Постанова
Іменем України
26 січня 2022 року
м. Київ
справа № 165/2486/19
провадження № 61-1355св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Киці С. І.,
Здрилюк О. І., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 .
На день смерті матері позивача їй належав: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ; на праві спільної сумісної власності квартира за адресою: АДРЕСА_2 .
07 серпня 2012 року ОСОБА_3 заповіла усе своє майно, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося своєму чоловікові ОСОБА_4, який прийняв спадщину на підставі статті 1268 ЦК України, проте свідоцтво про право на спадщину не отримав.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. 01 листопада 2013 року ОСОБА_4 заповів все своє майно, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося позивачу ОСОБА_1 .
Після смерті ОСОБА_4 позивач звернувся до приватного нотаріуса Нововолинського міського нотаріального округу Ушакової Ю. А. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 та на спадкове майно після смерті матері ОСОБА_3, що належало після її смерті ОСОБА_4
05 серпня 2019 року приватний нотаріус Нововолинського міського нотаріального округу Бобак Ж. С. видала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 її внуку ОСОБА_2 за правом представлення після смерті її сина (брата позивача) ОСОБА_5 .
Спадкодавець ОСОБА_4 на день відкриття спадщини постійно проживав
з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2, хоча остання була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_4 постійно проживав разом з ОСОБА_3, на нього не поширюється шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини.
На думку позивача відповідач ОСОБА_2 не мав права на прийняття спадщини за законом, оскільки її прийняв зазначений у заповіті ОСОБА_4 .
Крім того, позивач зазначав, що він звертається до суду з позовом, який повинен розглядатись у порядку позовного провадження (а не окремого провадження), оскільки 05 серпня 2019 року приватний нотаріус Нововолинського міського нотаріального округу видала свідоцтво про право на спадщину за законом відповідачу ОСОБА_2, а тому у цій справі виник спір про право.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просив встановити факт постійного проживання ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, з ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 21 вересня
2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, постійно проживав за адресою: АДРЕСА_2 на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 грн сплаченого судового збору.
Суд першої інстанції вказав, що згідно з копією акта, затвердженого головою правління ОСББ "Сокіл-НВ" 10 вересня 2019 року, на момент смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно проживала та вела спільне господарство
з її чоловіком ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 .
У заяві до Нововолинського міського суду Волинської області ОСОБА_4 вказував, що він проживає разом із дружиною у квартирі, яка знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 .
Таким чином, на переконання суду першої інстанції, реєстрація місця проживання на день смерті спадкодавця ОСОБА_3 за іншою адресою, ніж фактичне місце проживання, не може бути підставою для відмови у прийнятті спадщини
ОСОБА_4 .
Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи представника відповідача про те, що із даним позовом мав право звернутися лише ОСОБА_4, оскільки відповідно до матеріалів спадкової справи, яка була відкрита приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу Башинською Л. П. після смерті ОСОБА_3, та витягу із спадкового реєстру ОСОБА_4 заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті своєї дружини ОСОБА_3 не подавав, отже він вважається таким, що прийняв спадщину, проте не оформив своїх спадкових прав.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позовної заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Постановою Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 21 вересня
2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 152,60 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Апеляційний суд виходив з того, що позивач, звернувшись з позовом, не пред`явив жодних позовних вимог до відповідача, у яких би вирішувався спір про право цивільне. У позові про встановлення юридичного факту позивач не обґрунтував для відновлення яких саме його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів йому необхідно встановити факт спільного проживання між двома померлими особами. Спадкоємець ОСОБА_4 за життя не звертався до суду ні з заявою, ні з позовом про встановлення факту спільного проживання з спадкодавцем ОСОБА_3 за певною адресою. Позовна вимога про встановлення факту проживання постійного проживання пов`язана з доведенням факту прийняття спадщини, на яку уже видано свідоцтво про право на спадщину іншому спадкоємцю - відповідачу ОСОБА_2 . ОСОБА_2 є власником спірного житлового будинку. Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане відповідачу ОСОБА_2 не оспорюється, як і його право власності на спадкове майно.
Суд першої інстанції на зазначене не звернув увагу, не встановив, з якою метою позивач просить встановити факт спільного проживання померлих ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за конкретною адресою.
Апеляційний суд також вказав, що виникнення у позивача права на спадкування після смерті свого батька ОСОБА_4 не залежить від встановлення факту спільного проживання померлих ОСОБА_4 з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому позивач не ставить питання про встановлення факту постійного його проживання із спадкодавцями.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у цій справі заявлено позов про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, при цьому фактично не заявлено будь-якої позовної вимоги. Водночас між сторонами існує спір про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 і спадкове майно, на яке вже видане свідоцтво про право на спадщину і оформлено право власності за спадкоємцем ОСОБА_2 . Питання про встановлення юридичного факту має вирішуватись одночасно із заявленим позовом. Встановлення факту спільного проживання між собою осіб, які на час звернення до суду з позовом померли, без вирішення спору про право цивільне,
не породжує для позивача ОСОБА_1 юридичних наслідків.
Аргументи учасників справи
У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточненої касаційної скарги від 09 березня 2021 року, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що спадкові права є майновим обʼєктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті своєї дружини ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та мав право отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірний житловий будинок. Після встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, спір про право на житловий будинок може бути вирішений в позасудовому порядку.
Приватний нотаріус Нововолинського міського нотаріального округу Волинської області Бобак Ж. С. після встановлення факту постійного проживання спадкоємця за заповітом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, матиме право скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3, яке було видано ОСОБА_2 05 серпня 2019 року та скасувати державну реєстрацію права власності.
Надалі приватний нотаріус Нововолинського міського нотаріального округу Ушакова Ю. А. вправі витребувати незакінчену спадкову справу після смерті
ОСОБА_3 відповідно до пункту 2.13 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом (спірний житловий будинок) позивачу ОСОБА_1 .
Стосовно обраного способу захисту прав позивач вказав, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.Відповідні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі
№ 200/14136/17 та від 23 грудня 2020 року у справі № 682/1303/19. Спір про право виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо визначення чи входить спірний житловий будинок до спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_4, спадкоємцем після смерті якого є позивач ОСОБА_1 .
Апеляційний суд під час перегляду рішення суду першої інстанції вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку із не пред`явленням позивачем вимог до відповідача, у яких би вирішувався спір про право.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від29 березня 2021 року касаційну скаргуОСОБА_1 в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, на постанову Волинського апеляційного суду від
23 грудня 2020 року визнано неподаною та повернено скаржнику.
Ухвалою Верховного Суду від29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 29 березня 2021 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 23 грудня 2020 року у справі
№ 682/1303/19, від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17.