Постанова суду № 369/694/17 від 09.02.2022 про визнання недійсним розпорядження, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватних нотаріусів,...

Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 369/694/17

провадження № 61-7655св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства "Київське лісове господарство",

відповідачі: Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Федотова Ольга Віталіївна, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Тимчук Володимир Олександрович, приватне підприємство "Білоцерківтрансбуд", Володарська районна державна адміністрація Київської області, Головне територіальне управління юстиції у Київській області,

треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, підписану адвокатом Цілуванською Світланою Сергіївною, на постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року в складі колегії суддів Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство" звернувся з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_5, ПП "Білоцерківтрансбуд", приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Федотової О. В., приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Тимчука В. О., Володарської районної державної адміністрації Київської області, Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання недійсним розпорядження, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватних нотаріусів, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора реєстраційної служби, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень районної державної адміністрації, витребування земельних ділянок на користь держави.

Позовні вимоги мотивовані тим, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації "Про передачу у власність земельних ділянок 7-ми громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Тарасівської сільської ради" від 03 серпня 2010 року № 3429 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність 7 громадянам для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок загальною площею 2,5000 га в адміністративних межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району. У подальшому управлінням Держземагентства у Києво-Святошинському районі 27 травня 2014 року зареєстровано вищевказані земельні ділянки в Державному земельному кадастрі, а реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області зареєстровано право власності фізичних осіб на них.

Позивач указував, що розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації прийнято поза межами її компетенції, оскільки спірні земельні ділянки накладаються на землі лісогосподарського призначення, кварталу 48, виділи 18, 19, 22 Васильківського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. При цьому ДП "Київське лісове господарство" згоди на вилучення земель не надавав. За таких обставин виділення земельних ділянок площею понад 1 га громадянам без вилучення земель з користування ДП "Київське лісове господарство" свідчить про перевищення головою районної державної адміністрації наданих йому законом повноважень. Зазначав також, що землекористувач не надавав згоду на зміну цільового призначення вищевказаних земельних ділянок, а відповідні рішення органів державної влади про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення не приймались. Враховуючи, що спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею власника та користувача в порядку безоплатної передачі відповідно до статті 118 ЗК України, позивач уважав, що наявні правові підстави для витребування їх з незаконного володіння відповідачів на користь держави на підставі статей 387, 388, 396 ЦК України.

З урахуванням викладеного прокурор просив:

- визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 03 серпня 2010 року № 3429 "Про передачу у власність земельних ділянок 7-ми громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Тарасівської сільської ради";

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Федотової О. В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу індексний номер: 18232791 від 23 грудня 2014 року на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5171;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Тимчук В. О. Києво-Святошинського районного нотаріального округу індексні номери: 13934394 від 20 червня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5167; № 13932870 від 20 червня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5165;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області індексні номера: 13652921 від 10 червня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5168; № 15536899 від 09 вересня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_9 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5170; № 13654641 від 10.06.2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5166; № 13653864 від 10 червня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 322.2486600:05:001:5169;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП "Київське лісове господарство" з незаконного володіння: ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486600:05:001:5167 площею 0,2500 га та 3222486600:05:001:5165 площею 0,2500 га; ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5171 площею 0,2500 га; ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5166 площею 0,5000 га; ОСОБА_9 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5170 площею 0,5000 га; ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 площею 0,2500 га; ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5168 площею 0,5000 га загальною вартістю 79 925,38 грн., які розташовані на території Тарасівської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області.

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області індексний номер 13652921 від 10 червня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5168; № 13654641 від 10 червня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5166; № 13653864 від 10 червня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Володарської районної державної адміністрації від 02.08.2017 року № 36429611, відповідно до якого зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5170 ПП "Білоцерківтрансбуд";

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП "Київське лісове господарство" з незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровим номером 3222486600:05:001:5167 площею 0,2500 га та 3222486600:05:001:5165 площею 0,2500 га; ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5171 площею 0,2500 га; ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5166 площею 0,5000 га; ПП "Білоцерківтрансбуд" земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5170 площею 0,5000 га; ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 площею 0,2500 га; ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5168 площею 0,5000 га загальною вартістю 79 925,38 грн., які розташовані на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокурором не надано доказів щодо винної, протиправної поведінки громадян, які набули право власності на земельні ділянки на підставі спірного розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 03 серпня 2010 року № 3429. Суд також установив факт пропуску прокурором позовної давності, що також уважав підставою для відмови в задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП "Київське лісове господарство", задоволено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково:

- визнано незаконним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 03 серпня 2010 року № 3429 "Про передачу у власність земельних ділянок 7-ми громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Тарасівської сільської ради";

- витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5165 площею 0,25 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Тарасівська сільська рада;

- повернуто у власність держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером з кадастровим номером 3222486600:05:001:5166 площею 0,5 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Тарасівська сільська рада, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 ;

- витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5167 площею 0,25 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Тарасівська сільська рада;

- повернуто у власність держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5168 площею 0,5 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Тарасівська сільська рада, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 ;

- повернуто у власність держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 площею 0,25 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Тарасівська сільська рада яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_5 ;

- витребувано з володіння ПП "Білоцерківськтрансбуд" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5170 площею 0,5 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Тарасівська сільська рада;

- витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінеті міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5171 площею 0,25 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Тарасівська сільська рада;

- в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на момент відведення фізичним особам спірні земельні ділянки, загальна площа яких становить 2,5 га, перебували у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходились в суцільному масиві лісових насаджень Васильківського лісництва 48 кварталу 18, 19, 22 виділу. Оскільки розпорядження землями державного лісового фонду площею понад 1 га належало до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, а рішення про вилучення таких земель із державної власності не приймалось, то, приймаючи оскаржуване розпорядження про передачу у власність спірних земельних ділянок, Києво-Святошинська районна державна адміністрація діяла не на законній підставі, не в межах своїх повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За таких обставин апеляційний суд уважав, що набуття відповідачами права власності на земельні ділянки на підставі розпорядження, прийнятого з порушенням вимог закону, свідчить про вибуття майна з володіння власника (держави) без вираженого волевиявлення і без відповідної правової підстави.

Апеляційний суд також вказав на безпідставність висновку суду першої інстанції про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки прокурор виступає не як сторона у спірних земельних правовідносинах і не на рівних засадах з іншими учасниками, а позов поданий у зв`язку з необхідністю відновлення законності. Суд зазначив, що позивачі у справі довідалися про порушення права власності держави на спірні земельні ділянки лише з моменту отримання копії позовної заяви першого заступника прокурора Київської області від 18 січня 2017 року.

Постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволені частково:

- постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року в частині задоволених позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП "Київське лісове господарство" до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання незаконним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 03 серпня 2010 року № 3429 в частині виділення земельних ділянок ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_11 та про витребування земельних ділянок від ОСОБА_1, ОСОБА_2, повернення земельної ділянки від ОСОБА_5, про стягнення судових витрат з відповідачів скасовано;

- рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП "Київське лісове господарство" до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання незаконним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 03 серпня 2010 року № 3429 в частині виділення земельних ділянок ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_11 та про витребування земельних ділянок від ОСОБА_1, ОСОБА_2 змінено з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови;

- в частині позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП "Київське лісове господарство" до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_5 про визнання незаконним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 03 серпня 2010 року № 3429 в частині виділення земельної ділянки ОСОБА_5 та про повернення земельної ділянки від ОСОБА_5, стягнення з неї судових витрат справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що в задоволенні позовних вимог про визнання розпорядження недійсним та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, які пред`явлені до ОСОБА_2, ОСОБА_1 та Києво-Святошинської РДА Київської області слід відмовити, оскільки вони пред`явлені за неналежного складу співвідповідачів. Так, спірні земельні ділянки, набуті у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 згідно розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 03 серпня 2010 року № 3429, первісно виділялися ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_11 . Однак, оспорюючи вказане розпорядження в судовому порядку, прокурор не залучив зазначених осіб до участі в справі як співвідповідачів.

Щодо позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_5, то колегія суддів зазначила, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам ОСОБА_5 про застосування наслідків спливу позовної давності та не перевірив, коли про порушення прав або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. При цьому апеляційний суд не звернув увагу на те, що прокурор пред`явив віндикаційний позов, у той час як судом задоволено позовні вимоги прокурора про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_5 на підставі статті 1212 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП "Київське лісове господарство" до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_5 про витребування земельної ділянки на користь держави скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, яким витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП "Київське лісове господарство" з незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169, площею 0,2500 га, яка розташована на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення державної власності, перебувала у постійному користуванні ДП "Київське лісове господарство", що підтверджується картографічними матеріалами, а докази на підтвердження надання землекористувачем згоди на вилучення земельної ділянки - відсутні. За таких обставин колегія суддів зробила висновок, що передача у приватну власність ОСОБА_5 спірної земельної ділянки у складі земельної ділянки загальною площею 2,5 га для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, а саме для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель лісогосподарського призначення суперечить вимогам закону. Апеляційний суд також зазначив, що цільове призначення земельної ділянки було змінено без погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства та без попереднього прийняття ним відповідного рішення. При цьому колегія суддів зазначила, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_5, для чого не вимагається визнання недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 03 серпня 2010 року № 3429.

Оцінюючи питання пропорційності приватного інтересу ОСОБА_5 та суспільного (публічного) інтересу внаслідок витребування земельної ділянки від відповідачки, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_5 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду, яка не може передаватися у приватну власність, що ставить добросовісність поведінки відповідачки під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Надаючи оцінку поданій ОСОБА_5 заяві про застосування наслідків спливу позовної давності, апеляційний суд зробив наступні висновки:

- першочергове значення має те, коли саме орган, на який державою покладено відповідні функції в спірних правовідносинах, довідався або міг довідатися про порушення прав держави або про особу, яка його порушила;

- ДП "Київське лісове господарство", яке відповідно до матеріалів лісовпорядкування є постійним користувачем спірної земельної ділянки, про факт порушення інтересів держави внаслідок видачі розпорядження Києво-Святошинською районною державною адміністрацією від 3 серпня 2010 року № 3429 відомо не було, оскільки оспорюване розпорядження приймалося без його участі; лише в листі № 02-802 від 04 жовтня 2016 року підприємство зазначило про обставини порушення прав держави;

- інших об`єктивних фактів чи доказів, що достовірно підтверджують обізнаність держави в особі позивачів про наявні порушення вимог закону, матеріали справи не містять;

- оспорюване прокурором розпорядження не підлягало опублікуванню та не підлягало доведенню до вищого органу державної влади, яким є Кабінет Міністрів України;

- відсутність кадастрового номера земельної ділянки до її незаконного відчуження унеможливило здійснення контролю за нею, а дані у державний реєстр були внесені лише у 2014 році із зазначенням іншого призначення земельних ділянок;

- 27 травня 2014 року управлінням Держземагенства у Києво-Святошинському районі спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 площею 0,2500 га було зареєстровано в Державному земельному кадастрі, а 28 травня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського району управління юстиції проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства як на окремий і сформований об`єкт цивільних прав, а тому подання прокурором позову в січні 2017 року свідчить про дотримання ним трирічної позовної давності.

Аргументи учасників справи

06 травня 2021 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду й просила її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції, яким пред`явлені до неї позовні вимоги про визнання розпорядження частково недійсним та витребування земельної ділянки, залишити в силі.

Касаційна скарга в уточненій редакції мотивована тим, що:

- виділення ОСОБА_5 земельної ділянки відбулося з дотриманням чинного на той час законодавства та за наявності усіх необхідних дозволів, виданих уповноваженими органами державної влади;

- апеляційний суд витребував земельну ділянку з володіння відповідачки, не скасувавши та не визнавши недійсним правову підставу набуття нею права власності на таку земельну ділянку, а саме розпорядження Києво-Святошинською районною державною адміністрацією від 3 серпня 2010 року № 3429;

- в матеріалах справи наявний висновок управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області від 14 червня 2010 року, яким погоджено проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність відповідачки, у тому числі для ведення особистого селянського господарства;

- оскільки управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області є органом, діяльність якого безпосередньо координується Кабінетом Міністрів України, відсутні підстави вважати, що позивачі не були обізнані про порушення прав держави до 2016-2017 років;

- у 2010-2014 роках прокурор мав повноваження на проведення перевірки оспорюваного розпорядження на предмет його законності, однак таких дій прокурор не вчинив;

- витребування земельної ділянки порушує право відповідачки на мирне володіння майном; при цьому будь-яка винна поведінка ОСОБА_5 при виділенні їй земельної ділянки відсутня.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі, у задоволенні клопотання про зупинення дії оскарженої постанови відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 червня 2021 рокузазначено, що заявник оскаржує судові рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи про неврахування судами висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року в справі № 6-178цс15 та постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 391/1056/14-ц.

З урахуванням визначених судом апеляційної інстанції меж апеляційного перегляду при новому розгляді справи, а також доводів та вимог касаційної скарги слід дійти висновку, що постанова Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року оскаржується до суду касаційної інстанції та підлягає перегляду Верховним Судом виключно в частині задоволення позовної вимоги, пред`явленої до ОСОБА_5, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що розпорядженням Києво-Святошинської державної адміністрації Київської області "Про передачу у власність земельних ділянок семи громадянами України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Тарасівської сільської ради" № 3429 від 03 серпня 2010 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 7-ми громадянами України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району; передано у власність семи громадянам України земельні ділянки загальною площею 2,5000 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Тарасівської сільської ради.

Перелік осіб - громадян України, яким передано у власність земельні ділянки із визначенням їх розміру, наведений у додатку до вказаного розпорядження: ОСОБА_3 - 0,500 га, ОСОБА_4 - 0,500 га, ОСОБА_11 - 0,250 га, ОСОБА_6 - 0,25 га, ОСОБА_9 - 0,500 га, ОСОБА_5 - 0,250 га, ОСОБА_8 - 0,250 га.

В листі ДП "Київське лісове господарство" № 02-802 від 04 жовтня 2016 року директор ДП "Київське лісове господарство" повідомив, що земельні ділянки за вказаними у запиті кадастровими номерами розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Васильківського лісництва (квартал 48, виділ 18, 19, 22) і знаходяться в суцільному масиві лісових насаджень. ДП "Київське лісове господарство" не надавалось погодження на вилучення, відповідних рішень щодо вилучення із земель лісогосподарського призначення не надходило.

В листі № 02-935 від 28 листопада 2016 року директор ДП "Київське лісове господарство" повідомив заступнику начальника управління представництва захисту інтересів громадян та держави в суді Київської обласної прокуратури, що земельні ділянки з кадастровими номера 3222486600:05:001:5170, 3222486600:05:001:5169, 3222486600:05:001:5167, 3222486600:05:001:5165, 3222486600:05:001:5166, 3222486600:05:001:5168, 3222486600:05:001:5171 загальною площею 2,5 га в адміністративних межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району представляють собою єдиний лісовий масив, знаходяться в користуванні ДП "Київське лісове господарство" відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, геодезичні дані відсутні.

Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства у відповіді № 04-36/2504 від 28 листопада 2016 року повідомило, що земельні ділянки з указаними кадастровими номерами розташовані на землях лісогосподарського призначення, які знаходяться в постійному користуванні ДП "Київський лісгосп" (Васильківське лісництво квартал 48) у відповідності до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року.

Управління та постійний лісокористувач ДП "Київський лісгосп" не надавали погодження на вилучення і зміни цільового призначення на земельні ділянки, які відведені у власність 7 громадянам для ведення особистого селянського господарства із наступними кадастровими номерами: 3222486600:05:001:5170, 3222486600:05:001:5169, 3222486600:05:001:5167, 3222486600:05:001:5165, 3222486600:05:001:5166, 3222486600:05:001:5168, 3222486600:05:001:5171 та розташовані в адміністративних межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У справі, що переглядається, прокурор просив витребувати, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 з володіння ОСОБА_5, яка за висновками судів попередніх інстанцій набула право власності на земельну ділянку в порядку приватизації.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регулювався статтею 118 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Подання заінтересованою особою проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є пропозицією (офертою) про безоплатну приватизацію земельної ділянки, а рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є прийняттям (акцептом) такої пропозиції власником в особі відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Таким чином, приватизація земельної ділянки полягає в укладенні договору між громадянином і власником - державою або територіальною громадою (в особі відповідного органу) шляхом здійснення оферти та її прийняття відповідно до частини другої статті 638 ЦК України.

Таким чином, дії відповідачки були спрямовані на набуття права власності на земельну ділянку (яке заперечується позивачем) на підставі договірних правовідносин між нею та територіальною громадою.

Водночас держава не є учасником цих договірних правовідносин. Тобто, позивач не просить про повернення йому майна як стороні договору (абзац другий частини першої статті 216, пункт 1 частини третьої статті 1212 ЦК України), а, вважаючи себе власником, прагне витребувати своє майно від осіб, які незаконно, без відповідної правової підстави заволоділи ним (стаття 387 ЦК України).

У справі, що переглядається, апеляційний суд установив, що Києво-Святошинська державна адміністрація Київської області не мала повноважень на прийняття рішення "Про передачу у власність земельних ділянок семи громадянами України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Тарасівської сільської ради" № 3429 від 03 серпня 2010 року, оскільки відповідно до статті 149 ЗК України в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження, повноваження щодо вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, належало не органам місцевого самоврядування, а органам державної влади - районним державним адміністраціям, обласним державним адміністраціям, Київській, Севастопольській міським державним адміністраціям, Раді міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінету Міністрів України (частини п`ята - дев`ята зазначеної статті).

Відповідно до частин третьої-сьомої статті 122 ЗК України (у зазначеній редакції) повноваження щодо передання земельних ділянок із земель державної власності у власність або у користування належало районним, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінету Міністрів України.

Крім того, відповідно до частини першої статті 57 ЛК України (в редакції, чинній на час приватизації земельної ділянки) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Згідно з частиною третьою зазначеної статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Установивши, що відсутні докази на підтвердження того, що Київське обласне управління лісового та мисливського господарства надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель до земель для ведення особистого селянського господарства, а також відсутнє рішення уповноваженого органу про вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування ДП "Київське лісове господарство", апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність правових підстав для витребування земельної ділянки з користування відповідачки.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 не наводить доводів на спростування відсутності у Києво-Святошинської державної адміністрації Київської області повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою. Разом з тим відповідачка наполягає на тому, що апеляційний суд безпідставно витребував земельну ділянку з її володіння, незважаючи на те, що рішення "Про передачу у власність земельних ділянок семи громадянами України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Тарасівської сільської ради" № 3429 від 03 серпня 2010 року залишається чинним.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що: володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Заволодіння особою земельною ділянкою лісогосподарського призначення може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема, про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Під час розгляду справи, у якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане недійсним або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Велика Палата Верховного Суду нагадала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вкотре звернула увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

З огляду на викладене апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність правових підстав саме для витребування на користь Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_5 спірної земельної ділянки, відмовивши при цьому у задоволенні позовної вимоги про визнання розпорядження Києво-Святошинської державної адміністрації недійсним з підстав неефективності обраного прокурором у цій частині способу захисту порушеного права держави.

У касаційній скарзі відповідачка посилається також на те, що витребуванням у неї земельної ділянки апеляційний суд порушив положення Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та її право на мирне володіння майном.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пунткти 166 - 168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що: "Велика Палата Верховного Суду вважає, що особи, яким були відчужені земельні ділянки рішенням Сільради від 27 травня 2010 року № 1052-35-V, проявивши розумну обачність, не могли не знати про незаконність набуття ними цих земельних ділянок, які були заліснені. Тому ці особи не можуть вважатися такими, які покладалися на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61)). […] Велика Палата Верховного Суду вважає, що можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними. Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства. Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. […] Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції".

Апеляційний суд, зазначивши, що ОСОБА_5, проявивши розумну обачність, не могла не знати про незаконність набуття нею спірної земельної ділянки та її віднесення до земель лісогосподарського призначення, зробив правильний висновок про непорушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції внаслідок задоволення позовної вимоги про витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідачки.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

У справі, що переглядається, надаючи оцінку поданій ОСОБА_5 заяві про застосування наслідків спливу позовної давності, апеляційний суд установив наступні обставини:

- лише 27 травня 2014 року управлінням Держземагенства у Києво-Святошинському районі спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 площею 0,2500 га було зареєстровано в Державному земельному кадастрі, а 28 травня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського району управління юстиції проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства як на окремий і сформований об`єкт цивільних справ.

З огляду на викладене, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що, подаючи цей позов у січні 2017 року, прокурор не пропустив строк на звернення до суду за захистом порушеного права держави.

Доводи касаційної скарги про погодження проєкту землеустрою управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області ще в 2010 році колегія суддів відхиляє, оскільки вказане управління та КМУ є різними юридичними особами. При цьому до визначення меж спірної земельної ділянки на місцевості в 2014 році КМУ був позбавлений можливості визначити факт її віднесення до земель лісогосподарського призначення та порушення прав держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року в справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) вказано, що "питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави. Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства. Позов у цій справі Прокурор подав в інтересах держави в особі Уряду, Міндовкілля та ДП з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації принципів регулювання земельних та природоохоронних відносин. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі ДП та вважає правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі ДП, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України".

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених у статті 257 цього Кодексу.

З огляду на викладене пред`явлений прокурором позов до ОСОБА_5 про витребування земельної ділянки в інтересах держави в особі ДП "Київське лісове господарство" підлягає залишенню без розгляду в порядку пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України як такий, що поданий особою, яка не має повноважень на його подання в інтересах державного підприємства.

................

Перейти до повного тексту