2016 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2
07 вересня 2016 року між ОСОБА_2, як власником квартири, та ОСОБА_4, як іпотекодержателем, укладено договір іпотеки щодо забезпечення виконання зобов`язань за договором позики. Предметом іпотеки визначено спірну квартиру. До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 07 вересня 2016 року внесено відомості про обтяження квартири.
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року позов у цій справі задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитом і відсотками у розмірі 397 633,11 дол. США та пені у розмірі 2 325 141,26 грн за договором про надання споживчого кредиту від 07 березня 2008 року № 11312208000, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, а також на підставі договору іпотеки від 07 березня 2008 року, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М., зареєстрованим у реєстрі за № 1332, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме, квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 83,20 кв. м, житловою площею 37,10 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_2, встановлено спосіб реалізації нерухомого заставного майна в межах процедури виконавчого провадження за ціною, яка буде встановлена в період прилюдних торгів на підставі оцінки предмета іпотеки. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Згідно зі статтею 17 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.
Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд зазначив, що заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року не стосується прав та обов`язків ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_3, з огляду на нікчемність правочинів про відчуження ОСОБА_1 спірної квартири ОСОБА_2 та відповідно подальшої передачі її в іпотеку ОСОБА_4 . Тому підстави вважати ОСОБА_3 особою, чиї права порушені оскаржуваним рішенням, відсутні.
Верховний Суд погоджується з таким висновком.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильне застосував норми матеріального права: статті 1, 3, 4, 12 Закону України "Про іпотеку", частину другу статті 215 ЦК України, порушив норми процесуального права щодо прийняття та оцінки доказів, правил врахування судових рішень, якими встановлені преюдиційні обставини, повноважень суду апеляційної інстанції, передбачених статтею 376 ЦПК України Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що "нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що "визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що "кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 501/1703/16-ц (провадження № 14-138цс19) вказано, що "згідно з частиною третьою статті 9 Закону № 898-ІV іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону № 898-ІV). У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували надання іпотекодержателем майна на момент укладення договору згоди на передачу в оренду предмета іпотеки. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не майнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема припинення дії, яка порушує право (частина 1, пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України). За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір оренди № 7 від 31 січня 2015 року є недійсним, оскільки його недійсність встановлена законом, та відповідно до положень статті 215 ЦК України - нікчемним".
ОСОБА_3 оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції як особа, яка не брала участі у цій справі, з мотивів вирішення судом прав, які виникли внаслідок укладення договорів купівлі-продажу квартири від 06 травня 2016 року серії НАС № 783104 та договору іпотеки від 07 вересня 2016 року.
Проте указані правочини є недійсними за законом, а отже, у ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_3, жодні права на спірне майно - предмет іпотеки (квартиру АДРЕСА_1 ), не виникли.
Тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є правильним.
Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги також зводяться до непогодження з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 17 березня 2021 року, прийнятій за наслідками перегляду постанови суду апеляційної інстанції від 30 вересня 2020 року.
Проте Верховний Суд не має повноважень переглядати рішення суду касаційної інстанції, які є остаточними.
Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки зводяться до власного помилкового тлумачення норм права.