Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 367/2873/18
провадження № 61-18368св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
треті особи: виконком Ірпінської міської ради, виконком Бучанської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Захаревська Наталія Петрівна, на рішення Ірпінського районного суду Київської області
від 16 червня 2021 року у складі судді Линника В. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у складі колегії суддів:
Невідомої Т. О., Пікуль А. А., Борисової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення.
Позовну заяву мотивовано тим, що він є власником садового будинку з відповідними будівлями та спорудами АДРЕСА_1, та земельної ділянки, площею 0,0581 га, кадастровий номер 3210800000:01:030:0631, за цією ж адресою. Стверджував, що у належному йому садовому будинку на даний час без будь-яких законних підстав проживають відповідачі, чим перешкоджають йому володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном.На його неодноразові звернення про звільнення майна відповідачі не реагують та надалі продовжують проживати у вказаному садовому будинку, хоч мають інше зареєстроване місце проживання.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд усунути йому перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належним йому майном шляхом примусового виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та зобов`язати їх не чинити перешкоди в користуванні вищезазначеними об`єктами нерухомого майна.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Ірпінського районного суду Київської області від 16 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунуто перешкоди ОСОБА_1 в користуванні будинком, надвірними спорудами та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 .
Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 із вказаного будинку, без надання іншого житла та зобов?язано останніх не чинити перешкод в користуванні цим будинком, надвірними спорудами та земельною ділянкою.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачі, не будучи членами сім`ї ОСОБА_1, маючи інше житло, безпідставно проживають в садовому будинку та користуються земельною ділянкою, що належать позивачу, чим порушують його права як власника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та залишити позовну заяву без розгляду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції прийняв до розгляду нову редакцію позовної заяви від 13 липня 2020 року, яка була подана позивачем з пропуском процесуального строку, поза межами підготовчого провадження. Крім того, позивач не надав доказів надсилання іншим учасникам справи нової редакції позовної заяви, що є підставою для залишення такої позовної заяви без розгляду. Суди попередніх інстанцій помилково відмовили у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 367/6667/19 за її позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, на підставі яких позивач став власником спірного майна.
Відзив на касаційну скаргу
У грудні 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених судових рішень.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0581 га, кадастровий номер 3210800000:01:030:0631, та розташованого на ній садового будинку з відповідними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 . Набуття позивачем права власності на вказане майно підтверджується договорами купівлі-продажу від 29 листопада 2017 року, укладеними між ОСОБА_7 та ОСОБА_1
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не є членами сім`ї ОСОБА_1, однак проживають у вказаному садовому будинку та користуються земельною ділянкою, на якому розміщений належний позивачу садовий будинок, що відповідачами не заперечується.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 лютого 2018 року ОСОБА_2 та її дітям ОСОБА_4, ОСОБА_5 належить на праві спільної власності квартира АДРЕСА_3 . За цією ж адресою за відповідачами зареєстровано місце проживання.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачі без належної правової підстави проживають у спірному нерухомому майні, в добровільному порядку відмовляються звільнити садовий будинок, чим грубо порушують права позивача як власника, перешкоджають йому користуватися та розпоряджатись належною йому власністю.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах
2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
При вирішенні спору щодо позбавлення особи права користування житловим приміщенням необхідно встановлювати характер спірних правовідносин, відрізняти норми, які регулюють різні за змістом відносини та застосовувати норми права, які регулюють саме цей вид правовідносин. У випадках коли спір стосується права користування державним чи комунальним житловим фондом, то ці правовідносини регулюються нормами ЖК Української РСР, а коли спір стосується права користування приватним житлом, то такі відносини регулюються також цивільним законодавством.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Установивши, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0581 га, кадастровий номер 3210800000:01:030:0631, та розташованого на ній садового будинку з відповідними будівлями та спорудами АДРЕСА_1, яким безпідставно користуються відповідачі, останні не є членами сім`ї позивача, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про усунення позивачу перешкод у користування належним йому майном та виселення відповідачів із вказаного садового будинку.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2008 року пункт 50, "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, що її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Разом з тим Верховний Суд звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивача як власника спірного майна захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Колегія суддів, оцінивши виселення відповідачів із спірного садового будинку на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, дійшла висновку, що виселення відповідає принципу пропорційності, з огляду на те, що ОСОБА_2 та її дітям ОСОБА_4, ОСОБА_5 належить на праві спільної часткової власності квартира АДРЕСА_3, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно (а. с. 15, 16,
т. 1). За цією ж адресою за відповідачами зареєстровано місце проживання. Таке виселення відповідачів переслідує легітимну мету, зазначену у частині другій статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, - захист права власності на спірне майно ОСОБА_1 . Отже виселення відповідачів із вказаного садового будинку не є надмірним втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні
статті 8 Конвенції.
Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону щодо прийняття до розгляду нової редакції позовної заяви від 13 липня 2020 року, яка, на думку відповідача, подана з пропущенням строку та встановленого законом порядку, є помилковими, оскільки позовна заява від 20 квітня 2018 року та позовна заява від 13 липня 2020 року мають однакові предмет та підстави, за своїм змістом є тотожними. У додатках до позовної заяви від 13 липня 2020 року зазначено, що усі 12 додатків подані до суду разом з первинною позовною заявою, оригінали письмових доказів знаходяться у ОСОБА_1, тому у суду були відсутні підстави вважати, що позивачем подана нова позовна заява із зазначенням інших підстав та/або предмету позову. Подання нової редакції позову було зумовлене лише залученням до участі у справі нового учасника ОСОБА_6 та яка позивачем зазначена у такій заяві від 13 липня 2020 року, а не зміною предмету чи підстав позову.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди повинні були зупинити провадження у справі до розгляду справи № 367/6667/19 за її позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, на підставі яких позивач став власником спірного майна, є необґрунтованими.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
Така підстава зупинення провадження застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цій справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
Відповідні норми спрямовані, зокрема, на попередження ухвалення судових рішень, виходячи з доказів і встановлених на їх підставі обставин, які можуть бути спростованими рішенням у іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.
Колегія суддів погоджується із висновками судів про відсутність встановлених процесуальним законом підстав для зупинення провадження у даній справі, оскільки зібрані у справі докази дозволяли судам встановити та оцінити наявність обставин, якими ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги, та наявність чи відсутність підстав для виселення відповідачів зі спірної квартири.
При цьому у справі № 367/6667/19, на яку посилається відповідач, право власності позивача на спірне майно не оспорюється, договори купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, укладені між ОСОБА_7 та ОСОБА_1, не є предметом позовних вимог ОСОБА_2, отже вирішення спору у справі, яка переглядається, не залежить від вирішення позовних вимог ОСОБА_2 у справі № 367/6667/19.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Захаревська Наталія Петрівна, залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського районного суду Київської області від 16 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Ірпінського районного суду Київської області від 16 червня 2021 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.