ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 160/3387/19
адміністративне провадження № К/9901/35550/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Стародуба О.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2019 (головуючий суддя: Дєєв М.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019 (головуючий суддя: Юрко І.В., судді: Малиш Н.І., Шальєва В.А.) у справі №160/3387/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач або ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність ГУПФУ в Дніпропетровській області стосовно відмови йому в перерахуванні існуючої пенсії з 01.11.2011 по теперішній час згідно постанови Донецького окружного адміністративного суду 20.08.2007 у справі №2а-797/07 та виконавчого листа (дублікату);
зобов`язати відповідача перерахувати існуючу пенсію з 01.11.2011 по теперішній час згідно наданої постанови Донецького окружного адміністративного суду 20.08.2007 у справі №2а-797/07 та виконавчого листа (дублікату);
зобов`язати ГУПФУ в Дніпропетровській області вести облік постанови Донецького окружного адміністративного суду 20.08.2007 у справі №2а-797/07 у Реєстрі рішень, виконання яких гарантується державою, якому призначено №53739611 від 10.04.2017;
зобов`язати ГУПФУ в Дніпропетровській області винести рішення про виділення коштів для погашення боргу за рішенням суду та сплатити їх на його користь.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2019 позов задоволено частково:
зобов`язано ГУПФУ в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (з урахуванням проведених виплат) у відповідності зі статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі шести мінімальних пенсій, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком встановленої частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з 01.01.2014 по 02.08.2014.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019 скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2019 і ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій із посиланням на порушення судами норм процесуального права просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове про задоволення позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 27.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26.01.2022 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, з 01.10.2015 перебуває на обліку в ГУПФУ в Дніпропетровській області, де отримує пенсію по інвалідності в розмірі фактичних збитків відповідно до статей 54, 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2007 у справі №2-а-797/07, яка набрала законної сили, зобов`язано УПФУ в м. Єнакієве Донецької області провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії по інвалідності відповідно до статті 50, частини четвертої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.05.2007 із розрахунку шести прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб.
27.01.2008 позивач отримав виконавчий лист у справі №2-а-797/07, де боржником зазначено УПФУ в м. Єнакієве Донецької області.
03.10.2018 позивач отримав дублікат виконавчого листа у справі №2-а-797/07.
Згідно інформації, зазначеній у довідці УПФУ в м. Єнакієве Донецької області від 08.12.2011, розмір пенсії позивача в жовтні 2011 року складав 5381,20 грн, де: 4704 грн - загальний розмір пенсії за рішенням суду (784,00 грн. Мінімальна пенсія х 6); 392,20 грн - додаткова пенсія за рішенням суду (50% від мінімальної пенсії за віком); 235,20 грн - підвищення, як інваліду війни 3 групи; 50 грн - цільова грошова допомога інвалідам війни на проживання.
З листопада 2011 року позивачу призупинено виплату пенсії відповідно до статті 50, частини четвертої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв`язку із чим пенсія виплачувалася у розмірі 1462,90 грн, а саме: 980 грн - мінімальний розмір пенсії, 117,60 - додаткова пенсія; 50 грн - цільова грошова допомога інвалідам війни; 80,10 грн - державна адресна допомога.
19.11.2018 позивач звернувся до Пенсійного фонду України, ГУПФУ в Донецькій області та ГУПФУ в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок та виплату пенсії з 01.11.2011 на підставі судового рішення у справі №2-а-797/07.
Листом від 18.12.2018 №11119127-18 ГУПФУ в Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що за матеріалами, наявними в електронній пенсійній справі (паперова справа відсутня), яка надійшла до пенсійного органу 20.10.2015, інформація щодо виплати коштів на виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2007 у справі №2-а-797/07 відсутня. Загальний розмір пенсії з 01.12.2018 становить 3368,25 грн.
Вважаючи, що у відповідача не було законних підстав для призупинення виплати пенсії у розмірах, визначених у судовому рішенні в справі №2-а-797/07, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в судовому порядку встановлено за ним право на отримання пенсії у розмірах, визначених статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", проте з листопада 2011 року пенсійний орган припинив виконувати судове рішення. Вважає, що бездіяльність пенсійного органу порушує його право на належне пенсійне забезпечення.
Відповідач проти позову заперечив. Стверджує, що зі зміною законодавства у сфері соціального забезпечення чорнобильців відпали підстави для виплати позивачу пенсії у розмірах, визначених статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зазначає, що пенсія виплачується у відповідності до вимог чинного законодавства.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції визнав, що виплата позивачу пенсії у період з 01.11.2011 по 31.12.2013 та з 03.08.2014 у порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" була правомірною, у зв`язку із чим не знайшов підстав для задоволення позову в цій частині.
Одночасно суд першої інстанції констатував, що у період з 1 січня та по 2 серпня 2014 року територіальні управління Пенсійного фонду повинні були нараховувати та виплачувати пенсію позивачу в розмірі, визначеному статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не Порядком №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". У зв`язку із цим суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідача здійснити перерахунок позивачу пенсії у відповідності до вимог статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі шести мінімальних пенсій виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком встановленої частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на підставі постанови Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2007 у справі №2-а-797/07, з 01.01.2014 по 02.08.2014.
Поряд з цим, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження отримання правничої допомоги у заявленому до компенсації розмірі.
Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, процесуальним законом встановлено інший, відмінний від загального позовного провадження, порядок судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах. Суд апеляційної інстанції встановив, що боржником, визначеним у виконавчих документах з примусового виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2007 у справі №2-а-797/07, значиться УПФУ в м. Єнакієве Донецької області. Водночас доказів звернення до суду із заявою у визначеному спеціальним законодавством порядку (стаття 383 КАС України) про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - УПФУ в м. Єнакієве Донецької області (боржником) на виконання судового рішення у справі №2-а-797/07 позивачем не надано, як і не надано доказів процесуального правонаступництва первісного боржника його правонаступником - ГУПФУ в Дніпропетровській області. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки ГУПФУ в Дніпропетровській області не є стороною у виконавчому провадженні, відкритому на виконання судового рішення у справі №2-а-797/07.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами обох інстанцій неповно з`ясовані обставини у справі, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник стверджує, що відповідач, попри те, що судове рішення підлягає обов`язковому виконанню, ухиляється від обов`язку його виконувати. За позицією скаржника, обраний позивачем у спірному випадку спосіб захисту порушеного права є ефективним з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Скаржник також висловив незгоду із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну (правничу) допомогу у розмірі 7000 грн.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому стверджує, що пенсія виплачується у відповідності до вимог чинного законодавства. Також відповідач просив врахувати, що виконавче провадження з примусового виконання судового рішення у справі №2-а-797/07 завершено.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Так, за приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із статтею 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у тому числі (…) шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З урахуванням вимог статей 2, 4, 5, 9 КАС України колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності правих підстав для вирішення спірних правовідносин у порядку загального позовного провадження, позаяк після припинення пенсійний органом виплати пенсії на виконання судового рішення, що пов`язано із зміною правового регулювання, та відповідно закінченням виконавчого провадження (завершальна стадія судового провадження) виникли нові правовідносини, що не пов`язані із виконанням судового рішення у справі №2-а-797/07.
Так, відповідно до статті 49 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII) пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно із пунктом 4 статті 54 Закону №796-XII (в редакції від 9 липня 2007 року та рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по ІІІ групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.
Частиною першою статті 50 Закону України №796-XII передбачено, що особам, віднесеним до І категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірах: інвалідам ІІІ групи - 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Одночасно, вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 4 червня 2011 року №3491-VI, який набрав чинності 19 червня 2011 року, зокрема пунктом 7 частиною 1 зазначеного Закону Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частиною 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Одночасно колегія суддів враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" визнано такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.
Так, на виконання пункту 7 Закону №3491-VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" (далі - постанова Уряду №745), яка набрала чинності з 23 липня 2011 року, пунктами 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою.
Таким чином, враховуючи що 23 липня 2011 року набрала чинності постанова №745, якою встановлено інші розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, то положення статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ підлягають застосуванню лише до 23 липня 2011 року, а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону №2857-VI та постанови №745.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права викладений Верховним Судом України у постанові від 02.06.2015 у справі №21-317а15, та підтриманий Верховним Судом від 23.09.2021 у справі №2а-2657/11/1522.
Згодом пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України № 4282-VI від 22.12.2011 "Про Державний бюджет України на 2012 рік" та пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України № 5515-VII від 06.12.2012 "Про Державний бюджет України на 2013 рік" встановлено, що відповідно у 2012 та 2013 році норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2012 та 2013 рік. Тобто, визначення порядку та розмірів виплат указаним категоріям громадян на 2012 і 2013 рік делеговано Кабінету Міністрів України.
Мінімальні розміри основної пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи встановлено постановою Кабміну України від 22.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Так, рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року визначено, що в аспекті конституційного подання положення частини 2 статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Тобто положення пункту 3 Прикінцевих положень Закону №4282-VI та пункту 4 Прикінцевих положень Закону № 5515-VII діяли протягом бюджетного року та закінчилися відповідно 31 грудня 2012 та 31 грудня 2013 року. Тому відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності пенсійного органу щодо невиплати позивачу державної та додаткової пенсій у розмірах, встановлених Законом №796-XII та відповідно для зобов`язання органу, що призначає пенсію здійснити перерахунок пенсії за цей період.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, доповнено Розділ "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" пунктом 67, згідно із яким, норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Уряду №1210.
28 грудня 2014 року було прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Також Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян у 2011, 2012 та 2013 бюджетних роках делеговано Кабінету Міністрів України.
У той же час Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (в редакції, чинній до 3 серпня 2014 року) не передбачалось обмежень щодо застосування статей 50, 54 Закону №796-XII.
Далі Законом України від 31.07.2014 № 1622-VII "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набрав чинності з 03.08.2014 року, надані повноваження Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри виплат державної та додаткової пенсії, передбачені статтями 50,54 Закону № 796-ХІІ, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету.
Отже, у період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року Кабінету Міністрів України не було надане право змінювати розміри пенсії, які визначені Законом №796-XII.
Таким чином, керуючись принципом законності та виходячи із визначених у частині четвертій статті 9 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правовідносини щодо виплати основної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року регулювалися Законом № 796-XII, а з 03.08.2014 - Законом №1622-VII та постановою Кабміну №1210.
Водночас пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік", пунктом 11 Прикінцевих положень Закону України від 25.12.2015 №928-VIII "Про Державний бюджет України на 2016 рік" надані повноваження Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри виплат державної та додаткової пенсії, передбачені, в т.ч. статтями 50, 54 Закону №796-ХІІ, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету, тому відсутні підстави для зобов`язання здійснювати перерахунок основної та щомісячної додаткової пенсії позивачу у 2015 та 2016 роках.
Враховуючи вищевикладене, виплачуючи позивачу з липня 2011 по 31 грудня 2013 року та з 3 серпня 2014 року пенсію та доплати у порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України №1210 пенсійний орган діяв правомірно.
Та обставина, що ГУПФУ у Дніпропетровській області не визнавалося боржником у виконавчому провадження, відкритому на виконання виконавчого листа у справі №2а-797/07, не спростовує того факту, що ГУПФУ у Дніпропетровській області є платником позивачу пенсії, призначення і виплата якої є основним його завданням, а тому висновки суду апеляційної інстанції про вибір позивачем неефективного способу захисту порушених прав у спірних правовідносин, колегія суддів вважає помилковим.
Водночас суд апеляційної інстанції вірно встановив, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі №2а-797/07 є завершеним, що у свою чергу унеможливлює здійснення процесуального правонаступництва. Додатково слід врахувати і те, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та наразі перебуває на пенсійному обліку у відповідача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат у справі, зокрема стягнення за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає про таке.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
Отже, ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Відповідно заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу мають бути обґрунтованими та документально підтвердженими.
Так, за вимогами статей 134, 139 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд першої інстанції встановив, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду: договір про надання правової допомоги від 01.03.2019 та акт виконаних робіт, згідно з яким адвокатом було надано наступні послуги: надання консультації, ознайомлення з матеріалами справи, ознайомлення з чинним законодавством, складання та направлення позову. Заявлена до компенсації сума витрат на правничу допомогу становить 7000 грн.
Вивчивши надані вище докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції встановив, що в акті виконаних робіт не міститься інформації про надання послуг в межах справи №160/3387/19; опис не містить жодної інформації щодо надання консультацій з правових питань позивачу у справі №160/3387/19, вивчення та аналізу матеріалів справи, правової оцінки та аналізу судової практики, а також обсягу вчинених адвокатом дій з підготовки позовної заяви, її копій та додатків до неї. Також суд першої інстанції констатував відсутність платіжного документа в підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу в межах справи №160/3387/19.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що надані на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу докази не розкривають зміст та обсяг таких, а тому відсутні підстави для компенсації позивачу коштів у сумі 7000 грн.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову, натомість суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.