Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 357/10824/19
провадження № 61-18920св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач -перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,
представник Київської обласної державної адміністрації - Куценко Алла Григорівна,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Білоцерківська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Олійника В. І., від 06 жовтня 2021 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У грудні 2018 року перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про визнання недійсним наказу, розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Білоцерківською місцевою прокуратурою за результатами досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018111030000369 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, виявлено порушення вимог земельного законодавства під час передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, кадастровий номер 3220485100:03:023:0045, за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області. 31 жовтня 2016 року на підставі договору дарування № 3390 ОСОБА_2 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 . Прокурор вказував, що спірна земельна ділянка незаконно відведена у власність ОСОБА_2 за рахунок земель водного фонду на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Київській області від 18 липня 2014 року № 10-3329/15-14-сг "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" та розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 07 червня 2016 року № 399 "Про затвердження проєкту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради", які були прийняті з перевищенням наданих законом повноважень та у спосіб, прямо заборонений законом, з грубим порушенням вимог статей 20, 59, 60, 84, 118, 122 Земельного кодексуУкраїни, статей 88, 89 Водного кодексу України.
Посилаючись на зазначені обставини, прокурор просив визнати недійсним наказ Головного управління Держземагенства у Київській області
від 18 липня 2014 № 10-3329/15-14-сг "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність", яким надано у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, площею 2 га, кадастровий номер 3220485100:03:023:0045, в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області; визнати недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 07 червня 2016 року
№ 399 "Про затвердження проєкту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки"; витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння
ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2 га, кадастровий номер 3220485100:03:023:0045, яка розташованав адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у складі судді Цукурова В. П. від 12 квітня 2021 року у задоволенні позову заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржені наказ та розпорядження прийняті у межах повноважень відповідного органу державної влади та у відповідності до вимог чинного законодавства. Місцевий суд зазначив, що прокурор не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Рось.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
від 12 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задоволено.
Визнано недійсним наказ Головного управління Держземагенства
у Київській області від 18 липня 2014 року № 10-3329/15-14-сг
"Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність", яким надано у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3220485100:03:023:0045 в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Визнано недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 07 червня 2016 року № 399 щодо затвердження проєкту землеустрою зі зміни цільового призначення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради, яким змінено цільове призначення земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 3220485100:03:023:0045 з ведення особистого селянського господарства
на землі для ведення індивідуального садівництва.
Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3220485100:03:023:0045, яка розташована в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна земельна ділянка накладається на землі водного фонду, а саме на прибережну захисну смугу річки Рось. Суд апеляційної інстанції вважав, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області не було наділено повноваженнями щодо передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства, оскільки воно не є розпорядником цих земель у розумінні статті 122 ЗК України. На думку апеляційного суду, наданий відповідачкою доказ на підтвердження того, що спірна земельна ділянка розташована поза межами прибережної захисної смуги, не є належним, оскільки не є висновком експерта або спеціаліста. Також суд апеляційної інстанції встановив, що про порушення вимог закону та інтересів держави прокурору стало відомо у 2018 році/
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасуватипостанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначила неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц та постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17 і від 05 серпня 2020 року у справі № 330/1629/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що прокурор не надав належних та допустимих доказів на підтвердження знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги та порушення земельного законодавства під час відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 . Вважає, що прокурор не є державним органом, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності. Особа, яка подала касаційну скаргу, стверджує, що позивач не надав акту перевірки Держгеокадастру про наявність порушень під час відведення спірної земельної ділянки. ОСОБА_1 вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за її відсутності, а також її представника, чим позбавив її право на доступ до правосуддя.
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу Київська обласна державна адміністрація просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області
від 18 липня 2014 року № 10-3329/15-14-сг "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" у приватну власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства надано земельну ділянку, площею 2 га, кадастровий номер 3220485100:03:023:0045, за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації
від 07 червня 2016 року № 399 "Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки громадянину
ОСОБА_2 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради" змінено цільове призначення земельної ділянки, площею 2 га, кадастровий номер 3220485100:03:023:0045, з ведення особистого селянського господарства на землі для ведення індивідуального садівництва.
31 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3220485100:03:023:0045.
Згідно листа Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось Державного агентства водних ресурсів України від 03 грудня 2018 року № 282/02.1 фахівцями Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось у межах компетенції з виїздом на місцевість проведено спостереження за станом Верхнього білоцерківського водосховища на річці Рось в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району та Білоцерківського середнього водосховища на р. Рось в межах м. Біла Церква Київської області. Згідно даних Публічної кадастрової карти України та за результатами спостереження встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3220485100:03:023:0045, 3220485100:03:023:0046, 3220485100:03:023:0042, 3220485100:03:023:0043, 3220485100:03:024:0046 розміщені на правому березі Верхнього білоцерківського водосховища на річці Рось в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району. Вони знаходяться на відстані 30,0-90,0 м від урізу води. Зважаючи на той факт, що крутизна схилів у місці їх розташування перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється - 100 м. Тому зазначені ділянки частково потрапляють у межі прибережної захисної смуги.Регіональним офісом водних ресурсів річки Рось не надавалось погодження на відведення даних земельних ділянок у приватну власність.
Листом Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 03 квітня 2019 року № 17-08/727 повідомлено, що річка Рось належить до середніх річок.
Відповідно до листа Інституту водних проблем і меліорації від 24 червня 2019 року № 375/01 земельна ділянка, кадастровий номер 3220485100:03:023:0045, знаходиться поблизу берегової лінії Білоцерківського верхнього водосховища, що має крутизну схилів більше 3 градусів. Отже ширина прибережної захисної смуги навколо Білоцерківського верхнього водосховища на цій території має становити не менше 100 метрів. Земельна ділянка, кадастровий номер 3220485100:03:023:0045, повністю або частково відповідно до вимог Водного кодексу України відноситься до земель водного фонду.
Згідно листа від 17 вересня 2019 року № 33-3179 Білоцерківською місцевою прокуратурою Київської області за результатами досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018111030000369 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою
статті 366 КК України, виявлено порушення вимог земельного законодавства під час передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до інженера-геодезиста ОСОБА_3, в якій просила здійснити замір відстані від крайньої точки урізу води до земельної ділянки, кадастровий номер 3220485100:03:023:0045.
У відповіді суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3
від 01 вересня 2020 року на заяву ОСОБА_1 повідомлено, що 25 серпня 2020 року ним було здійснено виїзд за місцем розташування земельної ділянки, кадастровий номер 3220485100:03:023:0045, яка знаходиться в межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, та здійснено замір відстані від крайньої точки узрізу води до земельної ділянки. Встановлено, що від крайньої точки узрізу води до межі земельної ділянки, кадастровий номер 3220485100:03:023:0045, відстань становить 103 метра. Крутизна схилу в районі земельної ділянки, кадастровий номер 3220485100:03:023:0045, менше 3 %.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 Земельного кодексу України).
До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 Водного кодексу України).
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Відповідно до статті 60 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень щодо передачі земельної ділянки у власність), статті 88 ВК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень щодо передачі земельної ділянки) вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережна захисна смуга вздовж середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектаріввстановлюється шириною 50 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Згідно зі статтею 61 ЗК України та статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойом та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добривів тощо .
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачено нормами закону. Відтак відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
За змістом частини п`ятої статті 88 ВК України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Містобудівна документація - це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій (частина перша статті 17 Закону України "Про основи містобудування").
Різновидом містобудівної документації є генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою, містобудівної документації зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень щодо передачі земельної ділянки), та меж водоохоронних зон. Надання у власність або користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахувань обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 310/5834/13-ц та
від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14.
У відповідності до пункту ґ частини четвертої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належатьземлі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Частиною четвертою статті 59 ЗК України визначено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.
Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогамЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45).
В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Зайняття особою земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46)).
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (частина перша статті 393 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Встановивши за результатами оцінки поданих сторонами письмових доказів, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смугирічки Рось, отже відносиласядо земель водного фонду, суд апеляційної інстанціїдійшов обґрунтованого висновку про те, що ця земельна ділянка не могла бути надана у приватну власність фізичній особі для ведення особистого селянського господарства, а згодом для індивідуального садівництва, а тому наявні правові підстави для висновку про незаконність наказу Головного управління Держземагенствау Київській області від 18 липня 2014 року № 10-3329/15-14-сг та розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 07 червня 2016 року № 399.
Суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку наданим сторонами доказам, зокрема інформації регіонального офісу водних ресурсів річки Рось Державного агентства водних ресурсів України (бюджетна неприбуткова організація, яка належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів), картографічним матеріалам (супутниковим знімкам та інформації з публічної кадастрової карти України), а також визнав мотивовано відхилив наданий відповідачкою доказ, поданий на спростування позовних вимог, а саме лист суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 . Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не повноважний встановлювати факти, як і змінювати оцінку доказів у справі, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, встановивши належність спірної земельної ділянки до земель, на які поширювалася заборона на передання їх у приватну власність, правильно застосував приписи ЗК України і ВК України.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, належна правова оцінка доказів зроблена судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц
(пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124)).
Загальний суспільний інтерес у контролі за використанням зайнятої прибережною захисною смугою земельної ділянки за її цільовим призначенням для гарантування безпеки довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає над приватним інтересом особи, яка заволоділа такою ділянкою з метою садівництва та огородництва.
Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки суду апеляційної інстанції, зроблені за обставин, встановлених у цій справі, не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником постановах.
Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при розгляді справи без участі відповідачки та її представника, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів клопотання представника ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи та відмовив у його задоволенні.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду