Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 367/4089/14-ц
провадження № 61-5343св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті",
відповідач - ОСОБА_1,
представник відповідача -ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області у складі судді Саранюк Л. П. від 14 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Желепи О. В., Олійника В. І., від 24 лютого 2021 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У ліпні 2014 року ТОВ "Аверс-Сіті" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Аверс-Сіті" є замовником будівництва житлового комплексу "Коцюбинський" по АДРЕСА_1 . 16 вересня 2011 житловий будинок АДРЕСА_2 було введено в експлуатацію. 22 вересня 2011 року рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області житловому будинку було присвоєно поштову адресу та доручено комунальному підприємству"Ірпінське бюро технічної інвентаризації" оформити й видати ТОВ "Аверс-Сіті" свідоцтва про право власності на квартири у вказаному будинку. ТОВ "Аверс-Сіті" вказувало, що 28 вересня 2013 року зареєструвало за собою право власності на квартиру № НОМЕР_3 за вказаною вище адресою на підставі рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 22 вересня 2011 року № 270, що підтверджується свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 . Також зазначало, що у червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ "Аверс-Сіті" про визнання права власності на квартири НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_3, НОМЕР_7 у будинку АДРЕСА_2, а також на квартиру НОМЕР_8 у будинку АДРЕСА_3 та зобовʼязання вчинити дії. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня 2013 року у справі № 367/5136/13-ц у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року у справі № 367/5136/13-ц апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким за ОСОБА_3 визнано право власності на обʼєкти нерухомості, а саме квартири НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_3, НОМЕР_7, що знаходяться у будинку АДРЕСА_2, та квартиру НОМЕР_8, що знаходиться у будинку АДРЕСА_3 за цією ж адресою, а також зобовʼязано ТОВ "Аверс-Сіті" передати ОСОБА_3 технічну документацію (технічні паспорти) на вказані квартири. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року рішення Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2013 року скасовано, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня 2013 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 рокурішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду України від 24 червня 2015 року заяву ТОВ "Аверс-Сіті" про перегляд рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року задоволено частково, рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції скасовано, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня 2013 року залишено в силі.
Позивач зазначав, що 31 жовтня 2017 року з інформаційної довідки № 102051900 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно він дізнався, що право власності на квартиру № НОМЕР_3 у будинку АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 . Також вказував, що згідно вищевказаної інформаційної довідки 30 січня 2014 року ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності на квартиру № НОМЕР_3 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2014 року у справі № 367/5136/13-ц. Пізніше, власником квартири став ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу № 105 від 31 січня 2014 року, а 26 січня 2015 року власником квартири стала ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу квартири № НОМЕР_9 . 17 квітня 2015 року власником квартири стала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 540.
Позивач вважає, що квартира вибула з його власності (володіння) не з його волі, а шляхом реєстрації права власності за ОСОБА_3 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року в справі № 367/5136/13-ц, яке було скасовано постановою Верховного Суду України від 24 червня 2015 року, що є підставою для застосування способу захисту, передбаченого статтею 388 ЦК України.
Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги,
ТОВ "Аверс-Сіті" просило судвитребувати у ОСОБА_1 на його користь квартиру № НОМЕР_3 по АДРЕСА_2, загальною площею 107,7 кв. м.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2019 року позов ТОВ "Аверс-Сіті" задоволено.
Витребувано у ОСОБА_1 на користь ТОВ "Аверс-Сіті" квартиру № НОМЕР_3 у будинку АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 178566632109, загальною площею 107,7 кв. м. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира вибула з володіння ТОВ "Аврерс-Сіті" не з його волі, а шляхом реєстрації права власності за ОСОБА_3 на підставі судового рішення, яке було скасовано, тому наявні підстави для задоволення позову та витребування квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2019 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 388 ЦК України, оскільки спірна квартира вибула з володіння власника поза його волею на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасовано. Суд апеляційної інстанції відхилив посилання апеляційної скарги на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказавши, що ця норма стосується захисту саме прав позивача як власника, обмеженого у праві володіння й розпорядження спірним об`єктом нерухомості.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області
від 14 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду
від 24 лютого 2021 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ "Аверс-Сіті".
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального
і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували в оскаржених судових рішеннях норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі
№ 641/9904/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не встановили дійсні правовідносин між позивачем та ОСОБА_3, який інвестував грошові кошти у спірну нерухомість та щодо якого у позивача виникло зобов`язання з передачі нерухомого майна одразу після його створення. На думку особи, яка подала касаційну скаргу, суди попередніх інстанцій не врахували, що реалізувавши майнові права на квартиру, позивач здійснив волевиявлення щодо передачі спірного майна третім особам. Заявлена позовна вимога про витребування квартири є наслідком недобросовісної поведінки позивача, який не вчинив дії, передбачені договором про передачу майнових прав на спірну квартиру, а у порушення умов договору зареєстрував право власності на цю квартиру за собою, порушивши при цьому права інвестора. Заявник стверджує, що за встановлених обставин справи фактичне позбавлення відповідачки права власності є непропорційним втручанням у право володіння майном, гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Зазначає, що судом не було вирішено питання щодо компенсації у зв`язку із вилученням квартири, а стягнення коштів з ОСОБА_3, який є громадянином іншої держави, є достатньо складним або навіть неможливим.
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
У визначений судом строк відзивів на касаційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ТОВ "Аверс-Сіті" витупило замовником будівництва ЖК "Коцюбинський" по АДРЕСА_1 .
16 вересня 2011 року житловий будинок АДРЕСА_2 введено в експлуатацію.
Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 22 вересня 2011 року№ 270 житловому будинку АДРЕСА_2 було присвоєно поштову адресу та доручено КП КОР "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" оформити й видати свідоцтва про право власності
ТОВ "Аверс-Сіті" на квартири закінченого будівництва по АДРЕСА_1 .
28 вересня 2013 рокуТОВ "Аверс-Сіті" зареєструвало за собою право власності на квартиру № НОМЕР_3 на підставі рішення Коцюбинської селищної ради Київської області № 270 від 22 вересня 2011року тайому було видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 .
У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до
ТОВ "Аверс-Сіті" про визнання права власності на квартири НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_3, НОМЕР_7 по АДРЕСА_2 та квартиру НОМЕР_8 у корпусі 2, а також зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що він виконав повністю свої зобов`язання за договорами купівлі-продажу майнових прав.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня 2013 року у справі № 367/5136/13-ц у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року у справі № 367/5136/13-ц апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким за ОСОБА_3 визнано право власності на обʼєкти нерухомості, а саме квартири НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_3, НОМЕР_7, що знаходяться у будинку АДРЕСА_2, та квартиру
НОМЕР_8, що знаходиться у будинку АДРЕСА_3, за цією ж адресою, і зобовʼязано ТОВ "Аверс-Сіті" передати ОСОБА_3 технічну документацію (технічні паспорти) на вказані квартири.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року рішення Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2013 року скасовано, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня 2013 року залишено в силі.
Постановою Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 24 червня 2015 року заяву
ТОВ "Аверс-Сіті" про перегляд рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року задоволено частково, рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції скасовано, рішення Ірпінського міського суду Київської області
від 29 липня 2013 року залишено в силі.
Згідно з інформаційною довідкою від 31 жовтня 2017року № 102051900 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30 січня 2014року ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності на квартиру № НОМЕР_3 у будинку АДРЕСА_2 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області
від 17 вересня 2014 року у справі № 367/5136/13-ц.
31 січня 2014 року власником спірної квартири став ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу № 105, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5
26 січня 2015 року власником спірної квартири стала ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу квартири № НОМЕР_9, укладеного між
ОСОБА_5 та ОСОБА_6
17 квітня 2015 року власником квартири стала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 540, укладеного між ОСОБА_1 та
ОСОБА_6 .
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411,частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першої статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.
Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором(стаття 876 ЦК України).
У той же час відповідно до пункту 5 статті 7 та статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.
Статтею 2 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" вказано, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
У пунктах 93, 95 постанови від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження 14-8цс21) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договоруз яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набуваєтьсяь первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.Після виконання умов інвестування інвестор набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.
У постанові постанові від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17 (провадження 14-8цс21) Велика Палата Верховного Суду частково відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 24 червня 2015 року в справі № 367/5136/13-ц (провадження № 6-318цс15), і зазначила, що у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником(пункт 107).
У постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що у випадку набуття права власності на новостворене нерухоме майно саме інвестор набуває первинне право власності, на яке раніше не було і не могло бути зареєстроване право власності інших осіб. Ефективним та належним способом захисту прав інвестора у такому випадку буде визнання права власності на підставістатті 392 ЦК України.
Згідно із частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Під час розгляду справи № 367/5136/13-ц суди встановили, що 21 лютого 2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ "Аверс-Сіті" було укладено договори купівлі-продажу майнових прав, зокрема на квартиру, загальною площею 110,3 кв. м, під будівельним номером НОМЕР_3 у будинку АДРЕСА_2 .
Згідно з пунктом 1.4 зазначеного договору майнові права - це всі права на об`єкти нерухомості після введення об`єктів капітального будівництва в експлуатацію та оформлення відповідних правовстановлюючих документів.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.6 договору від 21 лютого 2011 року майнові права на об`єкти нерухомості передаються продавцем покупцю шляхом підписання акта прийому-передачі майнових прав. Акт підписується сторонами не пізніше 20 робочих днів з дати настання останньої з таких подій: здійснення покупцем оплати 100 % вартості майнових прав; уведення відповідної частини об`єкта капітального будівництва в експлуатацію та здійснення розрахунків. Право власності на майнові права переходить від продавця покупцю після підписання акта. Одночасно з підписанням зазначеного акта продавець надає покупцю документи, необхідні для оформлення покупцем права власності на об`єкт нерухомості, а саме: завірену копію акта вводу в експлуатацію відповідної частини об`єкта капітального будівництва, технічний паспорт на об`єкт нерухомості.
Згідно з пунктами 5.2.2, 5.2.5 зазначеного договору ТОВ "Аверс-Сіті" зобов`язалось після введення відповідної частини обʼєкта капітального будівництва в експлуатацію та оформлення відповідних документів протягом п`яти робочих днів надіслати покупцю повідомлення про необхідність з`явитися для підписання актів; передати покупцю майнові права в порядку, установленому зазначеним договором.
ОСОБА_3 свої зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав
від 21 лютого 2011 року виконав у повному обсязі, про що свідчить довідка ТОВ "Аверс-Сіті" від 22 лютого 2011 року (без номера) за підписом директора цього товариства.
За змістом частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Будинок, в якому розташована спірна квартира, було введено в експлуатацію 16 вересня 2011 року.
Акт (акти) прийому-передачі майнових прав (квартири) ОСОБА_3 від ТОВ "Аверс-Сіті" підписано не було.
Отже, у справі № 367/5136/13-ц суди встановили, що ОСОБА_3 повністю сплатив на користь забудовника вартість будівництва квартири під будівельним номером НОМЕР_3 у будинку АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу майнових прав від 21 лютого 2011 року.
У задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спірну квартиру ОСОБА_3 у справі № 367/5136/13-цбуло відмовлено з посилання на те, що за змістом договорів купівлі-продажу майнових прав позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.
Однак, від вказаного правового висновку, викладеного Верховним Судом України у справі № 367/5136/13-ц, Велика Палата Верховного Суду відступила у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження 14-8цс21).
Колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що одними із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
Ефективний захист прав особи має бути спрямованим на відновлення справедливості.
Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин та вирішуючи спір, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллюабо культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що позивач продав ОСОБА_3 майнові права на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 21 лютого 2011 року. Зобов`язання по оплаті майнових прав за вказаним договором були виконані ОСОБА_3 у повному обсязі, що встановлено судовими рішеннями у справі № 367/5136/13-ц, які набрали законної сили. Проте ТОВ "Аверс-Сіті" з 2011 року (з моменту введення будинку в експлуатацію) не вчинило дій, спрямованих на передачу об`єкту нерухомого майна після завершення його будівництва на користь ОСОБА_3 . Майнові права інвестора у випадку виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником трансформуються у право власності.
Вимога ТОВ "Аверс-Сіті" до ОСОБА_1 про витребування спірної квартири не узгоджується із принципами добросовісності й справедливості, оскільки позивач продав майнові права на квартиру ОСОБА_3 та у повному обсязі отримав вартість майнових прав на цю квартиру.
Вказані обставини свідчать про відсутність правомірних (законних) підстав для виникнення у ТОВ "Аверс-Сіті" права власності на квартиру № НОМЕР_3 по АДРЕСА_2, а отже і відсутність підстав для захисту такого права шляхом витребування спірної квартири у ОСОБА_1, яка добросовісно придбала її на підставі договору купівлі-продажу.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про скасування заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду
від 24 лютого 2021 року з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову ТОВ "Аверс-Сіті" до ОСОБА_1 про витребування квартири.
Оскільки судом касаційної інстанції вирішено задовольнити касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2,скасувати ухвалені в справі судові рішення з ухваленням новогосудового рішення про відмову в позові, понесені відповідачкою судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на позивача (384,20 грн (судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення) + 5 481 грн (судовий збір за подання апеляційної скарги) +7 308 грн (судовий збір за подання касаційної скарги) = 13 173, 20 грн).
Керуючись статтями 141, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду